Методи стимулювання поведінки та діяльності

До третьої групи відносять методи, які призначені стимулювати суспільно корисну поведінку, або гальмувати неприйнятну. Головні методи цієї групи – змагання, заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів.

Змагання завжди є могутнім стимулом діяльності, тому що враховує прагнення більшості людей до самоствердження, активності. Змагання може бути колективним, або індивідуальним. Воно завжди має бути гласним, конкретним, а результати та критерії оцінки треба піддавати порівнянню.

Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах

Засоби заохочення – схвалення, усна чи письмова подяка, цінна нагорода, похвальна грамота, лист батькам на роботу з подякою тощо.

Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, недоброзичливого ставлення однокласників).

Покарання – вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання – виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

В історії педагогічної науки ставлення до покарання різне. Такі видатні педагоги як І.Песталоцці, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський вважали, що справжнє виховання може бути без покарання. Але, розумна система покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її.

В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці роботи школи. В основному це покарання, пов’язані: а) з накладанням додаткових обов’язків; б) втратою абообмеженням певних прав; в) вираженням морального осудження в різних формах.

До типових видів покарань вчені відносить: вияв незадоволення, осудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної дитині обіцянки, вияв деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, моральне осудження, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо.

Вимоги до використання покарання:

1) слід враховувати ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали, стан того, хто завинив, його ставлення до колективу, вчителя, школи, свого вчинку та особистість вихователя, його стосунки з дітьми; 2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням; 3) дотримуватися педагогічного такту; 4) виявляти справедливість у використанні покарань; 5) уникати колективних покарань; 6) не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити). Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків.

Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Прийоми розв’язання протиріч у стосунках суб’єктів педагогічного процесу:

1) великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила, або припинити це. Цей прийом має силу в роботі із старшими підлітками, юнаками.

2) прийом витискування, який застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення учня.

3) прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб’єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб’єктом своїх дій.

4) компроміс як спосіб розв’язання протиріч у стосунках педагога і дитини, педагога і групи дітей, коли кожний з них йде іншому на поступлення.

5) Корекція поведінки може відбуватися на основі самовиховання. Мета використання прийому – підвищення самооцінки учня і розвиток симпатії у нього по відношенню до людей.Як правило, вихованець зміцнює свою поведінку, але робить це сам, за особистим вибором того, що йому пропонують.

Поиск по сайту: