 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Тема 2
ТЕОРІЯ і ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ІнформаціЇ
Формула Квінтілліана. Інформаційний привід. Факт і новина в інформації. Сенсація. Загальні вимоги до інформаційних жанрів: інформаційність, оперативність, актуальність, суспільна значимість, фактологічна точність, лаконізм, виразність, декодованість, релевантність. Шість правил наближення інтересів. Методика роботи журналіста над інформаційними матеріалами.
Початок теорії інформації поклав дві тисячі років тому римський ритор Квінтілліан, який жив у І ст. н.е. і був автором 12-томної праці, де, зокрема, стверджувалося, що основним достоїнством ораторського мистецтва є простота і щирість. Квінтілліан також стверджував, що про ту чи іншу подію або вчинок можна зробити висновок, якщо відома відповідь на 7 питань: quis? quid? ubi? quibus auxillis? cur? quomodo? quando? Це твердження ввійшло в теорію журналістики під назвою
Формула Квінтілліана:
Хто?
Що зробив?
Де?
Якими засобами?
Навіщо?
Як?
Коли?
У сучасних англомовних школах журналістики користуються дещо видозміненою формулою, яку прийнято називати
Формула 5 W + H:
Who?
What?
3. Where? + How?
When?
Why?
Отже: 1) Хто? 2) Що? 3) Де? 4) Коли? 5) Чому?
+ Як?
Але жодна з подібних формул не дає нам у результаті опису тексту, який можна визнати інформацією. Не вистачає ще однієї обов’язкової умови для появи інформації, вимоги новизни факту чи явища, а саме – інформаційного приводу.
Інформаційний привід – підстава, причина опублікування в пресі (або передачі по радіо, телебаченню, появи в комп’ютерній мережі) журналістського матеріалу, право на оприлюднення тексту, його “перепустка” на шпальти газет або в ефір.
Це внутрішня якість твору, його наповненість суспільно-політичним змістом, що викликає цікавість у людей. Як специфічна здатність новизни самостійно і негайно впливати на сприймача інформації (читача, слухача, глядача), інформаційний привід закладений у кожному актуальному журналістському творі, адже він випливає із злободенності публікації (передачі), її вагомості і необхідності для сьогоднішнього дня.
Основу інформації складає факт. Інформація – це відображення фактів у мовному або візуальному вираженні, відображення подій, явищ, ідей, що виникають у житті суспільства. Існує вираз: “Факти говорять самі за себе”. Дійсно, факти повідомляють, навчають, виховують, рекламують, викликають почуття. Мистецтво журналіста полягає в тому, щоб відібрати найцікавіші з них, найвиразніші і такі, що мають суспільне значення. Завдання журналіста – не безпристрасне фотографування життя, віддзеркалення подій, а цілеспрямований відбір таких фактів, які без зайвих слів демонструють необхідну ідею.
Душею інформації є новина. Щоб факт став основою інформації, він одночасно має бути новиною – така обов’язкова умова.
Факт [від лат. factum – “зроблене”] – дійсне явище чи подія, невидумана пригода, те, що насправді мало місце, відбулося. Цей термін означає щось до певної міри відокремлене, одиничне. Факти широко використовуються в засобах масової інформації і становлять основу журналістського твору. Насичений яскравими фактами матеріал має пізнавальний характер, силу документальності і переконливої аргументації.
Новина – особливість подійної інформації, яка в момент свого виникнення (чи пізнання її аудиторією) несе додатковий і якісно інший фактаж у порівнянні з тим, що вже відомий суспільству. Відзначається дієвістю, впливом на її сприймача.
Для масової, комерційної журналістики новина є синонімом сенсації.
Сенсація [франц. sensation, від лат. sensatio – “відчуття”] – сильне, приголомшуюче враження від будь-якої події, а також звістка, повідомлення або сама подія, які справляють таке враження. У переносному значенні “сенсаційний” – значить вражаючий, той, що виходить за межі звичайного.
Знаходження і повідомлення, а також створення сенсацій – одна з основних цілей жовтої преси, яка дозволяє залучити й утримати увагу читачів. Сенсація нерідко створюється на голому місці, або подія, яка є достатньо важливою сама по собі, роздувається для надання їй надзвичайного значення. Цій меті слугують неправомірні висновки з аналізу події або відбір однієї з гіпотез як факту, що здається репортеру обґрунтованим і відводить від нього дорікання в поданні неправдивої інформації. Існує також практика використання журналістами таблоїдної (жовтої) преси замість фактів так званих фактоїдів – повідомлень і тверджень, які часто є неправильними або вигаданими, але видаються й сприймаються як реальні. Наприклад, повідомлення про знаходження справжніх русалок або химерних тварин-мутантів, нових відвідин Землі інопланетянами, фантастичні здібності окремих людей бачити крізь стіни, жити під водою, літати над прірвою, про появу привидів та інших ірреальних сил тощо.
Кажуть, ще 1880 року редактор американської газети «Сан» Джон Б. Богарт дав визначення, яке згодом стало класичним: “Якщо собака покусала людину – це не новина; інша справа якщо людина покусала собаку: ось це новина!” В американських школах журналістики навіть запровадили спеціальну формулу «людина-кусає-собаку».
Інший американський журналіст Джек Лейт дає таке визначення інформації: “Інформація – це те, що змушує читача вигукнути: «Боже мій!»”. А за свідченням англійського журналіста Деніса Томпсона перед слухачами англійських шкіл журналістики як свого роду непорушний закон перебуває графічна схема, на якій накреслено, про що треба писати: ГРОШІ, ЇЖА, ПИТАННЯ СТАТІ, ЗДОРОВ’Я. Чотири принципи успіху!
Для жовтої преси сформульовано також закон семи “С”, який приводить до популярності та комерційного успіху будь-який медіа-проект: сенсація, скандал, смерть, секс, страх, сентиментальність, самозбереження.
“В античні часи тих, хто приносив погані звістки, страчували. Сьогодні ж, в епоху суцільно комерціалізованих медіа, картина швидше протилежна, – зазначає Зігфрід Вайшенберг у книзі «Новинна журналістика». – Адже медіа значною мірою живуть завдяки тому, що «виробляють» погані новини (bad news). Нещастя, трагічні події та катастрофи користуються в медіа значно більшою увагою, ніж позитивні новини. Відповідне прислів’я стверджує: «Only bad news are good news» («Лише погані новини є хорошими новинами»)”.
Тематика інформаційних матеріалів якісної преси – найрізноманітніша і майже нічим не обмежена, така ж багатопланова, як і саме життя. Майже всі вимоги в даному випадку стосуються, як правило, ефективності та форми подачі інформації: живо, цікаво, яскраво, захоплююче (і при цьому коротко) треба розповісти про суспільно важливу, злободенну подію.
Загальні вимоги до інформаційних жанрів:
1) інформаційність – функціональна особливість журналістського твору, його насиченість фактажем. Від того, наскільки фактаж є важливим, яскравим, цікавим, актуальним, залежить доля матеріалу. За масштабністю, типом новин інформацію поділяють на два типи: місцевого значення і загального значення. За формою подання – “жорстка інформація” (суха, чітка, тільки по суті, без будь-якої деталізації, без жодного зайвого слова)і “м’яка інформація” (супроводжується деталями, поясненнями);
2) оперативність [від лат. operatio – “дія”] – здатність засобу масової інформації, спроможність журналіста вчасно і кваліфіковано порушувати актуальні проблеми, відгукуватися на важливі життєві події. Оперативність проявляється в умінні швидко й чітко написати матеріал, з найрізноманітніших прикладів відібрати найбільш суспільно вагомі. Від моменту, коли та чи інша подія відбулася, те чи інше явище виникло, та чи інша ідея була висловлена, до моменту появи інформації про цю подію або явище, або ідею має пройти мінімальний термін. Будь-яке джерело, будь-який журналіст – автор інформації повинен прагнути бути першим, від кого суспільство цю інформацію взнало. Гонитва за темпами, за оперативністю інформації, за пальмою першості становить суть конкуренції поміж засобами масової інформації і наповнює щоденну роботу репортера.
Оперативність є одним з головних критеріїв цінності інформації, який вказує на свіжість, новизну повідомлення. Коли в тексті є слова “вчора”, “сьогодні”, “завтра”, цінність інформації різко зростає. Слова “нещодавно”, “днями” знижують оперативність, роблять інформацію малоцінною. Інформація “поза часом”, яка не передає “живого дихання”, “живого пульсу сучасності”, – загалом не потрібна. Якщо читачу (глядачу, слухачу) вже відомо з інших джерел про те, що повідомляє журналіст у своїй інформації, він його не зацікавить. Якщо ж це буде повторюватися, і журналіст, і газета (програма) втратять свою аудиторію;
3) актуальність [від лат. actualis – “діяльний, теперішній, сучасний”] – злободенність, необхідність, надзвичайна важливість порушуваних тем, проблем, питань. Актуальним вважається журналістський виступ, який відповідає вимогам сучасності, викликає інтерес. Актуальність журналістських матеріалів зумовлюється досвідом автора, його умінням помічати й показувати в явищах і фактах найсуттєвіше;
4) суспільна значимість називається вітчизняними теоретиками і практиками журналістики пріоритетною вимогою до інформації. Преса, радіо, телебачення не повинні нерозбірливо подавати лише ту інформацію, яка користується попитом, а передбачати, як ця інформація відбивається на суспільстві. Тотальний негативізм має поступитись місцем в інформаційному просторі позитивно значимим темам і повідомленням. Факти, які свідчать про високу людську мораль, патріотизм, самопожертву, буденний героїзм, мають переважати;
5) правдивість, фактологічна точність також є однією з пріоритетних вимог. Журналіст повинен, незважаючи на обмаль часу, так званий “постійний цейтнот” у відділі “гарячих новин”, безпомилково наводити імена й прізвища людей, цифри, назви, вислови тощо. Неточності, помилки недопустимі, вони знецінюють і конкретний матеріал, і його автора, і газету (чи будь-який інший засіб масової інформації). Повідомлення з помилками, перекрученими прізвищами, неправильними цифровими даними викликають обурення і досаду, за цю прикрість редакції часто доводиться вибачатися, а читач (слухач, глядач) втрачає довіру до такого джерела інформації. Тому досвідчені журналісти по кілька разів, звіряючи кожну літеру з писемним текстом, ні в якому разі не довіряючи диктофону або іншим аудіо- чи відеозаписам (адже часто прізвище, назва звучить по-одному, а пишеться зовсім по-іншому), переконуючись у правильності кожної цифри, звертаючись до енциклопедій і довідників, перепитуючи учасників події і спеціалістів, страхуються таким чином від фактологічних помилок.
Також недопустимі будь-які надмірності, наприклад, перебільшення, прикрашання (“лакування”) фактів, смакування негативу тощо.
Однак, як уже говорилося вище, є тип журналістики (мова йде про жовту пресу, яка посідає досить значне місце майже в усіх країнах світу і зараз швидко розвивається в Україні, виконуючи розважальну функцію), у сегменті якої не просто бракує даної вимоги, але вона змінена на протилежну. Тобто псевдоінформація, квазіновина, “газетна качка” (фальшивка, вигадана подія, роздута сенсація, неперевірені чутки) тут є засобом боротьби за увагу читачів (глядачів), збільшення тиражу (рейтингу), а відтак і прибутків.
Псевдо… [від грец. ψεΰδος – “обман, вигадка, помилка”] – у складних словах відповідає поняттям “несправжній”, “неправильний”.
Квазі… [від лат. quasi – “ніби, майже, немовби”] – у складних словах означає “позірний”, “фальшивий”, “ніби”.
Газетна качка – фальшивка, підробка, неправдиве повідомлення.
Існує кілька версій походження цього виразу. Наведемо основні з них.
· Німеччина. XVI століття. Авторство виразу приписується засновнику протестантизму (лютеранства) Мартіну Лютеру (1483–1546), який у своїй промові одного разу помилився і замість слова “леґенда” сказав “люґґенда”. Німецькою мовою “люґґе” – “брехня”, “енте” – “качка”. Сприйняте на слух трансформувалося в “люґґ енте”, що буквально означало “брехлива качка”. Відтоді так почали говорити про помилкові дані, неправдиву інформацію.
· Німеччина. XVII століття. Виникнення виразу пов’язується з практикою перших газет. Після сумнівних, але спокусливих для зростання тиражу, повідомлень журналісти, щоб лишитися в межах добропорядності, ставили помітку з двох літер: “NT” – ен-те, що являло собою скорочення латинського виразу “non testatur” – “не перевірено”. Умовний знак звучав як “енте”, що по-німецьки означає “качка”. З часом саме це слово все частіше стало вживатися для позначення журналістських псевдосенсацій.
· Бельгія. XIX століття. Журналіст Корнеліссен одного разу опублікував цілком серйозно, як нібито наукове повідомлення, анекдот про ненажерливість качок. Мовляв, якийсь учений взяв для досвіду 20 качок. Порубавши одну з них на дрібні шматочки, він віддав їх “на сніданок” іншим 19 качкам. Потім так само зробив з 19-ю качкою, віддавши її іншим 18. Таким чином “дослідник” начебто послідовно порубав усіх качок, аж поки не залишилась одна. Виходило, що за кілька хвилин одна качка з’їла 19 собі подібних істот. Незважаючи на очевидну неправдивість, очевидну неймовірність цього повідомлення, газети сприйняли цю потішну розповідь як чистісіньку правду і надрукували її на своїх сторінках, шокуючи такою псевдосенсацією легковірних читачів. Згодом, коли ця історія була осмислена у своїй суті, слово “качка” стало символом вигадок газетярів;
6) стислість, лаконізм [від грец. λακωνισμός] – гранично коротке висловлення думки, виняткова чіткість, небагатослівність. Термін походить від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови. Це дорогоцінна якість як журналістських, так і літературних творів, яка полягає в ощадливому використанні словесного матеріалу і художньо-зображувальних засобів при найточнішому розкритті ідеї. Максимальна інформаційна насиченість тексту при мінімумі слів – ось формула, за якою працюють професіонали новинної журналістики.
Про стислість, як одну з основних вимог до творчості літератора, журналіста, існує безліч відомих висловів. “Сестрою таланту” називав стислість А.П. Чехов. Писати так, “щоб словам було тісно, а думкам просторо”, – вчив М.О. Некрасов. “Газета вимагає (і справедливо!) короткості викладу. Лаконізм (який не переходить у формалізм!) дисциплінує перо, тренує думку, збагачує мову”, – писав Юрій Яновський.
Щодо стислості інформаційних текстів існує ще один термін – лапідарність [від лат. lapidarius – “висічений на камені”]. Він означає максимально короткий, виразний стиль викладу.
7) виразність, яскравість – вимога, яка спростовує глибоко помилкове уявлення про те, що ознакою оперативної інформації є шаблонність, штампованість, трафаретність. Начебто виробництво інформації – справа поточна, конвеєрна, буденна, і тут немає місця для творчості, вираження авторської індивідуальності, фантазії, натхнення тощо.
Професіональні журналісти, які працюють у сфері інформації, знають, наскільки це складно – знайти яскраву форму для короткого новинного тексту, “оживити” сухе, жорстке повідомлення, що надійшло до редакції від інформагентств, відійти від банального викладу факту і зробити матеріал цікавим, оригінальним, неповторним. Завдяки чому можна надати авторської обробки найкоротшому тексту? Знайти яскравий, влучний заголовок, індивідуальну інтонацію, змістовну рубрику, унікальну фінальну фразу. Наймініатюрніший матеріал може бути поданий як шаблон, і може бути поданий як неповторний авторський твір;
8) простота, ясність, декодованість [від лат. de…– префікс, що означає “віддалення, скасування, припинення, усування чого-небудь” + франц. code, від лат. codex – звід законів: усування незрозумілої символіки, розшифрування тексту] означає доступність для аудиторії суті повідомлення. Часто журналісти використовують у своїх матеріалах складні терміни, іноземні вирази, абревіатури, архаїзми, забуваючи розшифрувати для пересічного читача їхнє значення. Таким чином, текст інформації стає малозрозумілим, або (що набагато гірше) зрозумілим неправильно. Отже, журналістська робота втрачає результативність чи, навпаки, досягає протилежного результату. Тому треба завжди прагнути “геніальної простоти”, уміти про найскладніші речі розказати доступно, перекласти термінологічні “навороти” на “людську мову”, зрозумілу всім – і студенту, і пенсіонеру, і домогосподарці, і робітнику, а не лише спеціалістам з даної галузі (політики, науки, економіки, юриспруденції, медицини тощо).
Іноді в нашій пресі з’являються замітки, які треба читати зі словником іншомовних слів або енциклопедією. Шкода, що у журналістів, які готували ці тексти, не було чи то часу, чи то бажання декодувати інформацію. І не лише лексика, а й ускладнені синтаксичні конструкції значно утруднюють сприйняття тексту. Зробити матеріал малозрозумілим здатні й стилістичні складності, надмірна образність мови, композиційна безладність і т. ін. Між тим, журналіст пише для того, щоб бути прочитаним (почутим), інакше вся його діяльність втрачає будь-який сенс;
9) релевантність [від англ. relevant – “доречний, стосовний справи”] – відповідність інтересам аудиторії. З величезної кількості подій та фактів, що стають відомими щодня, журналістові треба відбирати те, що може найбільше зацікавити аудиторію, тобто те, що читач (слухач, глядач) може співвіднести з власним життєвим досвідом, проблемами, сферою інтересів. Релевантність має свої закономірності і, знаючи їх, можна нецікаву інформацію зробити завдяки деяким професійним прийомам захопливою для сприйняття.
Так, паризький Центр підготовки і вдосконалення журналістів формулює
Поиск по сайту: