Глосарій (Термінологічний словник)

Авторські школи – експериментальні навчально-виховні установи, діяльність яких заснована на ведучій психолого-педагогічній концепції, розробленої автором, або авторським колективом. Статус авторської школи привласнюється відповідним органом керування утворенням після проведення спеціальної суспільно-державної експертизи.

Активні методи навчання:

- методи навчання, при яких діяльність учня носить продуктивний, творчий, пошуковий характер;

- методи, що стимулюють пізнавальну діяльність учня і будуються на діалогах, що припускають вільний обмін думками про шляхи дозволу тієї чи іншої проблеми. До їхнього числа відносяться бесіди, диспут, тематичний семінар, ділова гра, тренінг.

Анкета – складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.

Анкетування – метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Апріорний – незалежний від досвіду; той, що передує досвіду, можливий.

Архетип – несвідома форма сприйняття фундаментальних елементів громадського життя людей – любові, щастя, праці, насильства й ін.

Бар’єри спілкування – психологічні перешкоди, які виникають у спілкуванні.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання – система організації і методів навчання в початковій школі, при якій старші і більш встигаючі учні (монітори) під керівництвом учителя проводять заняття з іншими учнями. Виникла в зв’язку з необхідністю масового навчання грамоті і була запропонована незалежно друг від друга англійськими педагогами Е.Беллом (1791, Індія) і Дж.Ланкастером (1801, Великобританія).

Бесіда – діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу, чи перевіряє засвоєння їм уже вивченого.

Вальдорфська педагогіка – сукупність методів і прийомів навчання і виховання, заснована на інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, щиросердечних і духовних факторів. Основи її розробив Р.Штайнер. Задача цієї педагогіки сформульована їм як виховання духовно вільної особистості, здатної в індивідуальній творчості переборювати тенденцію суспільства до консервативного відтворення існуючих соціальних структур і стереотипів поведінки й у такий спосіб діяти на користь прогресу, мистецьки пробуджувати сховані в людині природні задатки.

Види колективів: – постійні; – тимчасові; – ситуативні (для виконання конкретної локальної справи), – первинні (члени яких знаходяться в постійному діловому об’єднанні, спілкуванні); – вторинні (коли відсутні або обмежені прямі міжособисті контакти); – одновікові; – різновікові.

Види світогляду: – науковий; – релігійний; – повсякденний (життєвий).

Викладання – діяльність педагога, яка спрямована на реалізацію мети і завдань навчання, його основних функцій.

Вимоги до уроку: – виховні; – дидактичні; – психологічні; – гігієнічні.

Вимога негативна – вимога, яка своїм змістом і формою вираження демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних якостей (осуд, погроза, недовір’я).

Вимога нейтральна – вимога, в якій не виявляється чітке ставлення вихователя до вихованця. Базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога).

Вимога позитивна – вимога, що виражає позитивне ставлення педагога до вихованця під час її пред’явлення (прохання, довір’я, схвалення).

Виховання – у широкому суспільному значенні – забезпечення передачі з покоління до покоління накопиченого соціально-культурного досвіду, цінностей;

– у широкому педагогічному значенні – процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи;

– у вузькому педагогічному значенні – цілеспрямована взаємодія вихователів і вихованців, направлена на формування певних якостей, властивостей, відносин людини.

Вихованість – відповідність рис і поведінки вихованця меті й завданням виховання.

Виховна робота – компонент виховання, сутнісною характеристикою якого є організація діяльності вихованців, що формує в них заплановані вихователем стосунки. Це заходи, справи, система діяльності та ін.

Вітагенна педагогіка – педагогіка, що базується на використанні життєвого досвіду учнів.

Вітагенне навчання – реальний шлях до щирого співробітництва вчителів і учнів; реальний шлях злиття освіти і самоосвіти, перетворення суб’єкт-об’єктних відносин у суб’єкт-суб’єктні.

Глобальна педагогіка – педагогіка загальнолюдського морального виховання дітей і юнацтва, що формує громадянина планети.

Голографічний – багатомірний.

Голографічний підхід у педагогіці – об’ємне оволодіння знаннями, що забезпечує реалізацію вітагенної освіти в процесі співробітництва.

Гра сюжетно-рольова – колективна дитяча гра зі спільним задумом-сюжетом, відповідно до якого між учасниками розподіляються ролі. Сприяє розвитку в дітей комунікативних навичок і вмінь.

Гра функціональна – гра дітей раннього віку, в ході якої вони, діючи з предметами, розкривають їх функціональні властивості і способи дій із ними.

Громадянин – особа, яка належить до постійного населення конкретної держави, користується її захистом і має сукупність політичних та інших прав і обов’язків.

Громадянська культура – соціально-обумовлений рівень розвитку особистості як громадянина.

Громадянська позиція – система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, що характеризують людину як громадянина країни, для якого моральним принципом є громадянський обов’язок.

Громадянськість – інтегральна риса особистості, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до її інституцій і законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знаннями і поважаннями справ людини, чеснот громадянського суспільства, відповідальним ставленням до своїх обов’язків перед державою, патріотизмом.

Група в колективі – відносно стійка сукупність людей, які пов’язані системою відношень, що регулюються спільними цінностями, нормами.

Групи моральних навичок: – навички ввічливості; – турботи про оточуючих; – навичка витриманості; – навичка точності.

Гуманістична педагогіка – наука про навчання і виховання підростаючого покоління, що базується на принципах гуманного ставлення до учнів (шанування гідності і прав учня, відкритість, емпатія, довіра, педагогічний оптимізм, креативність, співпраця, заохочення, розвинута культура спілкування, психологічна безпека тощо). У вітчизняній педагогіці найяскравіший представник – В.О.Сухомлинський.

Гуманістична психологія – напрям психологічної науки, що виник у США в 50-ті роки (А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Берне та інші), на противагу окремим аспектам біхевіоризму і психоаналізу. Предмет – здорова творча особистість, проблеми особистісного зростання, самовдосконалення, самоактуалізацїї, найвищі людські цінності.

Гуманістичний підхід (або гуманістична орієнтація) – напрям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою „відкриту можливість” самоактуалізації, властиву тільки людині.

Гуманізація освіти – основна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворчої функції.

Гуманітаризація освіти – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.

Джерела естетичного впливу: – природа; – мистецтво; – особиста діяльність суб’єкта; – краса побуту; – національні цінності.

Державний стандарт освіти – сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.

Дидактичні ігри – ігри, що призначені для реалізації цілей навчання. Вони розвивають сенсорні (почуттєві) орієнтування дітей на форму, величину, колір, розташування предмета в просторі, а також спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мову, рахункові уміння, уявлення про навколишній світ.

Динаміка (етапи) розвитку колективу: – колектив як об’єкт виховного впливу, вимоги пред’являє педагог;

- колектив як об’єкт і суб’єктвиховання, вимоги пред’являє не лишепедагог, а й актив;

- колектив як інструмент індивідуального розвитку особистості.

Дискусія: – спосіб організації спільної діяльності з метою інтенсифікації процесу ухвалення рішення в групі;

- метод навчання, що підвищує інтенсивність і ефективність навчального процесу за рахунок активного включення учнів у колективний пошук істини.

Диспут – спір на наукову, літературну чи іншу тему, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Дистанційне навчання передбачає просторову віддаленість суб’єктів навчання.

Диференційоване навчання – спосіб організації навчально-виховного процесу, що враховує типові індивідуальні особливості учня.

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою.

Догматичне навчання – учитель повідомляє певну суму знань, учні запам’ятовують їх і відтворюють.

Дослідницький метод у навчанні – метод залучення учнів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв’язки предметів і явищ дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань, що передбачає пріоритет релігії у вихованні і навчанні особистості.

Едукалогія – методологія освіти (термін, рекомендований ЮНЕСКО).

Екзистенціалізм – філософський напрямок, що виник у 20-х рр. XX в. у Західній Європі, відповідно до якого людина знає тільки одну істину – істину своєї смертності. Один з напрямків суб’єктивного ідеалізму.

Експеримент – метод духовного освоєння світу і людської діяльності, що ґрунтується на дослідах, випробовуваннях, моделюванні тощо. У педагогіці – метод вивчення певного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.

Емоція – стан, пов’язаний з оцінкою значимості для індивіда діючих на нього факторів. Виражається насамперед у формі безпосередніх переживань чи задоволення або незадоволення актуальних потреб особистості.

Емпатія – збагнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини.

Естетичне виховання – формування естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, зберігати прекрасне.

Завдання морального виховання: - озброєння учнів знаннями норм моралі;

- збагачення емоційного світу дітей моральними переживаннями, почуттями;

- накопичення та збагачення досвіду моральної поведінки.

Закономірність виховання – стійкий, об’єктивний, істотний зв’язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Закономірності навчання – об’єктивні, стійки, суттєві взаємозв’язки педагогічних явищ, процесів у навчанні.

Засіб виховання – інструментарій матеріальної і духовної культури, який використовується для розв’язання виховних завдань.

Засіб навчання – допоміжний матеріальний засіб школи, що має специфічні дидактичні функції.

Зміст освіти – педагогічне адаптований соціальний досвід людства, тотожній за структурою (а не за об’ємом) культурі людства.

Знання як компонент світогляду – система наукових істин світогляду.

Індивід – людина як природна істота, продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, носій індивідуально-своєрідних рис, як цілісність психофізіологічної організації, що забезпечує його усталеність у взаємодії з навколишнім світом.

Інтуїція – здатність сприймати світ і приймати рішення на основі "чуття", тобто без участі свідомості, на рівні емоційного передчуття.

Інформатизація освіти – комплекс соціально-педагогічних перетворень, пов’язаних з насиченням освітніх систем інформаційною продукцією, засобами і технологією; у вузькому смислі – впровадження в освітній процес засобів, заснованих на мікропроцесорній техніці, а також інформаційної продукції і педагогічних технологій, що базуються на цих засобах.

Історія розвитку форм навчання: – індивідуальна; – індивідуально-групова; – белл-ланкастерська; – Дальтон-план; – батавська; – мангеймська.

Колектив – група людей, які об’єднані суспільне значущими цілями, спільними ціннісними орієнтаціями, сумісною діяльністю, спілкуванням, взаємною відповідальністю.

Комп’ютерне навчання – передбачає застосування комп’ютера у навчальному процесі.

Компоненти змісту освіти: – когнітивний (система знань про природу, суспільство, мислення, техніку, способи діяльності);

- досвід здійснення способів діяльності, тобто система інтелектуальних і практичних умінь, навичок;

- досвід творчої діяльності, який забезпечував би подальший розвиток культури людства;

- досвід емоційно-ціннісного ставлення людини до світу.

Контекст – тісний зв’язок, з’єднання.

Конформізм – тенденція особистості змінювати свої погляди, ціннісні орієнтації, вчинки підвпливом групи.

Концентризм у навчанні – принцип розташування навчального матеріалу в програмах і підручниках, що характеризується повторюваністю питань і тем курсу з більш глибоким їхнім висвітленням на кожній новій ступіні навчання.

Креативність – творчість.

Критерії сформованості світогляду: – знання понять, законів, теоретичних узагальнень, які є визначальними для розуміння суті процесів розвитку природи, суспільства, людини;

- стійкість поглядів і переконань при оцінці явищ і подій;

- виявлення світоглядних позицій у конкретних громадянських справах, у своїй діяльності, поведінці.

Культура поведінки – сукупність форм повсякденної поведінки людини, в яких знаходить вияв додержання моральних норм.

Лабораторно-бригадний метод – спосіб організації навчального процесу в школі, заснований на виконанні бригадами учнів самостійних учбово-лабораторних завдань (різновид американського Дальтон-плану). Широке поширення в Росії одержав у 1930-1932 р., коли самостійна робота, читання книг у бригаді, складання доповідей, рішення задач розглядалися як основний шлях вивчення навчального матеріалу. Учителю приділялися тільки контрольні функції.

Лабораторна робота – метод навчання, що передбачає самостійну роботу учнів за завданням вчителя із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.

Лекція – як метод навчання передбачає усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою матеріалу. Як метод виховання реалізується шляхом послідовного, системного викладу певної проблеми, який має на меті сформувати у слухачів певні погляди і переконання.

Медіа-освіта – напрямок у педагогіці, що виступає за вивчення школярами закономірностей масової комунікації.

Ментальність – система образів, які лежать в основі людських уявлень про світ і своє місце в цьому світі, що визначає вчинки людей; своєрідне світорозуміння, властиве етнічної спільності в ту чи іншу епоху.

Мета національного виховання молоді України – всебічний гармонійний розвиток особистості; – формування громадянина України, якому притаманна національна самосвідомість, розвинена духовність, моральна, художньо-естетична, правова, трудова, фізична, екологічна, економічна культура, розвиток індивідуальних здібностей і таланту особистості.

Метод виховання – сукупність способів, прийомів виховання, спрямованих на розвиток мотиваційної сфери і свідомості школярів, вироблення навичок і звичок поведінки, їх корекцію й удосконалення.

Методи навчання – упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань.

Методи науково-педагогічних досліджень – способи емпіричного і теоретичного вивчення явищ педагогічної дійсності.

Метод педагогічного спостереження – метод, що передбачає спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах.

Метод психолого-педагогічного тестування – метод випробування особистості на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, ребусів, кросвордів, запитань.

Метод ранжування – математичний метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині.

Метод реєстрування – математичний метод, який полягає у виявленні певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості негативних вчинків).

Методи стимулювання і мотивації у навчання: ситуації успіху, похвала, дидактична гра; конкурси, пред’явлення вимог, контроль.

Методика виховання моральних навичок: – режим; – вправи; – контроль і самоконтроль; – гра тощо.

Мнемоніка – штучні прийоми (різного роду спеціальні схеми, умовні знаки), які використовують як допоміжні засоби для запам’ятовування безлічі не зв’язаних між собою даних.

Модульне навчання передбачає розробку логічно завершених частин навчального матеріалу (модулів), які учень засвоює самостійно під керівництвом учителів.

Моральна навичка – стійка форма поведінки, здійснення якої є життєвою потребою людини.

Моральне виховання – цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування в них моральних якостей, які відповідають вимогам і нормам моралі.

Мотив учіння – внутрішня спонукальна сила (потреби, інтереси, прагнення, емоції) навчальної діяльності школярів.

Навчальна дискусія – метод навчання, який полягає в обговоренні учителем і учнями спірного питання навчального матеріалу.

Навчальна програма – нормативний документ, який визначає зміст конкретного навчального предмета, обсяг часу на вивчення його в цілому і на кожний розділ, тему матеріалу.

Навчальний план – документ, який визначає перелік навчальних предметів, послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводяться на вивчення кожного з них за роками навчання, тижневу й річну кількість годин навчального року.

Навчальний предмет – педагогічне адаптований зміст конкретної науки, дидактичне обґрунтована система знань, умінь, навичок, яка дозволяє учням засвоїти основні положення науки або певні сторони мистецтва, культури, праці, виробництва.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у процесі якої здійснюється формування у школярів наукових знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до оточуючої дійсності, відбувається загальний розвиток школяра.

Національне виховання – виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності.

Наочні методи навчання: – спостереження; – ілюстрація; – демонстрація.

Нетрадиційні уроки: – пульсуючі (урок-диспут, урок-семінар, урок-конференція та ін.); – нестандартні (пов’язані з впливом засобів масової інформації: урок «Слідство ведуть знавці», урок КВК, урок «Поле чудес»); – уроки цілісного вирішення завдань навчання (урок-діалог; урок-есе та ін.); – пролонговані: (урок-прес-конференції; – урок-концерт; – театралізований урок тощо).

Онтогенез – фізичний і психічний розвиток людини від народження до смерті.

Оптимальний вибір методів визначається: – метою уроку; – змістом; – віковими особливостями і навчальними можливостями учнів; – особливостями особистості вчителя; – матеріально-технічним забезпеченням.

Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основні типи уроків:

· урок-засвоєння нових знань і способів діяльності;

· урок-закріплення, удосконалення знань і способів діяльності;

· урок-контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти;

· комбінований урок.

Особистісний підхід – послідовне відношення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта освітнього процесу. Ця ідея розробляється вітчизняними вченими з початку 80-х рр. XX в. у зв’язку з трактуванням освіти як суб’єкт-суб’єктного процесу.

Особистісно орієнтоване навчання – визнає самобутність, самоцінність кожного учня, який володіє неповторним суб’єктивним досвідом, спираючись на який організується учіння.

Особистість – поняття соціальне, воно містить все, що є у людині надприродного, історичного. Особистість виникає на основі природженого, але є результатом культурного й історичного розвитку (Л.С.Виготський). Особистістю є людина, яка ставиться певним чином до оточення, і це її ставлення виявляється у всій її сутності (С.Л.Рубінштейн).

Особистість учителя – специфічне утворення, що є результатом функціонування системи професійно-значимих стосунків, у які він вступає в період шкільної, а потім вищої освіти, а також у ході всієї наступної фахової життєдіяльності. Особистість учителя – цілеспрямована, самоорганізовувана частина педагогічної дійсності, найголовнішою функцією якої є здійснення індивідуального способу взаємодії з нею. Функції регулятора особистісного розвитку вчителя виконують мотиви, спрямованість, особливості характеру, рівень сформованості педагогічних спроможностей.

Парадигма освіти – система основних наукових досягнень (теорій, методів), за зразком яких організується дослідницька практика вчених в галузі освіти у визначений історичний період (Т. Кун).

Паритетний – рівний, рівноправний.

Педагогіка – сукупність теоретичних і практичних наук, які вивчають виховання, освіту і навчання;

– наука про закономірності, принципи процесу виховання, структура, механізми, технологія його здійснення.

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії і вчинки, що мають негативний характер.

Педагогічна діагностика – комплекс методів, прийомів, правил і засобів педагогів для виміру динаміки процесів і результатів навчально-виховної роботи.

Педагогічний процес – спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і вихованців, метою якої є вирішення освітніх проблем і розвиток особистості.

Педагогічні технології: – наукове проектування і відтворення гарантуючих успіх педагогічних дій;

- сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

Переконання – сукупність осмислених і емоційно прийнятих ідей, які стосуються ідеології, політики, моральності, мистецтва та ін., що визначає життєву позицію особистості.

Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей.

Погляди – судження, суб’єктивний висновок людини, пояснення тих чи інших природних і суспільних явищ, визначення свого ставлення до них.

Почуття – одна з основних форм переживання свого відношення до предметів і явищ дійсності; емоційні переживання, у яких відбивається стійке відношення індивіда до визначених предметів чи процесів зовнішнього світу.

Пояснювальне навчання – учитель повідомляє певну суму знань, пояснює їх, і учні, усвідомивши їх, відтворюють і застосовують у практиці.

Правила навчання – визначені педагогічні дії, спрямовані на реалізацію конкретних принципів навчання.

Практичні методи навчання: – навчальні вправи; – лабораторні досліди; – практична робота.

Працьовитість – постійна потреба в трудовій діяльності, її позитивні соціальні й особисті мотиви; – усвідомлення значення праці для суспільства і для себе; – наявність трудових умінь і навичок, їх постійне вдосконалення; – наполегливість; – задоволення від результатів праці.

Предмет дидактики – зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом.

Предмет педагогіки – навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Прийом виховання – частина методу, його конкретне застосування у практиці.

Прийом навчання – деталь методу, окрема ситуація, розмова або практична дія вчителя чи учнів, які розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, який виражає певний метод.

Принципи виховання – система вимог, які визначають мету, зміст, методи і форми організації виховання.

Принципи навчання – основоположні ідеї, вихідні вимоги до процесу навчання, виконання яких забезпечує його ефективність.

Принципи педагогічного процесу – система основних вихідних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості.

Проблема навчальна – поняття, що має логічну форму пізнавальної задачі, містить деякі протиріччя в умовах (надлишкові, відсутні, альтернативні, частково невірні дані, і ін.). Навчальна проблема закінчується питанням, що об'єктивує це протиріччя.

Проблема наукова – усвідомлення неможливості вирішити труднощі і протиріччя, що виникли в даній ситуації, засобами наявного знання і досвіду.

Проблемне навчання – учитель створює проблемні ситуації, які учні самостійно розв’язують і здобувають нові для себе знання, способи діяльності.Цевид навчання, заснований на використанні евристичних методів. Ставить своєю метою розвиток евристичних умінь у процесі вирішення проблемних ситуацій, що можуть носити як практичний, так і теоретико-пізнавальний характер. У пошуковий процес утягуються і тим самим актуалізуються знання й аналітичні уміння учнів. Одночасно усвідомлюється недостатність знань і стимулюється пізнавальний інтерес.

Програма – документований план наміченої діяльності.

Програмоване навчання – кероване навчання, коли програмний матеріал подається дозами і одразу вчитель і учні одержують дані про його засвоєння. Актуалізувалося в 60-і рр. XX в. Ставить своєю метою оптимізацію навчального процесу, управління діяльністю і поведінкою учнів. Розрізняють 2 типи керування: циклічне (можливі зворотний зв’язок і коректування процесу навчання) і розімкнуте (зворотний зв’язок і корекція відсутні).

Прогрес – просування, рух уперед, від нижчого до вищого, до більш високої ступіні розвитку, до кращого. Розвиток нового, передового. Протилежне поняття – регрес.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Психотехніка – прийом, спрямований на активізацію або гальмування проявів різноманітних психічних реакцій, а також властивостей і якостей особистості.

Рефлексія – розумова діяльність, що виявляється в чітких думках у вигляді констатації того, що відбувається з іншими людьми і з самою людиною.

Розвивальне навчання – спрямованість на розвиток пізнавальних можливостей школярів, сприймання, мислення, пам’яті, уяви, почуттів, оволодіння способами діяльності, а знання виступають як засоби досягнення цієї мети.

Розвиток – ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності.

Розповідь – метод навчання, що передбачає послідовне розкриття невеликого за обсягом змісту навчального матеріалу.

Рушійні сили виховного процесу – сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.

Самоактуалізація – прагнення людини до повнішого виявлення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей.

Самоаналіз – прийом самовиховання, який передбачає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Самозаборона – прийом самовиховання, який реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного.

Самозаохочення – прийом самовиховання, який використовується після подолання особистістю певних труднощів, власних негативних рис.

Самозобов’язання – прийом самовиховання, що передбачає планування роботи над формуванням чи подоланням певних рис особистості на конкретний період.

Самоконтроль – прийом самовиховання, який полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані думки, емоції, вчинки.

Самонавіювання – прийом самовиховання, який передбачає повторення подумки або вголос певних суджень з метою формування чи подолання певних рис своєї особистості.

Самонаказ – прийом самовиховання, який полягає у прийнятті особистістю твердого рішення не відступати від своїх принципів, поводитися тільки належним чином.

Самооцінка – прийом самовиховання, суть якого зводиться до зважування подумки своїх можливостей і оцінки своїх дій та вчинків.

Самопереключення – прийом самовиховання, за якого подумки або в діях переходять до справ, які викликають позитивні емоції.

Самопереконання – прийом самовиховання, який полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).

Самопідбадьорювання – прийом самовиховання, який передбачає підтримку себе у ситуаціях розгубленості, зневіри у власних силах та можливостях.

Самоповага – компонент образу Я особистості, який визначається відношенням досягнень особистості до того, на що вона претендує.

Самосвідомість – усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Світогляд – система поглядів, переконань, ідеалів, у яких людина виражає своє ставлення до оточуючих, середовища та самої себе.

Сензитивність – властивість темпераменту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини.

Синектика – групова творча діяльність вид мозкового штурму, що заздалегідь замовляють фахівцям, щоб потім прийняти оптимальне рішення по якійсь проблемі.

Синергетика – новий напрямок у науці, що розглядає будь-яку проблему різними методами, у тому числі й інтуїтивними і точними.

Система освіти – сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Система естетичного виховання в школі: – вивчення різних навчальних предметів; – естетика праці й спілкування; – позакласна та позашкільна робота з естетичного виховання; – самовиховання.

Словесні методи навчання:

- усний виклад учителя (монологічні): розповідь, пояснення, шкільна лекція;

- діалогічні: бесіда, дискусія, метод драматизації;

- робота з книгою.

Соціалізація – засвоєння людиною соціального досвіду, цінностей, норм поведінки, властивих суспільству, соціальних груп, до яких вона належить.

Спадковість – відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

Спостереження – цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення.

Способи організації навчальної діяльності: – індивідуальна робота; – колективна; – фронтальна; – групова.

Створення ситуації новизни – метод навчання, що передбачає окреслення нових знань у навчальному матеріалі, якими збагатилися учні, отримання ними задоволення від інтелектуального зростання.

Стимул до учіння – зовнішнє спонукання до активних дій.

Стратегічні і тактичні цілі, спрямовані на виховання певного індивіда – формування свідомості, почуттів, волі, моральної поведінки тощо.

Структура (компоненти) виховного процесу – цільовий; змістовний; операційно-діяльнісний; аналітико-результативний.

Структура колективу: – формальні групи, що маютьюридично фіксований статус; – неформальні групи, які об’єднують школярів на основі спільних інтересів, особистісних симпатій або взаємної вигоди.

Структура світогляду: – система знань; – погляди; – переконання.

Структурні елементи процесу навчання: – мета, завдання; – принципи; – зміст освіти; – методи навчання, засоби; – організаційні форми; – контроль, оцінка.

Структурні компоненти уроку: – організаційний; – повідомлення учням теми, мети, завдань уроку; – мотивація діяльності; – актуалізація опорних знань; – вивчення нового матеріалу; – закріплення; – перевірка засвоєного.

Сцієнтизм – філософське переконання, що наука і знання точних наук найбільш адекватні пізнанню навколишньої дійсності.

Творчість – психічний процес створення нових цінностей; діяльність, результат якої – створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи по суті культурно-історичним явищем, має і психологічний аспект – особистісний і процесуальний. Припускає наявність у суб’єкта здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю.

Теорії змісту освіти: – матеріальна (теорія енциклопедизму); – формальна (дидактичний формалізм); – прагматична теорія; – теорія функціонального матеріалізму.

Тест – короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.

Тестовий контроль – метод навчання, який передбачає вибір учнем одного або кількох варіантів із запропонованого переліку завдань.

Технологія виховання – наукове проектування, система методів, прийомів, засобів, відтворення яких гарантує успіх педагогічних дій.

Технологійний прийом – компактний, частковий спосіб вирішення конкретної педагогічної, виховної або навчальної проблеми.

Толерантність – терпимість (розрізняють релігійну, расову, етнічну, культурну, політичну, лінгвістичну, побутову толерантність).

Трудове виховання – складова всебічного гармонійного розвитку особистості учня, його фізичних, моральних, розумових, естетичних здібностей і якостей у процесі організації різноманітної трудової діяльності, формування позитивного ставлення до праці, сумлінності, відповідальності, дбайливості у відношенні до матеріальних цінностей суспільства й особистих речей, стимулювання до виявлення ініціативи, творчості тощо.

Трудове навчання – спеціально організований педагогічний процес, спрямований на оволодіння учнями науковими основами техніки, технології, організації виробництва та на формування і вдосконалення трудових умінь і навичок, культури праці.

Тьютор – викладач-консультант у системі дистанційного навчання.

Урок – форма навчання, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує навчально-виховні завдання.

Уміння – зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

Учіння – пізнавальна діяльність учнів, що спрямована на оволодіння учнем змістом освіти і в процесі якої відбувається розвиток і виховання особистості.

Уява – здатність людини до побудови нових образів шляхом переробки психічних компонентів, знайдених у минулому досвіді; психічний процес створення образа предмету чи ситуації шляхом перебудови наявних уявлень. Частина свідомості особистості, один з пізнавальних процесів, характерний високим ступенем наочності і конкретності.

Уява творча – припускає самостійне створення образа, речі, ознаки, що не мають аналогів, нових, реалізованих в оригінальних і коштовних продуктах діяльності. Невід’ємна сторона технічної, художньої й іншої творчості.

Фактор – причина, суттєва обставина в певному процесі, явищі.

Фактори розвитку особистості: – спадковість; – середовище; – виховання; – активність особистості.

Фізична культура – а) сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку; б) навчальний предмет, який сприяє фізичному розвитку й зміцненню здоров’я школярів.

Фізичне виховання – складова системи виховання, спрямована на зміцнення здоров’я людини, її фізичний розвиток.

Фізичний розвиток – зміни людини внаслідок біологічного розвитку і фізичного виховання.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Форми навчання: – урок; – домашня робота учнів; – екскурсія; – факультативи; – консультації, додаткові заняття з учнями; – предметні гуртки, наукові товариства; – олімпіади, конкурси, виставки.

Форми трудового виховання: – уроки праці; – гуртки; – студії; – трудові справи тощо.

Формування особистості – процес і результат цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, середовища, спадковості й активності особистості (самовиховання).

Функції навчання: – освітня; – розвивальна; – виховна.

Художнє виховання – естетичне виховання особистості засобами мистецтва.

Цілі самовиховання – самодіяльність, спрямована на саморозвиток, самореалізацію.

Я-концепція (з позицій гуманістичного підходу) – сукупність усіх уявлень людини про себе, поєднана з її оцінкою. Описову складову називають уявою Я. Складову, пов’язану із ставленням до себе або окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе (Р.Берне).

Література

Поиск по сайту: