Тема 8: Міжнародний цивільний процес. Міжнародний комерційний арбітраж

Завдання

1. Договір, укладений між українською та іспанською організаціями, передбачає передачу всіх спорів, що слідують з договору, на розгляд іспанських судів. Іспанська компанія, зацікавлена у стягненні на майно боржника, що знаходиться в Україні, звернулася за консультацією до української юридичної фірми. Юрист заявив представнику іспанської компанії, що рішення іспанського суду має сумнівні перспективи для виконання на території України, і дав пораду зробити уступку права вимоги на користь третьої особи (української організації) з тим, аби ця особа отримала право
на звернення до господарського суду. Така уступка була зроблена, причому в угоді про уступку права вимоги вказувалося, що права за пророгацірнною угодою не переходять на нові правовідносини.

Чи згодні Ви з позицією юриста?

2. На розгляді українського господарського суду знаходилося доручення, видане у Фінляндії фінською юридичною особою українському представнику на ведення справ в суді. На довіреності був відсутній апостиль, що засвідчує підпис генерального директора фінської фірми, що видав доручення. Суд дійшов висновку, що повноваження особи, щодо підпису позовної заяви, не підтверджені зважаючи на неналежне оформлення довіреності і що позов підлягає залишенню без розгляду згідно з п. 1 частини першої ст. 63 ГПК України.

Чи має рацію суд? На яких документах повинен проставлятися апостиль? Чи можливі інші способи завірення іноземних офіційних документів?

3. Міжнародний інститут гуманітарної освіти розмістив оголошення в газеті про набір студентів. В оголошенні вказувалося, що після закінчення інституту студенти отримають дип­лом міжнародного зразка, що дає їм право на працевлаштування в США та європейських країнах. Батьки М, який закінчив школу, звернулися до юридичної консультації з проханням підтвердити правильність інформації, що міститься в оголошенні.

Яку відповідь повинні дати співробітники юридичної консуль­тації?

4. Лондонський третейський суд виніс ухвалу, в якій задовольнив позов англійської фірми до українського підприємства про визнання угоди недійсною. Надалі англійська фірма звернулася до російського арбітражного суду і зажадала проведення двосторонньої реституції між договірними сторонами. Український суд заново дослідив питання і дійшов до висновку, що договір дійсний і, відповідно, в задоволенні позову повинно бути відмовлено. Представник англійської компанії заявив, що рішення Лондонського третейського суду володіє преюдиціальною силою і обставини, що в ньому встановлені, не підлягають доведенню.

Яким чином має бути вирішена дана ситуація? Чи зміниться рішення задачі, якщо рішення про визнання угоди недійсною було прийнято не третейським судом, а державним судом Великобританії?

5. Українська компанія звернулася з позовом до бразильської фірми про стягнення збитків за невиконання договору постачання. Представник Бразильської фірми надав документи, які підтверджують, що по даній суперечці винесена ухвала бразильського суду, що відмовляє українській стороні у позові. Український господарський суд припинив провадження у справі з посиланням на п. 2 частини першої ст. 62 ГПК України. Українська компанія оскаржила рішення
суду першої інстанції. В апеляційній скарзі вказувалося, що між Україною та Бразилією не підписаний договір про правову допомогу, і рішення Бразильського суду не може породжувати юридичних наслідків на території України і, відповідно, господарський суд не може його враховувати.

Яку позицію слід зайняти суду апеляційної інстан­ції?

6. За свідченням Голови Вищого господарського суду Республіки Білорусь B.C. Каменкова, з окремими державами, з якими в Білорусі немає договорів про правову допомогу, складається хороша практика взаємного виконання рішень державних судів. Так, в 2000 р. виникло питання про виконання рішення Вищого господарського суду Республіки Білорусь в Чеській Республіці. До розгляду клопотання про визнання і виконання цього рішення, Міністерство юстиції Чехії зробило запит до Вищого господарського суду Республіки Білорусі про те, чи будуть виконуватися господарськими судами Білорусі рішення компетентних судів Чехії. Після здобуття засвідчення в готовності такого визнання і виконання на засадах взаємності, рішення Вищого господарського суду Республіки Білорусі було виконано.

Що в даному випадку є правовою підставою виконання іноземних судових рішень? Чи можливо виникнення схожої практики за участю України? Які можливості для захисту своїх інтересів існують в особи, проти якої обернене виконання?

7. Німецький учений О. Ремієн пропонує створити новий різновид попередньої процедури, в рамках якої суд держави-члена ЄС, зіткнувшись з необхідністю застосування іноземного права іншого держави-члена ЄС, з’ясовував би зміст цього права при зверненні до суду іншої держави не з абстрактним питанням про зміст іноземного права, а з питанням про те, як повинна бути вирішена конкретна справа.

Які плюси і мінуси даної пропозиції?

8. Турецька фірма звернулася до господарського суду України із заявою про визнання і приведення у виконання рішення, винесеного турецьким державним судом. Представники української організації, проти якої було винесено дане судове рішення, заявили, що рішення турецького суду не може бути виконане в Україні, оскільки між Україною і Туреччиною не укладений договір про правову допомогу. Представники турецької фірми стверджували, що договір про правову допомогу не є єдиною підставою визнання і виконання іноземних судових рішень. На їх думку, правовою підставою для такого виконання може бути ст. 6 Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., відповідно до якої право на справедливий судовий захист повинно розумітися як таке, що включає всі стадії судочинства, у тому числі і стадію виконання, а також принципи міжнародної ввічливості та взаємності.

Оціните аргументацію сторін. Чи можуть ст. 6 Європейської конвенції 1950 р. і принципи ввічливості та взаємності виступати як підстави виконання іноземних судових рішень? Що є принципом взаємності з точки зору його правової природи? Хто повинен встановлювати наявність або відсутність взаємності?

9. До господарського суду України звернулася компанія з РФ із заявою про визнання і виконання рішення, винесеного російським арбітражним судом. Боржник (українська організація) просив суд відмовити в задоволенні даної заяви, посилаючись на те, що справа не була досліджена російським судом повно і об'єктивно (російський суд не дав оцінку деяким письмовим доказам, не призначив експертизу, про яку клопотала українська сторона).

Чи повинен український суд задовольнити заяву російської компанії?

Варіанти:

1) боржник стверджує, що на користь кредитора стягнута сума, що не відповідала обставинам справи (розмір пені у декілька разів перевищив розмір збитків);

2) боржник стверджує, що він не був сповіщений належним чином; сповіщення про місце і дату судового розгляду прийшло до нього рекомендованим листом, тоді як договори про пра­вову допомогу встановлюють інший порядок зв'язку;

3) боржник стверджує, що російський суд неправильно застосував колізійну норму і замість права держави місця укладання договору застосував право країни продавця.

10. Між українською та німецькою організаціями укладений договір міжнародної купівлі-продажу. Українська організація звернулася з позовом до міжнародного комерційного арбітражу.
Міжнародний комерційний арбітраж прийняв справу до розгляду, проте в першому засіданні з'ясувалося, що арбітражна угода, на яку посилається позивач, не підписана відповідачем. Проте, відповідач в усній формі визнав компетенцію Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Чи має право міжнародний комерційний арбітраж розглядати дану справу? Які вимоги пред'являються до форми арбітражної угоди? Чи є арбітражна угода зовнішньоекономічною операцією?

11. Відповідно до умов договору, укладеного між українською організацією і німецькою компанією, в разі виникнення суперечки вона розглядається паном М, - спеціалістом в області МПП, професором з Швейцарії. До моменту виникнення суперечки пан М міняє громадянство Швейцарії на громадянство Німеччини і обіймає посаду кон­сультанта Торговельно-промислової палати цієї держави. На думку української організації, пан М не може розглядати суперечку, оскільки, будучи громадянином Німеччини і чле­ном торговельно-промислової палати цієї держави, він зацікавлений у вирішенні спору на користь німецької фірми. На думку німецької компанії, пан М має право виступати як арбітр, оскільки текст угоди, що містить вказівку на особу арбітра та не передбачає жодних додаткових вимог до його громадянства і місця роботи.

Сформулюйте свою аргументовану позицію з даного питання.

12. Між двома організаціями укладений договір, в якому міститься умова про створення в разі виникнення спору ар­бітражного суду ad hoc по формулі (1 + 1)+1=3 (кожна сторона
обирає по одному арбітрові; арбітри, вибрані сторонами, обирають суперарбітра). Через деякий час між організаціями виникла суперечка. Відповідач відмовився призначати арбітра.

Дайте правову оцінку діям відповідача. Чи може в такій ситуації бути сформований третейський суд? Які доповнення слід вносити до умови про третейський розгляд спору, аби подібна ситуація не блокувала процес його вирішення? Які дії слід зробити позивачеві?

13. Китайська компанія (продавець) пред'явила позов до української організації (покупець) у зв'язку з неповною оплатою товару. Позивач засновував свої вимоги на нормах українського законодавства. Відповідач пояснень за позовом не представив і на засідання не з'явився. Міжнародний комерційний арбітраж застосував українське право, пославшись на наступні обставини:

1. Третейські суди відповідно до ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не зв'язані колізійними нормами держави суду.

2. Виконання контракту тісно пов'язане з місцем знаходження представництва позивача - територією України, відповідно договірні відносини тяжіють до українського права.

3. У позовній заяві позивач засновує свої вимоги на нормах українського права і в засіданні також про­сив про застосування українського права. Відповідач не заявив яких-небудь заперечень проти застосування українського права.

Дайте оцінку цим аргументам. Чи має право МКАС відступити від колізійних норм українського права?

14. Рішення міжнародного комерційного арбітражу, прийняте на користь іноземної компанії, в добровільному порядку було виконано частково, у зв'язку з чим стягувач звернувся до господарського суду України з клопотанням про видачу виконавчого листа для примусового стягнення суми боргу, що залишився – 30 000 дол. США. Відмовляючи в задоволенні даного клопотання, господарський суд послався на те, що платіжними коштами на території України є гривня. Оскільки в рішенні міжнародного комерційного суду вказано на стягнення боргу в іноземній валюті, то визнання та приведення у виконання цього рішення буде суперечити публічному порядку України. Крім того, суд вирішив, що стягнення боргу в сумі меншій, ніж сума, вказана у рішенні міжнародного комерційного суду, також є підставою для відмови у видачі виконавчого листа.

Чи правильну позицію зайняв господарський суд? Чи допускає українське законодавство стягнення коштів в іноземній валюті за судовим рішенням?

15. При розгляді суперечки в господарському суді сторони уклали угоду про передачу даної суперечки на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу і попросили суд винести постанову про припинення провадження у справі. Господарський суд України відмовився виносити відповідну постанову з посиланням на відсутність в ГПК України подібних підстав припинення провадження у справі. Крім того, суд вирішив, що арбітражна угода сторін має сумнівні перспективи для виконання, оскільки в ньому не вказаний конкретний міжнародний комерційний арбітраж.

Чи є позиція арбітражного суду правомірною?

Поиск по сайту: