Інноваційна система навчання

Термін “інновація” почав використовуватись у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років ХХ ст. В перекладі він означає оновлення, новина, змінювання.

Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми і методи навчання, нестандартні підходи в управлінні (у вузькому значенні).

У педагогічній науці та практиці виділяють три рівні інновацій:

• зовсім нові, досі не відомі;

• розгорнуті або переоформлені ідеї та дії, які набувають актуальності у певному середовищі, в певний час, педагогічні дії, що існували раніше, але оновлені у зв’язку зі зміною умов та завдань сучасної ситуації життя.

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня. Тому інновацію можна вважати доцільною, якщо пріоритетною, ключовою ідеєю в ній є розвиток дитини. Причому під розвитком слід розуміти не просто зміни або ускладнення знань, умінь, навичок, а появу в дитини здатності до самореалізації.

Спрямованість навчальної технології на повноцінний розвиток загальнолюдських здібностей – комунікативних, інтелектуальних, художніх – створює умови для індивідуального й творчого застосування їх у різних сферах життєдіяльності дитини. Знання, як такі, в інноваційному навчанні знаходяться на другому плані. Вони повинні співвідноситися з учнем, його потребами та інтересами. Учень відкриває для себе їх значення, а потім співвідносить його зі змістом. Засвоєння знань у цьому випадку є наслідком, точніше побічним продуктом досвіду переживань, зокрема і уявного досвіду.

Зовсім іншу роль в інноваційному навчанні відіграє вчитель. Він, за словами К.Роджерса, сходить з п’єдесталу і стає одним з тих, хто допомагає вчитися, і вчиться сам у тих, кому допомагає. В інноваційній системі вчитель має достатньо поваги до себе і до учнів; поділяє з іншими відповідальність за навчання і виховання; керується власним досвідом; вибирає напрями власного навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору; керує поступовим створенням клімату, який полегшує навчання, аби з часом учні створювали і підтримували його самі, а взаємонавчання стало домінуючим; підтримує постійне позитивне тло навчально-виховного процесу; сприяє зміні зовнішньої дисципліни на самодисципліну.

Спілкування між учасниками процесу навчання має особистісно-орієнтований характер, якому притаманні відкритість особистості вчителя, установка на співробітництво, спільну діяльність та індивідуальну допомогу. Інноваційні технології ставлять у центр усієї освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних та безпечних умов її розвитку, реалізацію природних потенціалів особистості, тобто ставлять за мету різнобічний і творчий розвиток особистості дитини.

На відміну від традиційного навчання, в якому переважає мотивація “уникання невдач” і обов’язку, інноваційне – ґрунтується на мотивації “досягнення”, утвердження почуття гідності особистості, самореалізації, творчої діяльності.

У інноваційному навчанні акцент зміщений з організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його здатність відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати властиві лише йому підходи до навчання.

Пріоритетами інноваційного навчання є: групова та індивідуальна форми навчання; творчі і продуктивні завдання; диференціація навчання; відсутність порівняння учнів одного з одним.

Поиск по сайту: