Принципи розробки інвестиційної політики

Інвестиційна діяльність підприємства представляє собою сукупність практичних дій по здійсненню інвестицій у відповідності з обраною інвестиційною політикою. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності в цьому випадку є само підприємство, яке виступає у ролі інвестора і приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

В більшості випадків в одній особі суміщаються ініціатор інвестицій (генератор інвестиційної ідеї), інвестор і замовник (користувач) інвестиційного об'єкту. Крім того, учасниками інвестиційної діяльності є кредитори, інвестиційні посередники, підрядчики і т.і. Суб'єкти і об'єкти інвестиційної діяльності проілюст-ровано на рис. 8.3.

При розробці інвестиційної політики підприємства необхідно враховувати правові та економічні передумови інвестування коштів.

До правових передумов інвестиційної діяльності слід віднести право інвестора самостійно обирати напрями, види та обсяги інвестиційної діяльності, на свій власний розсуд формувати систему договірних взаємовідносин з будь-якими учасниками інвестиційної діяльності.

Серед економічних передумов інвестування потрібно особливо відмітити необхідність компенсації інвестору відмови від вико-ристання наявних коштів на поточне споживання, забезпечення вина-городи за ризик та обов'язкове відшкодування інвестиційних втрат.

Розробка інвестиційної політики підприємства базується на наступних концепціях фінансового менеджменту:

1. Концепція грошових потоків -основана на визнанні активів як джерела майбутніх грошових потоків і передбачає:

Ø ідентифікацію грошових потоків від інвестування в окремі активи;

Ø оцінку факторів впливу на величину і структуру майбутніх грошових надходжень від інвестицій;

Ø вибір коефіцієнту дисконтування, що дозволяє співставити грошові потоки, які генеруються на різних стадіях інвестиційного процесу;

Ø оцінку ризиків, пов'язаних з грошовими потоками.

2. Концепція теперішньої вартості -витікає з об'єктивно існуючої нерівноцінності наявних і очікуваних грошових ресурсів із-за інфляції, ризику упущеної вигоди, уповільнення обороту коштів.

3. Концепція компромісу між ризиком і дохідністю -враховує, що із збільшенням рівня очікуваної дохідності інвестицій одночасно зростає ризик недоотримання цього доходу. Найчастіше у практиці фінансового менеджменту вирішується задача оптимального поєднання ризику і дохідності, хоча в окремі періоди можуть вирішуватися задачі максимізації інвестиційного доходу або мінімізації інвестиційних ризиків.

4. Концепція ціни капіталу -передбачає необхідність врахування вартості окремих інвестиційних ресурсів з метою забезпечення їх найбільш оптимальної структури за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу.

5. Концепція ефективності ринку капіталу -полягає в тому, що при своєчасному і достатньому інформаційному забезпеченні ринкові ціни фінансових інструментів відповідають їх внутрішній (реальній) вартості. Виходячи з цієї концепції, фінансові менеджери можуть орієнтуватися на ринкові ціни фінансових інструментів, обгрунтовуючи необхідність їх включення в інвестиційний портфель.

6. Концепція асиметричної інформації -враховує той факт, що окремі учасники інвестиційної діяльності можуть володіти конфіденціальною інформацією і використовувати її при прийнятті інвестиційних рішень.

7. Концепція альтернативних затрат ­- виходить із необхідності враховувати розмір упущеної вигоди інвестора у випадку, коли він обирає один напрям вкладення коштів і відмовляється від альтернативних варіантів інвестування.

8. Концепція агентських угод -передбачає необхідність свідомо йти на додаткові агентські витрати у випадку, коли інвестиційні посередники краще знають кон'юнктуру інвестиційного ринку і можуть більш ефективно управляти інвестиційним портфелем, ніж сам інвестор.

Основна мета інвестиційної політики полягає у забезпеченні найбільш ефективних шляхів розширення активів підприємства. Для її реалізації в рамках фінансового менеджменту вирішується наступне коло задач:

Ø досягнення високих темпів росту капіталу і поточних доходів від інвестицій (на окремих стадіях інвестиційного процесу може ставитися задача збереження інвестованого капіталу);

Ø мінімізація інвестиційних ризиків за допомогою методів і прийомів ризик-менеджменту;

Ø забезпечення ліквідності інвестицій шляхом зменшення строків реалізації інвестиційних проектів, вкладення інвестицій лише у високоліквідні фінансові інструменти.

Розробка інвестиційної політики починається з дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку. На підставі отриманих результатів та виходячи із основних стратегічних задач економічного розвитку підприємства, визначаються стратегічні напрямки його інвестиційної діяльності.

До основних методів фінансування інвестицій відносяться:

Ø Повне самофінансування -передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку із обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів цей метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні.

Ø Акціонування - передбачає широкомасштабне залучення зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

Ø Позикове фінансування - використовується при інвестуванні капіталу у інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу у інвестиційних ресурсах.

Ø Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) - використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або коли мова йде про інвестиції в проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Поиск по сайту: