Глобальна педагогіка

Глобальна педагогіка – новий напрямок загальної педагогічної теорії і практики.

Глобальна педагогіка – педагогіка загальнолюдського морального виховання дітей і юнацтва, що формує громадянина планети. Вона спрямована на психологічну підготовку всіх шарів суспільства до життя в умовах нового економічного та інформаційного порядків, покликана створити умови захищеності з самого малого віку, протягом всього життя, формувати атмосферу взаєморозуміння між людьми і народами.

Завдання глобальної педагогіки – дослідження процесів виховання і освіти різних вікових груп в умовах кардинальних змін в громадській свідомості народів і світової спільноти під впливом реалій ракетно-ядерної доби, інформаційного і технологічного вибухів; розробка змісту і методики виховного і навчального процесів, відповідних початковому етапу формування ноосфери, єдиного світового природно-господарчого комплексу.

Мета глобальної педагогіки – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.

Головна тенденція сучасного світу – потяг до інтеграції та консолідації зусиль. В педагогіці також спостерігаються ці процеси.

У 1987р. Рада міністрів просвіти держав – членів ЄС затвердила програму “ЕРАЗМУС”. Головна мета її – розширити обмін студентами між вищими навчальними закладами країн спільноти.

На початку 90-х років завершено процес взаємного визнання дипломів та наукових ступенів в країнах європейської спільноти.

З 1987 по 1989 роки в Європі здійснювалась програма “КОМЕТТ”, що мала на меті співробітництво між університетами та промисловістю в рамках ЄС.

В 1989р. Рада міністрів ЄС прийняла програму “ЛІНГВА” спрямовану на стимулювання вивчення іноземних мов, що вважають державними в країнах спільноти. Їх десять: англійська, французька, німецька, італійська, португальська, нідерландська, датська, грецька, ірландська.

В результаті реформ освіти в країнах Європи створено новий тип загальноосвітньої школи, що не має аналогу. Це майже однотипні навчальні заклади, хоча звуться по-різному: в Англії – об’єднані школи, у Франції – коледжі, в ФРН – загальні школи. Це – середня ланка між початковим циклом навчання і старшими класами повної середньої школи і охоплюють всіх дітей в віці від 11-12 до 15-16 років.

Сучасне європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Сучасна Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Сорбонська декларація від 25 травня 1998 року, визначила центральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вона обґрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвитку континенту.

Досить масштабним є передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність педагогічної концепції прагматизму?

2. В чому полягає сутність неопозитивізму?

3. Назвіть основні положення педагогіки екзистенціалізму.

4. В чому сутність педагогіки неотомізму?

5. Виділить основні положення біхевіоризму.

6. В чому полягає відмінність мети виховання в педагогіці неотомізму, неопозитивізму, необіхевіоризму?

Резюме:

1.Сучасна світова педагогіка характеризується посиленням інтеграційних процесів, що відображає глобальну тенденцію до уніфікації та стандартизації духовного життя суспільства. В той же час світова педагогіка являє собою велику кількість різноманітних теорій і концепцій – від праворадикальних до лівоекстремістських. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм. На відміну від вітчизняної педагогіки, що завжди характеризувалася деяким монізмом і глобалізмом цілей, західна педагогіка дотримує курсу помірності, практичності, досяжності.

2.Неотомізм – релігійне (католицьке) філософське вчення. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу.

3.Прагматизм виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Генеральну мету виховання прагматична педагогіка бачить у самоствердженні особистості.

4.Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, ціль виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Тим самим система виховання спрямована проти конформізму, тому що її задача – розвивати в кожного здатність до самостійних суджень і рішень.

5.Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. Ціль усього процесу виховання полягає в тому, щоб навчити людину створювати себе як особистість. Пріоритет у вихованні, за твердженням педагогів-екзистенціалістів, належить самовихованню. Допомогти людині зробити моральний вибір, обґрунтувати його – одна з центральних задач наукової методології виховання.

6.Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування керованого індивіда. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці.

7.Мета глобальної педагогікиХХІ століття – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.

Поиск по сайту: