ПРОФЕСІЙНА МОВНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ

У сучасному суспільстві майбутній фахівець повинен вміти швидко сприймати адресоване до нього мовлення, вловлювати необхідну інформацію, компонувати й виголошувати монологи, адекватно реагувати на репліки інших комунікантів, беручи участь у діалогах і полілогах.

Від багатства словникового запасу, рівня культури мовлення і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.

Професійна мовленнєва комунікація відбувається за офіційних або неофіційних обставин у межах сфери професійної взаємодії комунікантів, має усну та писемну форму.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовно-комунікативних знань і вмінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти укладати такі документи, як резюме, автобіографія, заява про прийняття на роботу, вміти заповнювати контракт або договір, спілкуватися за допомогою телефону, писати й надсилати листи електронною поштою, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час виникнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні й професійні ролі учасників; операції, виконувані учасниками; канал зв’язку: телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч.

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовно-комунікативні вміння – загальні та вузькоспеціальні.

Загальними професійними ситуаціями є збори, наради, засідання, ділові зустрічі, переговори, налагодження контактів. Вони потребують уміння вести діалог, виголошувати доповідь, вести протокол засідання, укладати звіт.

Специфічні професійні ситуації залежать від галузі, в якій працює фахівець: дебати, судове засідання, укладання акта ревізії каси тощо.

Професійні мовно-комунікативні вміння особистості визначають її мовленнєву поведінку. Наприклад, під час проведення презентації потрібно оголосити її назву, вмотивувати її проведення, порівняти ідеї, дібрати певну лексику залежно від теми презентації й визначити форму спілкування: усна чи писемна.

Професійна комунікативна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини (її культурної компетенції), її вміння орієнтуватися в навколишньому світі (предметної компетенції), вмінь і навичок спілкування (комунікативної компетенції), знань про мову спілкування (мовна компетенція).

Отже, комунікативна компетенція – це сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективно застосовувати в конкретній ситуації спілкування в ролі адресата й адресанта мовлення. Вона розвивається на основі всіх знань, досвіду користування мовами різних народів так само, як і своєю рідною.

Комунікативна компетенція визначається комунікативними інтенціями (комунікативними намірами) адресата; дотриманням комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знанням особистості співрозмовника; зворотним зв’язком, що передбачає врахування психологічних особливостей адресата, його соціальних ролей; умінням долати психологічні «фільтри», розбивати психологічні «щити»; умінням володіти навичками декодування «мови тіла» співрозмовника, чіткою орієнтацією в умовах і ситуації спілкування; контролем власної мовленнєвої поведінки, емоцій; навичками та вмінням завершувати комунікацію, виходити з неї, контролювати посткомунікативні ефекти тощо.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна компетенція.

Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови та вміле їх використання у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.

Лексична компетенція полягає в оволодінні лексичними засобами сучасної української літературної мови і вмінні користуватися ними. Вона передбачає багатий словниковий запас, володіння термінологією, необхідною для спілкування у професійній сфері. Вибір лексичних засобів залежить від галузі й ситуації, у яких перебуває мовець.

Граматична компетенція – це знання і вміння користуватися мовними ресурсами української мови (словотвірні одиниці, способи словотворення, морфологічні одиниці, категорії й форми, синтаксичні категорії та синтаксичні одиниці), що необхідні для розуміння й продукування текстів у різних галузях професійної діяльності.

Семантична компетенція – це здатність комуніканта усвідомлювати й контролювати організацію змісту. Вона інтегрується у розвиток мовленнєвої комунікативної компетенції, оскільки питання змісту посідають центральне місце в комунікації, мають велике значення в розумінні та продукуванні текстів.

Фонологічна й орфоепічна компетенції – це знання звукових засобів сучасної літературної мови, вміння мовця ними користуватися. Ці види компетенції забезпечують відтворення звукового образу мови і правильне звукове оформлення мовлення.

Орфографічна компетенція полягає в оволодінні системою правил, що визначають правопис слів згідно з усталеними нормами, у вмінні їх застосовувати. Завдяки наявності цієї компетенції фахівець може грамотно оформлювати свої письмові висловлювання.

Пунктуаційна компетенція відбиває логічне інтонаційне членування мовленнєвого потоку й забезпечує легше сприймання та розуміння тексту.

Мовна компетенція передбачає наявність мовленнєвих умінь, що визначають мовленнєву поведінку. Мовленнєві уміння – це вміння слухати, говорити, читати і писати.

Вміння говорити полягає у вмінні брати участь у діалогах, полілогах і висловлюватись монологічно.

Вміння слухати передбачає: вміння розпізнавати необхідну інформацію у процесі детальних обговорень, дебатів, офіційних доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з навчанням і спеціальністю; розуміння наміру мовця і комунікативних наслідків його висловлювання; визначення позиції та поглядів мовця; вміння розрізняти стилістичні регістри (експресивні стилі: високий, середній, низький) в усному та писемному спілкуванні з друзями, незнайомцями, колегами, працедавцями, людьми різного віку та соціального статусу з огляду на наміри спілкування.

Вміння читати передбачає: розуміння й усвідомлення текстів, пов’язаних із навчанням і спеціальністю, з підручників, газет, популярних і спеціалізованих журналів та Інтернет-джерел; розуміння наміру автора письмового тексту і комунікативних наслідків висловлювання (різноманітних видів службових документів).

Вміння писати полягає: в грамотному й чіткому викладі деталізованих текстів різного спрямування, пов’язаних із особистою та професійною сферами; підготовці й роботі з діловою кореспонденцією; точному фіксуванні повідомлень по телефону й від відвідувачів; у вмінні користуватися базовими засобами зв’язку для поєднання висловлювань у логічно об’єднаний текст.

У кожній ситуації пріоритет надається тим умінням, які є найважливішими. Наприклад, коли йдеться про листування, вміння читати й писати набувають першочергового значення.

Мовленнєву поведінку, крім мовної компетенції, визначають також дискурсивна компетенція (здатність поєднувати повідомлення у зв’язні дискурси); соціолінгвістична компетенція (здатність розуміти й продукувати мовлення у конкретному соціолінгвістичному контексті спілкування); психологічна компетенція (вміння відчувати особистість партнера,його настрій, характер); іллокутивна компетенція (здатність реалізовувати комунікативні наміри, використовуючи структуру повідомлення (мовленнєвого акту); стратегічна компетенція (уміння брати ефективну участь у спілкуванні, обираючи стратегію і тактику); соціокультурна компетенція (здатність розуміти й використовувати різні складові національної культури (звичаї, норми, ритуали, соціальні стереотипи) в конкретних ситуаціях.

Названі компетенції є елементами комунікативної компетенції, оволодіти якою має кожна людина

Спілкування у професійній сфері вимагає спеціальних знань і навичок, необхідних для досягнення прагматичного впливу й успіху в професійній комунікації. Розвиток професійної мовно-комунікативної компетенції відбувається відповідно до здатності людини навчатися, її предметних знань і попереднього досвіду та здійснюється в межах ситуативного контексту, пов’язаного з навчанням і спеціалізацією.

Важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток мовно-комунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є креативність особистості. Креативні якості індивіда стійкі та забезпечують творчий стиль його мовленнєвої поведінки, продуктивність і унікальність способів і результатів діяльності, а також готовність до творчих конструктивних перетворень у різних сферах життєдіяльності. Ці якості формуються в процесі всього розвитку особистості шляхом постійного вдосконалення творчих навичок. Креативні якості залежать від індивідуальних особливостей кожної особистості та від специфіки галузі, в якій вона працює. Люди з добре розвиненими здібностями до формування і сприйняття ідей винаходять більше способів вирішення проблеми за короткий час. Вони володіють високою гнучкістю мислення і можуть легко переходити від одного варіанта вирішення проблеми до другого, нового, якщо проблема та її умови нові й вимагають відповідного підходу. Креативні особистості можуть створювати нові й універсальні пропозиції, ламати усталені підходи, винаходити унікальні ідеї.

Для ефективної професійної діяльності важливі такі якості особистості:

- мотиваційно-креативні (мотиви, зацікавленість, потреба в самореалізації, творча позиція);

- емоційно-креативні (емпатія, багатий емоційний досвід);

- інтелектуально-креативні (різнопланове мислення, прогнозування, інтуїція, здатність до перетворень, уява й фантазія);

- естетично-креативні (прагнення до краси, естетична емпатія, почуття форми, стилю, почуття гумору);

- комунікативно-креативні (співпраця у творчій діяльності, здатність мотивувати творчість інших, акумулювати творчий досвід);

- екзистенційно-креативні (непристосовництво, індивідуальний стиль діяльності).

Комбінація цих якостей визначає особливість індивідуально-творчої манери конкретного професіонала і є основою загального типу творчого фахівця.

Формування професійної мовно-комунікативної компетенції передбачає:

1. глибокі професійні знання й оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

2. досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

3. вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера;

4. знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

5. уміння працювати з різними типами текстів;

6. орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

7. вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати й використовувати інформацію профільного спрямування;

8. володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

9. володіння основами риторичних знань і вмінь;

10.уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовно-комунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте суть поняття «комунікативна компетенція».

2. Наявність яких знань, умінь і навичок передбачає професійна комунікативна компетенція?

3. Дайте тлумачення поняття «мовна компетенція».

4. Схарактеризуйте складові частини мовної компетенції.

5. Схарактеризуйте вміння, наявність яких передбачає мовна компетенція.

6. На основі чого формується мовно-комунікативна компетенція фахівця?

Поиск по сайту: