Шистосоми – збудники шистосомозів

Сприйнятливість до інвазії загальна. Найбільше уражуються люди віком 10-20 років. В ендемічних районах населення інвазується в дитячому віці. Поширенню інвазії сприяють незадовільні соціально-побутові умови, недотримання гігієнічних навичок, незнання джерел і шляхів зараження.

Клінічні прояви сечостатевого шистосомозу. Клініка. Під час проникнення церкаріїв у шкіру людина відчуває гострий біль, який нагадує укол голкою. Першими ознаками хвороби можуть бути дерматит, свербіж. Через 5-8 діб після зараження розвивається гостра стадія шистосомозу, зумовлена міграцією шистосомул і розвитком статевозрілих шистосом. На фоні загальної слабкості, зниження апетиту, схуднення, головних болей, з'являються явища алергії, озноб. Вказані симптоми тривають від 5 діб до 2 тижнів. Потім настає латентна стадія інвазії від 2 тижнів до 3 місяців. Після періоду клінічного спокою знову погіршується самопочуття хворого, повторно з'являються симптоми алергії. Через 2-9 місяців від початку зараження на цьому фоні виникає постійна і помітна ознака хвороби – термінальна гематурія. Як правило, гематурія не супроводжується дизурією. Нерідко сечовиділення супроводжується болями які локалізуються в сечовому міхурі, над лобком, у ділянці промежини, а при ураженні сечоводів – у попереку. Характер й інтенсивність болю різна, від незначного ниючого до сильного за типом ниркової коліки. При ураженні прямої кишки з'являється кров і слиз у випорожненнях. При цитоскопії виявляється осередкова гіперемія і шистоматозні горбики (більгарціоми), поліпоїдні утвори у вигляді папілом або інфільтратів, шистосомозних виразок. Пізніше слизова оболонка сечового міхура стає анемічною, через неї просвічуються кальцифіковані яйця шистосом – «піщані плями». У віддалені терміни утвори спадають, зникають дизуричні розлади, зменшується гематурія. Крім сечовидільної системи, уражаються і статеві органи, але клінічні прояви паразитування шистосом і їх яєць у геніталіях виявляють рідше. У жінок розвиваються кольпіти, тріщини і поліпи слизової оболонки піхви і матки, у чоловіків – епідидиміт, простатит та ін. Ураження сечоводів, ниркових мисок зумовлює урологічну симптоматику. У чоловіків ці симптоми трапляються частіше, ніж у жінок. Частота ураження сечоводів і нирок зростає з віком. Деструктивні зміни вустя сечоводів, стриктури термінальних і розширення вищерозміщених відділів сечоводів, пієлоектазії, гідронефроз – послідовні етапи ураження сечовидільної системи, які викликають анурію, уремію і смерть хворого. Ускладнення сечостатевого шистосомозу: звуження термінального відділу сечовода; зморщування сечового міхура; гідронефроз; нефролітіаз, нориці сечового міхура і прямої кишки.

Прогноз при сечостатевому шистосомозі залежить від інтенсивності інвазії, залучення в патологічний процес інших органів і розвитку ускладнень з боку сечовидільної системи. При ранньому розпізнанні і своєчасному лікуванні прогноз сприятливий. Повторне зараження й ускладнення значно погіршує кінець хвороби. Тривалість життя паразитів до 30 років.

У деяких країнах Африки та Східного Середземномор'я ця хвороба є причиною втрати працездатності й має значну питому вагу у структурі смертності населення.

Діагностика сечостатевого шистосомозу ґрунтується на даних клініки: ураженні стінки сечового міхура, гематурії, еозинофілії крові. Для підтвердження діагнозу досліджують сечу на яйця гельмінтів. Встановлено, що максимальне виділення яєць шистосом відбувається після полудня, тому її збирають для дослідження у проміжку між 10 год ранку і 14 год дня. Проте краще досліджувати всю добову порцію сечі. Яйце шистосом овальної, дещо видовженої форми, закінчується на одному з полюсів загостренням у вигляді шпички. Оболонка тонка, прозора, без кришечки. В яйці міститься сформований мірацидій. Розміри: 120-160х50-70мкм. Яйця із сечею виділяються нерівномірно, тому при негативному аналізі його слід повторити.

Частина яєць шистосом не виділяється у просвіт сечового міхура, а гине у тканинах і зазнає звапнення. Для діагностики сечостатевого шистосомозу, коли не виявляють яйця в сечі, застосовують цистоскопію з біопсією шматочка слизової оболонки.

Важливе діагностичне значення має комплексне урологічне обстеження хворих (цистоскопія з біопсією слизової оболонки сечового міхура, оглядова рентгенограма сечовидільної системи, цистографія, екскреторна урографія, оцінка функції нирок). Менше значення мають імунологічні методи дослідження.

Профілактика: охорона зовнішнього середовища від забруднення випорожненнями інвазованих людей, систематична масова дегельмінтизація й особиста профілактика. Санітарно-освітня робота, підвищенння культурного і життєвого рівня населення, заходи успішної боротьби з шистосомозом.

Шистосомоз кишковий (Менсона) Етіологія. Збудника.

Морфологія. Schistosoma mansoni - роздільностатевий гельмінт. Самець більший за самку, розміром 10-12х1,2мм. Тіло широке, вкрите шпичками, краї завернуті на черевну сторону, утворюючи своєрідний копулятивний жолоб, в якому розміщується самка. Тіло самки тонке, довге, розміром 12-16х0,17 мм. Статевозрілі особини паразитують у мезентеріальних венах. Яйце овальної, дещо видовженої форми. Оболонка прозора, жовтуватого кольору, без кришечки. На боковій поверхні яйця ближче до одного з полюсів розміщена велика, зігнута до полюса, шпичка. Розміри 130-180х60-80 мкм. Кишковий шистосомоз – біогельмінтоз, антропоноз.

Життєвий цикл пов'язаний з участю двох хазяїв. Кінцевим хазяїном (дефінітивним) є людина. Проте збудника знайдено і в деяких гризунів. Природних осередків не утворює. Проміжний хазяїн – прісноводний молюск роду Bullinus, Physopsis, Planorbis та ін.

А Б В

Schistosoma mansoni:

А – самець і самка; Б – схематизовано; В – яйце шистосоми Менсона

Джерело інвазії – заражена на шистосомоз людина, яка виділяє яйця шистосом з фекаліями. В яйці міститься зрілий мірацидій. Подальший розвиток відбувається тільки у воді. Мірацидії проникають у тіло проміжного хазяїна – молюска і розмножуються партеногенетично. З молюска у воду виходять церкарії, які активно проникають в організм людини через шкіру і слизові оболонки. Відбувається це під час купання, при роботах на рисових полях, пранні білизни, вживанні води із заселених церкаріями водойм. Цей процес займає від 2 до 15 хвилин. Після проникнення в організм людини личинки через 12-24 години втрачають хвіст, з течією крові заносяться у праве передсердя, правий шлуночок у легені, потім у ворітну систему печінки. Через 20-30 діб паразити поселяються у венах кишечнику, де і досягають статевої зрілості. Статевозрілі особини паразитують у дрібних мезентеріальних, гемороїдальних венах, де самки відкладають яйця. В останніх містяться сформовані мірацидії. Яйця виштовхуються у просвіт кишечнику і з калом виносяться назовні; більша частина їх затримується в стінці кишки, викликає патологічні зміни.

Тривалість життєвого циклу – декілька місяців. Дорослі особини живуть в організмі до 25 років і зберігають здатність виділяти яйця.

Патогенез. Процес проникнення церкаріїв викликає подразнення шкіри. Під час міграції личинок спостерігають обмежені крововиливи, особливо в легенях. Від початку відкладання яєць навколо них скупчуються еозинофіли і завжди виникає некротична зона. Значних змін зазнають органи травної системи. Брижа і стінка кишки внаслідок розростання сполучної тканини стовщуються. Це призводить до зниження тонусу кишки, що викликає, у свою чергу, різні розлади травлення. У стінці кишки утворюються абсцеси, які можуть прориватися у просвіт кишки. Разом із гноєм виділяється велика кількість яєць шистосом, які виносяться назовні. З часом навколо них формується фіброзна сполучна тканина, що може призвести до циротичних змін. Скупчення яєць – причина тромбозу дрібних кровоносних судин, кишкової кровотечі, іноді яйця шистосом потрапляють у капіляри мозку і викликають епілепсію, паралічі й інші мозкові явища. У патогенезі кишкового шистосомозу переважають токсико-алергічні реакції на продукти обміну і розпаду гельмінтів і їх личинок, явища автосенсибілізації, а також механічне пошкодження судин і тканин. Порушення нормального кровообігу у ворітній системі зумовлює прогресуючий асцит.

Діагностика. Діагноз ставиться на підставі епідеміологічних анамнестичних даних і клінічної картини захворювання з урахуванням результатів гематологічного і ректороманоскопічного досліджень. Вирішальним у встановленні діагнозу є виявлення яєць шистосом у фекаліях, зскрібках слизової оболонки прямої і сигмоподібної кишок або в біоптатах слизової оболонки кишки. Запроваджено також імунологічні реакції: РЗК, РФА. Суттєвого значення набула алергічна проба. Пацієнту вводять внутрішньошкірно екстракт із мірацидіїв, церкаріїв, дорослих шистосом або з печінки заражених молюсків. При захворюванні на шистосомоз на місці введення антигену з'являється пухир, що розцінюється як позитивна реакція. Останнім часом застосовують реакцію утворення оболонки навколо церкарія. Церкаріїв шистосом поміщають у сироватку крові хворого при температурі 37°С. Через 1-2 доби (якщо є специфічні антитіла) церкарії окутуються мембраною.Застосовують пункційну біопсію печінки, у товщі тканини якої можна знайти яйця шистосом.

Поиск по сайту: