Вадим ГУСІВ

Як правило, у звіті журналіст документально і реферативно розповідає (“звітується” перед читацькою або іншою аудиторією) про єдину значиму подію, для якої характерна дія, виражена словом. І якщо в замітці подія лише презентувалась (коротко або з деталями і подробицями), то у звіті автор показує, як вона розгорталась, подає її внутрішній рух, її перебіг, її “сценарій”. Замітка мала обов’язково дати відповідь на питання що? де? коли? відбулося або відбудеться. Звіт зосереджується на питанні як? відбувалася подія. Якщо для написання замітки журналістові не обов’язково треба бути присутнім під час події, то для написання звіту він має особисто побачити і почути, що саме відбулося. Саме про це він пише або розповідає в ефірі, унаслідок чого картина події стає ясною для читача (глядача, слухача).

Специфіка звіту як інформаційного жанру полягає також у тому, що в ньому завжди акцентується увага на учасниках події, їхніх виступах, висловлюваннях, вчинках, мотивації поведінки тощо, а не на обставинах події, атмосфері, у якій вона відбувалася, як це робиться в репортажі. Журналіст повинен представити подію, давши аудиторії максимум інформації про її наповнення, її розвиток, зробити докладний, розгорнутий опис заходу, використовуючи хронологічну послідовність викладу. Він має створити, так би мовити, «публіцистичний авторський протокол» події.

Отже, основні жанрові особливості звіту можна сформулювати так:

а) в основі його лежить максимально повна розповідь про конкретну окрему подію, яку журналіст спостерігав особисто;

б) розповідь обмежена визначеними просторово-часовими рамками, які охоплюють дану подію;

в) суттєвим змістовим елементом звіту є деталізація події, виклад подробиць, причому в цій якості виступає, як правило, не опис ситуації, а репліки дійових осіб;

г) намагаючись впливати на аудиторію і при цьому бути максимально об’єктивним, автор звіту демонструє свою позицію, власне ставлення до описуваної події та висловлювань дійових осіб.

З історії жанру. Звіт – один з найстаріших газетно-журнальних інформаційних жанрів. Він почав формуватись як поширена жанрова форма журналістики відразу ж після виникнення друкарських періодичних видань. Уже в перших газетах і журналах, що виходили в середині ХVІІ століття у Франції, Англії, Німеччині, друкувались широкі звіти-повідомлення про прийоми при королівських дворах, у князівських палацах і замках, про зустрічі іноземних послів, а пізніше – про парламентські засідання й дебати. Так само звіт активно функціонує в найдавніших друкованих виданнях Росії. У “Відомостях” Петра І регулярно з’являються звіти про головні події в житті російської держави – переможні реляції про дії армії і флоту, звіти-повідомлення про поїздки царя і т. ін.

Пізніше звіт продовжує свій розвиток у нових типах преси – ліберально-демократичній, тоталітарній. Поступово він стає все більш поширеною формою повідомлення та осмислення фактів соціальних катаклізмів: революції, заколоти, бунти, війни хвилями прокочуються по Європі, і звіт оперативно фіксує цю хроніку подій, “пише історію сучасності”, як сформулював головне завдання журналістики ще Теофраст Ренодо, видавець одного з перших друкованих видань Європи – паризької “Gazette”. За часів СРСР обов’язковим елементом засобів масової інформації стають звіти з партійних, комсомольських, профспілкових та ін. з’їздів, пленумів, конференцій, симпозіумів.

З настанням перебудови інформаційний ефір заповнюють прямі трансляції по радіо і телебаченню засідань Верховної Ради, численних багатолюдних мітінгів. Сьогодні звіт як оперативний інформаційний жанр найактивніше функціонує у спортивній журналістиці, у міській пресі, у світській хроніці, а також у популярних виданнях, які повідомляють про концерти, фестивалі й різноманітні презентації зі сфери шоу-бізнесу. Офіційна преса (“Урядовий кур’єр”, “Голос України”) традиційно подають ділові звіти про поїздки і зустрічі, прес-конференції і брифінги Президента, членів уряду, представників депутатського корпусу, відповідальних осіб, голів партій і блоків тощо.

Класифікація звітів. Типологія звітів досить варіативна і залишається дискусійним питанням як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних жанрологів журналістики. Поділ звітів на види здійснюється за різними принципами: а) за розміром; б) за тематикою; в) за структурою; г) за призначенням. Ось деякі конфігурації.

Види звітів за розміром:

1. Сигнальний (хронікальний) звіт. Це найелементарніша, найкоротша і найоперативніша форма звіту. Вона мало чим відрізняється від розширеної інформаційної замітки. Тут журналісту належить, передаючи максимально стислоперебіг події, вибрати свіжі, оригінальні думки, найактуальніші влучні вислови, які передають головну суть того, що відбулося.

2. Повний інформаційний звіт. На відміну від сигнального варіанту, тут журналіст має розказати про всі без винятку вузлові епізоди події, чітко й точно назвати всіх дійових осіб, передати зміст виступів, оцінити масштаб поданих фактів, резонансність дій.

3. Розгорнутий інформаційний звіт. Найбільший за розміром, найдетальніший варіант викладу, який передбачає наведення текстів промов, опис учасників, наведення подробиць, пов’язаних з кожним фактом. Тут можливі й авторське коментування по ходу викладу, й історичні або географічні паралелі, наведення інших думок задля роз’яснення суті тощо.

Види звітів за тематикою (залежно від того, на яку тему пишеться звіт):

§ загальнополітичний

§ парламентський

§ урядовий

§ міжнародний

§ судовий

§ економічний

§ науковий

§ мистецький

§ спортивний та ін.

Види звітів за структурою (тут розмір і тема суттєвої ролі не відіграють, визначальною рисою є композиція і спосіб, а також мета викладу):

1. Прямий інформаційний звіт відтворює подію в хронологічному порядку, тобто в точній логічній відповідності до її розгортання, її ходу, потоку: початок, середина, кінець. Журналіст детально відображає те, що відбулося, нічого не оцінюючи й не коментуючи. Його авторська позиція виражена у відборі фактів, наведенні тих чи інших подробиць, у тому, на яких саме деталях він акцентує увагу читацької (глядацької, слухацької) аудиторії. Тут головне – інформування про подію, а не чиєсь ставлення до неї.

2. Аналітичний звіт привносить елемент аналізування, оцінки, а можливо, і прогнозування. Повідомляючи про подію, журналіст осмислює її, дає власну оцінку фактам. Для цього він як докази може залучати додаткові цифри і факти, наводити чиїсь думки з даного приводу, проводити паралелі, асоціювити тощо.

3. Тематичний звіт зосереджується на головній темі, яка складає основу, лейтмотив події. Саме ця тема, а не що інше, концентрує довкола себе всю інформацію. Як правило, даний варіант звіту будується не в тому порядку, у якому відбувалася подія, а вибірково, залежно від тих завдань, які ставить перед собою журналіст. Цей вид звіту найбільше активізує позицію автора і допускає значною мірою суб’єктивний виклад. Журналіст може зосередити свою увагу на тому, що він вважає за потрібне, відмовившись від викладу якихось складових частин події, згрупувати виступи, висловлювання людей відповідно до тих чи інших аспектів теми.

4. Проблемний звіт має на меті, насамперед, порушити певну проблему, яка викристалізувалася на підставі всього побаченого і почутого під час події. Використовуючи весь арсенал журналістських прийомів і власної майстерності, автор, відштовхуючись від конкретного заходу, не лише окреслює суспільно значиму проблему, а й шукає шляхи її розв’язання. Це найбільш складний вид звіту, який вимагає широкої ерудиції, масштабного аналітичного мислення й відповідного авіторитету.

Види звітів за призначенням (визначальною характеристикою у цій класифікації є видиме ставлення журналіста до описуваної події, з чого й випливає його мета – схвально оцінити, розкритикувати або представити нейтрально, на розсуд аудиторії):

– критичний (негативний) звіт;

– схвальний (позитивний) звіт;

– безоціночний (нейтральний) звіт.

Приклади звітів з української преси

Поиск по сайту: