А суть В, або С, або D; А не суть В, ні С; Отже, А суть D

Умови достовірності висновків в цьому умовиводі: диз’юнкція повинна бути повною і строгою.

Індуктивні умовиводи

Індуктивним називається умовивід, в якому здійснюється перехід від знання про окремі предмети класу або про деякі частини класу до знання про клас в цілому.

Індукція являє собою і умовивід від часткового до загального, і метод наукового дослідження.

Є повна і неповна індукція. В повній індукціїзасновки вичерпують увесь клас предметів, що підлягають узагальненню, що обумовлює достовірний характер її висновків. У неповній індукціївисновок про весь клас об’єктів отримується на підставі знання лише про деякі об’єкти (частину) цього класу. Висновок в умовиводах неповної індукції не випливає з необхідністю, а носить лише правдоподібний, імовірнісний характер.

Міра імовірності висновку за схемою неповної індукції визначається тим, як, наскільки методично здійснюється відбір вихідних фактів. У відповідності з цим розрізняють три видинеповної індукції: 1) популярну індукцію;2) індукцію шляхом добору фактів (селекційну);3) наукову індукцію. Інколи другий і третій види розглядають як різновиди наукової індукції.

В популярній індукції, або індукції через простий перелік зразки для дослідження беруться безсистемно (ті, що трапились) і узагальнюючий висновок щодо класу предметів робиться на основі того, що певна ознака повторюється в усіх досліджених предметів цього класу і серед спостережуваних випадків немає жодного заперечного (контрприкладу). Типовими помилками, які трапляються в ході використання популярної індукції є: помилка „поспішного узагальнення ” і помилка post hoc ergo propter hoc (лат. “ після цього – значить внаслідок цього ”), яка лежить в основі виникнення різних забобонів, упередженостей та марновірств. Ступінь імовірності висновків популярної індукції залежить тільки від кількості фактів, що досліджуються. Проте, скільки б явищ не було охоплено спостереженням, завжди залишається можливість зустріти таке, що суперечить узагальненню. І тоді виявляється, що висновок хибний.

Індукція шляхом добору фактів (селекційна), як і популярна індукція, базується на повторюваності фактів при відсутності контрприкладів. Але тут беруться не будь-які факти, що трапились, а здійснюється аналіз і добір фактів за певною системою, яка заздалегідь розроблена і перевірена на практиці. В результаті отримуємо групу вибраних об’єктів, яка називається вибіркою. Усі елементи вибірки досліджуються, а результат переноситься на увесь клас (генеральну сукупність). Науково розроблені системи добору дозволяють робити висновки, близькі до достовірних.

У науковій індукції загальний висновок про певний клас явищ робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини явищ даного класу. Це найдосконаліший вид індукції. Наукова індукція дає висновки не тільки імовірні, але і достовірні. При цьому не має значення кількість досліджених фактів, висновок може бути зроблений на основі навіть одного факту. Наприклад, встановивши, що здатність проводити струм є необхідною і суттєвою властивістю металу, можна зробити достовірний висновок, що усі метали є електропровідними. Застосування наукової індукції дозволило сформулювати наукові закони (Архімеда, Ома тощо).

Особливе місце в науковій індукції займають індуктивні висновки щодо причинно-наслідкових зв’язків між явищами (методи Бекона – Мілля). Сучасна логіка описує п’ять методів встановлення причинних зв’язків: метод єдиної схожості або метод знаходження спільного в різному: якщо певна обставина постійно передує появі явища а, а інші обставини змінюються, то імовірно, що саме ця обставина і є причиною а; метод єдиної відмінності або метод знаходження відмінного в подібному: якщо певна обставина А присутня тоді, коли виникає явище а, і відсутня коли а немає, а усі інші обставини залишаються незмінними, то А і є, імовірно, причиною а; комбінований метод подібності та відмінності являє собою сполучення перших двох методів, коли шляхом аналізу множини випадків виявляють як подібне в різному, так і різне в подібному; метод супутніх змін: якщо виникнення або зміна передуючого явища всякий раз викликає виникнення або зміну іншого, супутнього йому явища, то перше із них є, імовірно, причиною другого явища; метод залишків: якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то залишкова частина обставин, ймовірно, породжує залишкову частину досліджуваного явища.

Поиск по сайту: