АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ КОСМОЦЕНТРИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ

Читайте также:
  1. Антична філософія
  2. Антична філософія
  3. Античная Греция (Спарта и Афины)
  4. Античная Италия
  5. АНТИЧНАЯ КУЛЬТУРА
  6. АНТИЧНАЯ ПСИХОЛОГИЯ
  7. АНТИЧНАЯ ПСИХОЛОГИЯ ПОСЛЕ АРИСТОТЕЛЯ: ЭПИКУР, СТОИКИ, АЛЕКСАНДРИЙСКИЙ МУСЕЙ
  8. Античная философия
  9. Античная философия
  10. Античная философия
  11. Античная философия. Классический период греческой философии (V – IV вв. до н.э.). Сократ, Платон и Аристотель.
  12. До програми навчання Академії входили слов’янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, математика, філософія, богослов’я.

Зміст теми: 1. Загальна характеристика античної філософії. 2. Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків. 3. Класичний період античної філософії. 4. Елліністичний та римський період.

 

Загальна характеристика античної філософії

Антична філософія – це філософія Древньої Греції і Древнього Риму. Вона зародилася наприкінці VII - початку VI ст. до н.е. в Давній Греції і проіснувала до VI ст. н.е. (529), тобто приблизно 1200 років. Спочатку давньогрецька філософія була тісно пов’язаною з досить зрілою міфологією, в якій антропоморфні образи богів символізували різні явища природи і розглядалось питання про те, хто породив усе суще. Але дуже швидко філософія протиставляється міфології, починаючи з’ясовувати, з чого виникає це суще, тобто першооснова відшукується не в якихось міфологічних образах, а в самій природі. Найбільш характерні риси античної представлені в Таблиці 1.

Ці специфічні риси античної філософії були визначені такими основними факторами:

– по-перше, полісною демократичною організацією громадського життя, яке проходило в постійних "всенародних дискусіях", ораторських змаганнях, де авторитет визначався не ступенем родовитості, а умінням довести і переконати інших. Це дало поштовх розвитку раціонального мислення. Відкрите обговорення законів привело до десакралізації суспільних порядків, що сприяло “розкутості” грецького духу, розвитку критичної рефлексії. Детальніше про це див. у роботах Кессіді Ф.Х. “К проблеме греческого чуда” та Вернана Ж.-П. “Духовный мир полиса».

– по-друге, особливостями давньогрецьких релігійно-міфологічних уявлень, де божества розглядались не як надприродна сила, а лише як уособлення сил природи, вони не подавляли людей своєю незбагненністю та могутністю, між ними і людьми не було прірви, що сприяло формуванню високої самооцінки людини, розкутості мислення.

Найважливіші етапи розвитку античної філософії, основні школи та мислителі кожного етапу представлені в Таблиці 2.

Для досократичної філософії характерна переважна орієнтація на пошуки першооснови, прагнення зрозуміти сутність природи, з’ясувати, з якому стані перебуває світ (у стані руху чи нерухомості).

Для класичного періоду, коли розквітає полісна культура, поряд з разробкою космологічної й онтологічної проблематики, виникає нова орієнтація - поворот до дослідження людини, її свідомості, пізнання.

 

Таблиця 1.

Онтологізм прагнення виявити першооснову, побудувати вчення про буття, знайти єдине для усього джерело; на місце міфологічного уявлення про породження світу стає філософське вчення про природну його першооснову
Космо-центризм уявлення про природу, космос (грець. - порядок) як вищу реальність, в яку включалося все  
Антропо-центризм постійне співвідношення природи з людиною, природних об’єктів – з людським тілом як ідеалом; навіть богів греки уявляли собі в людському образі, тому що не знаходили більш довершеної форми
Раціоналізм уявлення про розум як вищу пізнавальну властивість людини і основний шлях пошуку істини, яка перестає вже бути предметом віри, а розглядається як продукт розумного пошуку, дискусії, обґрунтування фактами
Агональність духзмагально- сті, полемічності змагання в промовах, боротьба думок і свобода критики були ідейно-духовною атмосферою, що стимулювала активну діяльність і творчі пошуки; культ слави, гостре бажання зберегти своє ім’я в пам’яті нащадків були для греків однією з вищих цінностей: славне ім’я було нетлінним і переважало будь-яку матеріальну вигоду
Споглядаль-ність філософи не прагнули змінити світ, а тільки насолоджувались його розумінням, спогляданням істини як засобом досягнення безтурботності духу. «Метою життя є теоретичне пізнання і свобода, що випливає з цього» (Анаксагор)

Таблиця 2.

Основні етапи   Основні школи і визначні представники
Досократівська філософія, зародження та формування філософії: VII-V ст. до н.е. Мілетська школа: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен; Геракліт з Ефесу; Елейська школа: Ксенофан, Парменід, Зенон з Елеї; Піфагорійська школа: Піфагор, Філолай, Ксенофіл; Емпедокл; Анаксагор; Атомісти: Левкіпп, Демокрит
Філософія класичного періоду, зрілість та розквіт філософії: з середини V ст. до першої половини IV ст. до н.е. Софісти: Протагор, Горгій; Сократ; Платон; Аристотель
Пізньоантична філософія, яка підрозділяється на: а) елліністичну – кін. IV - IІ ст. до н.е. б) римську – I ст. до н.е. – V ст. Епікурійська школа: Епікур, Лукрецій Кар; Скептицизм: Піррон, Тімон, Секст Емпірик, Агріппа; Стоїцизм: Зенон з Кітія, Клеанф, Хрісіпп, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет Неоплатонізм: Плотін, Прокл, Ямвліх

 

 

Пізньоантичний період починається в елліністичну епоху, коли грецька культура поширюється як на Схід, так і на Захід – на Рим. Головним предметом уваги філософії цього періоду стає суб’єктивний світ особистості, шлях досягнення особистої волі і щастя. У римський період відбувається повернення до ідей класики, розвиваються традиції грецьких шкіл. Взаємодія зі східними культурами привела до часткового відходу від раціоналізму і звертанню до містицизму (неоплатонізм).

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)