Фізична культура як складова народної культури

Рухливі ігри відіграють велику роль не тільки в фізичному вихованні, але і в моральному. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їх формуються такі якості як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість.

За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують перші елементи грамотності, вивчають вірші, скоромовки, лічилки. Добра половина ігор супроводжується піснями, промовками. Адже, якщо дитина в процесі гри співає, то в неї ніколи не виробляться агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.

Поняття "культура" складне і багатогранне. У широкому розумінні слова, культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені упродовж історії людства. На сьогодні існує близько трьохсот визначень поняття культури. Кожне з них має свої позитивні і негативні риси пов'язані з тим, що сучасна культура - явище надзвичайно складне, суперечливе і багатофункціональне. Загальноприйнятим підходом до визначення культури вважається той, що дає змогу з'ясувати зміст культури з пізнавальної сторони. Тому, на наш погляд, найточнішим є визначення культури, як сукупності матеріальних і духовних цінностей, вироблених протягом усієї історії суспільства, а також сам процес творення і розподілу цих духовних і матеріальних цінностей.

Отже, культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну.

По-перше, духовна і матеріальна культура не існують цілком відокремлено одна від одної, а складають єдину систему культури як її складові.

По-друге, цінності матеріальної культури завжди містять у собі певний елемент духовності. В свою чергу, цінності духовної культури базуються на матеріальній основі.

По-третє, сучасна цивілізація визначила досить стійку тенденцію в розвитку національної культури – інтеграцію її складових. З одного боку швидко розвивається і збагачується матеріальна сторона духовної культури - преса, радіо, телебачення, кіно тощо. З іншого, спостерігається все більше насичення виробів матеріальної культури духовними цінностями. Крім цього, в питаннях про структуру культури побутують підходи її диференціації за функціями в суспільстві, формами існування тощо.

Так, за організаційними і якісними формами існування національну культуру розподіляють на професійну і народну. Суспільний розподіл праці в галузях духовного і матеріального виробництва, а також відокремлення певних форм духовної культури із побуту, призвели до виникнення специфічного культурного дуалізму, тобто паралельного існування народних і професійних форм культури.

Проблеми дослідження культури посідають особливе місце в сучасній філософії, культурології, етнографії, педагогіці та інших науках. Першочерговою, на наш погляд, є теза про те, що народна культура створюється у процесі життєдіяльності націй і є невіддільною від них.

Не зупиняючись на чинниках, що зумовлюють особливості кожної національної культури, слід зазначити, що сучасна культурологія дає досить завершену диференціацію народної культури за сферами її функціонування.

Національна культура охоплює спектр різноманітних чинників народного життя - географічних, господарських, побутових, мовно-духовних, політико-державних, які забезпечують збереження і відтворення етнофонду. Відповідно до цього в структурі народної культури виділяються такі сфери її функціонування як господарство, побут, політика і право, духовна сфера життєдіяльності нації.

Дуже важливим компонентом цілісної народної культури від найдавніших часів до сьогодення є народна фізична культура. Фізична культура є важливою складовою національної культури – це сукупність досягнень у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів та природних умов з метою цілеспрямованого фізичного вдосконалення людини.

До явищ фізичної культури належать способи та результати діяльності людини, спрямованої на перетворення власної природи для задоволення певних власних потреб. Отже, в процесі розвитку цілісної культури нації її суттєвими складовими стали й такі різновиди (форми, способи) діяльності, які спеціально спрямовані на вдосконалення людиною самої себе, на перетворення своєї власної природи. Саме до таких компонентів культури належить фізична культура.

Слід зазначити, що як культуру суспільства в цілому, так і фізичну культуру можна розглядати з різних точок зору, в різноманітних її проявах і аспектах. Для відносно повної її характеристики слід мати на увазі такі аспекти, діяльнісний (культура як процес раціонально організованої діяльності), предметно ціннісний (культура як сукупність предметів, системи науково-методичних знань, матеріальних цінностей для задоволення потреб людей) і результативний (культура як результат діяльності).

Важливими чинниками, що зумовлюють суттєві етнічні особливості народної фізичної культури є звичаї, традиції, обряди, ритуали, які, поєднуючись з відповідними елементами (засобами) фізичного виховання, створюють цілісну систему культури у її специфічній сфері, а саме – цілеспрямованого впливу на природний фізичний, психічний і моральний розвиток людини.

Важливими елементами, що за своїм змістом, формами, виховними, оздоровчими й освітніми функціями визначають спрямованість та особливості національної фізичної культури, є, безперечно, рухливі ігри, забави, розваги.

Г.Ш. Абсалямов у своїй роботі, підкреслює, що національні рухливі ігри є одними з найпопулярніших не лише тому, що вони легко досяжні, а й тому, що найтісніше пов'язані з віковічними народними звичаями і традиціями. У світі немає рухливих ігор, позбавлених національного забарвлення і які б не були відзначені характерними умовами життєдіяльності народів - відзначає Ф.О. Агапов.

Важливо, що невід'ємною частиною народних традицій, звичаїв, обрядів і свят виступають елементи народної фізичної культури, до яких належать народні рухливі ігри, розваги та забави. Більшість рухливих ігор як елементів народної культури виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства й найтіснішим чином пов'язані із життям народу. Таким чином, народні рухливі ігри необхідно розглядати як такі засоби фізичної культури, що історично склалися і перевірялися віковічним досвідом певного етносу.

Як засвідчує характер досліджуваних народних різновидів рухливих ігор, вони у своїй сукупності повинні були сприяти більш або менш всебічному фізичному вдосконаленню людей. Отже, сукупність взаємообумовлених народних ігор створює специфічну систему, або точніше матеріальну частину системи народної фізичної культури.

В.І. Елашвілі вказує з цього приводу, що народними різновидами рухливих ігор можна назвати лише ті, що виникли на початкових етапах розвитку національної культури. Отже, якщо слідувати цьому визначенню, то головною ознакою народних рухливих ігор є те, що вони за своїм походженням належать до найдревніших пластів культури конкретного етносу. Сучасна практика виникнення нових видів спорту, багатющого розмаїття рухливих ігор засвідчує, що народна творчість у галузі фізичної культури не припиняється, а невпинно розвивається, як і в цілому кожна національна культура. В даному випадку ми можемо погодитись з точкою зору В.І. Елашвілі у тій частині, де йдеться про те, що більшість народних рухливих ігор є дійсно древніми і характеризуються рисами етнічної традиційності. Хоча народна творчість у справі формування новітніх народних ігор, розваг та забав, а також способів проведення дозвілля не припиняється ні на мить.

Отже традиція – це системна лінія зв'язку минулого із сучасним, за допомогою якої здійснюється накопичення, відбір, і, що дуже важливо, стереотипізація досвіду і передача стереотипів. У цьому аспекті важливою домінантою національного буття є необхідність існування національної культури (і зокрема фізичної), а також усталених традицій, тобто механізму акумуляції, передачі і відтворення цієї культури в нових поколіннях.

Таким чином, народна фізичка культура, випрацювана тією чи іншою нацією розрізняється не наявністю або відсутністю традицій, а особливим їх змістом, особливими способами їх трансмісії та формами їх функціонування. Це положення особливо важливе, якщо взяти до уваги зовнішню подібність за біомеханічною структурою багатьох рухливих ігор, що виникли у різних народів.

В основних рисах одні й ті ж за характером народні рухливі ігри створювались у середовищі різних етносів. Багато з цих народних засобів виховання у подальшому досягли суттєвого розповсюдження, що стало однією із передумов зародження сучасного спорту та модерного фізичного виховання як складників фізичної культури народів і культури всієї цивілізації.

К.С. Абишев, досліджуючи національні традиції, звичаї, обґрунтовує їх високу ефективність використання в сучасних умовах фізкультурно-оздоровчої роботи серед учнівської молоді. Доцільність впровадження національних традицій у сучасний процес фізичного виховання обґрунтовується автором адекватністю народних засобів та методів природі дитини.

На думку багатьох дослідників народної фізичної культури в структурі національних обрядів та свят важливими елементами завжди виступають народні рухливі ігри. Народні традиції як спосіб передачі від покоління до покоління загальноприйнятих, загальнообов'язкових перевірених минулим досвідом форм, способів, життєдіяльності людей є також необхідною передумовою ефективного виховання молоді, забезпечення її подальшого повноцінного існування та розвитку. Метою традицій є закріплення і відтворення в нових поколіннях адекватних способів життєдіяльності, типів мислення й поведінки. Формами реалізації традицій в народній культурі виступають звичаї, свята, обряди.

На ефективну силу народних традицій і звичаїв у справі виховання наголошують як провідні вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Видатний педагог К.Д. Ушинський стверджував, що "Люди народжуються, ростуть, а отже і виховуються, якщо не в школах, науково для нього влаштованих, то тим більше, виховуються у тому життєвому середовищі, де є різноманітні впливи". Аналізуючи німецьку, французьку, англійську, північно-американську системи виховання, він дійшов висновку, що загальної системи виховання не існує, запозичення виховних систем одним народом у іншого є неможливим, а суспільне виховання вдосконалюється власне під впливом національних традицій. Досліджуючи етнопедагогіку, К.Душинський аналізував її зміст, до структури якого він відносив засвоєння молоддю всіх різновидів і форм національної культури. В механізмах народної педагогіки він особливо визначав гру, народні звичаї і традиції, фольклор, етнопсихологію тощо.

Народні рухливі ігри як важлива складова національної культури та етнопедагогіки ґрунтуються на народній філософії, світогляді нації, об'єднуючи раціональні народні знання.

Народні рухливі ігри, як важлива складова виховної системи, тісно пов'язані з уявленнями народу про роль генетичної спадковості, впливом на процеси виховання середовища, про особливості дитячої психіки і моторики тощо. В багатющому фольклорному фонді, легендах, іграх, звичаях, концентруються глибинні народні знання про сутність людської особистості та правила її тілесного і духовного виховання.

В.І. Елашвілі, досліджуючи особливості народної педагогіки фізичного виховання гірських народів Кавказу, наголошував, що ефективність традиційних засобів впливу на фізичний і психічний розвиток організму дитини зумовлюється у першу чергу тим, що ці засоби (переважно – рухливі ігри) є зрозумілими, доступними, відносно простими. Адже народні звичаї і традиції не вигадуються просто так, а постають з конкретних умов життя. Саме цим визначається їх життєздатність.

Народні рухливі ігри, розвиваючись на національних традиціях протягом століть, звичайно, змінювали свої структурні компоненти, функції, адаптуючись до конкретних історичних, культурних, політичних, економічних умов, в той же час залишаючись невід'ємною органічною частиною національної культури. Адже найважливіші складники, структурні компоненти народних рухливих ігор у своїй основі залишаються незмінними впродовж тривалого часу.

Про тісний взаємозв'язок народних рухливих ігор із загальною культурою свідчать багато численні приклади синкретизму народних засобів фізичного виховання, в яких тісно переплітаються як елементи фольклору, так власне, й елементи спрямованого використання рухової (фізичної) активності.

Наприклад, в багатьох народних різновидах боротьби, перед початком борівського змагання, супротивники обов'язково мають виконати або ритуальний танець, або національну пісню, що суттєво наближує й єднає народну фізичну культуру із загальнонаціональною. Показовими у цьому плані є багато численні дослідження національних рухливих ігор, забав, розваг, танців тощо. Характерною їх ознакою, є яскраво, виражений синкретизм, тобто органічне поєднання музики, співу, фізичного руху.

Як уже зазначалось, народна фізична культура – явище неоднорідне. Її склад, структура і функції історично змінювались під впливом різноманітних чинників. Саме тому роль і місце народної фізичної культури в культурі етносу зумовлювались кожен раз конкретно-історичним типом національної духовної культури, в складі якої вона виникала чи продовжувала існувати та функціонувати.

Слід зазначити, що в духовній культурі архаїчного типу, фізична культура в переважній більшості своїх форм є фольклорною. В ході розвитку народної фізичної культури, архаїчний її період змінюється стадією культурного дуалізму. На цій стадії, паралельно із традиційними елементами народної фізичної культури, починають виникати форми реалізації комплексу її засобів, головними з яких безумовно були рухливі ігри. Це пов'язано з виникненням у суспільстві певного прошарку людей, відповідальних за виховання молоді, а також спеціальних військових організацій.

Слід зазначити, що суттєвої різниці між двома сферами (побутовою і професійною) функціонування фізичної культури в цей період ще не спостерігається. Хоча використання засобів народної фізичної культури у професійній підготовці воїнів набуває рис все більшого виокремлення. Нові функції народної фізичної культури забезпечуються вже й новими формами, які існують паралельно із суто народними. Йдеться про професійні військові і виховні організації. В той же час, серед широких верств людей народна фізична культура продовжує існувати як цілісна система, зумовлена усталеним світоглядом, типом мислення, певними традиціями. Система народної фізичної культури проходить певну еволюцію, але в той же час зберігає свою цілісність і традиційність.

Для наступних стадій розвитку народної фізичної культури характерною ознакою є зростаюче проникнення і взаємозбагачення як професійних, так і народних форм існування фізичної культури. Особливого значення набуває використання традиційних елементів народної фізичної культури в сучасних умовах національного відродження в Україні.

Народні рухливі ігри, будучи органічною складовою національної культури, перебувають під суттєвим і безпосереднім впливом того, що ми називаємо етнічною свідомістю. Як зазначає ряд авторів, у порівнянні із більшістю форм народної матеріальної культури, рухливі ігри мають більше ступенів свободи у своєму розвитку. Цей факт зумовлюється тією особливістю народних рухливих ігор, що вони існують як засіб активізації тілесних, психічних і духовних складових людської особистості. Традиційний вибір тих чи інших форм впливу на природний розвиток людської особистості, власне, і визначає динамічність та усталеність системи народних ігор.

Одначе, народні ігри акумулюють в собі не тільки матеріалізовані засоби (форми) впливу на людину. В них так яскраво проявляються основи всієї духовної культури нації.

Народні рухливі ігри як елемент народної творчості сильні своєю незаперечною істинністю, що відточувалась у процесі відбору найбільш типового, реально пережитого. Це є однією із специфічних рис етнопедагогіки і народної фізичної культури, відображених у їх методичних засобах свободи виховної діяльності у напрямку диференціації виховного процесу в залежності від психосоматичних особливостей конкретної дитини. Саме життєва необхідність і віковічні народні надбання стимулювали розвиток народних рухливих ігор, формували їх специфічну структуру. Вбираючи в себе елементи фольклору, етнопедагогіки, звичаїв і традицій, народні ігри не містять в собі абсолютно нічого випадкового, що виходило б за межі національної культуротворчої системи. Внутрішня упорядкованість структури народних рухливих ігор продиктована циклічністю життєдіяльних процесів. Внутрішня організація народних ігор закладена у програмі їх виникнення і побуті.

Кожна народна рухлива гра – це динамічна система, в якій закладена ідея безперервності розвитку і виховання. У цьому плані засоби народної фізичної культури найтісніше пов'язані з елементами фольклору, а інколи й перебирають багато його складових: рухливі ігри, хороводи, веснянки тощо. Отже, все залежить від початкової мети, задач, для досягнення яких використовується у реальній діяльності той чи інший витвір народної культури. Динаміка адаптивних змін народної рухливої гри здійснюється не одночасно, а протягом тривалого часу. Адаптація структурних і змістовних складових народної рухливої гри до зміни умов економічного, соціального, природного середовища відбувається за законами збереження традиційної сутності. Величезні зміни, що відбулися в комунікативних системах сучасності, науково-технічний прогрес вплинули на сутність функціонування народних ігор, в тому числі розширили вихід багатьох їх складових у різні сфери культурного буття, особливо у професійно організовані форми сучасних систем фізичного виховання в освітніх закладах, військово-прикладної фізичної підготовки, системи сучасного спорту.

Таким чином, народні засоби тілесного виховання (особливо народні рухливі ігри, забави та розваги, засоби загартування, способи здорової життєдіяльності тощо) в сучасних умовах функціонують у багатьох сферах:

а) у первинних "аутентичних" формах переважно у сільській місцевості під час народних, побутових та релігійних свят і в побуті;

б) у вторинних формах, перероблених та адаптованих до умов сучасного навчально-виховного процесу і переважно використовуються на напівпрофесійному рівні;

в) у найрізноманітніших модифікаціях у професійному спорті як загальновизнані види спорту з регламентацією змагальної діяльності і специфічною підготовкою до неї.

Як зазначається в роботах ряду авторів засоби народної фізичної культури (особливо - рухливі ігри) зазнають безперечних втрат, але натомість розширюються сфери їх функціонування у напівпрофесійній і професійній діяльності. У зв'язку із зазначеною тенденцією суттєво збільшується, актуалізується проблема збору (фіксації) народних рухливих ігор, які збереглися на сьогодні у народній пам'яті, фольклорі, побуті, етнопедагогіці. Адже народна рухлива гра, як і фольклор та цілісна національна культура, складає невід'ємний компонент засвоєння індивідами досягнень культурного розвитку власного етносу. Саме у такій функції посередника зв'язків слід добачати велику морально-виховну силу народної гри, в яких формах вона б не реалізувалася – у формі стихійно організованої забави, розваги, чи у формі професійно організованого навчально-виховного процесу з використанням багатющих покладів етнопедагогіки.

Об'єктивні чинники, що стабілізують існування народної рухливої гри – її безпосередній зв'язок з життєдіяльністю етносу, підпорядкування її природним і господарським циклам, безперервність її розвитку, уособлення ідеалів єдності особистості і нації тощо, створюють той необхідний грунт, на якому базується її магічна педагогічна сила. Як зазначається у низці досліджень, колективний народний практичний досвід у сфері використання народної рухливої гри нагромаджувався десятками, навіть сотнями поколінь. Саме тому, хоч він і містив певні невиявлені помилки, проте народний досвід, система народних, знань та ідеалів були достатньо надійними.

Досліджуючи феномен популярності деяких сучасних видів спорту, фахівці доходять висновку, що широкий інтерес до карате, ушу, таеквондо та інших видів, зумовлюється тим, що загальнокультурний, духовний елемент у цих видах єдиноборств є значно більше викристалізуваний, ніж, скажімо, в боротьбі самбо. Автори підкреслюють, що культура вказаних видів єдиноборств є не європейською, а східною. Саме тому спроби її повного відтворення в умовах іншої духовної, культури, іншого світогляду не можуть бути успішними.

Таким чином, використання в конкретних умовах певної культурної традиції, але запозиченої від інших культур, повинно супроводжуватись діяльністю, в рамках якої відповідні види фізичної активності повинні пройти соціально-культурну адаптацію. Під час адаптації культурні цінності отримують додаткові світоглядні акценти і відповідно зазнають певних трансформацій не тільки стосовно духовного, а й рухового арсеналу.

Отже, з огляду на вищенаведене, актуальним є пошук таких форм фізичної культури, які не просто давали б змогу людині досягати елементарної гармонізації тілесного і духовного, а визначально забезпечували б їй психосоматичний комфорт, адекватне самопочуття, переживання повноцінності і гармонії свого соціально-природного буття.

У ракурсі зазначених положень заслуговують на увагу приклади проведення національних культурно спортивних заходів, фестивалів, спартакіад, конкурсів. Слід зазначити, що подібні заходи із використанням елементів національної культури, народних змагальних фізичних вправ та рухливих ігор користуються неабиякою популярністю в різних етносів. Так, наприклад, в Грузії під час проведення національної гри "Лело" (з цієї гри проходить навіть чемпіонат Грузії) відбувається широке культурно-масове свято. За аналогічною схемою відбуваються змагання і з національної боротьби "Сумо" в Японії, та й зрештою в багатьох країнах світу, починаючи з античної Грецької олімпійської традиції і аж до наших днів. З цієї точки зору дослідження національних традицій українських народних рухливих ігор та їх адекватне впровадження у сучасну педагогічну модель українського суспільства набуває великого значення.

Як уже зазначалось, народна культура – явище цілісне, а, отже, вона реалізує себе цілісно. Культура народу реалізується як: духовна, естетична,інтелектуальна, звичайно, як фізична культура.

Справедливим є висновок про те, що народна фізична культура виконує функцію реального механізму, за допомогою якого особистість відтворюється як цілісна, соціально-природна істота.

Таким чином, народні рухливі ігри необхідно розглядати як важливу складову національної культури, під впливом якої параметри внутрішньої єдності природного та соціального, тілесного і духовного в структурі особистості людини гармонізуються, набувають ознак відповідності культурним й природним ідеалам нації.

Отже, феноменологічні властивості засобів народної фізичної культури – рухливих ігор, розваг, забав, завжди притягували до себе як найширші верстви людей, так і дослідників. Універсальні закономірності народних рухливих ігор, а саме їх змагальність, видовищність, у всі часи були тим наріжним каменем, що приваблював увагу людей.

Поиск по сайту: