Честь і гідність

Людина не може бути байдужою до того, що про неї думають, які оцінки виносять її вчинкам і усьому її життю інші люди. Вона не може не міркувати про своє місце серед інших людей. Тобто між людиною та навколишнім світом (суспільством, іншими людьми) існує духовний зв’язок, який виражається в категоріях “ честь ” та “ гідність ”. Вони відображають моральну цінність особистості, репрезентують оцінку моральних якостей та вчинків людини.

Честь як моральний феномен є передусім зовнішнє визнання вчинків людини, її заслуг, які проявляються в шануванні, авторитеті, славі. Відчуття честі, внутрішньо властиве особистості, пов’язане з прагненням домогтися високої оцінки (похвали, популярності) з боку інших. Гідність – це внутрішня впевненість у власній цінності, почуття самоповаги, яке проявляється в опорі будь-яким спробам зазіхнути на свою індивідуальність та певну незалежність. І лише потім гідність людини повинна отримати суспільне визнання. Таким чином, механізм функціонування честі передбачає рух від зовнішнього визнання до внутрішнього бажання цього визнання; а гідності - рух з середини духовного світу до суспільного визнання.

Поняття гідності більш універсальне. Честь – це оцінка людини з позицій певної соціальної групи, конкретної історичної спільноти. Наприклад, коли мова йде про військову, професійну, жіночу честь, то тут маються на увазі певні моральні якості, притаманні представникам даного середовища. Гідність же підкреслює значимість особистості як представника людського роду, тобто це оцінка з точки зору людства: кожному індивіду притаманна гідність вже тому, що він людина.

Історично поняття честі та гідності розвивались в тісному взаємозв’язку, вони передбачають та взаємно доповнюють одне одного, тобто є комплементарними. Якщо честь – це те, що людина повинна завоювати, те, чого вона повинна домагатися, то гідність належить їй по праву народження. Поняття честі пов’язане з соціальним статусом особистості, її відповідністю вимогам та очікуванням, які пред’являються групі, до якої людина належить; поняття ж гідності байдуже до них. Людська гідність бомжа анітрохи не менша, ніж людська гідність представника вищих соціальних шарів, хоча свідомість та почуття гідності у них може бути різним. Такі тонкості в тлумаченні цих категорій особливо важливі, коли мова йде про оцінку людини та дотримання її прав в свобод: я можу не виказувати людині честі, пошани та поваги, але я зобов’язаний рахуватися з її людською гідністю. Неприпустимість приниження та попрання прав людини випливає саме із цього положення.

Людська гідність виражається в так званих “природних правах” (Дж.Локк): праві на життя, на свободу, на власність. В ХХ столітті ці та інші права були зафіксовані у “Загальній декларації прав людини”, де проголошуються умови, що забезпечують людині гідне існування. На жаль, держава часто-густо порушує ці права, а люди інколи і не знають про них. Наприклад, приниженням людської гідності є прописка або отримання дозволу на виїзд в іншу країну, оскільки це – порушення прав людини.

Вищим проявом людської гідності прийнято вважати благородство. Благородство – це моральна велич людської особистості. Воно може бути притаманним будь-якій людині, здатній чесно та сумлінно виконувати свій обов’язок, жити за високими моральними мірками.

Якщо право на гідність людина, як вже відзначалося, отримує з моменту появи на світ тільки тому, що вона людина, то честь здобувається нею в процесі всього життя. Коли кажуть: “Бережи честь з молодих літ”, мають на увазі, що своє добре ім’я людина починає завойовувати з перших кроків свого свідомого життя. Однак, честь – це не просто добра слава про людину, яка володіє такими якостями як відповідальність, принциповість, щирість, надійність тощо. Честь треба заслужити особистими діями. Різні обставини і різні сфери діяльності примушують говорити про честь не абстрактно, а стосовно конкретної ситуації. У зв’язку з цим і постає проблема професійної, сімейної честі.

Між честю та гідністю існує певний зв’язок і досить складна кореляція (взаємна узгодженість). По-перше, не можна сказати, що чим вище у людини почуття особистої гідності, тим більше у неї розвинене честолюбство. Людина горда, тобто така, якій притаманне почуття особистої гідності, може бути в той же час настільки скромною, що зовнішнє визнання її не тільки не хвилює, але і відштовхує своєю суєтністю. До речі, зайва скромність взагалі не завжди корисна. Вона заважає честолюбству, а здорове честолюбство необхідне для успішної діяльності практично в усіх сферах.

Поиск по сайту: