Кримінологічна характеристика злочинів осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру

Злочини, вчинені у кримінально-виконавчій системі України за суб’єктом учинення злочину можна поділити на злочини, скоєні засудженими особами під час відбування кримінальних покарань або особами, щодо яких обрано інший примусових захід, що обмежив свободу людини, та злочини, вчинені працівниками відповідних установ.

В останні роки питома вага засуджених до позбавлення волі зменшилась з 31,4% від загальної кількості засуджених злочинців у 2002 р., 30,3 до 25 % у 2007 р. та 2009 р. Відповідно збільшується частка засуджених, до яких суди застосували покарання, альтернативні позбавленню волі на певний строк: 2002 р. – 12,7 %, 2007 р. – 17,7%.

Загальна кількість осіб, що утримуються в установах виконання покарань та попереднього ув’язнення продовжує зменшуватись, що відповідає тенденції зменшення рівня злочинності в зазначений період. Кількість таких осіб з 205 тис. у 1998 році зменшилась до 145, 9 тис. За той же період злочинність зменшилась з 575 тис. 982 у 1998 році до 384 тис. 424 зареєстрованих злочинів у 2008 році та 434 тис. 678 у 2009 році.

Найбільш небезпечним є учинення злочинів у кримінально-виконавчих установах. Це свідчить про те, що найсуворіші заходи державного примусу, неспроможні реально виховати та виправити злочинців. В установах ДДУПВП протягом 1998-2008 рр. щороку у середньому вчинювалось 140 злочинів. При цьому відмічається тенденція до щорічного збільшення кількості цих злочинів. Так, якщо у 1998 р. було зареєстровано 495 злочинів, то у 2008 – 536. За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань, коефіцієнт злочинності на 1000 засуджених становив у 2003 р. - 2,55, у 2008 р. - 4,87

В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України найбільш поширеними злочинами, учиненими засудженими, є злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань - 70 %. При чому більше половини з них вчинюються неодноразово судимими особами. Наступним за частотою вчинення злочинів засудженими в установах виконання покарань або установах попереднього ув’язнення є втеча з місця позбавлення волі або з-під варти – 12. Більше половини з них вчинюється раніше судимими особами. Втечі переважно здійснюються з виправних колоній мінімального рівня безпеки (до 29 випадків щороку).

Втечу, як правило, вчиняють особи, затримані або засуджені за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, віком від 20 до 40 років. Мотиви здійснення цих діянь можуть бути різними: небажання піддаватися обмеженням, що витікають з факту засудження і застосування покарання, прагнення продовжувати займатися злочинною діяльністю, бажання особи побачитися з сім'єю, рідними, близькими.

Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань, є надзвичайними випадками у роботі кримінально-виконавчих установ. У 2006 році була 1 втеча, у 2007 році 2 (всі скоєні неодноразово судимими), у 2008 році 7 (три вчинені неодноразово судимими). Організаторами цих дій виступають, як правило, неодноразово судимі особи.

В останні роки значно збільшується кількість Втеча зі спеціалізованого лікувального закладу. Так якщо У 2004 році вчинено 9 втеч, то у 2008 році зареєстровано 57 втеч зі спец. закладу або по дорозі до нього (17 неодноразово судимими).

За період 2004 – 2008 рр. засудженими також вчинювалися злочини загально кримінального характеру: умисне; тяжке тілесне; незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. У середньому до 5 злочинів за рік. В останні роки отримали розповсбдженість набувають злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Так якщо в установах виконання покарань зафіксовано 8 таких злочинів у 2003 р., то у 2008 р. – 28.

Одним із негативних наслідків гуманізації практики призначення кримінальних покарань є ускладнення криміногенної ситуації у виправних колоніях. Адже до реального відбування покарання у виді позбавлення волі засуджуються особи, які вчинили найтяжчі злочини. Станом на 17 січня 2009 року зі 110,721 тис. засуджених до позбавлення волі 17,3% були засуджені за умисне вбивство; 10,1% – за умисне тяжке тілесне ушкодження; 2,5%– за зґвалтування; 12,4% – за розбій; 13,6% – за грабіж; 24,5% – за крадіжку; 2,0% – хуліганство; 0,6% – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Співробітники установ виконання покарань відмічають збільшення частки засуджених криміногенної спрямованості, спроби таких засуджених розповсюджувати в установах так звані “злодійські традиції”, здійснювати негативний вплив на іншу частину засуджених, чинити супротив адміністрації.

Серед жінок, які відбувають покарання в установах виконання покарань станом на 2009 рік: 21,1% – засуджених за умисне вбивство; 9,6% – за умисне тяжке тілесне ушкодження; 0,15% – за зґвалтування; 5,7% – за розбій; 6,9% – за грабіж; 14,7% – за крадіжку;0,7% – хуліганство; 1,2% – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Перебування жінок в місцях позбавлення волі підсилює процес розриву сімейних зв'язків. Так, лише кожна п`ята засуджена перебуває у зареєстрованому шлюбі. За висновками психологів, втрата зв'язків з рідними негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості. Про втрату соціальних зв`язків свідчить й наступне: протягом 2008 року не отримували посилок (передач) 28,2% осіб; не мали тривалих побачень із рідними близько 58% засуджених; 7,5% засуджені позбавлені батьківських прав; у 9% діти перебувають у будинках-інтернатах. Більшість жінок (55%) мають середню спеціальну освіту і працевлаштовані на підприємствах установ, близько тисячі засуджених навчаються у професійно-технічних закладах при установах виконання покарань.

Для виконання покарання у виді позбавлення волі відносно неповнолітніх станом на 1 березня 2009 року в Україні діє 10 спеціальних виховних установ – виховних колоній, в яких відбувають покарання 1,5 тис. засуджених, у тому числі 101 жінка (Мелітопольська виховна колонія для неповнолітніх жінок). За соціально - демографічними та психологічними характеристиками 24% – до засудження ніде не працювали і не вчилися, більшість не мали повноцінної опіки і виховання, оскільки проживали в неповних сім'ях, як правило низького матеріального статку (кожний третій – сирота); 13% – до засудження виховувалися в спеціальних виховних закладах системи освіти; На профілактичних обліках психологів перебувало 375 засуджених „групи ризику”, з які характеризуються як соціально занедбані, майже третина – з психічними відхиленнями, 19,4% – схильні до членоушкоджень, 5,6% – до створення конфліктних ситуацій та 4,2% – до самогубств. Серед учнів середніх загальноосвітніх школах виховних колоній – 56 дітей – педагогічно занедбані, 28 – з вадами фізичного та розумового розвитку.

За кримінально-правовими характеристиками серед неповнолітніх у виправних колоніях відбували покарання: 7% засуджені за навмисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень; 38% – за розбій або пограбування;34% – за крадіжку. 63% засуджувалися до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. 2% були повторно засуджені до позбавлення волі в неповнолітньому віці.

В установах Державної кримінально-виконавчої служби України тримаються також засуджені до довічного позбавлення волі. Більшість осіб, засуджених до довічного позбавленні волі ( 74%) відноситься до вікової групи від 18 до 39 років; 51% мають повну загальну освіту; 30% – базову загальну освіту. Засуджені до довічного позбавлення волі переважно втратили сімейні зв’язки: лише 15% перебувають у шлюбі. Д о засудження 57% не працювали; 34% попередньо не мали кримінального досвіду і вперше були притягнуті до кримінальної відповідальності. Усі особи, засуджені до довічного позбавлення волі, вчинили умисне убивство. Лише 21% вину у скоєному злочині визнають повністю, 52% – вину визнають частково, міру покарання вважають занадто суворою, 27% – вину не визнають. З цих засуджених майже кожний п`ятий характеризується негативно, як невідверті та брехливі, деякі підтримують злочинні традиції, проявляють зверхність, грубість та зухвалість. Вивчення рівня агресивності свідчить, що для цих засуджених характерна тенденція до свідомого приховування особливостей власного характеру, конфліктних задумів, негативного відношення до оточуючих. 40% властиві прояви непрямої агресії (розповсюдження пліток, збудливих вибухів проти інших осіб); 4,4% – агресія у виді використання фізичної сили[31].

Щодо категорій осіб, які перебувають в установах попереднього ув’язнення, то за кримінально-процесуальним законодавством України попереднє ув'язнення є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. У слідчих ізоляторах також можуть відбувати покарання особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, залишені для роботи з господарського обслуговування (ст. 89 КВК України), їх чисельність становить не більше 7% загальної кількості осіб, які утримуються в слідчому ізоляторі. У слідчому ізоляторі перебувають передані в Україну особи, які перебували під вартою на території іншої держави, у зв’язку з прийняттям кримінального переслідування від іноземної держави; тимчасово передані в Україну особи, які перебували під вартою на території іншої держави, у зв’язку з провадженням досудового (судового) слідства про злочини, учинені іншими особами та інші категорії осіб[32]. За процесуальним статусом особи, до яких застосовано взяття від варту, переважно є підсудними (70,2%). Термін тримання під вартою у СІЗО за даними на 2006 рік складає у більшості випадків до 6 місяців (79,6%). За соціально-демографічними показниками 96,01% ув’язнених – чоловіки, у віці 14 – 18 років – 5,55%, 19 – 55 років – 91, 85 %. Перебувають у шлюбі лише 27,24 %, більшість (65,6%) дітей не мають. Попередня зайнятість ув’язнених в цілому по Україні має такі показники: 51,73% тимчасово не працювали, 6,72% – безробітні, 3,05% – непрацездатні, 13,38% – працівники, зайняті фізичною працею, 6,88% – студенти, лише 2,73% працювали на посадах, що вимагають вищої або середньої спеціальної освіти[33]. Станом на 1 травня 2009 року у слідчих ізоляторах територіальних органів управління Департаменту утримується 344 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, з них 249 осіб, вироки яких не набрали законної сили.

Серед злочинів осіб, які відбувають покарання, не пов`язані з позбавленням волі, за кількісними показниками перше місце посідають ухилення осіб від виконання кримінальних покарань. У 2004 р. зареєстровано 415 таких, у 2005 р. – 630, у 2006 р. –, у 2007 р. – 1079, у 2008 р. – 1197. Темпи росту ухилення від покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, за 2004 – 2008 рр. становлять 288,4%.

Поиск по сайту: