Перевірка обмотки збудження на замикання з полюсом чи з валом ротора

Тема 2.3 ТО і основні несправності генераторів і регуляторів напруги.

Мета: пояснити студентам технічне обслуговування і основні несправності генераторів і регуляторів напруги

Актуальність: Технік – механік повинен знати технічне обслуговування і основні несправності генераторів і регуляторів напруги, щоб могли використовувати в майбутній професії.

Міжпредметна інтеграція: Фізика, електротехніка з основами електроніки

План

1 Технічне обслуговування генераторів.

2 Перевірка деталей, вузлів генератора та їх ремонт

3 Несправності, технічне обслуговування та регулювання регуляторів напруги.

Література

1 Сажко В.А.Електрообладнання автомобілів і тракторів: Підручник.– К.: Каравела, 2008. 400с.

2 Акимов С.В., Чижков Ю.П. Учебник для ВУЗов. – М.: ООО «Книжное издательство «За рулем», 2005. – 336 с.: ил

-1-

Технічне обслуговування генераторів без знімання їх з автомобіля проводять ра­зом із технічним обслуговуванням усього автомобіля.

Під час щоденного обслуговування (ЩО), запустивши двигун, потрібно переко­натися, що генераторна установка забезпечує заряджання акумуляторної батареї. Це можна зробити за амперметром на щитку приладів, а в автомобілях ВАЗ «Жигулі» та ЗАЗ «Запорожець» — за допомогою контрольної лампи чи вольтметра.

У випадку підвищення частоти обертання колінчастого вала двигуна контрольна лампа повинна погаснути, а амперметр — показувати силу струму заряджання аку­муляторної батареї.

Технічне обслуговування № 1 (ТО-1) генераторів проводять через кожні 3-4 тис. км пробігу автомобіля. Всі операції виконують безпосередньо на автомобі­лі, встановленому на постах ТО-1.

Під час ТО-1 перевіряють кріплення генератора на двигуні і натяг приводного па­са. Генератор на двигуні потрібно встановлювати так, щоб не було зазору між крон­штейном двигуна й площинами лап генератора. Болти кріплення потрібно надійно затягати и охороняти від самовідкручування контргайками чи пружинними шайбами. Якщо необхідно вибрати зазор, застосовують регулювальні втулки. Осі профілю рів­чаків шківа генератора і шківа двигуна повинні збігатися (незбіг не повинен переви­щувати 1 мм). Застосовувати для кріплення генератора болти, діаметром, меншим за потрібний, неприпустимо. Якщо їх установлено недбало чи неправильно, то пас ма­тиме перекіс і спрацьовуватиметься, а отвори в лапах генератора розбиватимуться.

Установлюючи генератор на двигуні, а також проводячи ТО-1, потрібно контро­лювати натяг паса таким чином, щоб при натисканні великим пальцем руки на його середину між шківами двигуна й генератора із зусиллям близько 40 кН, пас прогнув­ся на 10-15 мм в автомобілях ВАЗ та ГАЗ, на 15-22 мм в автомобілях КамАЗ, на 7-9 мм в автомобілях «Москвич» або 8-14 мм в автомобілях ЗІЛ.

Малий натяг паса призводить до проковзування його на шківа генератора, внаслі­док цього зменшується частота обертання й віддача генератора. Крім того, дуже на­гріваються шків та вал генератора, що призводить до тужавіння мастила в кулькових підшипниках та їх відмови. Великий натяг паса збільшує навантаження на підшипники генератора і може спричинити його передчасне спрацьовування.

Під час ТО-1 очищають від пилу й бруду зовнішні поверхні генератора, а також перевіряють кріплення та надійність контактів наконечників приводів із вивідним затискачем.

Технічне обслуговування № 2 (ТО-2) генераторів проводять через кожні 12-14 тис. км пробігу автомобіля. Операції виконують як на постах ТО-2, так і в елсктроцехах. Близько 40% обсягу робіт виконують безпосередньо на автомобілі, тобто на постах, а 60% — у цехах.

Статистика засвідчує, що генератори змінного струму безвідмовно працюють при 100-125 тис. км пробігу автомобіля. Тому, проводячи перше і друге ТО-2 (протягом перших 25-30 тис. км пробігу автомобіля), коли генератор забезпечує нормальне за­ряджання акумуляторної батареї, знімати й розбирати його не варто.

До постових робіт ТО-2 належать роботи з ТО-1, роботи з діагностування, демон­тажу й монтажу генератора.

Технічне обслуговування й перевірка генераторів, знятих з автомобіля, прово­диться в електроцехах. Для виконання ТО-2 генераторів потрібно мати устаткуван­ня: джерела живлення напругою 220 і 12 В, контрольні лампи напругою 220 і 12 В, омметр (тестер) і вольтметр на 5 і 30 В, амперметри на 5 і 50 А, реостат на 50 А, елек­тродвигун із плавною зміною частоти обертання від 0 до 5000 хв¹, ручний тахометр для вимірювання частоти обертання ротора генератора до 5000 хв¹, контрольно-ви­пробні стенди 532-2М, 3211 та ін.

Основи методики перевірки генераторів. Генератор перевіряють без наванта­ження на холостому ходу на початок віддачі й під навантаженням. Щоб перевірити генератор, його слід підключити за схемою, наведеною на рис. 1.14, а.

Вмикають вимикач 5 і за амперметром 4 визначають силу струму збудження, на під­ставі якої приходять до висновку про справність кола збудження та обмотки збудження генератора. Щоб визначити нормальну силу струму збудження, напругу акумуляторної батареї (12 В) потрібно поділити на опір обмотки збудження генератора, зазначений у технічних умовах на генератор. Якщо амперметр 4 реєструє більшу силу струму, то в колі збудження генератора є замикання, якщо меншу — у колі обмотки збільшений опір. У цьому разі потрібно перевірити стан контактних кілець ротора й щіток. Нормальна сила струму свідчить про справне коло збудження і генератор можна випробовувати.

Без навантаження генератор перевіряють так. До обмотки збудження за допомо­гою вимикача 5 (рис. 1.14, а) вмикають акумуляторну батарею, пускають електро­двигун 1 і, плавно збільшуючи частоту обертання ротора генератора, спостерігають за показниками вольтметра.

Рис. 1.14. Схеми перевірки генератора:

а — без навантаження; б — із навантаженням; 1 — електродвигун; 2 — тахометр; 3 — ге­нератор; 4,7 — амперметри; 5,6 — вимикачі

Коли генератор досягне напруги номінального значення 14 (28) В, тахометром 2 вимірюють частоту обертання ротора генератора і порівнюють її із заданою в техніч­них умовах. Генератор буде справним, якщо частота обертання ротора під час дося­гнення номінальної напруги без навантаження не перевищує зазначеної в технічних умовах. Наприклад, для генератора типу Г502 частота обертання під час досягнення напруги 14 В без навантаження повинна становити понад 950 хв¹.

Генератор, який задовольняє технічні умови, перевіряють під навантаженням (рис. 1.14, б). Спочатку вмикають вимикач 5, пускають електродвигун і плавно, збільшуючи частоту обертання ротора генератора, збуджують його до номінальної напруги 14 (28) В. Потім вимикачем 6 вмикають реостат навантаження. Напруга ге­нератора внаслідок цього спаде, оскільки

U_Г = Е_Г - І_НZ_СТ

де І_Н – струм навантаження; Z_СТ – опір рбмотки

Збільшуючи частоту обертання ротора, напругу генератора підтримують номі­нальною, і за допомогою реостата збільшують навантаження до контрольного зна­чення (див. табл. 1.1). У момент досягнення контрольного навантаження до кон­трольного значення за номінальної напруги тахометром 2 вимірюють частоту обертання ротора й порівнюють її із заданою в технічних умовах (див. табл. 1.1).

Генератор буде справним, якщо частота обертання ротора під час досягнення кон­трольної сили струму і за номінальної напруги, тобто у випадку досягнення кон­трольної потужності Р_т = UI, не перевищуватиме частоти, зазначеної у технічних умовах. Наприклад, для генератора 16.3701 сила струму навантаження має станови­ти 45 А, напруга 14 В, а частота обертання ротора — не більше як 2500 хв¹.

Коли генератор не відповідає технічним умовам, його розбирають і перевіряють вузли та деталі.

Генератор з інтегральним регулятором напруги перевіряють, зібравши з регулято­ром. Щоб робота регулятора не вплинула на результат перевірки генератора, його слід перевіряти за напруги 13 чи 26 В, для генератора відповідно на 14 і 28 В. Замінивши інтегральний регулятор напруги, зібраний зі щітковим вузлом, на звичай­ний щітковий вузол, генератор можна перевірити звичайним способом.

-2-

Перевірка обмотки збудження на обривання. Цю перевірку роблять за допомо­гою контрольної лампи, яку вмикають до контактних кілець ротора (рис. 1.15, а). Якщо обмотка обірвана, то лампа не горить.

Перевірка обмотки збудження на замикання з полюсом чи з валом ротора.

Замикання обмотки збудження з валом чи з полюсом ротора, залежно від місця кон­такту, може мати різні наслідки. Якщо замикання сталося на «виході» обмотки, то через зменшення опору кола збудження зростає струм збудження, а це призводить до перегрівання обмотки збудження. Якщо ж замикання сталося поряд із контактним кільцем, з'єднаного з «плюсовою» щіткою, то обмотка закорочується і генератор не збуджується. Замикання обмотки збудження на роторі визначають контрольною лам­пою під напругою 220 В (рис. 1.15, б).

Один провід з'єднують із будь-яким контактним кільцем, а другий із полюсом або з валом ротора. Лампа горить, коли обмотка замкнулася з валом чи полюсом. Якщо обмотку неможливо ізолювати від корпуса, то її замінюють.

Рис. 1.15. Схеми перевірки обмотки збудження:

а — на обривання; б — на замикання з валом чи полюсом; в — омметром на обривання та міжвиткове замикання; г — вмикання приладів для визначення опору

Перевірка обмотки збудження на міжвиткове замикання. Міжвиткове зами­кання збільшує силу струму збудження. Внаслідок перегрівання обмотки руйнуєть­ся ізоляція і замикається додаткова кількість витків. Збільшення струму збудження може спричинити вихід із ладу регулятора напруги. Цю несправність знаходять, по­рівнюючи виміряний опір обмотки збудження із заданим у технічних умовах. Коли опір обмотки зменшується, то її перемотують чи замінюють.

Міжвиткове замикання в котушці обмотки збудження визначають, вимірюючи опір котушки збудження за допомогою омметра, який є на стендах 532-2М, 532-М, 3-211 та інших, чи окремого переносного омметра (рис. 1.15, в), або ж за показника­ми амперметра та вольтметра при живленні обмотки від акумуляторної батареї (рис. 1.15, г). Плавкий запобіжник захищає амперметр і батарею від випадкового ко­роткого замикання кола. До контактних кілець ротора вмикають щупи й діленням значення виміряної напруги на силу струму обчислюють опір і порівнюють його із заданим у технічних умовах (див. табл. 1.1).

Перевірка обмотки статора на обривання. Цю перевірку роблять за допомогою контрольної лампи чи омметра. Лампу й джерело живлення по черзі вмикають до кінців двох фаз (рис. 1.16, а). Якщо одна з котушок обірвана, то лампа не горить. Омметр, увімкнений до цієї фази, показує «нескінченність». Якщо його під'єднати до двох інших фаз, то він показуватиме опори цих двох фаз.

Перевірка обмотки статора на замикання з корпусом. Така несправність дуже знижує потужність генератора, він нагрівається або взагалі не працює. Перевірку ро­блять контрольною лампою напругою 220 В. Лампу вмикають до осердя статора і до будь-якого виводу обмотки за схемою (рис. 1.16, б). Якщо є замикання, то лампа за­свічується.

Перевірка обмотки статора на міжвиткове замикання. Міжвиткове замикання в котушках обмотки статора визначають омметром (рис. 1.16, в), на стендах 532-М, 532-2М, 3-211 та інших або за схемою (рис. 1.16, г). Коли опір двох обмоток (вимі­ряний чи розрахований) менший за наведений у табл. 1.1, то обмотка статора має міжвиткове замикання. Цю несправність можна виявити, використовуючи нульову точку обмотки статора. Для цього потрібно виміряти чи розрахувати опір кожної фа­зи зокрема, і, порівнявши опори всіх трьох фаз, з'ясувати, котра з них має міжвитко­ве замикання.

Обмотка фази з міжвитковим замиканням має менший опір, ніж інші. Дефектну обмотку замінюють.

Справність обмоток статора можна перевірити на контрольно-випробних стендах на симетричність фаз. У цьому разі вимірюють змінну напругу між фазами обмотки статора до випрямного блока за однакової (сталої) частоти обертання ротора. Якщо напруга однакова, то обмотка статора справна.

Щоб виміряти напругу двох фаз, потрібно проводами вольтметра стенда крізь вік­но кришки генератора по черзі доторкнутися до двох радіаторів випрямного блока (для генераторів із випрямними блоками типу ВБГ) або головок гвинтів, які з'єдну­ють обмотку статора з випрямним блоком (для генераторів із випрямними блоками типу БПВ).

Перевірка діодів. Діоди автомобільного електроустаткування перевіряють на пробивання й обривання кола. Ці несправності виникають, коли затискач «+» гене­ратора замикається з корпусом, або коли в працюючому двигуні вимикається акуму­ляторна батарея, а також перегріваються діоди.

Рис. 1.16. Схеми перевірки обмотки статора:

а — на обривання; б — на замикання з осердям; в — на міжвиткове замикання та обриван­ня; г — увімкнення приладів для визначення опору обмотки статора

У разі пробивання одного чи кількох діодів однієї шини випрямного блока знижу­ється потужність генератора. Пробивання діодів різнойменних шин призводить до замикання акумуляторної батареї на обмотку статора, внаслідок чого може статися пошкодження обмотки або «вигоряння» діодів. Обривання в колі одного діода зни­жує потужність генератора, а обривання двох діодів у колі однієї фази рівнозначне обриванню фази.

Щоб перевірити діод, його вмикають послідовно з лампою до акумуляторної ба­тареї спочатку в одному, а потім у другому напрямку. Якщо діод справний, то лампа горить тільки в одному випадку вмикання, а якщо пробитий — в обох, якщо не го­рить зовсім — у колі діода обривання.

При перевірці випрямних блоків генератора необхідно перевірити кожен із ші­стьох діодів окремо. Випрямний блок вмикають за схемами, наведеними на рис. 1.17, і послідовно перевіряють діоди однієї шини (рис. 1.17, а, б, в, є), змінюючи місцями проводи на акумуляторній батареї, а потім другої шини (рис. 1.17, в, г, є, ж).

Справність діодів можна перевірити і за допомогою омметра, вимірюючи опір у прямому й зворотному напрямках. Справний діод у випадку прямого вмикання ом­метра має опір не більш як 200 Ом, а зворотного вмикання — кілька сотень кіло­омів. У пробитому діоді опір дорівнює нулю, а в обірваному — нескінченності. Діоди випрямних блоків типу ВБГ замінюють парами разом із секцією радіатора, а в блоках типу БПВ замінюють шину в складеному вигляді. Несправні діоди зворот­ної полярності блоків типу БПВ можна випресовувати із шини й замінювати діода­ми з ремонтними розмірами. Замінюючи діоди, слід звертати увагу на маркування їхньої провідності.

Під час ремонту генераторів в умовах АТП їх розбирають та замінюють несправ­ні деталі чи вузли, очищають від пилу, бруду й масла, відновлюють пошкоджену ізо­ляцію, потім їх складають, випробовують і регулюють.

Ремонт статора. Він полягає в намотуванні котушок статора й просочуванні їх лаком. Намотування роблять на спеціальних оправках, дотримуючись діаметру про­воду й кількості витків у кожній котушці. Кінці виводів фази обрізають, залишаючи 25-30 мм, і зачищають від емалі на 6-8 мм. Зачищені кінці початку фази з'єднують у нульову точку і пропаюють припоєм ПОС 40. На місце з'єднання надівають хлор­вінілові трубки діаметром 2,5 мм і припаюють наконечники. Статор у складеному вигляді просочують для забезпечення волого- і теплостійкості ізоляції котушок і скріплення витків між собою. Для просочування застосовують електроізоляційний лак МЛ-92 або ГФ-95.

Ремонт ротора. Під час ремонту ротора замінюють обмотку збудження, проточу­ють чи замінюють контактні кільця, усувають вироблення на валу під посадкові міс­ця кулькових підшипників. Ротори генераторів змінного струму за конструкцією по­діляють на дві групи: із кріпленням полюсів та втулки на валу за допомогою запресовування на накатку або за допомогою шпонки та гайки.

У процесі тривалої експлуатації генератори спрацьовуються через потрапляння на контактні кільця пилу, бруду, масла. Вироблення кілець, у свою чергу, призводить до швидкого й нерівномірного спрацьовування щіток.

Контактні кільця проточують на токарному верстаті. З одного боку ротор затиску­ють цангою, а з другого підтримують центром. Проточують, аж поки не зникає чор­ність, але не більш як на 1 мм по діаметру.

Після проточування биття діаметрів поверхонь відносно цапф вала для всіх типів ротора повинна не перевищувати 0,1 мм. Щоб дістати потрібну чистоту поверхні за 7-м класом, контактні кільця потрібно відполірувати скляною шкуркою, не знімаю­чи ротора з верстата.

Дуже спрацьовані контактні кільця (більш як на 1 мм) потрібно замінити. З цією метою кінці обмотки збудження відпаюють від кілець і спресовують із вала. Якщо на автотранспортному підприємстві нових кілець немає, то їх виготовляють власними силами. В цьому разі контактні кільця після відпаювання виводів проточують до зни­кнення чорності. Потім виготовляють мідні кільця, внутрішній діаметр яких відпо­відає діаметру проточених кілець, а зовнішній — розміру нових. Виготовлені таким чином кільця закріплюють на посадкових місцях за допомогою клею ПФ-2.

Є' Ж

Рис. 1.17. Перевірка діодів:

а, б, в, г - випрямного блока типу ВБГ; д, є, є, ж - випрямного блока БПВ на пробивання та обривання кола.

Після сушіння й припаювання, щоб уникнути зривання й прокручування наклеєних кілець, їх поверхню трохи полірують, але не проточують.

Обмотки збудження генераторів усіх типів намотують безпосередньо на втулку ротора за допомогою спеціального пристрою.

Ротор складають за допомогою ручного гвинтового преса і підставки відповідно до розмірів ротора. Вал ротора ставлять на підставку, запресовують шпонку і надіва­ють половину полюсів ротора. Потім вставляють втулку з намотаною на неї котуш­кою збудження так, щоб отвір у втулці збігся з головкою установчої шпильки на на­явній половині полюсів ротора. Після цього запресовують другу шпонку, надівають другу половину полюсів ротора і затягують гайку, яку кернять у трьох місцях.

Щоб закріпити контактні кільця, ротор потрібно поставити догори тим кінцем ва­ла, який має насікання. На кінець вала напресовують шайбу до упору. Виводи обмот­ки збудження заздалегідь вставляють в отвори шайби. Зачищують місця контактного кільця для паяння і лудять. Складають контактне кільце з пластиною зігненим кінцем у бік ротора і напресовують на вал так, щоб проріз у кільці збігся з рівчаком валика.

Ремонт кришок генератора. Хоча посадкові місця для кулькових підшипників у кришках генератора армовано сталевими або чавунними кільцями, вони можуть ви­роблятися.

У майстернях посадкове місце для кулькових підшипників розточують на 1,5-2,0 мм і з одного краю роблять виточування 1,5-2,0 мм. Потім відповідно до міс­ця виточують втулку з буртиком і запресовують у кришку.

Якщо спрацювання невелике, роблять точкове наплавлення металу електрозварю­ванням по всьому периметру посадкового місця або керніння з наступним шліфуван­ням до потрібного розміру. Практика засвідчує, що після такого ремонту генератори працюють тривалий час.

У разі послаблення кріплення генератора на кронштейні двигуна від підвищеної ві­брації виникає вироблення в отворах вушок кришок. Щоб його усунути, випресовують спрацьовану сталеву втулку й запресовують нову, виготовлену зі сталі будь-якої марки.

Ремонт вала. У процесі експлуатації виробляються шийки вала ротора під куль­ковими підшипниками. Найпоширеніший спосіб ремонту — наплавлення металу на місце вироблення зварюванням із наступним проточуванням. Шліфування, зазвичай, не роблять.

Іноді спрацьовану шийку проточують до усунення вироблення й напресовують на вал сталеву втулку, діаметр якої доводять до номінального розміру.

Ремонт шківа. Якщо погано затягнено гайку, яка кріпить шків на валу, виробля­ються отвори й шпонковий рівчачок у маточині шківа. З огляду на те, що шків має нескладну конфігурацію, в деяких майстернях спрацьовані шківи не ремонтують, а виготовляють нові з алюмінієвого сплаву.

Іноді розточують отвір у шківі до зникнення вироблення й запресовують у нього нову втулку. Краї втулки приварюють до маточини й зачищають.

Закладання мастила в підшипники. Перед закладанням свіжого мастила куль­кові підшипники промивають у бензині. У промивальному бензині й мастилі не по­винно бути піску й металевого пилу. Мастила кладуть стільки, щоб заповнити 2/3 об'єму порожнини між кульками. Багато мастила класти не потрібно, бо його надли­шок потрапляє на внутрішню порожнину генератора, контактні кільця та щітки й може призвести до інтенсивного спрацювання щіток і кілець, а іноді й до обривання кола збудження.

Зовсім неприпустима наявність мастила в порожнині, де встановлено закриті під­шипники із закладеним мастилом.

Ремонт випрямного пристрою. Кремнієві вентилі ремонту не підлягають. Якщо один із вентилів відмовив у роботі, його замінюють, дотримуючись такої вимоги: під час паяння монтажних проводів не можна перегрівати корпус вентиля понад 150 °С. Тому паяти потрібно швидко (не довше 5 с).

Монтаж вентилів типу ВА20 полягає в запресуванні їх у тепловідводи, якими є кришки генераторів чи спеціальні пластини — тепловідводи — охолоджувачі. Пуансон для запресування повинен мати діаметр на 0,2-0,3 мм більший, ніж діаметр фланця ізолятора. Зусилля під час запресування потрібно прикладати плавно, воно не повинно перевищувати 5000 кН.

-3-

Не можна допускати, щоб генераторна установка працювала з вимкненими бата­реєю та навантаженням. У цьому разі пульсація випрямної напруги генератора бу­де значною і впливатиме на його роботу: піки напруги спричинюватимуть «хибне» спрацьовування чутливого елемента схеми стабілітрона, а отже, й усієї схеми регу­лятора, хоча середнє значення випрямної напруги генератора ще й не досягатиме по­рога спрацьовування схеми. Це порушує чітку роботу регулятора, збільшує частоту перемикання регулювального транзистора, а отже, потужність розсіяння й перегрі­вання, внаслідок чого транзистор виходить із ладу.

У момент від'єднання споживачів від генератора перенапруга, яка виникає на ви­ході генератора, виводить із ладу напівпровідникові прилади регулятора напруги, ос­кільки напруга перевищує припустимі значення.

У регуляторах напруги з кремнієвими транзисторами з 'єднання затискачів Ш та «+» замикає накоротко обмотку збудження, через неї струм не протікає, генератор не збуджується. Режим небезпечний тим, що призводить до відмови в роботі регулю­вального транзистора, оскільки його перехід емітер-колектор потрапляє під повну напругу акумуляторної батареї. Струм колектора та потужність, яка виділяється на транзисторі, набувають значень, більших за припустимі, і транзистор, перегріваю­чись, виходить із ладу.

У випадку короткого замикання затискачів Ш і «-» вихідний транзистор регуля­тора закорочується, напруга генератора не регулюється і може із збільшенням часто­ти обертання досягти небезпечного для ламп та інших споживачів значення. Цей ре­жим також небезпечний для напівпровідникових приладів регулятора напруги.

Найпоширеніша несправність — розрегулювання регулятора напруги в бік змен­шення регульованої напруги до значення, меншого за ЕРС батареї. Переконатися в цьому можна при короткочасному натисненні на пружину вібраційного регулятора на­пруги, внаслідок чого виникатиме зарядний струм і без замикання затискачів ВЗ та Ш. Цю несправність усувають регулюванням регулятора за методикою, описаною нижче.

У контактно-транзисторному реле-регуляторі може статися самочинне спрацьову­вання реле захисту, яке виявляють, знімаючи кришку реле-регулятора, й усувають, трохи збільшуючи натяг пружини реле захисту.

У реле-регуляторі також може статися внутрішнє обривання, яке можна виявити та усунути тільки в електроцеху за описаною далі методикою.

У вібраційних пристроях може виникнути значна ерозія контактів, яку усу­вають, зачистивши контакти надфілем чи абразивною пластинкою, протерши ганчіркою, змоченою бензином і продувши повітрям.

Технічне обслуговування реле-регуляторів проводять разом із генератором під час чергового ТО-1 або ТО-2 автомобіля.

Під час ТО-1 очищають від пилу та бруду зовнішні поверхні реле-регулятора, пе­ревіряють кріплення і надійність контактів наконечників проводів із вивідними зати­скачами.

При ТО-2 роблять зовнішній огляд автомобіля, перевіряючи стан контактів, резисто­рів, місця з'єднання обмоток, затискачів тощо. Особливу увагу звертають на стан контак­тів та зачищення їх, оскільки вони весь час підгоряють й окисляються. У процесі ТО-2 в єлектроцехах перевіряють технічний стан і регулюють реле-регулятор за допомогою

спеціального устаткування. Перше та друге ТО-2 нового автомобіля перевірки й регулю­вання, як правило, не потребують, оскільки перші 25-30 тис. км пробігу автомобіля реле-регулятори, а тим паче інтегральні регулято­ри напруги, працюють справно та надійно.

Перевірка та регулювання контактно-ві­браційних регуляторів напруги проводиться перевіркою та регулюванням зазорів у визна­чених місцях. Зазор між якорем 4 та осердям З (рис. 1.27) у межах 1,4-1,5 мм регулюють змі­щенням стояка 5 верхньої пари контактів, по­слаблюючи гайку 7. Потім зміщенням стояка 6 нижньої пари з послабленою гайкою 7 регулю­ють зазор між контактами нижньої пари в межах 0,4-0,5 мм. Осі контактів мають збіга­тися, а їхні площини повинні бути паралельні. Перевірку та регулювання регулятора РР380 проводять із генератором, з яким він працює, і в положенні, встановленому на автомобілі. Для перевірки регулятор підключають за схемою рис. 1.28. Спочатку до об­мотки збудження генератора підключають акумуляторну батарею, вмикають електро­двигун і рівномірно збільшують частоту обертання ротора генератора, спостерігаючи за вольтметром, щоб не допустити надмірного збільшення напруги. Коли регулятор спрацьовує (із збільшенням частоти обертання напруга не зростатиме), виставляють частоту обертання ротора генератора 3000 хв^-1, вмикають реостат навантаження й установлюють навантаження, яке дорівнює 0,5 контрольного навантаження генерато­ра. За вольтметром визначають регульовану напругу. Вона має відповідати даним, на­веденим у табл. 1.2. Якщо напруга завищена чи занижена, то налагоджують регулятор. Натяг пружини змінюють регулювальною вилкою, якою згинають нижню части­ну кронштейна пружини. Зниження регульованої напруги спричинює недозаряджання акумуляторної батареї, а збільшення — перезаряджання й скорочення терміну служби інших споживачів, насамперед ламп і контрольних приладів.

Коли напруга генератора мала (до 5 В) або він не збуджується, то може бути пе­рерване коло струму збудження через верхню пару контактів.

Коли напругу генератора ре­гулювати неможливо, тобто вона необмежено зростає із збільшен­ням частоти обертання ротора, то це може бути пов'язано з об­риванням обмотки й резистора температурної компенсації.

Перевірка й регулювання регуляторів напруги на стенді 532-2М. Реле-регулятор, який необхідно перевірити, закріплю­ють у затискному пристрої 10

(див. рис. Д. 1), а генератор — у затиск­ному пристрої 12. Генератор і регуля­тор вмикають відповідно до схеми рис. 1.29.

Перемикачі 22, 27 «Режим перевір­ки» і 4 вольтметра установлюють від­повідно в положення «12 В», «~ІУ>» і «У-Ц-». Вимикачем 7 7 вмикають стенд, а кнопкою 75 «Пуск» — двигун. Коли генератор не збуджується, потрібно протягом 1-2 с натискати на кнопку 9. Повернувши ручку 14, збільшують ча­стоту обертання ротора до 5000 хв^_| і,

стежачи за вольтметром 3 і ручкою 20, збільшують силу струму навантаження до 0,5 значення контрольного навантаження генератора (див табл. 1.1). Якщо напруга гене­ратора не відповідає наведеній у табл. 1.2, зміною натягу пружини регулюють ре­гулятор.

Перевірка стану обмотки й резисторів у регуляторі РР380. Для перевірки кола обмотки, яке містить резистор 7?_тк, лампу вмикають до затискачів 75 і корпусу регулятора (рис. 1.30, а). Якщо коло справне, лампа горітиме.

Для перевірки кіл збудження лампу вмикають до затискачів 75 та 67 (рис. 1.30, б). Якщо лампа не горить, слід перевірити стан контактів верхньої пари. Для перевірки об­мотки дроселя та позитивних резисторів потрібно розімкнути верхню пару контактів.

Таблиця 1.2. Значення регульованої напруги генератора

Перевірка і регулювання реле РС702 контролю заряджання акумуляторної ба­тареї. Для регулювання моменту розмикан­ня контактів реле вмикають за схемою (рис. 1.31). Потім вимикачем 4 вмикають електричне коло і, рухаючи повзун реостата, плавно підвищують напругу на затискачах 85 та 86 обмотки реле, контролюючи напру­гу розмикання контактів за показником вольтметра в момент вмикання лампочки. Якщо реле справне, то контакти розмика­ються під напругою 5,0-5,7 В. Коли ця на­пруга становить понад 5,7 В, зменшують за­зор між якірцем 1 та осердям З, підгинаючи донизу верхню частину тримачів 2 нерухо­мого контакту. Зазор збільшують, якщо кон­такти розмикаються під напругою менш як 5 В. Нормальний зазор між якірцем та осер­дям становить 0,3-0,4 мм.

Перевірка та регулювання контактно-транзисторних реле-регуляторів (на прикладі РР362). Нормальна робота ре­гуляторів напруги та реле захисту (напру­га спрацьовування й величина струму) багато в чому залежить від величини за­зорів у них.

Регулювання зазорів у регуляторах на­пруги. Спочатку перевіряють і, коли пот­рібно, регулюють зазор між якірцем 1 та ярмом 11 (0,2-0,3 мм), послаблюючи гвинт 13 і зміщуючи кронштейн підвішу­вання 12 (рис. 1.32). Потім, підгинаючи пластини 3 верхнього контакту, регулю­ють зазор між контактами К2 (0,2-0,3 мм) і, послаблюючи гвинт б та зміщуючи кронштейн 5, — зазор між якірцем 1 та осердям 2 (1,2-1,3 мм).

Регулювання зазорів у реле за­хисту. Спочатку перевіряють і, посла­блюючи гвинт 8 та зміщуючи кронштейн 9, регулюють зазор між якірцем 7 та яр­мом 10 (0,2-0,3 мм). Потім, підгинаючи обмежувач 4 піднімання якірця, регулю­ють зазор між контактами (0,7-0,8 мм) і, послаблюючи гвинти 6 і зміщуючи крон­штейн 5 — зазор між якірцем та осердям (1,2-1,3 мм).

Ш ВЗ

Рис. 1.32. Схема реле-регулятора РР362:

1, 7 — якірці регулятора напруги та реле захисту відповідно; 2 — осердя регулятора напру ги; 3 — пластина верхнього контакту; 4 — обмежувач; 5, 9 — кронштейни реле захисту б, 8, 13 — гвинти; 10, 11 — ярма реле захисту та регулятора напруги відповідно; 12 — крон штейн регулятора напруги

Перевірка справності транзистора та стану контактів. Рслс-рсгулятої вмикають за схемою (рис. 1.33).

Якщо коло ввімкнено та контакти К2 регулятора на­пруги і контакти реле захисту розімкнеш, лампа горіт­име. Якщо вона не горить, то транзистор закритий, або в його колі є обривання. Якщо в момент увімкнення ко­ла контакти регулятора напруги чи реле захисту замика­ються, потрібно збільшити натяг пружини до розмикан­ня контактів. Потім по черзі замикають контакти регулятора напруги й реле захисту, натискаючи на їхні якірці. Якщо після замикання контактів лампа гасне, транзистор справний. Якщо лампа гасне тільки після за­микання контактів реле захисту, то транзистор справ­ний, а несправність виникла в колі регулятора або зан­адто окислені його контакти.

Перевірка та регулювання регулятора на­пруги. Реле-регулятор вмикають до напевно справного генератора, із яким він працює за схемою (рис. 1.34).

До обмотки збудження генератора вмикають Рис. 1.33. Схема перевірки справності

транзистора

акумуляторну батарею, потім вмикають електродвигун і, плавно збільшуючи частоту обертання ротора генератора до РР362

3000 хв¹, стежать за вольтметром і напругою, не допускаючи надмірного її підвищен­ня. Далі вмикають до генератора реостат навантаження, виставляють силу струму, яка дорівнює половині контрольної сили струму генератора і за допомогою вольтметра визначають регульовану напругу.

Рис. 1.34. Схема перевірки регулятора напруги РР362

Якщо напруга генератора не відповідає даним, наведеним у табл. 1.2, регулюють регулятор напруги, змінюючи натяг пружини. Щоб підвищити напругу, слід збіль­шити натяг, і навпаки.

Перевірка транзистора. Для перевірки потрібно вилучити два будь-яких ви­води транзистора і перевірити опір переходів омметром (рис. 1.35).

Омметр вмикають по черзі до двох виводів транзистора. Якщо він показує різний опір одних і тих самих переходів при зміні місць проводів, то транзистор справний. У несправному транзисторі опір між двома виводами дорівнює нулю чи нескін­ченності.

Перевірка та регулювання реле захисту. Перевіряючи реле захисту, слід мати на увазі, що в реле-регуляторі РР362 є реле захисту, яке перевіряють за силою струму спрацьовування. Реле-регулятор вмикають за схемою (рис. 1.36).

Плавно збільшуючи струм за допомогою реостата, в момент замикання контактів за амперметром визначають струм спрацьовування реле захисту. Контакти мають за­микатися, коли сила струму становить 3,2 А.

Перевірка та регулювання регулятора РР362 на стенді 532-2 М. Схему вмикання реле-регулятора й генератора до стенда наведено на рис. 1.37. Перемикач 22 (див. рис. Д.1) ставлять у положення «12 V», перемикач 27 «Режим пе­ревірки» — у положення «~ІУ>», а перемикач 4

Вольтметра 3 – в положення «V»

Рис. 1.35. Схеми вимірювання опору переходів транзистора:

а — емітер-колектор; б — база-колектор; в — емітер-база

Рис. 1.36. Схема перевірки реле захисту Рис. 1.37. Схема ввімкненняреле-регу-

РР362 за силою струму спрацьовування лятора РР362 до стенда 532-2М

Стенд вмикають вимикачем 17, а двигун — натисканням кнопки «Пуск». Частоту обертання ротора підвищують до 3000 хв¹, повертаючи ручку 14, а силу струму на­вантаження збільшують до 0,5 контрольного навантаження генератора (див. табл. 1.1) і за вольтметром визначають напругу генератора. Коли потрібно, налаго­джують регулятор. Якщо із збільшенням частоти обертання генератор не збуджуєть­ся, то потрібно протягом 1-2 с натискати кнопку 9.

Перевірка та регулювання безконтактних транзисторних та інте­
гральних регуляторів проводиться також за спеціальними методиками.
Справність регуляторів перевіряють, вмикаючи їх до акумуляторної батареї за схе­
мою (рис. 1.38).

Рис. 1.38. Схема перевірки роботоздатності регуляторів напруги

Контрольні питання

1 Які несправності виникають в генераторі при його експлуатації?

2 Як перевірити діоди у випрямному блоці?

3 Які регуліровки здійснюють в контактно-транзисторному регуляторі РР.-362.

4 В яких режимах перевіряють генератор і які параметри знімають?

5 Як перевірити транзистор?

Поиск по сайту: