Основні функції підприємництва та комплексна характеристика його сучасної сутності

Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905—1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії.

Враховуючи це, а також характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції: новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція — сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція — впровадження нових форм і методів організації" виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція — самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з'ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.

Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво — самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з поняттям «бізнес», яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту користь.

Виходячи з цього, підприємцю мають бути притаманні певні риси, пов'язані з його відповідними функціями. Він повинен:

1) вбачати в людині головне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей; сприяти формуванню лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним та ін.;

2) вміти об'єднати людей для досягнення спільної мети; надихати співробітників, приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти пе­реконувати їх;

3) бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності; постійно орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик;

впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом та ін.;

4) постійно орієнтуватися на потреби споживачів, підвищення якості продукції та послуг, які надають згідно з чинним законодавством; сплачувати податки; не за­бруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивідуальні, колективні й суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;

5) діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність — праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічно! вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

Особистісні чинники підприємництва — особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тощо.

Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є:

— вибір сфери та масштабів діяльності;

— вибір місця розташування підприємства, компанії;

— вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

— фінансування та інвестування.

Підприємництво — один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства. За вибору форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

Висновки

1. Поняття «підприємництво» уперше було вжите на початку XVIII ст. англійським економістом Р.Кантільоном і означало особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. В наступний період воно розвивалось, збагачувалося у працях А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сея, А.Маршалла. Серед відомих західних економістів XX ст. важливий внесок в обгрунтування нових функцій та рис підприємця зробили И.Шумпетер, Ф.Хаєк, П.Дракер., П.Самуельсон, У.Ростоу, Р.Арон та ін.

2. Найповніше сутність цієї категорії серед західних еко­номістів розкрив американський економіст И.Шумпе-тер. Основними функціями підприємця він називав виготовлення нового блага (або старого блага нової якості), освоєння нового ринку збуту, джерел сировини та матеріалів, нових методів виробництва, його ре­алізації тощо.

3. Сучасними основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна. Основними рисами підприємця є передусім орієнтування на особистісний фактор економічного зростання, вміння об'єднати людей, висока професійна підготовка, прагнення задовольнити інтереси споживачів, цілеспрямованість, енергійність, сміливість, гнучкість та ін.

4. Предметом «основ підприємницької діяльності» є закони, що управляють, з одного боку, відносинами еко­номічної власності між різними суб'єктами підприємницької діяльності та найманими працівниками, а з іншого — діями підприємців у процесі вибору відносно рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг.

5. Методологічною основою даної науки є діалектичний метод дослідження, насамперед такі його елементи, як системний аналіз, метод абстракції, історичне і логічне, аналіз і синтез, принцип суперечності.

Висновки

1. Організація суспільного виробництва — координація дій людей у межах продуктивних сил (тобто в процесі дії людини на природу), відносин економічної власності (за привласнення різними суб'єктами певних об'єктів власності у кожній із сфер суспільного відтворення) та взаємодії цих сторін у процесі еволюції, а також форма об'єднання людей при здійсненні їх спільної господарської діяльності. Основними формами колективного впливу людей на природу, які вимагають їх спільної організації, є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю.

2. Координація дій людей та їх об'єднання для спільної господарської (економічної) діяльності відбувається на макрорівні (усієї національної економіки) шляхом саморегулювання економічної системи та цілеспрямованого державного регулювання та на мікрорівні (рівні окремого підприємства, галузі) — у процесі підприємницької діяльності. Координація дій людей та їх об'єднання залежать від типу економічних систем.

3. Економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні відносини (в єдності з продуктивними силами формують технологічний спосіб виробництва), організаційно-економічні відносини, вироб­ничі відносини (відносини економічної власності) та господарський механізм. Основними елементами організаційно-економічних відносин є менеджмент та маркетинг. Усі типи відносин (техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі) в їх єдності та взаємодії формують економічні відносини. Продуктивні сили в єдності та взаємодії з економічними відносинами формують економічний спосіб виробництва.

4. З часу виникнення людської цивілізації існували економічні системи первіснообщинного ладу, рабовласницького суспільства, феодалізму і капіталізму. Виникнення підприємництва пов'язане з відокремленням торгівлі від землеробства (третім великим суспільним поділом праці) і виділенням класу купців, появою торговельного капіталу. Формується підприємництво в умовах капіталізму (на нижчій його стадії) при створенні мануфактурних підприємств.

5. Основними етапами еволюції економічної системи капіталізму є ринкова економіка (існувала у XVI—XIX ст.), соціальне орієнтована і змішана економіка. Два останні типи економічної системи сформувались у другій поло­вині XX ст. в окремих країнах: соціальне орієнтована — в Німеччині, змішана — в Японії, Франції. До ринкової економіки найбільш наближені США, хоча й у цій країні поєднуються ринкові важелі саморегулювання економіки з державним регулюванням.

6. Матеріальною основою підприємницької діяльності є товарне виробництво, зокрема капіталістичне товарне виробництво на нижчій стадії капіталізму, формою розвитку якого у цей період була ринкова економіка. Це економіка, яка ґрунтується на наявності різних типів і форм приватної власності, вільній конкуренції, принципах вільного підприємництва, вільного ринкового ціноутворення та обмеженому втручанні держави в господарську діяльність. Однією з основних причин виникнення та розвитку товарного виробництва, з якою пов'язана поява підприємництва, є економічна відокремленість товаровиробників.

7. Економічна відокремленість виробників — власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці, здатність самостійно вирішувати питання господарської діяльності, існує передусім у формі приватної та колективної капіталістичної власності. Можливості підприємницької діяльності значно розширюються внаслідок збагачення структури (наявності різних видів ринків у їх взаємодії) та інфраструктури (наявності фондової, товарної, валютної тощо біржі в їх єдності та взаємодії) ринку.

1. Підприємницька ідея — конкретне цілісне знання про доцільність та можливості займатися певним видом підприємницької діяльності, основну мету такої діяльності та шляхи її реалізації. Окремими елементами його є чітке усвідомлення шляхів отримання ресурсів для створення власного підприємства, знання чинного законодавства, шляхів створення власної справи, вміння вибрати оптимальну організаційно-правову форму, знання можливих ризиків та вміння управляти ними тощо.

2. Основними принципами, яких необхідно дотримуватися при створенні підприємства, є: мінімальні обсяги фінансових ресурсів для організації власної справи, максимально швидка їх окупність, незначні ризики, сприятливі умови постачання підприємства та збуту товарів, отримання підтримки від держави та ін.

3. Вид підприємницької діяльності вибирають у сферах матеріального та нематеріального виробництва (послуг), а у межах сфери послуг - у наданні послуг матеріально-виробничого та нематеріального (не речового) характеру. Привабливішою для створення власної справи є сфера послуг.

4. Здійснення маркетингових досліджень передбачає передусім пошук ринкової ніші шляхом сегментації ринку (завдяки чому вибирають вид підприємницької діяльності), аналіз конкуруючих товарів та підприємств-конкурентів, визначення їх конкурентоспроможності, аналіз ресурсної бази, цінової, збутової політики тощо.

1. Основними засновницькими документами є статут і засновницький договір. Статут підприємства — зареєстрований і затверджений згідно з чинним законо­давством документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов'язання, а також взаємовідносини з іншими особами (фізичними та юридичними) і державними органами.

2. Найважливішими розділами цього документа є найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності.

3. Засновницький договір — договір про добровільне об'єднання двох або кількох осіб, їхнього майна, в якому кожен з учасників бере на себе певні зобов'язання щодо інших учасників з метою привласнення прибутку. Найважливішими елементами цього документа є розділи про предмет і мету діяльності підприємства, його юридичний статус, статутний фонд, вклади учасників у цей фонд та їхні права й обов'язки, порядок нагромадження і розподілу прибутків, податки на прибуток та ін.

4. Статутний фонд — сукупність матеріальних та нематеріальних цінностей (у тому числі всі види майнових прав) та інтелектуальної власності, які є постійним вкладом його засновників-учасників у створене ними господарське товариство з метою забезпечення діяльності підприємства і привласнення на цій основі прибутку. Величина статутного фонду та порядок його створення неоднакові у різних господарських товариствах.

5. Для державної реєстрації більшості суб'єктів підприємницької діяльності необхідні рішення власника (власників) майна або уповноважених ним (ними) органів (якщо власників і уповноважених ним органів два і більше, то такими рішеннями є засновницький договір і статут); реєстраційна картка; документ про сплату реєстраційного збору; нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, яка виступає власником (або одним із власників) підприємницької діяльності.

1. Для організації власного бізнесу потрібен початковий капітал, розміри якого неоднакові у різних сферах та галузях народного господарства, при створенні певних організаційно-правових форм підприємництва (товариства з обмеженою відповідальністю, відкритого акціонерного товариства тощо). Основними джерелами формування початкового капіталу є заощадження домогосподарств та зовнішні джерела фінансування (отримання позик, випуск акцій, кошти від приватних осіб та ін.).

2. Основними суб'єктами підприємницької діяльності є громадяни України та інших країн, колективні підприємства та підприємницькі асоціації, індивідуальні та колективні споживачі продукції, союзи та асоціації споживачів, профспілки, державні підприємства та організації. Чинне законодавство визначає різні способи організації власного бізнесу (рішення власника майна, трудового колективу, примусовий поділ підприємств, виділення із складу діючих підприємств окремих підрозділів та ін.).

3. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності пов'язані з оборотом наркотичних засобів, виготовленням і реалізацією зброї, видобуванням бурштину, охороною особливо важливих об'єктів державної власності, виплатою і доставкою пенсій та ін. Водночас уряд встановлює перелік багатьох видів діяльності, якими можна займатися за ліцензіями (дозволом) відповідних державних органів. До них належать передусім ті, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, довкілля і безпеку держави.

4. Для отримання ліцензії необхідно подати до Кабінету Міністрів України заяву, копії документів про рівень освіти і кваліфікації, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та засновницькі документи. Ліцензію видають у термін не більше 30 днів з дня одержання заяви і терміном мінімум на три роки. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена в суді.

5. Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його ліквідації та реорганізації (перебудови організаційної структури та управління підприємством), формами якої є злиття, приєднання, поділ, виділення і перетворення підприємства. Однією з основних при­чин ліквідації підприємства є його банкрутство, тобто неспроможність платити за своїми зобов'язаннями, а також повернути наявні борги.

1. Економічна свобода — свобода економічних суб'єктів привласнювати різні об'єкти власності, вибирати сфери прикладання своїх здібностей у межах різних типів, форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способи придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання економічних благ. Така свобода реалізується передусім у свободі економічного вибору, тобто свободі самостійно приймати рішення щодо привласнення різних об'єктів власності, видів і способів економічної діяльності.

2. Двома основними типами економічних суб'єктів є виробники і споживачі, а видами суб'єктів — домашні господарства, підприємства і держава. Крім того, слід виділяти найманих працівників, підприємців і чиновників державного управління та державних організацій. Для кожного з названих типів та видів економічних суб'єктів існує свій тип економічної свободи та економічного вибору. Найменшу економічну свободу та свободу економічного вибору мають наймані працівники. Економічна свобода економічних суб'єктів повинна поєднуватися з економічною відповідальністю.

3. Економічною основою свободи за сучасних умов є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Для окремого індивіда такою основою є передусім приватна власність, для трудового колективу — колективна власність, а для суспільства — державна власність. Положення про те, що економічною основою свободи є приватна власність, відповідає реаліям не сьогодення, а минулих століть.

4. Основними рушійними силами підприємництва є потреби та інтереси підприємців, дія закону зростання потреб з притаманними йому внутрішніми суперечностями (які є також рушійною силою), конкурентна боротьба, економічна демократія та економічна свобода, прагнення підприємців задовольнити суспільні потреби, стабільна й ефективна політика держави, спрямована на підтримку підприємництва.

5. Для успішної діяльності підприємців необхідно створити певний комплекс умов у сфері економіки, права, політики та ін., що дасть їм змогу втілювати в життя низку принципів. Кожне підприємство повинно при цьому будувати свою діяльність на принципах господарського розрахунку, основними з яких є само­окупність, самофінансування, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність та ін.

1. З метою спонукання людей до ефективної праці використовують особистісний, поведінський та ситуаційний методи впливу, а в межах поведінського (залежно від стилю керівництва тощо) — демократичний, автократичний і ліберальний. Серед особистісних якостей підприємця найважливішу роль відіграють такі риси, як активність, оптимізм, працелюбність, доброта, ентузіазм та ін. Найчастіше розпорядження слід видавати у формі прохання, переконання, а в разі нестандартних ситуацій — наказовим тоном.

2. Серед комплексу стимулів до праці першочергову роль відіграють: а) запровадження бригадної форми організації праці; б) впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати; в) раціональна кар'єра; г) оп­тимальне поєднання заохочень і стягнень; ґ) постійна інформованість працівників про продуктивність та якість їхньої праці; д) стимулювання раціоналізатор­ських пропозицій.

3. Етика підприємницької діяльності — певний комплекс норм і правил моральної поведінки керівника, його вміння поєднувати професійні вимоги управління із загально гуманітарними принципами, основою якого (поєднання) є дотримання чинного законодавства, свого слова, чесність, виконання взятих на себе зо­бов'язань та ін.

4. Культура управлінської діяльності — сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні, з одного боку, матеріально-виробничими процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого — економічними відносинами між людьми. Зокрема, важливу роль відіграє впровадження техніко-технологічної, інформаційної культури, передових форм і методів виробництва і праці, прогресивних форм контрактних відносин між різними формами підприємств тощо.

5. Основною метою підприємницької діяльності є привласнення максимального прибутку. Для її досягнення підприємці повинні водночас орієнтуватися на досягнення таких похідних цілей, як збільшення продуктивності праці, виготовлення якісних товарів, задоволення суспільних потреб.

1. Попит, пропозиція і ціна — основні елементи будь-якого ринку. Попит — кількість продукту, який споживачі готові купити за певну ціну протягом відповідного проміжку часу і в певному місці. Пропозиція — рішення і спроможність виробника виготовити і запропонувати для продажу на ринку певну кількість продукту за кожну конкретну із можливих цін.

2. Попит і пропозиція залежать від багатьох чинників, передусім від ціни даного товару. Цю залежність виражають закон попиту і закон пропозиції. Закон попиту означає, що при незмінюваності всіх інших чинників зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки. Згідно із законом пропозиції виробники пропонують більше товарів за вищими цінами і менше — за нижчими.

3. Залежність між ціною і кількістю товару, що купується споживачем, а пропозиції — від ціни графічно зображається відповідно кривою індивідуального попиту та кривою індивідуальної пропозиції.

4. Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які її визначають. Цінова еластичність попиту вимірюється відношенням відсоткової зміни кількості товарів, на які є попит, до відсоткової зміни ціни. Трьома основними видами еластичності є еластичний попит, нееластичний попит і одинична, еластичність.

5. За вибору виготовлення альтернативних благ підприємець повинен дотримуватися вимог законів зростання витрат і спадної віддачі.

Конкуренція — боротьба між виробниками (продавцями) товарів і послуг за найвигідніші умови виробництва і збуту, які забезпечують привласнення макси­мальних прибутків. Основними функціями конкуренції є змушення підприємців розширювати масштаби виробництва, економити ресурси, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, поліпшувати якість продукції; сприяння перерозподілу капіталу всередині галузей і між галузями; створення умов для банкрутства підприємств; сприяння виникненню економічних криз, монополізації виробництва та ін.

2. На нижчій стадії капіталізму панувала вільна (чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників (продавців) і покупців, вільний доступ підприємств до будь-якого виду діяльності, неспроможність кожного з них впливати на рівень цін та ін. Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої (боротьба підприємств-виробників однієї галузі шляхом зниження витрат виробництва і відповідно — цін на товари та послуги, поліпшення якості продукції) та міжгалузевої (боротьба між товаровиробниками різних галузей шляхом посиленої експлуатації найманих працівників та ін.).

3. На вищій стадії капіталізму основними формами конкуренції є монополістична (монополізація виробництва і збуту окремою могутньою компанією, яка диктує рівень цін, привласнює монопольне високі прибутки) та олігополістична (з боку декількох крупних компаній, які спільно контролюють виробництво і збут певного виду продукції, намагаються не допустити проникнення в галузь інших підприємств) — види недосконалої конкуренції. Різновидом останньої є не­чесна конкуренція.

4. Конкурентоспроможність підприємства — наявність важливих відмінностей даного підприємства від конкуруючих за рівнем ефективності господарської діяльності, зокрема у здатності пристосовуватись до економічної кон'юнктури та задовольняти своїми товарами і послугами потреби споживачів. Основними показниками ефективності господарської діяльності є динаміка активів, динаміка продажу, динаміка прибутків, коефіцієнт чистого прибутку, рівень та стабільність доходів з акцій.

Поиск по сайту: