Свідомість як фундаментальна властивість людини

В ході історичного розвитку філософських поглядів на людину були виділені три основних принципи, що характеризують родову сутність людини: наявність свідомості, цілеспрямованої діяльності та соціальності.

Для більш глибокого розгляду цих найважливіших рис ми дамо в першу чергу характеристику феномену свідомості, унікальні характеристики якої породжують цілу низку концепцій, що по-різному тлумачать її походження. Серед них найбільш поширеними є релігійна, згідно з якою свідомість людини є божим даром; єдиного інформаційного поля, згідно з якою свідомість є яскравим проявом універсальних інформаційних процесів; дуалістична, згідно з якою в основі всіх світових процесів лежать два начала – матеріальне та ідеальне, а свідомість є виявленням духовного начала буття; концепція еволюції – свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів, на заключному етапі якого виникає носій свідомості – людина.

На останній концепції, що є найбільш аргументованою, ми зупинимося детальніше. За даними сучасної науки становлення свідомості є ланкою в процесі саморозвитку складних матеріальних утворень. Передумови для появи свідомості сформувалися в результаті виникнення життя і наступної еволюції однієї з гілок живих організмів у напрямку ускладнення своєї будови й удосконалювання механізмів регуляції відносин із середовищем. Цей процес характеризується як еволюція форм відображення.

Відображення полягає у здатності одних матеріальних систем відтворювати у своїй структурі властивості тих систем, котрі на них впливають. Властивість відображення притаманна всій матерії. Предмети і явища перебувають в універсальному взаємозв’язку і взаємодії, отже, впливаючи одне на одного, вони викликають при цьому ті чи інші зміни у вигляді певного “сліду”. Форми відображення залежать від специфіки і рівня структурної організації взаємодіючих тіл.

У неживій природі має місце пасивне відображення: усяка матеріальна система пасивно “адаптується” до зовнішніх впливів, змінюючи свою внутрішню структуру під безпосереднім енергетичним впливом середовища. У живих організмах відображення набуває активного характеру. Основні етапи еволюції регулятивно-відображувальних механізмів живого на шляху до появи передумов для виникнення людської свідомості такі: подразливість - здатність одноклітинних організмів до найпростіших специфічних реакцій; чутливість - здатність до відчуттів, яка притаманна лише тваринам; відображення на основі нервової системи; нарешті – безпосередньою основою для формування людської свідомості виступає пов’язана з ускладненням нервової системи психіка вищих тварин, що полягає у здатності до активної орієнтовно-пошукової діяльності у внутрішньому психічному полі.

Слід зазначити, що поняття “психічне” є ширшим від поняття “свідомість”. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і неусвідомлюване, які перебувають у постійній взаємодії.

Свідомість притаманна тільки найбільш досконалій формі організації матерії – людському мозку, який є органом свідомості; поза людським мозком свідомість не існує. В останні десятиліття були зроблено багато відкриттів у вивченні мозку, зокрема, відкрита функціональна асиметрія його півкуль. Права частина відповідає за функцію образного сприйняття світу, ліва – за абстрактне мислення.

Заслуговує на увагу питання про співвідношення свідомості та мозку. Сам процес роботи мозку – це нейродинамічний, фізіологічний, біоелектричний, біохімічний процес, результатом якого є свідомість. Явища ж свідомості – це передусім образи, інформація про об’єкти зовнішнього світу. Сприйняття столу, наприклад, - це образ зовнішнього предмету, тобто певна інформація про нього. Образи нематеріальні, тобто не мають фізичних характеристик. Вони – ідеальні. Фізіологічні процеси, які відбуваються в мозку, являються носіями образу чогось, якогось предмету, але самі ці процеси не є образами. Мозковим носієм образу є код, збуджена нервова клітина, яка існує фізично (об’єктивно), але переживається суб’єктивно. Коли людина отримує образ предмета, вона не знає, що відбувається в її мозку. Вона отримує лише результат цих внутрішніх процесів у вигляді ідеального об’єкту.

Наявність мозку є необхідною, але недостатньою передумовою свідомості. Свідомість не зводиться лише до фізіологічних процесів мозку, хоча поза ними не існує. Вона за своєю сутністю є суспільно-історичним продуктом, виникаючи і розвиваючись в спільній діяльності людей, в процесі їх праці і спілкування. Залучаючись до цих процесів, люди виробляли відповідні уявлення, настанови, норми, котрі разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення.

Слід підкреслити, що в генеалогії свідомості соціальне і біологічне тісно переплетені, як і у природі людини в цілому. На ранніх етапах становлення людини і її свідомості переважала біологічна еволюція, але на певній фазі вона перетворилась на другорядний чинник, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини.

Визначальною рисою буття людини у світі є не пристосування до оточення, як у тварин, а перетворення природи у відповідносто до своїх потреб, які розвиваються, через працю. Праця носить колективний, суспільно-організований характер, здійснюється на основі складних історично обумовлених форм спілкування між людьми. Свідомість стала духовним регуляторним чинником цього способу існування. Вона і формувалась одночасно із становленням людини як соціально-історичної істоти, коли відбувалась трансформація чисто тваринних форм психічної активності у людську психіку, тобто процес становлення людини був процесом розкладання інстинктивної основи психіки тварин і формування механізмів свідомої діяльності. Свідомість забезпечила здатність людини до перетворюючої діяльності, а також здатність до складних позабіологічних форм поведінки, соціальності, накопичення і передачі інформації, що здійснювалась за допомогою мови.

Мова уособлює певну систему засобів спілкування. Існують різні види мови: усна, писемна, внутрішня. У мові наші думки і почуття втілюються в матеріальну, чуттєво сприйману форму – наприклад, у вигляді графічних знаків – і тим самим з особистого надбання стають надбанням інших людей. Завдяки мові свідомість формується і розвивається як суспільне явище, як духовний продукт життя суспільства. Нерозривний зв’язок свідомості і мови виявляється в тому, що, по-перше, свідомість не існує без матеріальної основи - мови; по-друге, з самого початку мова слугувала засобом передачі соціальної інформації, засобом спілкування людей; по-третє, вона є знаряддам мислення, умовою оперування ідеальним ідеальним змістом свідомості; і, крім того, завдяки мові людство зберігає, накопичує плоди пізнавальної діяльності.

Регуляція специфічно людського способу життя вимагала формування особливих форм психічної активності: колективних уявлень, що виражають норми, цінності, соціально-значимі смисли, суспільний досвід; формування волі як психічної здатності до саморегулювання на основі суспільно-значимих смислів; здатностей до цілепокладання та пізнання глибинних закономірностей світу як умов його практичного перетворення (проблема пізнання як одна з найважливіших в філософії буде предметом окремого розгляду). Отже, пізнання законів об’єктивної дійсності, здатність формувати цілі і способи практичної дії, передбачати появу того, що не існує в дійсності, визначають творчий характер свідомості.

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. Розглядаючи її структуру, ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів; так, не існує в людській свідомості чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Проте дослідники традиційно виділяють три основні сфери свідомості: когнитивну, тобто пізнавальну; емоційну; мотиваційно-вольову.

Когнитивна сфера включає в себе як знання про світ, так і самі пізнавальні здібності людини - чуттєві і абстрактно-мислительні. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття тобто пізнавальні образи і оперування ними (мислення) складають ядро свідомості. Важливе місце в пізнанні займає також інтуїція - здатність прямого осягнення істини без обгрунтування з допомогою доказів. До складу пізнавальних здібностей входять увага і пам’ять.

У свідомості не просто представлені пізнавальні образи, але вона завжди є також і переживанням того, що сприймається, у ній виражається і певне відношення (позитивне чи негативне оцінювання) до того, що відображається. Це емоційна сфера, що містить у собі власне емоції, настрої та афекти.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, цілями, потребами людини; активний характер свідомості визначає воля.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість – здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. Цей унікальний феномен притаманний лише людині. Самосвідомість – це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, її рефлексія на умови, в яких вона перебуває, на осмислення власних духовних процесів, критичний аналіз своїх душевних станів, роздуму над прийомами своєї думки і їхньою соціальною значимістю.

Формування самосвідомості обумовлене суспільно. Людина виробляє здатність бачити себе немовби зі сторони через спілкування з іншими людьми, через засвоєння індивідом оцінок, що дають йому інші люди, які виступають для нього своєрідним «дзеркалом», тобто відношення людини до самої себе необхідно опосередковане її відношенням до іншої людини.

Звертання філософії до самосвідомості як особливої сфери суб’єктивного світу починається з Сократа з його принципом: «Пізнай самого себе». Він одним з перших філософів зрозумів, що усвідомлення людиною навколишнього світу недостатньо без паралельного процесу усвідомлення себе. Екзюпері в «Маленькому принці» виразив цю думку в такому образі: «Тоді суди сам себе, - сказав король маленькому принцу - це найважче. Судити себе набагато трудніше, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, значить ти воістину мудрий».

Окрім процесів, контрольованих людиною, є дії, які здійснюються несвідомо і нею не контролюються. Несвідоме – це певний рівень психічних процесів, операцій і станів, які характеризуються мимовільністю виникнення та протікання, відсутністю явної причини, свідомого контролю і регулювання. Воно виражається в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах. Великий внесок у вивчення несвідомого внесли в XX столітті такі вчені як З.Фрейд, К.Юнг та ін.

Свідомість – це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім чинником людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб, виступає проявом духовної діяльності людини, способом контролю і регуляції її взаємовідносин з дійсністю. Роль свідомості в житті людини та суспільства проявляється в таких основних функціях:

- пізнавальній (когнітивна), що полягає у формуванні людиною ідеальних образів оточуючого світу, створенні картини цього світу;

- цілепокладання – формуванні образу-результату діяльності, виробленні людиною цілей власної діяльності, ідеалів;

- конструктивно-творчій – перетворенні знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уявлення і фантазії;

- контрольно-регулятивній – свідомому спостереженні за діями людини та їх коригуванням у відповідності до соціально-значимих смислів;

­ - прогностичній – передбаченні майбутнього розвитку подій;

- оціночній – визначенні на основі ідеальних зразків і норм ступеню значущості тих чи інших явищ;

- комунікативній, що здійснюється за допомогою мови як засобу спілкування людей, слово стає надбанням інших людей і дає можливість обмінюватись думками, досвідом, відчуттями, ідеями.

Таким чином, свідомість можна визначити як вищу, властиву тільки людям і пов’язану з мовою функцію мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому, активному відображенні дійсності, в попередній мисленній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.

Поиск по сайту: