Податкові агенти – як суб’єкти податкових правовідносин

Чинне податкове законодавство України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, але й шляхом утримання податку з джерела виплати, яким виступає особа, що виплачує (або передає) платникові податків дохід або кошти. Податковим агентом є особа, на яку покладено обов'язок щодо обчислення й утримання податку із платника податків і перерахування його до відповідного бюджету. Податкові агенти прирівнюються до платників податку й користуються правами, установленими податковим законодавством для платників податків.

Згідно закону «Про податок на доходи з фізичних осіб», податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Чинне податкове законодавство України передбачає викорис­тання інституту податкових агентів по декількох видах податків:

1) при сплаті податку на доходи з фізичних осіб. Податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам;

2) при сплаті податку на прибуток іноземними юридичними особами. Податковими агентами виступають українські підприємства й організації, що здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам;

3) аналогічний попередньому механізм існує й при сплаті податку на додану вартість;

4) відносно новим є статус податкового агента при сплаті акцизного збору.

Утримання податкового платежу податковим агентом має ряд особливостей:

1) провадиться із належних платникові податків коштів;

2) здійснюється незалежно від волевиявлення платника податків (у цьому основна відмінність податкового агента від представника);

3) утримання податкового платежу здійснюється в рамках чітко обмеженого часового періоду.

3.2. Об'єкт оподаткування;

Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи або їх частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника податків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об'єкти оподаткування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб тощо), які й закріплюються спеціальними подат­ковими законодавчими актами. Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), дохід або його частина, обіг з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому той самий об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування за декількома податками одного виду. Це, однак, не забороняє використати об'єкт для оподаткування податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад, прибуток) може використовуватися як об'єкт оподаткування в декількох випадках. Таким чином, об'єктом є переважно такий предмет, із приводу якого необхідна сплата податку, наприклад, отриманий дохід, володіння чим-небудь, споживання певних предметів.

Оподаткування повинно бути пов'язане з таким предметом, станом або процесом, у якому виражається господарська активність.

Отже о б'єктами о податкування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Серед об'єктів оподаткування громадян можна виділити:

1) дохід (сукупний дохід);

2) майно (у тому числі земля, нерухомість, предмети розкоші);

3) споживання (наприклад, акцизи на окремі види товарів);

4) ввіз і вивіз товарів за кордон (митні збори).

При цьому той самий об'єкт оподаткування не може виступати об'єктом оподаткування для декількох податків. Закріплення цього положення законодавством особливо необхідно, тому що саме в такий спосіб утверджується один з найважливіших принципів оподаткування - запобігання внутрішнього подвійного оподат­кування

Ставка податку.

Ставка податку являє собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази.

Поняття податкової ставки український законодавець не фіксує. Проблема регулювання ставки оподаткування деталізується ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування"¹⁰³ через компетенцію органів, що її встановлюють. Так, ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування й не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зміни податкових ставок, механізми стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Необхідно мати на увазі, що повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування щодо встановлення ставок податку досить обмежені. По всіх загальнодержавних податках ставки встановлюються виключно Верховною Радою України. Що стосується місцевих податків і зборів, то їх межі також визначені, і місцеві органи самоврядування, установлюючи по них ставки, не мають права перевищувати показника, закріпленого в Декреті Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори"

Ставка оподаткування відноситься до основних елементів, що характеризують податковий механізм, без якого неможливо уявити ні конкретний податок, ні рівень податкового тягаря (тиску). Особливістю саме цього елемента в порівнянні з іншими основними складовими податкового механізму (платником, об'єктом) є його мобільність, рухливість. За допомогою зміни ставки податку можна досить оперативно реагувати на зміни або стимулювати їх, практично не змінюючи громіздкого податкового механізму.

У багатьох випадках законодавче регулювання конкретного податку відбувається без зміни стабільних податкових нормативних актів, а лише шляхом зміни ставок податку в поточних нормативних актах (практично кожний Закон України про Державний бюджет України на поточний рік містить цілий ряд змін ставок податків: податку із власників транспортних засобів, плати за землю тощо). Така практика лежить в основі традиційного податкового манев­рування.

4. Додаткові елементи правового механізму податку:

а) предмет, база, одиниця оподаткування.

Предмет оподаткування - вузькі характеристики, конкретні особливості об’єкта оподаткування (Плата за землю: земля, право власності на земельну ділянку – об’єкт податку, а конкретна земельна ділянка, з урахуванням її місцерозташування, якості грунту та інше – предмет оподаткування).

Необхідність чітко розрізняти поняття "об'єкт оподаткування" і "предмет оподаткування" викликана також і тим, що існує потреба виокремити ті предмети матеріального світу, з якими законодавець пов'язує податкові наслідки. Предмет оподаткування – події, речі і явища матеріального світу, які обумовлюють об'єкт оподаткування (квартира, земельна ділянка, економічний ефект (вигода), товар, гроші). Сам по собі предмет оподаткування не породжує податкових наслідків, у той час як певний юридичний стан суб'єкта стосовно нього є передумовою для появи відповідних податкових зобов'язань.

База оподаткування. Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична або інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для визначення суми податку, яку необхідно перечислити до бюджету, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати відповідно до законодавства кількісні характеристики об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Податкова база за своїм змістом є об'єктом оподаткування, скори­гованим і підготовленим до застосування податкової ставки для обчислення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто не є об'єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що обумовлює зобов'я­зання сплатити акциз. Так, реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначеними в законі діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввезення товару на митну територію.

Платники податків визначають податкову базу за підсумками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподат­куванням. Фактично обов'язки визначити податкову базу й сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду.[4]

При визначенні бази оподаткування застосовується одиниця її виміру (масштаб податку), якою є конкретна вартість, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частин, що до яких застосовується ставка податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо і є єдиним для розрахунку і і обліку податку.

Термін "податкова база" використовується для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база (основа податку) фактично є частиною предмета оподаткування, до

якої застосовується податкова ставка. Однак це правильно тільки в тому випадку, коли предмет оподаткування безпосередньо обумовлює й дозволяє застосувати до себе спосіб обчислення. Оподатковуваний прибуток, наприклад, може бути безпосередньо виражений і обчислений тільки в грошових одиницях.

Одиниця оподаткування. Вимір об'єкта оподаткування здійснюється за допомогою одиниці оподаткування, що виступає як умовна одиниця, що забезпечує кількісне вираження бази оподаткування. одиниця оподаткування - конкретна специфічна характеристика предмета оподаткування, до якої застосовується ставка податку.

Характеристика одиниці оподаткування зводиться до системи його виміру: вартості, площі, потужності, обсягу, виступаючи як певна кількісна міра предмета оподаткування.

Можна виділити відносно традиційні одиниці обкладання (прибутковий податок - грошова одиниця, земельний податок - одиниця виміру площі ділянок, акциз на спиртне - міцність напоїв), однак нерідко той самий об'єкт передбачає різні параметри обкладання. Так, наприклад, розмір податку на права водія залежить: у Франції й Італії - від потужності двигуна; у Бельгії й Нідерландах - від ваги автомобіля; у Німеччині - від обсягу робочих циліндрів.

б) джерело сплати податку.

У коло категорій, що доповнюють або тісно пов'язані з об'єктом оподаткування, входить і поняття джерела податку.

У деяких випадках джерело податку може збігатися з об'єктом оподаткування (дохід при розрахунку податку на дохід), але в біль­шості випадків — це два різних поняття. Джерелом сплати основної маси податків є доходи платника. Причому якщо відносно фізичних осіб можна дійсно говорити про доходи, куди входять заробітна плата, пенсія, доходи від підприємницької діяльності тощо, то щодо юридичних осіб в основному мова йде про чистий дохід – прибуток.

Наприклад, об'єктом земельного податку є земельна ділянка, а предметом - конкретна ділянка землі. Джерелом цього податку може бути або дохід, отриманий від використання цієї ділянки (чи інший дохід платника податків), або кошти, виручені від продажу цієї земельної ділянки (її частини) або іншого майна.

Отже джерело податку - кошти платника (переважно - дохід), які використовуються ним для сплати податку.

Згідно п.7.1.1. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами чи позабюджетними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел..

Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених законодавством.

Закон також визначає у п. 7.3.1. перелік об’єктів, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення:

а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам, якщо така застава була належним чином зареєстрована у державних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна відповідно до закону, до моменту виникнення права податкової застави;

б) активи, які належать на правах власності іншим особам та перебувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків, у тому числі, але не виключно: майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), а також ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків, як оплата за такі послуги, а також активи інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України;

д) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, а також суми акредитивів, виставлених на ім'я платника податків, але не відкритих, до моменту такого відкриття;

е) майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;
є) активи, чий вільний обіг заборонено або обмежено згідно із законодавством. У разі коли підприємницька діяльність з активами, що продаються, підлягає ліцензуванню відповідно до закону, покупцями таких активів можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію;

ж) кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки"

в) методи, строки й способи сплати податку;

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім передбачених законом випадків.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки[5] виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених законодавством.

Непрямий метод визначення суми податку (податків):

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом.

Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Поиск по сайту: