Регулювання центральним банком діяльності кредитних установ

Оскільки забезпечення стабільності банківської системи є од­ним з основних завдань центральних банків (власне і створених для цього в умовах посилення банківських криз), вони як органи банківського регулювання та нагляду формують правове поле функціонування банків і здійснюють постійний нагляд за дотри­манням кредитними організаціями банківського законодавства та інших нормативних актів. Головною метою банківського регулю­вання і нагляду є підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Центральний банк за­звичай не втручається в оперативну діяльність банків, проте в разі порушення ними вимог чинного законодавства може застосовувати різні заходи впливу.

Перелік державних органів, що наділені повноваженнями банківського контролю і нагляду в різних країнах різноманітний, однак, як правило, провідне місце у ньому належить саме центральному банкові країни. В Італії, Нідерландах, Росії та Україні контроль і нагляд за діяльністю комерційних банків безпосередньо здійснюють національні центральні банки. У СЩА та Японії діє змішана система, за якої центральний банк забезпе­чує контроль і нагляд за банківською сферою поряд з іншими державними структурами.

Так, у США право контролю за діяльністю банків належить різним структурам, тому з метою спрощення системи нагляду та контролю виділено чотири основні рівні контролю за банків­ською справою. Перший рівень — це перевірки Управлінням контролера грошового обігу (структурного підрозділу Міністерст­ва фінансів, який видає ліцензії національним банкам) кілька разів на рік діяльності національних банків. Національні банки у США — це великі банки, що отримують ліцензію на федерально­му рівні і можуть діяти на всій території країни. Оскільки вони в обов'язковому порядку є членами Федеральної резервної систе­ми, федеральні резервні банки також мають право контролювати їхню діяльність. Проте, щоб не заважати їхній роботі зайвими пе­ревірками, існує домовленість, що федеральні резервні банки ко­ристуються результатами перевірок Управління контролера гро­шового обігу. Другий рівень — це перевірки федеральними резервними банками діяльності інших банків — членів Федераль­ної резервної системи, а саме — банків штатів. Банки штатів, на відміну від національних, отримують ліцензію від спеціальних комісій штатів, які й регламентують їхню діяльність. Діяльність банків штатів, які не входять до ФРС, але застраховані Федераль­ною корпорацією страхування депозитів (ФКСД), перевіряє саме ця корпорація. Це — третій рівень банківського нагляду. А робо­ту незначної кількості банків штатів, які не застраховані ФКСД, перевіряють банківські комісії урядів штатів, на які також покла­дено функцію нагляду за діяльністю іноземних банків.

У Німеччині наглядові функції відокремлені від центрального банку і є компетенцією Федерального відомства нагляду за кредитною справою. Проте необхідну інформацію про діяльність банків цій структурі надають підрозділи Німецького федерального банку.

У Великій Британії з 1998 р. функції нагляду за діяльністю банків покладено на спеціальну Агенцію банківського нагляду. У Франції наглядові та контрольні функції зосереджені в чотирьох структурах: Національній кредитній раді, Комітеті банківського регулювання, Комітеті кредитних установ та Банківській комісії. Загалом у світі чітко простежується тенденція щодо створення спеціальних структур, відокремлених від центральних банків, у яких зосереджуватимуться функції нагляду і контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Банківський нагляд являє собою систему впорядкованих дій центрального банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками чинного законодавства і встановлених нормативів з метою підвищення рівня ліквідності банків і стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Нагляд і контроль центрального банку здійснюється у формі інспекцій і ревізій діяльності комерційних банків, контролю за дотриманням економічних нормативів, ліцензування тощо. Центральний банк визначає правила здійснення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування й подання бухгалтерської та статистичної звітності, захисту інформації тощо, обов'язкові для кредитних організацій.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпе­чення фінансової надійності банків центральний банк установ­лює для них обов'язкові економічні нормативи, які мають забез­печувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, а також за про­центним та валютним ризиками. До обов'язкових економічних нормативів можуть належати:

• мінімальний розмір статутного капіталу банку;

• норматив достатності капіталу;

• норматив ліквідності;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• максимальний розмір кредитів, гарантій і порук, що надають­ся банком своїм учасникам (акціонерам);

• максимальний розмір банківських кредитів;

• максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб;

• норми обов'язкових резервів;

• розміри валютного, процентного та інших видів ризику;

• норматив платоспроможності;

• нормативи використання власних коштів банків для придбан­ня паїв (акцій) інших юридичних осіб тощо.

У разі порушення банком економічних нормативів, а також законів, нормативних актів і розпоряджень центрального банку, неподання інформації, надання неповної або недостовірної інформації центральний банк має право зажадати від кредитної організації усунення виявлених порушень і в разі невиконання у встановлений строк відповідних вимог застосувати різні заходи впливу примусового і не примусового характеру (наприклад, направити лист або письмове попередження; накласти штрафи на керівних посадових осіб банків, а також безпосередньо на банківські установи; обмежити проведення окремих операцій на певний строк; відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій; призначити тимчасову адміністрацію з управління кре­дитною організацією; реорганізувати кредитну організацію та ін.).

В умовах інтернаціоналізації банківської діяльності найваж­ливішим завданням центральних банків є забезпечення ста­більності національної банківської системи. Це завдання усклад­нюється світовими фінансовими кризами — суттєвим чинником дестабілізації національних банківських систем. Тому Банк міжнародних розрахунків запровадив принцип індивідуальної й колективної відповідальності центральних банків за фінансуван­ня банків, що проводять операції на євроринках.. Проте фінансо­ву допомогу центральні банки надаватимуть лише тим банкам, які стали банкрутами об'єктивно, в результаті погіршення ринко­вої ситуації, на відміну від тих банків, що збанкрутували із суб'єктивних причин — у результаті неефективних операцій на світових фінансових ринках.

Поиск по сайту: