Все кодексы Украины на русском языке 1 страница

{ Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року,
див. п.1 розділу I "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ
ПОЛОЖЕННЯ" }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2953-III (2953-14) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 3075-III (3075-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.206 N 430-IV (430-15) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95
- набуває чинності 11.06.2003
N 485-IV (485-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.104
- набуває чинності 11.06.2003 року
N 662-IV (662-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209
- набуває чинності 01.08.2003 року
N 668-IV (668-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.198 N 669-IV (669-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199 N 744-IV (744-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.234 N 850-IV (850-15) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 908-IV (908-15) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.320 N 1098-IV (1098-15) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.46 N 1130-IV (1130-15) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.66 N 1626-IV (1626-15) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 26, ст.361 N 1723-IV (1723-15) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 }

{ Щодо визнання неконституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 15-рп/2004 (v015p710-04) від 02.11.2004 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2252-IV (2252-15) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119 N 2276-IV (2276-15) від 21.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.134 N 2289-IV (2289-15) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139 N 2308-IV (2308-15) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.145 N 2322-IV (2322-15) від 12.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.187 N 2456-IV (2456-15) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.260 N 2598-IV (2598-15) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359 N 2734-IV (2734-15) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.432 N 2903-IV (2903-15) від 22.09.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.4 N 2984-IV (2984-15) від 18.10.2005, ВВР, 2006, N 2-3, ст.37 N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18 N 3169-IV (3169-15) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105 N 3316-IV (3316-15) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 17, ст.147 N 3423-IV (3423-15) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.211 N 3480-IV (3480-15) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 3504-IV (3504-15) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280 N 170-V (170-16) від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443 N 527-V (527-16) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.96 N 534-V (534-16) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 N 578-V (578-16) від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131 N 698-V (698-16) від 22.02.2007, ВВР, 2007, N 20, ст.282 N 875-V (875-16) від 05.04.2007, ВВР, 2007, N 29, ст.388 N 966-V (966-16) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412 N 1071-V (1071-16) від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447 N 1111-V (1111-16) від 31.05.2007, ВВР, 2007, N 44, ст.512 N 270-VI (270-17) від 15.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.236 N 586-VI (586-17) від 24.09.2008, ВВР, 2009, N 10-11, ст.137 N 600-VI (600-17) від 25.09.2008, ВВР, 2009, N 13, ст.154 N 616-VI (616-17) від 01.10.2008, ВВР, 2009, N 14, ст.167 N 801-VI (801-17) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 23, ст.278 N 890-VI (890-17) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 25, ст.311 -
Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 20-рп/2009 (v020p710-09) від 10.09.2009 N 894-VI (894-17) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 26, ст.317 N 1027-VI (1027-17) від 19.02.2009, ВВР, 2009, N 28, ст.368 N 1125-VI (1125-17) від 17.03.2009, ВВР, 2009, N 30, ст.423 N 1165-VI (1165-17) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.458 N 1166-VI (1166-17) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.459 N 1180-VI (1180-17) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485 N 1254-VI (1254-17) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 N 1414-VI (1414-17) від 02.06.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.600 N 1441-VI (1441-17) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 42, ст.632 N 1449-VI (1449-17) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 43, ст.640 N 1452-VI (1452-17) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 44, ст.653 N 1475-VI (1475-17) від 05.06.2009, ВВР, 2009, N 45, ст.683 N 1508-VI (1508-17) від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 46, ст.699 N 1520-VI (1520-17) від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 49, ст.732 N 1616-VI (1616-17) від 21.08.2009, ВВР, 2009, N 50, ст.754 N 1675-VI (1675-17) від 22.10.2009, ВВР, 2010, N 4, ст.28 N 1707-VI (1707-17) від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.43 N 1708-VI (1708-17) від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.44 N 1819-VI (1819-17) від 20.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.105 N 1827-VI (1827-17) від 21.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.108 N 2258-VI (2258-17) від 18.05.2010, ВВР, 2010, N 29, ст.392 N 2295-VI (2295-17) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 30, ст.399 N 2338-VI (2338-17) від 15.06.2010, ВВР, 2010, N 32, ст.450 N 2453-VI (2453-17) від 07.07.2010, ВВР, 2010, N 41-42, N 43, N 44-45, ст.529
N 2457-VI (2457-17) від 08.07.2010, ВВР, 2010, N 48, ст.564 N 2464-VI (2464-17) від 08.07.2010, ВВР, 2011, N 2-3, ст.11 N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010, ВВР, 2011, N 4, ст.22 N 2556-VI (2556-17) від 23.09.2010, ВВР, 2011, N 6, ст.42 N 2677-VI (2677-17) від 04.11.2010 N 2742-VI (2742-17) від 02.12.2010 N 2756-VI (2756-17) від 02.12.2010 N 2808-VI (2808-17) від 21.12.2010 N 2852-VI (2852-17) від 22.12.2010 N 2924-VI (2924-17) від 13.01.2011 }

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове
забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань,
забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України
визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які
покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою
суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину,
передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може
бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної
відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Р о з д і л II

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну
відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність
становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на
Конституції України (254к/96-ВР) та загальновизнаних принципах і
нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті
після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після
набрання ними чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші
кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за
аналогією заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні
відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних
договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою
України.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність
у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності
через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові
наслідки діяння визначаються законом про кримінальну
відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою
передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або
бездіяльності. { Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну
відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує
злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі,
тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до
набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які
відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює
злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим
чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково
пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує
становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність
або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі
лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим
Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька
разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність
діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином
поліпшує становище особи. { Стаття 5 в редакції Закону N 270-VI (270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених на території України

1. Особи, які вчинили злочини на території України,
підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його
було почато, продовжено, закінчено або припинено на території
України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його
виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території
України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних
представників іноземних держав та інших громадян, які за законами
України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних
справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території
України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених громадянами України або
особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають
кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за
вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України,
вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної
відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами
без громадянства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають
постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в
Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених
міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим
Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод
громадян України або інтересів України. { Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3316-IV
(3316-15) від 12.01.2006 }

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо
громадянин України, іноземець або особа без громадянства були
засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили
злочин на території України.

2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів,
невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду
іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину,
призначенні покарання, звільненні від кримінальної
відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні
злочину, та особи, яка засуджена за вчинення
злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не
можуть бути видані іноземній державі для притягнення до
кримінальної відповідальності та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і
засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані
для відбування покарання за вчинений злочин тій державі,
громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена
міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не
проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і
перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі
для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до
суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або
передача передбачені міжнародними договорами України.

Р о з д і л III

ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне
винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але
через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не
заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи
юридичній особі, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на
злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо
тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років,
або інше, більш м'яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або
довічного позбавлення волі.

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі
ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої
частини цього Кодексу.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на
злочин.

Стаття 14. Готування до злочину

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування
засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на
вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення
умов для вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою
кримінальної відповідальності.

Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом
діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на
вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої
частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до
кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа
виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до
кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від
її волі.

3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з
причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які
вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений
злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах
на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої
частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за
закінчений злочин.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за
своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при
цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину
до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі,
якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Р о з д і л IV

ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
(СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18. Суб'єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила
злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати
кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що
вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна
особа.

{ Частина третя статті 18 втратила чинність на підставі
Закону N 2808-VI (2808-17) від 21.12.2010 }

Стаття 19. Осудність

1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину
могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під
час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим
Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До
такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові
заходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані
осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну
хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду
можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а
після одужання така особа може підлягати покаранню.

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана
судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину,
через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при
призначенні покарання і може бути підставою для застосування
примусових заходів медичного характеру.

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені
у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю,
наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок
вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих
речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна
відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до
вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до
шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише
за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного
чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону або військовослужбовця, судді, народного
засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із
здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку
з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,
представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443),
умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей
345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне
ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377,
398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний
акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349),
зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої
пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття
185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262,
308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308),
вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження
майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та
третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних
засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого
складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278),
незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя
статті 289), хуліганство (стаття 296).

Р о з д і л V

ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23. Вина

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи
бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків,
виражене у формі умислу або необережності.

Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала,
але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та
злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала
на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не
передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх
передбачити.

Р о з д і л VI

СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Стаття 26. Поняття співучасті

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох
суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Стаття 27. Види співучасників

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є
організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з
іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання
інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим
Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину
(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.
Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи
злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка
забезпечувала фінансування чи організовувала приховування
злочинної діяльності організованої групи або злочинної
організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,
примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення
злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням
засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину
іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла
переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди
злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути
такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування
злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи
предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких
предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396
цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину
неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або
вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить
ознаки іншого злочину.

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за
попередньою змовою, організованою групою або
злочинною організацією

1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у
ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без
попередньої змови між собою.

2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою
осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше),
які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне
його вчинення.

3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в
його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і
більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для
вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним
планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на
досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо
він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять
і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою
змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою
безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів
учасниками цієї організації, або керівництва чи координації
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування
як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. { Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній
відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка
передбачає вчинений ним злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають
кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і
тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу,
яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника
злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші
обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях
Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на
кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику,
який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші
співучасники підлягають кримінальній відповідальності за
співучасть у незакінченому злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності
за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім
умислом.

Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та
учасників організованої групи чи злочинної
організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації
підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені
організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони
охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації
підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці
або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку
виконував у злочині кожен із них.

Поиск по сайту: