Характеру у підлітків

Модифікований С.І.Подмазіним (МПДО)

Опитувальник включає 143 твердження, які складають 10 діаг­ностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). В кожній шкалі по 13 тверджень. Твердження у тексті опитувальника пропонуються у випадковому порядку. Діагностуються гіпертимний, циклоїдний, лабільний, антено - невротичний, сенситивний, тривожно-педантич­ний, інтровертований, збудливий, демонстративний і нестійкий типи [Гурлєва Тетяна. Відповідальність підлітка. – К.: Главник, 2008. – с.128. (серія «Бібліотечка соціального працівника»). – с. 99-111 ].

Характеристика типів акцентуації (зі скороченнями)/

Гіпертимний. Основна риса цього типу — постійне перебування в доброму настрої, яке лише зрідка затьмарюється спалахами агресії у відповідь на протидію оточуючих, а тим більше — при їх прагненні пригнітити бажання і наміри підлітка, підкорити його своїй волі.

Цьому типу характерна контактність, говіркість, жвава жести­куляція. Гіпертимам властива жадоба діяльності, спілкування, вра­жень і розваг. Вони часто проявляють тенденцію до лідерства, що підкріплюється наявністю лідерських здібностей. Досить ініціативні й оптимістичні. У конфліктні стосунки вступають лише в умовах жорсткої дисципліни, монотонної діяльності, вимушеної самотності. Тому гіпертими часто «незручні» на уроках, які не насичені різнома­нітною і доступною діяльністю. Я к правило, чим нижча у гіпертимного учня загальна мотивація до навчальної діяльності, тим важче йому «витримати» урок без відхилень у поведінці. В той же час вони мо­жуть бути активними помічниками вчителя, лідерами в підліткових групах, організаторами корисних справ. Досить відверті на доброзич­ливе ставлення з боку педагога.

Циклоїдний тип. Даний тип спостерігається найчастіше в стар­шому підлітковому і юнацькому віці. Його особливістю є періодич­не коливання настрою і життєвого тонусу. В період підйому циклої­дним підліткам властиві риси гіпертимного типу. Потім наступає період спаду настрою, різко знижується контактність, підліток стає мовчазним, песимістичним. Починає обтяжуватися гомінким то­вариством, хоча у конфлікти вступає рідко. Покидає колишні за­хоплення, втрачає інтерес до пригод і ризику. Жваві підлітки стають похмурими, виявляють схильність сидіти удома. У них зникає апе­тит, можливе безсоння, а вдень — сонливість, млявість. Дрібні не­приємності і невдачі переживаються тяжко. На зауваження і доко­ри підлітки-циклоїди реагують роздратуванням, грубістю, гнівом, але при цьому у глибині душі ще більше впадають у смуток. Досить уразливі до зміни місця проживання і навчання, втрати друзів і близь­ких. Серйозні невдачі можуть викликати гостру афективну реак­цію з можливими спробами самогубства.

Лабільний тип. Головна риса цього типу — надзвичайна мінливість настрою за нікчемних причин. Необережне слово, недружелюбний погляд випадкового співрозмовника, відірваний ґудзик — все це здатне викликати у підлітка похмурий настрій, довести до сліз. І, навпаки, малозначущі, але приємні речі (скажімо, звичайний ком­плімент), можуть суттєво покращити настрій такого підлітка. Часті настрою пов'язуються з глибиною їх переживання. Від цього зале­жить апетит, самопочуття, працездатність, бажання побути на са­моті чи в шумній компанії. Таке ж саме ставлення до майбутнього — то оптимістичне, то похмуре. На фоні коливань настрою можливі короткочасні конфлікти з ровесниками і дорослими, за якими на­ступає каяття й пошук примирення. Лабільні підлітки здатні на гли­бокі і щирі почуття до рідних, друзів, коханих. Надзвичайно чуйні до доброти, відгукуються на розуміння, підтримку. На піклування про себе відповідають вдячністю і старанністю.

Астено-невротичний тип. Головними рисами цього типу є підви­щена психічна і фізична втомлюваність, дратівливість, схильність до іпохондрії. Втомлюваність особливо проявляється під час розу­мових занять. Обстановка спортивних змагань стає нестерпною. Афективні спалахи пов'язані не з перепадами настрою, як при лабільній акцентуації, а з підвищенням роздратованості у моменти виснаження. Накопичена роздратованість легко виливається на ото­чуючих, які випадково потрапили «під гарячу руку», й так само легко змінюється на каяття і навіть сльози. У таких підлітків афект — завжди прояв слабкості, яка відбивається і на зовнішності астено-невротика — він блідий, з синцями під очима. Типовою рисою астено-невротиків є також схильність до іпохондризації. Він уваж­но прислухається до своїх тілесних відчуттів, «вловлює» найменші нездужання, охоче лікується, піддається оглядам і обстеженням. Найчастіше їх турбують болі в області серця і голови.

Сенситивний тип. Цей тип формується досить пізно, як прави­ло, близько 16-19 років, але більшість його рис закладається в підлітковому віці. Це, перш за все, висока вразливість, до якої при­єднується виразне почуття неповноцінності. Школа лякає таких дітей скопищем ровесників, галасом, шумом, бійками на перервах. Але звикнувши, до свого класу, вони неохоче переходять в інший колектив. Старанні, але бояться перевірок, контрольних, екзаменів. Соромляться відповідати перед класом, боячись збитись, виклика­ти сміх, а відповідають менше того, що знають, аби не здаватися вискочкою чи надто старанним учнем. Контактність нижче серед­нього рівня, підліток віддає перевагу вузькому колу друзів. Сенси­тивні діти рідко конфліктують, бо зазвичай приймають пасивну позицію, кривду зберігають у собі. Альтруїстичні, вміють радіти чу­жим успіхам, почуття обов'язку доповнюється виконавчістю. Од­нак, крайня чутливість межує зі сльозливістю, що може провокува­ти нападки з боку невихованих чи дратівливих людей. До домашніх зберігають дитячу прихильність, до опіки ставляться терпляче і навіть охоче їй підкоряються. Тому-то часто їх називають «домашніми дітьми». У них рано формуються високі моральні та етичні вимоги до себе і оточуючих. Ровесники часто лякають їх грубістю, жорсто­кістю, цинічністю. В самих собі знаходять недоліки, в основному, пов’язані зі слабкою волею. Почуття власної неповноцінності у сен­ситивних підлітків робить особливо виразну реакцію гіперкомпенсації: вони шукають самоствердження саме там, де відчувають свою неповноцінність. За байдужим виглядом може критися життя, по­вне самодокорів і самобичування. Найбільш вразливі сенситивні підлітки у сфері взаємин з оточуючими. Нестерпною є ситуація глу­зування і підозри у негарних вчинках, коли їх несправедливо зви­нувачують. Це може штовхнути підлітка до гострої афективної ре­акції, конфлікту, спровокувати депресію і навіть суїцид.

Тривожно-педантичний тип. Головними рисами цього типу у підлітковому віці є нерішучість і схильність порозмірковувати, помудрувати, тривожна підозріливість, любов до самоаналізу і, нарешті, легкість виникнення нав'язливих страхів, опасінь, дій, думок, уявлень. Страхи й опасіння тривожно-педантичного підлітка адресовані до можливого, хоча маловірогідного, в май­бутньому жахливого і непоправного з ним самим, а ще більше — з кимсь із близьких, до кого він виявляє майже патологічну при­хильність. Особливо яскраво виступає тривога за матір, аби з нею нічого не трапилось. Психологічним захистом від постійної тривоги за майбутнє стають спеціально придумані прикмети і ритуали: жести, заклинання, цілі поведінкові комплекси. Іншою формою захисту буває формалізм і педантизм: «Якщо все перед­бачити і багаторазово перевірити, то нічого лихого не трапиться». Всякий самостійний вибір, яким би малозначущим він не виявив­ся, може стати предметом довгих і болісних коливань. Та прийняте рішення вони повинні негайно виконати, чекати вони не вміють, проявляючи дивовижну нетерплячість. Нерішучість часто призво­дить до гіперкомпенсації у вигляді раптової самовпевненості, бе­запеляційності у судженнях, перебільшеній рішучості і невиважених діях саме в тих ситуаціях, коли вимагається обачливість і обе­режність. Невдачі, які після цього виникають, ще більше посилюють нерішучість і сумніви. Тривожно-педантичному типу не влас­тива схильність до порушення правил, законів, суїцидів, втеч з дому: такі тенденції витісняються нав'язливістю, мудруванням, самокопанням.

Інтровертований тип. Найбільш суттєвими рисами даного типу вважаються відлюдькуватість, відгородженість від оточуючого світу, нездатність чи небажання встановлювати контакти, знижена потре­ба у спілкуванні. Інтровертований акцентуант живе у власному світі, тому іноді його не обтяжує самотність. Але частіше він страждає від своєї самотності, нездатності до спілкування, неможливості знайти друга. Характерні поєднання суперечливих рис особистості і в по­ведінці - холодності і витонченої чутливості, упертості і податливості, настороженості і довірливості, апатичної бездіяльності і наполегливої цілеспрямованості, замкнутості і раптової докучливості, сором'язли­вості і нетактовності, значних прихильностей і немотивованих анти­патій, раціональних міркувань і нелогічних вчинків, багатства внут­рішнього світу і безбарвності його зовнішніх проявів. Це дає мож­ливість казати про відсутність у структурі особистості інтровертованого підлітка «внутрішньої єдності». Суттєвою особливістю є також недостатність тонкої інтуїції, емпатії у міжособистісних стосунках. З початком статевої зрілості всі ці якості виступають особливо яскраво, їх вчинки часто-густо видаються жорстокими, але вони пов'язані з невмінням відчути страждання інших людей. Тому вони сприйма­ються чужими, незрозумілими не тільки ровесникам, а й педагогам і батькам. Бурхливо такі підлітки реагують на невмілі, грубі спроби дорослих проникнути у їх внутрішній світ, «влізти у душу». Відгороженість інтровертованого підлітка від світу утруднює його соціаліза­цію, зокрема, корекцію моральних установок, які можуть навіть не відповідати загальноприйнятим нормам.

Збудливий тип. Головними рисами цього типу є схильність до дисфорії (знижений настрій з роздратованістю, озлобленістю, по­хмурістю, схильністю до агресії) і тісно пов'язаною з нею афектив­ною вибуховістю. Характерна напруженість інстинктивної сфери, яка досягає в окремих випадках аномалії захоплень. В інтелекту­альній сфері спостерігається в'язкість, інертність, незграбність, які відбиваються на психіці. Прагнення володарювати, пригноблювати ровесників, непоступливість, жорстокість і себелюбство провоку­ють конфлікти з іншими людьми. Під час безупинного розвитку афекту характерна нестримана лють — погрози, цинічна лайка, жорстокі побої, байдужість до слабкості і немічності супротивника і нездатність враховувати перевагу в силі. В афекті яскраво прояв­ляється вегетативний компонент: блідне або червоніє обличчя, ви­ступає піт, напружуються і тремтять мускули обличчя, посилюється слиновиділення тощо. Відношення з об'єктом закоханості у збуд­ливих підлітків забарвлення сумними тонами ревнощів, з частими конфліктами і бійками з реальними чи вигаданими суперниками. В умовах повної або часткової бездоглядності в стані афекту можуть здійснити спробу злочину на сексуальній основі. У збудливих дітей падає мотивація до учбової діяльності, що може поєднуватись із високими претензіями до своїх оцінок. До всього вони відносяться з педантичною акуратністю. За благополучні оцінки борються різни­ми способами: від підлабузництва перед учителем до жорстоких і тяжких конфліктів з ним.

Демонстративний тип. Головні риси цього типу: бежмежний егоцентризм, жадоба уваги до своєї персони, захоплення, дивуван­ня, шанування, співчуття. Віддається перевага навіть обуренню, ненависті оточуючих у свою адресу, аби не байдужість, не перспек­тива залишитись непоміченим. Суть демонстративного типу — в аномальній здатності до витіснення, в частковому виборі інфор­мації і вражень про себе і про світ. Все, що приємно, спрямоване на прикрашання своєї особи, демонстративний тип ретельно зберігає і гіпертрофує, а все, що має нейтральне, а тим більш негативне значення, витісняється із пам'яті і свідомості. У випадках невдачі, з метою звернути на себе увагу, вдається до епатажу, грубих витівок, порушень дисципліни і т.ін. Відношення до навчання у демонстра­тивних підлітків залежить від того, наскільки учбова діяльність сприяє задоволенню провідної установки демонстранта— домогти­ся ефекту визнання, «засяяти у всій красі» в той чи інший спосіб. Демонстративний підліток, який не розвинув у себе жодного цікавого, корисного, престижного вміння, в майбутньому частіше стає важким у стосунках істероїдом, симулянтом, мізантропом. В альтернативному ж випадку — може стати усіма улюбленим акто­ром, розумником-оповідачем, справжньою душею компанії.

Нестійкий тип. Основна риса представників цього типу — па­тологічна слабкість волі. їхнє безвілля, перш за все, проявляється тоді, коли справа стосується навчання, праці, виконання обо­в'язків, досягнення мети, яку ставлять перед ними рідні, старші, суспільство. В розвагах підлітки пливуть за течією, примикаючи до більш активних, ініціативних ровесників. З цим пов'язані відсутність складної мотивації вчинків, недостатня здатність галь­мувати свої потяги, утримуватись від задоволення раптового ба­жання (якщо його здійснення не пов'язане з будь-якими трудно­щами). Окрім безвілля, відмічаються підвищена навіюваність не­стійких особистостей, їхня нецілеспрямована кримінальність. Соціальна поведінка таких підлітків більш залежить від впливу оточуючого середовища, ніж від них самих. Психічна нестійкість стає підгрунтям, на якому формуються різні варіанти невротичних розладів, алкоголізм, наркоманія. Нестійка акцентуація проявляється вже в перших класах школи. У дитини повністю відсутнє бажання вчитися, вона прагне уникнути занять. Перші порушення поведінки в дитинстві, які пов'язані з емо­ційно-вольовою незрілістю, посилюються в підлітковому віці. Зраз­ком наслідування служать ті моделі поведінки, які обіцяють негайну насолоду, зміну легких вражень, розваг. Небезпечна для нестійких підлітків така зміна життєвої ситуації, що веде до бездоглядності, потурання, які відкривають простір для бездіяльності і неробства.

Окремо по кожному типу акцентуацій визначено мінімальне діагностичне число (МДЧ): гіпертимний — 10; циклоїдний — 8; ла­більний тип — 9; астено-невротичний тип — 8; сенситивний тип — 8; тривожно-педантичний — 9; інтровертований тип — 9; збудливий — 9; демонстративний тип — 9; нестійкий тип — 10; контрольна шкала — 4.

Показник за контрольною шкалою, що становить 4 бали, розг­лядається як критичний. Високий показник свідчить про тенден­цію обстежуваних давати «хороші» відповіді. Високі бали за цією шкалою можуть служити свідченням демонстративності в поведінці обстежуваного. Тому при отриманні більше 4 балів слід додати до шкали демонстративності 1 бал. Якщо показник за шкалою брехні перевищує 7 балів, то до шкали демонстративності додаються 2 бали. Якщо при цьому демонстративний тип не діагностується, то результати тестування слід визнати недостовірними.

Правила ідентифікації типів:

1. Якщо МДЧ досягнуто чи перевищено тільки за одним типом, то діагностується цей тип.

2. Якщо МДЧ перевищено за декількома типами, то діагносту­ються:

а) у випадку нижчеперелічених сполучень — змішаний тип:

Г,Ц Г,Д Г,Н

Ц,Л

Л,А Л,С Л,Д Л,Н

А,С А,Т А,Д

С,Т С,І

Т,I

І,3 І,Д І,Н

З,Д З,Н

Д,Н;

інші сполучення, отримані по МПДО, мають бути визнані непоєднуваними, наприклад, гіпертивний та інтровертований тип, сенситивний і збудливий, і т.д; б) якщо за будь-яким типом набрано балів на 4 більше, ніж за іншим типам, то останні не діагностуються, навіть якщо сполучен­ня сумісне;

в) у випадку несумісних сполучень, діагностується той тип, на користь якого набрано більше балів;

г) якщо у відношенні двох несумісних типів є однакова кількість балів, то для виключення одного з них слід керуватися наступними правилами домінування (зберігається тип, який вказаний після зна­ку рівності):

Г+Л=ГА+І=І Ц+А=АС+3=3

Г+А=АА+3=ЗЦ+С=СС+Д=Д

Г+С=ГА+Н=НЦ+Т=ТС+Н=Н

Г+Т=ТЦ+І=І

Г+І=ІТ+3=ЗЦ+3=ЗЛ+Т=Т

Г+3=ГТ+Д=ДЦ+Д=ДЛ+І=І

Т+Н=НЦ+Н=НЛ+3=3

3. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено у відношенні декіль­кох типів і за правилом 2 їх не вдається скоротити до двох, то тоді відбираються два типи з найбільшим числом балів, після чого керу­ються правилом 2.

4. Якщо за контрольною шкалою отримано більше 4 балів, то, як уже зазначалось, до шкали демонстративності додається 1 бал, якщо більше 7 — додається, відповідно, 2 бали. Однак, якщо після цього демонстративний тип не діагностується, результати дослідження визнаються недостовірними і стосовно даного підлітка його слід повторити.

Інструкція для обстежуваних

Діти, кожний з вас хоче знати особливості свого характеру, при­наймні, його найбільш яскраві, виразні риси. Знання свого харак­теру дозволяє керувати собою: краще взаємодіяти з людьми, орієн­туватися на певне коло професій тощо. Адже характер — це основа особистості.

Даний тест допоможе вам визначити тип вашого характеру, його особливості.

Вам пропонується Аркуш запитань і Аркуш відповідей. Прочи­тавши у Аркуші відповідей кожне запитання-твердження, вирішіть: типове, характерне це для вас чи ні. Якщо так, то обведіть кружеч­ком номер цього запитання на Аркуші відповідей, якщо ні, то про­сто пропустіть цей номер. Чим точніші і щиріші будуть ваші вибори — тим краще ви взнаєте свій характер.

Після того, як Аркуш відповідей буде заповнено, підрахуйте суму набраних вами балів по кожному рядку (один номер, узятий у кру­жок, - це один бал). Проставте ці суми у кінці кожного рядка.

Поиск по сайту: