Головне – протриматися до ранку

Особливо після другої години ночі. На той час лави опозиціонерів поріділи, у голоді й холоді залишилися найупертіші (400-500 чоловік). ДАІшники за допомогою евакуатора відвезли необережно припаркований біля зупинки автомобіль. Пізніше, уже під ранок, вони наказали виїхати водієві іншого авто, але журналісти запропонували спершу вивісити знак “Зупинка заборонена”. Потім у салон швидко сів Мілінкевич разом із дружиною, які практично всю ніч провели поруч із мешканцями наметового містечка.

Разом із Козуліним вони періодично пригощалися гуртовим гарячим чайком, підспівували пісням під гітару (частіше за інших співали «Групу крові» Віктора Цоя, «Тры чарапахі» Лявона Вольського і популярний серед тутешньої опозиції гурт «НРМ»).

Час від часу соратники «наметників», очолюваних Олесем Мазуром та В'ячеславом Сівчиком, примудрялися-таки проно­сити продукти, так що тепер уже мешканці наметів годували й на­пували тих, хто стояв за кільцем табору.

Найактивніша дівчина, яка всю ніч невтомно запалювала лю­дей скандуванням гасел, вияви­лася двоюрідною сестрою зниклого журналіста Дмитра Завадського Христиною. Це во­на почастувала гарячим чаєм змерзлих ДАІшників, котрі зізна­лися, що вони теж зовсім не за Лукашенка…

“Найголовніше – протриматися до сьомої ранку, – сказала мені лікар з міста Новокупка Лариса Бухоленко. – потім піде транспорт, на роботу поїдуть люди, буде легше. От зараз уже о пів на третю…”

Я не можу зараз сказати, скільки разів ми встигли промерзнути і зігрітися, але тоді не вірилося, що світанок колись настане… Не буду описувати, якими партизанськими стежками, запитавши поради в знаючих людей – ОМОНівців, під прикриттям французької колеги я пробиралася в нічну кав’ярню для закупівлі сигарет для мітингувальників. Було близько п’ятої ранку. Міліціонери кликали в машини “погрітися й на інтерв’ю”, спецназ у чорних масках в’яло позирав з автобуса, бармени бурхливо висловлювали захват і солідарність, а ОМОНівці не забули справитися, чи все в порядку. “Що ж ви ніяк не підете?” – “А ви що не йдете?”

Сонце – з народом! І трактори теж

Коли над містом засвітилися перші промені світанку, живий ланцюг і весь табір скандував: «Сон-це!», «Ра-ні-ца!» («Ранок!»), а потім – назву передачі одного з білоруських каналів: «Добрай раніци, Бєларусь!». Після 5.30 з'яви­лися гебісти. Вони, на відміну від співробітників МВС, ретельно мас­кувалися під журналістів і «випад­кових перехожих». Поруч уже про­ходили перші рейсові автобуси. Площа вітала їхніх пасажирів, ті дивилися здивовано у вікна, потім – на годинники. Багато хто посміхався. «Бачте, як люди радіють?» – устигла я кинути гебісту. Того наче вітром здуло.

Рівно о шостій знову підключили мікрофон, і ведучий Олександр Бураков у діджейському стилі повів мітинг. Новий день зустріли «гімном древньої Бєларусі» – «Магутны Божа» на вірші Наталі Арсеньєвої. Потім висту­пив Мілінкевич. «Дорогі мої, улюб­лені люди!» – звернувся він до найстійкіших і назвав тих, хто про­вів цю ніч на площі, «найкращим, що є в Білорусі». Далі слово три­мав Козулін, який, як завжди, за­був похвалити заодно й міліцію за пристойне поводження.

«Верим! Можам! Пе-ра-мо-жам!» («Віримо! Можемо! Пере­можемо!») – проскандувала у відповідь нове гасло політичного сезону молодь.

Ще одне нововведення: усі, хто з'явиться, – «з народом». «Мі­ліція з народом! Двірники з наро­дом! Автобуси з народом!»

О сьомій з «копійками» замість гебістів по краю площі почали по­ходжати спецназівці. Поговорив­ши з їхнім командиром Юрієм Подобєдом, кореспондентка «УМ» дізналася, що наказу розганяти та­бір на площі в них не було. Але тут на місце дії приїхали... трактори. «Трактори – з народом!», а ті – ревуть, гуркоче з динаміків музи­ка. Трактори дедалі звужують ко­ло прибирання площі...

Але наїзду, у всіх значеннях слова, не вийшло. Трактори по­їхали. Молодь скандувала «Спа­сибі журналістам!». Вулиці за­повнилися людьми, які слухали, проходячи повз мітинг, останні новини: Америка не визнала ре­зультатів білоруських виборів, Євросоюз не визнав, Польща... З особливим інтересом слухала цю інформацію міліція усіх від­тінків.

* * *

Коли я йшла писати цей ма­теріал, правоохоронці мені пос­міхалися. А в наметовий табір по­чали приходити перші у вівторок люди з продуктами і термосами. Може, й мають рацію Мілінкевич із Козуліним: ця ніч, така нетипо­ва для Білорусі, ще увійде в підручники.

Тетяна СНІТКО.

Поиск по сайту: