Методи політичного прогнозування

Метод політичного прогнозування – це складний спосіб (або сукупність простих прийомів) теоретичного дослідження перспектив розвитку політичних явищ і процесів, конкретна форма послідовних теоретичних і практичних підходів до розробки прогнозів на основі всебічного пізнання об’єкта прогнозування.

Методи політичного прогнозування, яких налічується понад 150, (найчастіше використовується 17 методів), можна класифікувати в залежності від способу одержання прогнозної інформації, рівня формалізації, загального принципу дій.

У політичному прогнозуванні найчастіше застосовують експертні методи. Прогнозні експертні оцінки відображають індивідуальні судження спеціалістів-політологів щодо перспектив розвитку об’єкта прогнозування (політичної події, політичного процесу і т.д.) і ґрунтуються на професійному досвіді, знаннях та інтуїції експертів. Обґрунтованість політичного прогнозу зростає, якщо вміло поєднуються індивідуальні та колективні методи експертної оцінки.

Індивідуальні експертні методи побудовані на використанні думок експертів-політологів незалежно один від одного. Найбільш поширеними з індивідуальних методів є інтерв’ю й аналітичні експертні оцінки. Метод інтерв’ю передбачає бесіду прогнозиста з експертом, у ході якої прогнозист згідно із заздалегідь розробленою програмою задає експерту питання щодо перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Успіх такої оцінки значною мірою залежить від професійних здібностей експерта експромтом давати заключення з різних фундаментальних питань.

Аналітичні експертні оцінки є результатом тривалої і сумлінної самостійної роботи експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Експерт має можливість використовувати всю необхідну йому інформацію про об’єкт прогнозу. Методи індивідуальних експертних оцінок мають ті переваги, що дають можливість максимально використати індивідуальні здібності експертів і уникнути значного психологічного тиску на окремого працівника. Але ці методи мало придатні для стратегічного прогнозування через обмеженість знань будь-якого спеціаліста-експерта про розвиток суміжних галузей науки.

Для експертизи властиві три підходи до вирішення складних проблем:

v декомпозиція, тобто розчленування складного завдання на декілька більш простих з їх наступним синтезом;

v аналогія – транспозиція відносин із однієї галузі знань в іншу, пошуки кореляційних зв’язків, історичні аналогії і т.д.;

v селекція – відбір суттєвих факторів, відсів нереальних варіантів, аналіз альтернативних гіпотез і відбір найбільш прийнятних рішень. Всі три підходи можуть бути одночасно використані для вирішення складної проблеми у вказаній послідовності.

При застосуванні експертних методів в політичному прогнозуванні суттєве значення має формулювання експертних висновків. Надмірно ускладнений і недостатньо переконливо сформульований висновок експерта може звести нанівець найбільш змістовне експертне рішення.

Органічним поєднанням індивідуальної та колективної експертної оцінки є метод Дельфі, або дельфійський метод. Він побудований на виявленні узгодженої оцінки експертної групи шляхом незалежного анонімного опитування експертів в декілька, переважно 2-4 тури з повідомленням експертам результатів попереднього туру. Замість колективного обговорення тієї чи іншої проблеми при використанні дельфійського методу проводиться індивідуальне опитування експертів на основі анкетування для вияснення відносної важливості і термінів здійснення ймовірних подій. Потім проводиться статистичне опрацювання анкет і формується колективна думка групи, узагальнюються аргументи на користь різних суджень. І вся інформація повідомляється експертам, їм пропонується переглянути оцінки і пояснити причини своєї незгоди з колективною думкою. Ця процедура повторюється 3-4 рази. Проходить звуження діапазону оцінок, групова думка в підсумковому турі складається із індивідуальних думок.

Метод Дельфі, розроблений групою американських спеціалістів на чолі з О. Хелмером, дає можливість уникнути похибок індивідуальної експертизи, викликаних недостатньою інформованістю експерта або його політичною орієнтацією. Водночас, завдяки особливій процедурі опитування спеціалістів і статистичного аналізу одержаних результатів можна уникнути багатьох недоліків групової експертизи

Метод Дельфі – найзручніший для кількісної оцінки ймовірності і термінів настання тих чи інших політичних подій.

Метод брейнстормінгу (мозкової атаки, мозкового штурму) – це спосіб колективного одержання нових нестандартних ідей, за допомогою яких можна розв’язати ту чи іншу політичну проблему.

Він застосовується тоді, коли виникає необхідність повного, оперативного і безконфліктного врахування думок всіх учасників певного політичного процесу. Його специфіка – у відокремленому розв’язанні двох проблем: генерації нових ідей та їх оцінки. З цією метою формуються дві різні групи: група генераторів і група аналітиків. До групи генераторів ідей залучають пред­ставників різних дисциплін і професій з метою усунення професійної упередженості і вузькості в процесі висунення ідей.

Можна виділити три етапи в реалізації методу мозкової атаки: організаційно підготовчий, основний (проведення мозкової атаки) і підсумково-аналітичний. На першому етапі створюють групу генераторів ідей в кількості не більш 10 чоловік, визначають мету групи. Змінюють звичну для членів групи обстановку; створюють неформальну атмосферу дискусій. Під час проведення мозкової атаки учасників розміщують поруч один з одним колом або півколом, що стимулює до спільної праці. Намагаються заохочувати до висунення якнайбільшої кількості ідей незалежно від того, видаються вони цінними, чи, навпаки, абсурдними. В політичній практиці трапляються випадки, коли найбільш фантастичні, „дикі” ідеї допомагали знайти шлях до розв’язання складної проблеми.

Метод мозкової атаки ґрунтується на припущенні, що ймовірність появи дійсно цінної ідеї прямо пропорційна їх загальній кількості.

Всі висловлені ідеї фіксуються на дошці або на папері, що попереджає повторення ідей і заохочує нові ідеї. На підсумковому етапі аналізують всю сукупність висунутих ідей, зменшують їх кількість. За рахунок об’єднання подібних виділяють найбільш прийнятні (консенсусні) ідеї, і знімають з розгляду ті, що викликали заперечення хоч якоїсь кількості учасників мозкової атаки. Далі, шляхом голосування встановлюють ієрархію (рейтинг) ідей, що залишились після консенсусного розгляду. Група аналітиків класифікує ідеї, висловлені під час мозкової атаки, деталізує найкращі ідеї, формулює кінцеві результати експертизи.

Різновидністю цього методу є так званий деструктивний брейнстормінг. Він спирається на описані вище правила, але заохочує висловлення критичних оцінок та заперечень. Метою в даному випадку є критична оцінка вже сформульованих прогнозних гіпотез.

Метод сценарію є сукупністю методичних засобів і процедур по складанню прогнозних сценаріїв і систематичних контекстів.

Під прогнозним сценарієм розуміють послідовний опис можливих майбутніх подій, які характеризують трансформацію об’єкта політичного прогнозування та його середовища.

Метод сценарію є найпоширенішим засобом прогнозування, за допомогою якого з досить високою достовірністю передбачають розвиток політичних подій.

Він використовується при підготовці політичних рішень, розрахованих на перспективу, для прогнозування напрямків розвитку конфліктних ситуацій, альтернативних шляхів трансформації держав у новий якісний стан, розвитку політичної панорами світу. Можна прогнозувати розстановку політичних сил в державі, у парламенті, розробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем і т.д. В сценаріях відображаються оцінки тих чи інших політичних дій, тенденцій їх розгортання, що визначають особливості змісту сценарію. Політика завжди є ре­зультатом дій багатьох суб’єктів, які мають свої специфічні інтереси, орієнтації. Тому сценаріїв, що прогнозують одне і те ж явище, може бути декілька.

Процес розробки політичних сценаріїв ґрунтується на сценарієтехніці – інтегральній сукупності методологічних правил, методичних засобів і процедур. Для створення сценаріїв викори­стовують різні експертні методи (дельфійський метод, дискусію, мозковий штурм, заочну експертизу), політичні ігри тощо.

Імітаційні ігри виникли як інструмент аналізу політичних процесів, поступово перетворившись в один із методів прогнозування. Поширення набули три основних класи імітаційних ігор: ігри виключно за участю людини, людино-машинні ігри, машинні ігри (за допомогою комп’ютера). При організації будь-якої гри виділяються три основні етапи: підготовка, програвання і аналіз.

Під моделюванням у політичній науці розуміють метод дослідження різноманітних існуючих, або створюваних об’єктів політичного життя, уточнення їхніх характеристик шляхом словесного чи математичного конструювання їх моделей (аналогів)

Модель (від лат. modulus – міра, зразок, норма) у політичному прогнозуванні – це спрощене словесне (вербальне) чи математичне уявлення про той чи інший політичний процес чи його окремі компоненти.

Вербальні моделі містяться в усіх суспільне політичних концепціях, побудованих на певній ідеології, в усіх державних документах. Окрім моделей різних станів політичної системи суспільства (на різних етапах її минулого й сучасного розвитку, а також у майбутньому), формулюються певні моделі дій по досягненню нею нового стану. Наявність вербальних моделей політичної діяльності є одним із кроків у напрямі реалізації тих чи інших політичних цілей.

Складність, динамізм, суперечливість, багатофакторність і нелінійність політичного життя викликають потребу в математичному моделюванні, суть якого полягає в заміні опису вихідного об’єкта відповідною математичною моделлю. Вона може бути виражена в рівняннях, таблицях, обчислюваних алгоритмах, проблемно-орієнтованих пакетах прикладних програм, що вивчаються за допомогою комп’ютера. Математичне моделювання є одним із напрямків використання математичних методів у політиці. Застосування математичного моделювання в політичному аналізі і прогнозуванні можливе тільки в тих випадках, коли вихідні дані поставленого завдання можна подати в числовому виразі

Використовуючи математичні моделі політичних явищ і процесів, необхідно мати на увазі, що вони за своєю суттю неминуче спрощують, огрублюють реальну дійсність. В них здебільшого використовують функціональні або кореляційні зв’язки, а не причинно-наслідкові. Тому для підвищення якості прогнозів слід об’єднувати здійснюване на комп’ютері математичне моделювання з неформальним мисленням експертів-політологів.

Точність результатів роботи будь-якої інформаційної системи не може бути вищою від точності даних на її вході, а якість прогнозу залежить від якості використовуваної при його розробці інформації і якості методів одержання цієї інформації. Запорукою вірогідності та обґрунтованості політичних прогнозів є об’єднання різних методів, їх вдосконалення.

Поиск по сайту: