Людська психіка в натовпі

1. У натовпі особистість „розчиняється”, нівелюється.

2. Натовп – найчутливіший барометр корінних інтересів народу, класів, колективів, проте „глухий” до інтересів окремої особистості.

3. Втрата індивідуальності в натовпі; люди однаково відчувають і думають, схильні до однакових рішень і вчинків.

4. „Колективна душа” натовпу владна, авторитетна.

5. Людина з натовпу позбавлена самобутності і незалежності.

6. Натовп – підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.

7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну захищеність, якої їй бракує у звичайному щоденному житті. Адже натовп стає силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості. Принаймі нам так здається.

8. Люди натовпу через те – безвідповідальні, з домінуючим почуттям безкарності і вседозволеності.

Мислення натовпу.

Умовою утворення „колективної душі” натовпу є спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, що здатне посилюватись.

Запорукою утворення „колективної душі” натовпу є одержання людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв, перешкод, „шумових ефектів”.

Спрощення і посилення – дві взаємопов’язані тенденції – визначають психологічний профіль натовпу.

Натовп мислить не логічними категоріями, а цілісними образами, що вільно асоціюються між собою.

Образ, викликаний оратором, котрий виступає перед натовпом, повинен збуджувати нові емоції, пов’язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами.

Оратори з логічним мисленням бездоганні з огляду на формальну логіку. Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності висловлювань.

Категоричність оратора –лідера – найважливіше. Натовп не визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без перехресть і не визнає стежок до доріг.

Натовп сприймає лише ті орієнтири, що відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.

Слід говорити десять разів те, що хоче почути натовп і сказати після цього те, що хоче оратор, хоч один раз; натовп вже підтримує хоч це і проти лежить його бажанню і піде за промовцем, або відкине, змете його, якщо сказане буде непереконливим. Тому спілкування з натовпом – велике мистецтво. „Натовп не може вчити мислити”, він ні в кого не питає ні дозволу, ні поради.

Навіювання і зараження. Навіювання – спосіб впливу на людину, який,на відміну від переконання, зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру, без критичного аналізу.

З.Фрейд вважав що історичний феномен натовпу завжди утворювався з появою ватажка,який має над натовпом нічим необмежену владу, в якому натовп вбачає мужність, силу, стійкість, волю до боротьби і перемоги, тобто всі найкращі риси, які хотіли б мати в собі, володіти ними.

Ватажок – це власне „Я” натовпу, герой натовпу.

З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків постають знеособленні абстрактні ідеї. І сьогодні натовп об’єднується саме довкола них.

Навіювання супроводжуються процесом зараження. Якщо навіювання це цілеспрямований вплив, то зараження – це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій.

Це атрибут повсякденного людського спілкування із особливо сприйнятливими умовами в натовпі. Бо люди в натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція - обопільно спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання. Найбільш „ заразливі” психічні стани – бажання і прагнення, любов і ненависть, довіра і недовіра, надія і страх.

Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість. Коли людина опиняється поза натовпом, то за браком власних переконань і за низького рівня самосвідомості натовп може надовго або назавжди деформувати психіку особистості.

Поиск по сайту: