 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Наталка СЛОБОДЯН
“Газета по-українськи” № 43 (85)
Лід (вріз), рубрика, заголовок і підзаголовок разом складають так званий заголовочний комплекс, який є основним елементом зовнішньої презентаціїжурналістського матеріалу.
Заголовок – назва словесного твору, яка відображає його основну ідею і є важливим елементом його структури.
“Тріумфальною аркою” до публікації називає заголовок французька методична література з журналістики. Адже згідно з дослідженнями, 3/4 читачів визначаються, читати матеріал чи ні, залежно від заголовка. Трафаретний, невдалий заголовок може "вбити" прекрасний матеріал і навпаки: якщо назва справді влучна, вона може “витягти” досить посередню за змістом публікацію.
Типи заголовків. Заголовки поділяються за типом постановки питання, на яке вони відповідають. Якщо основне завдання заголовка – нести нову інформацію читачу, – це інформаційний заголовок. Якщо ж він інтригує, дивує, намагається принадити читача, впливаючи на нього емоційно, – це мотивуючий заголовок. Від 40 до 60 відсотків заголовків загальнополітичних ЗМІ є саме інформаційними.
Вимоги до інформаційного заголовка досить прості: 1) він має бути гранично ясним і зрозумілим; 2) він має являти собою найпростішу синтаксичну конструкцію; 3) він повинен бути максимально коротким.
Техніка підбору інформаційного заголовка складається з двох “кроків”:
1. Точно визначитись із основним повідомленням та кутом його подачі; чітко відповісти собі на запитання: що обов’язково мусить запам’ятати читач (оскільки багато хто обмежиться прочитанням лише назви)?
2. Використовуючи правило наближення інтересів, знайти в основному повідомленні ключові слова чи слово (краще сильне дієслово) й поставити в заголовок.
Завдання мотивуючого заголовка інше – заінтригувати читача, “не виказавши” при цьому ключової новини. Ризик очевидний: якщо читач не зацікавиться, повідомлення залишиться непоміченим.
Техніка підбору мотивуючого заголовка представляє собою кілька “шляхів”, якими може піти журналіст:
1. Шокувати – знайти ключові слова, співвідносні зі змістом повідомлення, здатні “струсонути” чи просто здивувати читача:
«А ми з кумом – бандити…» (завершився суд щодо вінницької «банди родичів», котрі зізналися у вбивствах,про які
ніхто не знав);
«Чи не скисла горілка?» (тільки українська горілка, єдина у світі, має термін придатності);
«Не хворійте, бо немає… бланків» (на Житомирщині у лікувальних закладах закінчились бланки лікарняних листків);
«Міняю нирку на квартиру…» (люди намагаються знайти гроші на квартиру, жертвуючи власним здоров’ям).
2. Перекроїти відому фразу, взявши за основу назву відомої книжки, чи популярного фільму, або прислів’я, крилату фразу, афоризм тощо:
«Хай завжди буде Шрек!» (на екрани ще не вийшов третій епізод улюбленого мультика, а вже починають знімати четвертий);
«Коні не винні. Винний мер» (київський Пирогів ризикує стати іподромом і розважальним комплексом водночас);
«Пани б’ються, а в діабетиків чуби тріщать» («інсуліновий» скандал у Харкові набирає обертів);
«За інвестора жито його ж і побито…»;
«На майдані коло… серця»;
«Грім вдарив, а чиновник не перехрестився…»;
«Властеліни "золотих акцій"»;
«Віднесені вітром. Куди впали зірки українського кіно?..»;
«Бермудський трикутник свободи»;
«Батіг без пряника»;
«Чи є життя після пенсії?»;
«Збройове яблуко розбрату».
3. Скористатися грою слів:
«Гіркі уроки “солодкої” хвороби» (кожних 10 секунд у світі від ускладнень цукрового діабету помирає людина. Цього року число хворих на “солодку недугу” в Україні перетнуло мільйонну позначку);
«Вересень у жовтні. На зйомках» (Микола Вересень знімається в новому фільмі, виконуючи одразу три ролі);
«Зібрали більше, ціна – менша» (саме з такою арифметикою зіткнулися господарники);
«Рок-урок» (“Танок на майдані Конго” записав серію уроків англійської мови «Рок-англійська»);
«Думи і “Думка”» (інтерв’ю з художнім керівником і головним диригентом капели «Думка»);
«Влада сили і сила влади»;
«Тарифи для будь-якого уряду – рифи»;
«Системна безсистемність».
4. Відримувати заголовочну фразу, зробити з неї віршик:
«І Купідон, буває, “в яблучко” не влучає» (в Україні росте кількість розірваних шлюбів);
«Втрачаємо навіть те, чого не маємо» (у рейтингу конкурентоспроможності Україна опустилася з 68-го на 78-ме місце);
«Марихуана – найкраща робота для Івана»;
«Проїдання і недоїдання як основа місцевого самоврядування»;
«Що винен – віддати повинен»;
«Україна росте з насінини».
5. Сполучити слова у несподіваний спосіб:
«Валюта пішла в прийми»;
«Захворіли виборами»;
«Не наїлися депутатством»;
«Ми забули про пташиний грип, але він не забув про нас…».
Можна виділити такі основні функції заголовка:
Ø заголовок дозволяє читачу зробити вибір, що саме він читатиме;
Ø заголовок спонукає прочитати текст;
Ø заголовок дозволяє структурувати полосу;
Ø заголовок працює на імідж видання.
Підзаголовок – важливий елемент журналістського тексту, який доповнює, роз’яснює основний заголовок або має на меті систематизувати великий матеріал (у цьому випадку підзаголовки мають бути розподілені по всьому тексту регулярно, через подібні за довжиною інтервали, і виписані так, щоби читач міг проглянути крізь підзаголовки, немов через віконця, всю публікацію).
Рубрика [лат. rubrica – “заголовок закону”, від ruber – “червоний”] – особливий вид заголовка в газеті або журналі, який групує опубліковані матеріали за відповідними проблемами чи жанровими ознаками. На відміну від інших видів заголовка рубрика не розкриває змісту журналістських творів, а тільки в найзагальніших рисах підкреслює їх характерні особливості або вказує на проблему (“Новини і коментарі”,“Політика великим планом”, “Україна і світ”, “Кримінал”, ”Відверто про актуальне”, “Україна: що? де? коли?”, “З останніх новин”, “Листи наших читачів” тощо).
Не будучи прив’язаною до конкретного матеріалу, рубрика може повторюватись у багатьох номерах видання. Набирають рубрики, як правило, іншим шрифтом і вміщують над заголовками.
Останнім часом з’явились і поширились у вітчизняній пресі так звані коментуючі рубрики, які максимально стисло (а часто й емоційно) коментують подальшу інформацію: “Знай наших!”, “Овва!”, “Го-о-ол!”.
Різновиди заміток. Оскільки змістова палітра замітки – універсальна, будь-яка класифікація цього жанру за змістом не просто не вичерпує всіх видів, а просто втрачає сенс. Хоча деякі сучасні жанрологи все-таки пропонують подібну типологію за змістовними ознаками, наприклад: замітка-повідомлення, замітка-відгук, замітка-пропозиція, замітка-побажання, замітка-подяка, замітка-прохання і критична замітка – у книжці “Журналістика” Г.П. Кривошеї.
Класифікація заміток за формою більш поширена і виправдана, адже будь-яку новину можна повідомити гранично коротко, у загальних рисах, або деталізувати – залежно від значення повідомлюваного факту. Відповідно можна виділити три види заміток: 1) хронікальна замітка; 2) коротка інформаційна замітка; 3) розширена інформаційна замітка.
Хронікальна замітка – найкоротше повідомлення (до 20 газетних рядків), бліц-інформування без подробиць і деталізації. Підкреслено оперативно подається тільки факт. Хронікальні повідомлення зазвичай друкуються без заголовків та авторських підписів спеціальними добірками під однією загальною рубрикою: “Коротко” (“Голос України”), “Панорама подій” (“Урядовий кур’єр”), “Кількома рядками” (“Демократична Україна”), “З останніх новин” (“Вечірній Київ”), “Вісті звідусіль” (“Урядовий кур’єр”), ”Стало відомо, що…”(“Газета по-киевски”), “No comment” (“Факты”), “Хроніка подій” (“Вечерние вести”) та ін. В інформаційних повідомленнях радіо й телебачення вони теж не виділяються, стають частинами тематичних добірок, оглядів.
Мова хроніки – суха, чітка, ділова, відсторонена, офіційна. Синтаксичні конструкції, як правило, – прості короткі речення. Можуть бути використані і складнопідрядні (складносурядні) двоскладові речення, але ясні, легко зрозумілі без потреби перечитування.
Хроніка [грец. χρονικά – “літопис” від χρόνος – “час”] – короткі повідомлення.
Бліц [від нім. Blitz – “блискавка”] – максимально скорочений за часом, блискавичний.
Приклади з української преси
Поиск по сайту: