Загальна характеристика класу Стьожкові черви (Cestoidea)

1) тіло стрічкоподібне, посегментоване на членики-проглотиди;

2) тіло червів складається з головки – сколекса, шийки і стробіли, яка містить проглотиди. Членики стробіли (проглотиди) за стадією розвитку поділяються на гермафродитні та зрілі. У гермафродитних проглотидах в яких розвинені чоловічі і жіночі статеві органи. Зрілі проглотиди містять матку, яка заповнена заплідненими яйцями. Останні розташовуються в кінці стробіли і виділяються з калом. Шийка, що прилягає одразу до сколекса, коротка і непочленована, виконує важливу функцію росту і формування стробіли шляхом брунькування. Між першим члеником і шийкою послідовно з’являються нові членики, тому найстаршими проглотидами є ті, що розташовані в кінці стробіли.Вони й виділяються при дефекації.

3) статева система гермафродитна;

4) травна система відсутня, живлення проходить всією поверхнею тіла;

5) нервова система утворена головним нервовим кільцем і двома нервовими стовбурами, що простягаються з двох боків стробіли і в кожному членику з'єднуються двома поперечними нервовими відгалуженнями;

6) видільна система протонефридіального типу;

7) кровоносної і дихальної систем немає;

8) розвиток проходить з личинковими стадіями і зміною хазяїв (біогельмінти);

9) захворювання, що викликані стьожковими червами, називаються цестодози;

10) захворювання, викликані їх личинками, – цистицеркози, ценурози, ехінококози, альвеококози;

11) тіло стьожаків, як і всіх плоских червів, покрите шкірно-м'язовим мішком: зовні кутикула, шар епітелію, м'язи (кільцеві і поздовжні);

12) стьожкові гельмінти належать до типу Plathelminthes, класу Cestoda;

13) медичне значення мають представники двох рядів: ціп'яки і стьожаки.

14) Розвиток їх проходить зі зміною хазяїв, людина найчастіше є остаточним хазяїном, проте для ехінокока та альвеокока людина є проміжним хазяїном. Для свинячого ціп'яка людина може бути факультативно проміжним хазяїном, хоч облігатно є дефінітивним (кінцевим). Карликовий ціп'як всі стадії розвитку проходить в організмі людини, отже, людина – і проміжний, і кінцевий хазяїн. При проковтуванні яєць цестод із водою чи кормом у проміжних хазяїв у кишечнику звільняються онкосфери від яйцевих оболонок, проходять через стінку кишок у різні органи, де перетворюються на личинкову стадію.

15) Личинкові стадії цестод різноманітні. Основні типи личинок: цистицеркоїд, цистицерк, ценур, ехінокок, альвеокок, стробілоцерк, тетратиридій, а в стьожаків – процеркоїд і плероцеркоїд. Дефінітивні хазяїни інвазуються при поїданні заражених органів проміжних хазяїв. Цистицеркоїд – мікроскопічних розмірів, передня частина тіла розширена, в якій міститься вивернутий сколекс. Задня частина у вигляді хвостового придатка. Цистицеркоїди переважають у тілі безхребетних проміжних хазяїв (у кліщів, ракоподібних, комах).

Цистицерк або фіна – округлий або овальний міхурець, заповнений рідиною, покритий сполучнотканинною капсулою. Всередині вивернена одна головка – сколекс. Цистицерки містяться в організмі ссавців.

Ценур – великий міхур, заповнений рідиною, на його внутрішній оболонці розташовуються групи сколексів. Уражає головний і спинний мозок овець, рідше великої рогатої худоби. Часто трапляється в підшкірній клітковині та м'язах тварин.

Ехінокок – найскладніша личинкова форма стьожкових червів. Міхур на внутрішній поверхні має зародкові сколекси, оточені вивідковими капсулами, крім того, є вторинні (дочірні) ехінококові міхурі. У проміжного хазяїна (людини або м'ясоїдної тварини) ехінокок набуває різних модифікацій. Здатний до безперервного росту і досягає великих розмірів.

Альвеокок – багато з'єднаних між собою міхурів, в яких є зародкові сколекси. Міхурці неправильної форми, всі з'єднуються між собою, а сколекси мають вигляд жовтуватих дрібних крапок. Міхур здатний проростати в сусідні тканини.

Процеркоїд – перша личинкова форма стьожаків, має поздовжню форму тіла, спереду присоскові заглибини (первинні ботрії), а в кінці – заокруглений придаток з гачками.

Плероцеркоїд – друга личинкова форма стьожаків, розвивається в тілі додаткових хазяїв (риб, амфібій), досягає розмірів до 1 см з присмоктувальними щілинами на головному кінці.

Цестоди (Пішак, Бажора, 2009):

І - сколекси; II - гермафродитні членики; III - зрілі членики; IV - поперечний зріз сколексу стьожака широкого;

а - стьожак широкий (Diphyllobotrium latum); б - ціп'як озброєний (Таеnia solium); в - ціп'як неозброєний (Таеniarhynchus saginatus); г - ціп'як карликовий (Нуmenolepis nana): 1 - ботрії; 2 - зона росту; 3 - цирусна сумка; 4 - піхва; 5 - матка; 6 - жовтівники; 7 - яєчник; 8 - оотип; 9 - вивідний отвір матки; 10 - тільце Меліса; 11 -сім'яники; 12 - віночок гачків; 13 -присоски; 14 - зона росту; 15- сім'яники; 16- матка; 17-яєчник; 18 - тільце Меліса; 19 - оотип; 20 - жовтівники; 21 - матка, заповнена яйцями; 22 - піхва; 23 - сім'явивідна протока.

Ціп'як неозброєний (бичачий) (Таеniarhynchus saginatus) - збудник теніаринхозу

Географічне поширення:зустрічається повсюдно. Частота захворювання переважає в Центральній Європі, на півночі Африки, Південній Америці.

Неозброєний (бичачий) ціп'як(Пішак, Бажора, 2009):

а – сколекс; b. – зріла проглотида

Морфологія. Статевозріла особина близько 5-6 метрів довжиною (може досягати довжини 12-20 м), складається із 1000-2000 члеників. Сколекс округлий, 1-2 мм діаметром, має 4 пігментовані присоски. Шийка коротка і тонка. Гермафродитний членик має дволопатевий яєчник. Зрілі членики прямокутної форми, розміром 20-30 х 12 мм, довжина членика перевищує ширину (3:1-4:1). Матка закритого типу, розгалужена у ви­гляді стовбура, від якого з кожного боку відходять 17-35 бічних відгалужень, містить до 150000 яєць. Кінцеві членики здатні до активного руху. Яйця округлої форми, мають зародок - онкосферу з трьома парами гачків. Онкосфера оточена двоконтурною радіально посмугованою товстою оболонкою жовтаво-коричневого кольору (ембріофор). Зовнішня оболонка яйця тонка, безбарвна, у яєць, що виділилися, дуже швидко руйнується. Фіна типу цистицерк (Сysticercus bovi), відрізняється від фіни свинячого ціп'яка меншими розмірами (7,5-10 х 4-6 мм) і має вигляд просяно­го зернятка.

Життєвий цикл. Неозброєний ціп'як - біогельмінт. Остаточний хазяїн - людина. Локалізація в тілі остаточного хазяїна - тонка кишка. Проміжний хазяїн - велика рогата худоба.

Життєвий цикл ціп'яка неозброєного(Пішак, Бажора, 2009):

1 - остаточний хазяїн; 2 - рухливі зрілі проглотиди; 3 - яйце;

4 - проміжний хазяїн; 5 - фіна; 6 цистицерка; 7 - фінозне м'ясо.

У зовнішнє середовище членики виділяються з фекаліями хворого або активно виповзають через задній прохід. Велика рогата худоба заражається, поїдаючи забруднену яйцями траву. У травному тракті проміжного хазяїна онкосфери вивільняються, проникають у кровоносні судини і з течією крові потрапляють у міжм'язову сполучну тканину скелетних м'язів, серцевий м'яз, язик. Через 7 місяців після зараження фіни є інвазійними для людини і зберігають інвазійність до 2-х років. Людина заражається, з'ївши погано термічно оброблену фінозну яловичину. Інвазійна стадія - цистицерк. У кишківнику сколекс паразита вивертається, прикріплюється до стінки кишківника і починається ріст стробіли. Через три місяці ціп'як досягає статевої зрілості. Тривалість життя - близько 10 років. Розвиток фін в організмі людини неможливий.

Епідеміологія. Теніаринхоз – пероральний біогельмінтоз, антропоноз, реєструється на всіх континентах земної кулі. В Україні виявляються поодинокі випадки захворювання. Переважно хворіють люди певних професій (забійники тварин, кухарі, торгівельні працівники та ін.).

Епідемічний процес зумовлений взаємодією джерела інвазії (інвазовані люди), механізму передачі, в якому бере участь проміжний хазяїн, і сприйнятливими до інвазії здоровими людьми. Роль людини як джерела інвазії визначається тривалістю паразитування гельмінта і забрудненням довкілля. Онкосфери зберігаються в ґрунті до 1 року, на сонці гинуть через 30-50 хв, при температурі +70°С гинуть миттєво. У 5%-ному розчині карболової кислоти вони залишаються життєздатними 10-11год, у 5%-ному розчині лізолу – 2 доби, в 3-10% хлораміну – 4 доби, в 10-20% хлорному вапні – 5-6 годин. До чинників, які визначають характер епідемічного процесу, відносять: рівень розвитку тваринництва, санітарний стан місцевості, якість медичного і ветеринарного нагляду, звички вживати термічно не оброблене м'ясо.

Єдиним кінцевим хазяїном і джерелом інвазії ціп'яка неозброєного є людина. Гельмінт паразитує в тонкій кишці. Від стробіли періодично відриваються кінцеві членики і виділяються назовні з випорожненнями, розсіюються в навколишньому середовищі. Подальший розвиток гельмінта відбувається в проміжному хазяїні – великій рогатій худобі, яка заражається через корм, забруднений фекаліями інвазованих людей. У кишечнику проміжного хазяїна онкосфери звільняються від оболонок, проникають у кров, накопичуються в міжм'язовій сполучній тканині, де і перетворюються в міхуроподібну форму – цистицерк. Приблизно через 4 місяці цистицерк стає інвазійним для людини.

Патогенна дія: внаслідок виділення паразитом антипротеолітичних ферментів порушується травлення й всмоктування; призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки кишківника органами фіксації.

Клініка. Інкубаційний період — від 8 до 10 тижнів. Майже безсимптомний початок хвороби – причина невивченості клініки ранньої фази теніаринхозу. Свідченням інвазії може бути виповзання або виділення з фекаліями члеників. Із настанням хронічної стадії хворі скаржаться на кволість, загальну слабкість, дратливість, порушення апетиту, нудоту, зрідка блювання, метеоризм, слинотечу. Можливі часті, кашкоподібні випорожнення, болі у животі різної локалізації та інтенсивності, вуркотіння. У частини хворих розвивається глосит – язик збільшується за розмірами, містить тріщини. Це збігається із зменшенням кислотності шлункового вмісту й ахілією. Із залученням у процес нервової системи виникає головний біль, запаморочення, порушення сну, судомні напади, апатія. У гемограмі незначна лейкопенія й еозинофілія, помірна анемія, макроцитоз. Ускладнення теніаринхозу – апендикулярна коліка (заповзання члеників у червоподібний відросток), жовчна коліка (внаслідок дискінезії жовчних шляхів), гострий холецистит (проникнення проглотид у жовчний міхур), закупорювання спільної жовчної протоки гельмінтом, жировий некроз підшлункової залози, обтураційна непрохідність кишечнику, перфорація дванадцятипалої кишки, проникнення гельмінта в підшлункову залозу. Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члениківціп'яка під час дефекації. Однак (особливо в дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) можуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит.

Діагностика. Під час опитування хворий може вказати на виповзання члеників або виділення їх з фекаліями; позитивних результатів для виявлення яєць неозброєного ціп'яка можна досягти, застосувавши метод перианально-ректального зскрібка, змиву з періанальних складок, використавши липучу поліетиленову стрічку. Менш ефективні копрологічні методи виявлення яєць, тому рекомендують промивання випорожнень після провокації (хворий приймає на ніч 30-50 г гарбузового насіння або часнику, а через годину – проносне). Діагноз підтверджується дослідженням члеників ціп'яка. Останніх кладуть між двома предметними скельцями. У гермафродитних члениках, на відміну від озброєного ціп'яка, немає додаткової частки яєчника. Зрілі членики розміром 20-30х7-12 мм. Матка заповнена інвазійними яйцями, має 17-35 бічних відгалужень без вивідного отвору, тому яйця не завжди виявлять у фекаліях. Якщо матку не видно, тоді членик кладуть на деякий час у 50%-ний розчин гліцерину, знову розміщують між двома предметними скельцями і мікроскопують. Визначити гельмінта можна за будовою голівки. Сколекс паразита до 2 мм у діаметрі, містить 4 симетричних присоски.

Яйце ціп'яка неозброєного кулястої форми, оболонка прозора, дуже ніжна, з одним-двома відростками у вигляді ниток (філаменти). Всередині яйця знаходиться зародок – онкосфера з товстою радіально посмугованою оболонкою темно-коричневого кольору. Розміри яйця: 31-40х20-30 мкм.

Профілактика. Профілактика теніаринхозу здійснюється шляхом виявлення інвазованих, їх дегельмінтизацією із знезаражуванням гельмінтів (кип'ятіння, спалювання, заливання на 20-30 хв окропом, засипають сухим хлорним вапном). Особи, які перехворіли на теніаринхоз, знаходяться на диспансерному обліку 5 місяців. Через 3 і 6 місяців проводять повторно аналіз калу, щоб впевнитися у вилікуванні. Необхідно здійснювати санітарно-гігієнічний контроль за населеними пунктами, тваринницькими фермами та ін. Санітарно-просвітницька робота серед населення передбачає запобігання забрудненню навколишнього середовища фекаліями. Основою боротьби з інвазіями є гігієнічне утримування тварин, ветеринарно-санітарна експертиза туш забитих тварин на м'ясокомбінатах, знезаражування фінозних туш шляхом заморожування, термічна обробка м'яса, м'ясних продуктів.

Лікування. Застосовують протиглистяні препарати (празиквантел).

Ціп'як озброєний (свинячий) (Таеnia solium) - збудник теніозу та цистицеркозу

Географічне поширення: повсюдно. Частота захворювання більша в Південній і Східній Африці, Південній і Центральній Америці, на території СНД.

Морфологія. Статевозріла особина близько 2-3 м довжиною, має до 1000 члеників. Сколекс округлий, 1-2 мм удіаметрі, має 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків. На сколексі розміщені залози, секрет яких полегшує прикріплення до слизової оболонки кишківника хазяїна.

Поиск по сайту: