Погляди Мішеля Фуко на постструктуралізм

Основні принципи постструктурального аналізу

Підготувала:

студентка 3 курсу

групи У-31

Кирилюк А.М.

Острог – 2012

ПЛАН

І. Вступ

ІІ. Основні принципи постструктуралізму в працях його яскравих представників:

1. Погляди Мішеля Фуко на постструктуралізм.

2. Основні ідеї Ж. Дерріди.

3. Текст у розумінні Р. Барта і Ю. Крістевої.

ІІІ. Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Постструктуралізм – напрям у філософських та гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970 – 80-ті рр. у формі критики на подолання структуралізму. У постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства – падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід. Як і структуралізм, постструктуралізм найяскравіше проявився у Франції, а його представниками є Ж. Дельоз, Р. Барт (в пізній період його творчості), М. Фуко, Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Дерріда, Ю. Крістева та інші.

Виникнення постструктуралізму обумовлено виступами французьких студентів і ліворадикальної інтелігенції в травні-червні 1968 року проти існуючих порядків. Особливості постструктуралізму як напряму:

· ключовим у розумінні людини є її суб’єктивність: воля, бажання (яке є універсальною функцією буття людини, що забезпечує її комунікацію з навколишнім світом);

· аналіз суспільства і культури – це поле тотального прояву відношення «влада – підкорення»;

· нетрадиційне розуміння знака, який не вказує на який-небудь предмет чи смисл, а, навпаки, вказує на його відсутність (знак і смисл перетворюються у фікцію);

· для постструктуралізму стають важливими у тексті не структурні його елементи, що зближують його з іншими текстами, а те унікальне, несистемне, що реалізується в тексті несвідомо і розуміється інтуїтивно;

· негативне відношення до метафізики та науки: об’єктивність, логічність [4].

Погляди Мішеля Фуко на постструктуралізм

Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. Одним з перших проти концепції знака, що домінувала в структуралізмі виступив французький культуролог Мішель Фуко. На його думку, письменник не виражає себе у творі. М. Фуко в праці «Що таке автор?» трактує письменника як мертву особистість: для нього автор – це «що», а не «хто». «…оцінювання письменника зводиться ні до чого іншого, як до оригінальності його відсутності, і він повинен входити в роль мертвої людини у грі письма» - пише Фуко[ 1, с. 599 ]. Автора вбиває власний твір, в якому розчиняється письменницька індивідуальність. Сучасний англійський письменник Джон Фаулз вкладає в уста свого героя з «Мантиси» такі слова: «Роль автора чисто випадкова, він – посередник, його статус має не більше значення, ніж статус помічника бібліотекаря, котрий передає читачеві текст» [5]. Автор – це своєрідна функція, а не творець. М. Фуко пише, що «ім’я автора проголошує появу певного дискурсу…, не входить до задуму твору, а вміщується на зламі…» [ 1, с.603 ]. За його словами, «…є певна кількість дискурсів, наділених «функцією автора»… Приватний лист повинен мати особу, яка його написала, але він не має автора…» [ 1, с. 603 ].

У пошуках фундаментальних структур мислення М. Фуко прийшов до розуміння поняття дискурс, яке він вважав системою висловлювань, обсягу того, що за будь-якої доби може стати зрозумілим, а отже сказаним. Дискурс – вертикаль, навколо осі якої обертаються різні культурні коди, скупчення цих кодів з окремих висловлювань і є дискурсом. Суб’єкт висловлювання не дорівнює поняттю автор [5].

Поиск по сайту: