Професійна етика. Етика бізнесу

Важливим напрямком розвитку етики в наш час є її звернення до питань прикладного характеру. Актуалізується проблема формування моральної культури людей в самих різних сферах життя сучасного суспільства, в результаті чого етика все більше трансформується в практичну філософію. В системі етичного знання важливе місце займають різні види прикладної етики, що визначають та розробляють моральні норми спілкування людей стосовно різних сфер діяльності. Завдання прикладної етики – конкретизувати загальнолюдські норми і принципи моралі стосовно специфічних умов активності різних груп людей. В процесі історичного розвитку суспільства, особливо у ХХ столітті, виникли такі спеціальні напрямки моралі як екологічна етика, етика науки, етика політичних відносин, сімейно-побутових стосунків, етика ненасильства, біоетика. Серед них особливе місце займає професійна етика, що регулює моральні відносини в різних сферах трудової діяльності.

Слід зазначити, що існують окремі види люд­ської діяльності, де висуваються надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно нею займаються. В деяких сферах діяльності, де вирішуються питання здоров’я, свободи, честі й гідності людини, найчастіше виникають гострі моральні колізії і тому тут моральні якості спеціаліс­та набувають вирішального значення, тобто йдеться насамперед про види діяльності, в яких об’єктом впливу є людина. Це, перш за все, стосується праці лікаря, юриста, вчителя, керівника-менеджера, економіста, журна­ліста тощо.

Не дивлячись на те, що в основі конкретних обов’язків представників тієї чи іншої професії лежать одні й ті самі вимоги загальної моралі, існують все ж і специфічні моральні вимоги. Змістом професійної етики є передусім відповідні моральні кодекси, що приписують певний оптимальний тип відносин між людьми. Значення моральних професійних кодексів в сучасному суспільстві зростає.

В умовах становлення інформаційної цивілізації і формування ринкових відносин особливого значення набула етика бізнесу і ділових стосунків. Це особлива сфера суспільної моралі, що пов’язана з господарською діяльністю в умовах ринкової економіки, з вільним підприємництвом. Вона являє собою сукупність моральних норм, правил і уявлень, що регулюють поведінку і стосунки людей у цій царині. У сфері підприємництва важливими елементами є не тільки ресурси, маши­ни, виробництво тощо, але й людські сто­сунки різного плану - з партнерами, клієнтами, спеціалістами, підлеглими, представниками влади і трудових колективів. Від того, на­скільки гармонічно складаються ці відносини, залежить авторитет, ре­путація, імідж компанії, та відповідно й успіх підприємства в цілому.

Хоча уявлення про етичні норми сферу бізнесу існували починаючи з періоду його виникнення, в останні десятиріччя ця сфера стала предметом наукових досліджень у провідних країнах Заходу. Сучасний капітал, бажаючи захистити себе від нападок, прагне продемонструвати свою респектабельність і цивілізованість, відповідальність, довести свою легітимність. Компанії стали рекламувати свої благодійні пожертвування, заходи по запобіганню шкоди навколишньому середовищу, забезпеченню справедливого ставлення до всіх працівників, відмови від дискримінації тощо. Це обумовлює швидкий розвиток ділової етики, що відображає динаміку сучасного бізнесу. За сучасних умов, коли в Україні формуються ринкові відносини, розбудовується громадянське суспільство і правова держава, підсилення моральних чинників в господарській діяльності є дуже актуальним. Але, як відомо, етика підприємництва не може виникнути за суб’єктивним бажанням, і в складному та тривалому процесі її формування в нашій країні повинні брати не тільки підприємці, але й різні інститути держави, навчальні заклади, засоби масової інформації тощо.

Якою ж має бути поведінка підприємця, його стосунки з усіма іншими представ­никами ділового світу і суспільства в цілому? Де проходить та невиди­ма межа між чесними і нечесними методами і підходами, які підприємець використовує для досягнення поставленої мети? Який спосіб ведення бізнесу можна вважати етичним і яка поведінка стосовно парт­нера, компанії або суспільства є неетичною?

Вихідною умовою існування ринкової економіки є прагнення вільних суб’єктів господарювання до вигоди, прибутку. В царині ділових стосунків особливо напружено й специфічно проявляється конфлікт між вигодою і належним, між індивідуальним і загальним, між піднесеним ідеалом і практичним розрахунком, тобто підприємництво є сферою підвищеного морального ризику.

В даний час існують три основних точки зору на співвідношення етики і бізнесу: 1) етичні норми взагалі незастосовні до сфери бізнесу, оскільки обмежують сферу його прояву, завдаючи шкоди; 2) етика потрібна бізнесу лише у певних ситуаціях, щоб він не заходив занадто далеко у своїх намірах; 3) етика потрібна бізнесу як внутрішня самооцінка, основа його стабільності й інструмент ділового спілкування. Останню точку зору можна вважати найбільш продуктивною для розвитку суспільства і самого бізнесу. При цьому говорити про підприємницьку етику можна лише у випадку наявності особливих внутрішніх моральних стимулів господарської поведінки - усвідомлення обов’язку і моральних почуттів: доброї волі, совісті, симпатії, почуття відповідальності, обов’язку.

Таким чином, в центрі сучасних дискусій в сфері етики підприємництва – суперечність між моральною свідомістю підприємця і внутрішньою логікою підприємницької активності. Етика господарювання виходить з того, що індивідуалістичні мотиви і спонуки є позитивним моментом. Але вона не допускає їх зведення до голого егоїзму і своєкорисливості, критикуючи позицію, коли раціональний підхід обмежується лише міркуваннями максимізації прибутку. В мотивації діяльності підприємця належне місце повинні займати почуття обов’язку, солідарності, справедливості, співчуття. Але, з іншого боку безоглядне захоплення моральними заповідями приводить до поразки в конкурентній боротьбі. Тобто в умовах “нечесної економіки” “чесному” підприємцю майже не залишається шансів на виживання, оскільки він мусить “платити” за свою моральність збільшенням витрат. Господарська етика не може носити характер моралізаторства. Оцінка конкретної практичної діяльності з позиції абсолютних моральних ідеалів не повинна перетворюватись на моральну агресію проти підприємливої, творчої, заповзятої людини. Важливо не обмежувати господарську етику лише моральними вимогами до підприємців, необхідно також створення справедливих інституційних рамок їх діяльності. Тільки в цьому випадку можлива моральна економіка.

Як і етика взагалі, етика господарювання носить історичний характер. Ще в конфуціанській культурі склалась особлива етика ділових стосунків: обов’язок, справедливість, доброчинність були на першому місці у відносинах між людьми. “Благородний муж” Конфуція “спочатку проявляє обов’язок, потім отримує вигоду”. Вражаючі економічні успіхи сучасної Японії, Китаю та інших країн Далекого Сходу та Південно-Східної Азії значною мірою обумовлені саме пануванням принципів конфуціанської етики в господарській діяльності.

В античну епоху принципи господарювання як важливу сферу практичної філософії розглядав Аристотель. Для нього господарство не було чимось окремим і самоцільним, а являло собою ойкономію, тобто управління домом – жінкою, дітьми, житлом і господарськими справами в їх єдності, здійснюване главою дому. Об’єднання домогосподарств утворювало автаркічний поліс, який був не просто господарським об’єднанням, але і моральним цілим, покликаним забезпечити самореалізацію громадян. Проте вже в період античності почали розвиватися елементи ринкових відносин, до яких Аристотель ставився дуже критично. Він вважав, що грошовий обіг не повинен ставати самоцільним, а бути лише засобом для забезпечення головного - благополуччя дому. Аристотель протиставляє ойкономію хрематистиці - мистецтву примножувати гроші. Ринкові зв’язки, за Аристотелем, розпалюють бажання людей, роблять їх ненаситними, в результаті чого вони прагнуть мати все більше і більше, забуваючи про міру.

В епоху європейського Середньовіччя принципи господарювання теж тісно пов’язуються з моральними міркуваннями, включені в релігійно-етичну сферу. Християнство розглядало працю як богоугодну справу, яка повинна виконувати роль засобу забезпечення харчування, подолання лінощів, приборкання хтивості і умертвіння плоті. Розміри виробництва обмежувались природними потребами. Прагнення мати більше, ніж необхідно, розглядалось як жадність – один із смертних гріхів; особливо засуджувалось лихварство.

Виділення господарювання в якості відносно самостійної сфери суспільного життя відбулось в епоху Нового часу, коли формується капіталізм і складається нове розуміння праці, спрямованої на невпинне розширення справи, отримання прибутку. При цьому основним мотивом господарської активності стає принцип економічної раціональності: отримати максимальний результат з найменшими витратами.

Формуванню капіталізму в Європі сприяла етика протестантизму як активної релігії, що “подвигає на працю як покликання ”. Цей феномен впливу духовної сфери на економіку був досліджений видатним німецьким мислителем М.Вебером в роботах “Протестантська етика і дух капіталізму”, “Господарська етика світових релігій”. Роль протестантизму він вбачав в тому, що кальвіністське розуміння призначеності до спасіння обраних зробило діловий успіх симптомом обраності і тим самим ефективним стимулом до підприємницької діяльності. Протестантська трудова етика сприяла утвердженню в суспільній практиці такі норм і цінностей як ощадливість, працелюбність, розважливість, обов’язковість, чесність в ділових стосунках, благоговійне ставлення до власності.

Таким чином, етичною основою поведінки підприємців нового стилю, за Вебером, стало те, що діяльність, котра зовнішньо спрямована тільки на отримання прибутку, стала підводитись під категорію божественного “покликання ”.

Починаючи з XVІІІ століття з моральної філософії виокремлюється і стає самостійною дисципліною економічне вчення, творцем якого став А.Сміт. В основу свого вчення він поклав образ так званої “ економічної людини ”, якій притаманне прагнення до особистої вигоди, егоїзм як основний мотив поведінки. Сміт прагнув виявити об’єктивні механізми господарювання, вільні від цінностей. З його точки зору, інтереси суспільства забезпечуються не тим, що кожен індивід повинен усвідомити суспільну користь, а тим, що «невидима рука» спрямовує людину до суспільно корисної мети, яка зовсім не входила у її наміри. Переслідуючи власні інтереси, індивід більш дійово служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це зробити. Отож, суспільна надіндивідуальна саморегуляція здійснюється поза етикою, примусово, з необхідністю. Цю ідею образно виразив Б.Мандевіль у вигляді відомого парадоксу: «private vices - public benefits» (приватні пороки ведуть до суспільної вигоди), згідно з яким в рамках ринкового господарства немає підстав для розрізнення добрих і поганих дій.

Етична нейтралізація економічного вчення була досягнута також значною мірою на основі етики утилітаризму, який робив акцент не на мотивах і намірах, а на об’єктивних результатах дії, відокремлюючи правильність чи хибність дії від доброчинності самого суб’єкта. Моральність стала розглядатись як непотрібна в ринковому господарстві. Таке розуміння господарювання, культивування і підтримка ринкових соціальних інститутів стали важливим фактором формування західної економічної цивілізації, яка однобічно орієнтована на максимізацію матеріальних благ. Те, що при цьому побічним результатом господарювання ставали негативні соціальні й гуманітарні наслідки: зубожіння й обездолення частини суспільства, несправедливість, відчуження між людьми, формування в них корисливості - вважалось другорядним.

Засилля економічного в житті західного суспільства в кінцевому підсумку породило його кризу. Це проявляється і в конфлікті з природою, і в тривожних ознаках соціальної дезінтеграції внаслідок втрати духовності. Ринки, перетворюючи усе в товар, витісняють людські стосунки, сучасний економічний порядок руйнує моральний порядок суспільства. Ринкове суспільство споживає більше соціального капіталу, ніж його відтворює. В сучасному суспільстві пропагується споживацька ідеологія, у людей формуються псевдопотреби і псевдоцінності. І цей процес, що диктується законами ринку, набуває неконтрольованого характеру.

Подолання кризових явищ в сучасному західному суспільстві, що породжені суто утилітаристським, техніко-економічним мисленням, можливо лише з підвищенням ролі моральних факторів, етизацією життя. Тому сучасні дослідники пропонують відтворення нової єдності господарства і етики. Усвідомлюється, що мораль не просто прикраса, вона технічно необхідна для правильного функціонування самого капіталізму. Тому в останні десятиліття в Європі і США спостерігається різке підвищення інтересу до господарської етики. В багатьох учбових закладах відкриваються курси підприємницької етики, поширюються фонди моральних інвестицій, котрі вкладають гроші тільки в бездоганні в моральному відношенні підприємства; приймаються закони по боротьбі з фінансовими зловживаннями; розгортається рух проти біржових спекуляцій.

В реальній ринковій економіці важливе значення мають такі якості суб’єктів господарювання як взаємна довіра і надійність, що приводить до зниження витрат господарського обміну. Також іпередача та застосування господарської інформації потребує етичного регулювання. Отже, етичні установки індивідів - наявність довіри, добровільне виконання правил там, де контроль відсутній чи дорого коштує, знижують витрати господарських взаємодій, а тим самим і загальноекономічні витрати, не зменшуючи господарських вигоди партнерів. Тим самим мораль, етос господарської надійності, коригуючи недоліки ринку, підвищують добробут суспільства.

Підприємець, що діє відповідно до господарської етики, усвідомлює, що в довгостроковому плані він не зможе реалізувати своєї економічної мети, якщо не буде дотримуватися загальних етичних правил. Якщо він приймає ці правила не як зовнішні, нав’язані йому обмеження, а як добровільно покладені на себе обов’язки, як максими власної поведінки - він діє етично.

Бізнес повинен бути соціально відповідальним. На відміну від юридичної, соціальна відповідальність означає певний рівень добровільної підтримки рішення соціальних проблем з боку підприємця. Можна сформулювати ряд по­стулатів професійної етики підприємця, а саме: піклуватися про дотримання законів; дотримуватися фундаментальних норм суспільної моралі, не допус­каючи обману, корупції тощо; орієнтуватися на виробництво безпечних і надійних товарів за спра­ведливими цінами; турбуватися про безпеку виробництва; добиватися гармонійних взаємовідносин із співробітниками, які ото­чують його, не допускати дискримінації в колективі; піклуватися про ефективне використання ресурсів; повно і правдиво надавати інформацію про економічний стан ком­панії; не брати участі у нечесній конкуренції і не створювати необґрунтованих обмежень конкуренції для інших; забезпечувати корисність своєї праці не тільки для себе, але й для інших, для суспільства, для держави; бути гуманістом, цінувати освіту, науку, культуру, сприяти збере­женню навколишнього середовища.

Соціально-відповідальне підприємництво є також економічно вигідним, тому що покращення життя суспільства створює для бізнесу сприятливі довгострокові перспективи, знижуючи соціальну напругу, сприяючи підвищенню репутації фірми.

Проблема утвердження моральних принципів у сфері господарювання є дуже актуальною для нашого суспільства, в якому здійснюються ринкові реформи, формується система вільного підприємництва. Потрібний такий варіант економічної стратегії, коли процес формування ринкових відносин поєднується зі зберіганням культурних і моральних цінностей. Відомий німецький дослідник в галузі господарської етики П.Козловський, перефразовуючи Канта, так формулює етичний імператив господарської поведінки: “ Вчиняй так, щоб твоя господарська діяльність відповідала подвійній функції економіки – ефективному постачанню людям благ і можливості їх самореалізації ”.

Таким чином, етика бізнесу може бути охарактеризована гаслом: “Прибуток понад усе, але честь вище прибутку”.

Поиск по сайту: