Проблеми запровадження системи ювенальної юстиції в Україні

Зараз справи щодо неповнолітніх правопорушників розглядаються судами загальної юрисдикції спеціально призначеними суддями. Але, згідно з рішенням Ради Європи перед Україною поставлене завдання створити спеціальні ювенальні суди.

Міжнародна та вітчизняна практика свідчить, що запровадження ювенальної юстиції є важливим фактором, який позитивно впливає на суспільство та сприяє зміцненню позицій місцевих громад. Ефективною складовою ювенальної юстиції є програми з відновного правосуддя: це й виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство.

Ювенальна юстиція існує вже понад 100 років. Піонером у цій справі стали США, де у 1899 р. було створено перший «дитячий суд» у м. Чикаго. Нині є декілька ефективних моделей ювенальної юстиції — англо-американська, континентальна, скандинавська. За загальним правилом вони діють на підставі окремих законодавчих актів про судоустрій і процедуру в органах ювенальної юстиції. Так, у США такою основою є федеральний Закон про ювенальну юстицію та запобігання правопорушенням неповнолітніх (1974 р.), у Великобританії — ряд законів про дітей і молодь (впроваджуються з 1908 р.), у Польщі — Закон про процедуру розгляду справ неповнолітніх (1982 р.), у Канаді — Закон про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх (1 квітня 2003 р.).

У Російській Федерації енергійно розробляється система ювенальної юстиції; зокрема, уже підготовлено її концепцію та проект федерального Закону «Основи законодавства про ювенальну юстицію Російської Федерації». У деяких регіонах Росії, зокрема у містах Санкт-Петербурзі та Ростові-на-Дону, за допомогою Програми розвитку ООН та деяких зарубіжних благодійних програм розгорнуто пілотні проекти з поступового запровадження ювенальної юстиції.

Доволі прозора і вмотивована нідерландська система ювенальної юстиції, хоча у ній немає відповідних законодавчих актів. Ключовими елементами цієї системи є: ювенальний суддя, ювенальний прокурор, ювенальний адвокат, Рада із захисту дітей при Міністерстві юстиції Нідерландів (займається підготовкою соціально-психологічної характеристики правопорушника, наданням відповідної інформації ювенальному судді, а також наглядом за дотриманням прав дитини під час кримінального процесу), центри пробації (переважно громадські організації, наприклад «Холт»). Функції відновного правосуддя покладені на спеціально підготовлених офіцерів поліції у справах неповнолітніх та громадські організації.

В Україні створення спеціалізованої системи, що захищала б права дитини, є вкрай необхідним заходом. Досвід свідчить, що соціальна реабілітація дітей, котрі вступили у конфлікт із законом, є ефективним соціальним механізмом, який дає змогу відновити фізичний, психологічний та соціальний статус дитини при значній економії коштів на це.

Зважаючи на складність демографічної ситуації в Україні, тенденцію до зростання рівня дитячої злочинності та необхідність поліпшення стану справ у цій сфері соціальна реабілітація дітей зазначеної категорії сприятиме відновленню їх повноцінного соціального статусу, що зрештою дасть змогу зменшити соціальну напруженість у суспільстві та поліпшити здоров’я нації.

При розробці нормативних актів у галузі ювенальної юстиції доцільно брати за основу:

- Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ);

- Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи; прийняті та проголошені відповідно до резолюції 45/112 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р.);

- Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 р.;

- Правила Організації Об’єднаних Націй щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, від 14 грудня 1990 р.;

- Основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах (Економічна і Соціальна Рада ООН, 24 липня 2002 р.).

В останні роки проблема запровадження елементів ювенальної юстиції в судочинство України стала дуже актуальною, принаймні необхідні широке інформаційне забезпечення та підготовка кадрів для ювенальної юстиції з числа суддів та фахівців пенітенціарної системи. Наявність різних позицій і підходів з приводу правосуддя для неповнолітніх призводить до того, що зараз основне питання у цій сфері полягає вже не в тому, чи бути в Україні «дитячій» юстиції, а в тому, якою їй бути. На наш погляд, намітилися позитивні зрушення у цій сфері, а також повільна, але доволі стійка трансформація системи правосуддя від переважання каральної моделі правосуддя до реституційної та реінтеграційної її моделей. Треба зазначити, що в Україні вже зроблено певні кроки для втілення у життя прогресивних положень міжнародно-правових актів, що дає підстави вести мову про позитивні зміни у національному (внутрішньодержавному) законодавстві. Протягом 2001 р. Верховна Рада України ухвалила закони: від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», від 21 червня 2001 р. № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї», а ще в 1995 р. прийнято Закон від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», в якому передбачено створення при судах інституту судових вихователів, положення про який затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України.

Протягом 2004 р. Пленум Верховного Суду України прийняв дві постанови: від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» та від 16 квітня № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Нині в судах України практикується спеціалізація суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх, і це є вагомим кроком до запровадження ювенальної юстиції.

13 січня 2005 р. прийнято Закон № 2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в якому визначено правові, організаційні, соціальні засади і гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і який є складовою законодавства про охорону дитинства.

Одним з таких, що потребують невідкладного вирішення, є питання соціальної адаптації, тобто створення умов, за яких дитина була б менш вразливою і які давали б їй можливість протистояти різним несприятливим ситуаціям, в тому числі й таким, що спонукають неповнолітнього до вчинення злочинів та до рецидивів.

Аналіз стану злочинності неповнолітніх в Україні, а також законодавства, яке визначає їх правовий статус і повноваження судів, правоохоронних органів та пенітенціарної системи, можливостей реабілітації неповнолітніх правопорушників, дає підстави для однозначного висновку про необхідність створення в Україні ювенальної юстиції шляхом реформування наявних та запровадження нових інституцій, залучення недержавних організацій.

Метою створення ювенальної юстиції є підвищення рівня правового захисту неповнолітніх, зменшення рівня дитячої злочинності, підвищення відповідальності держави і суспільства за умови зростання та розвитку дітей.

Ювенальна юстиція має бути своєрідним полем співпраці держави та інститутів громадянського суспільства з метою забезпечення кращого та безпечного майбутнього українських дітей. Сенс такої юстиції — в підпорядкуванні судочинства вирішенню завдань соціалізації молодих людей та виховання їх як майбутніх законослухняних членів суспільства.

Реформування системи правосуддя щодо неповнолітніх у напрямі зміни способу реагування на правопорушення з карального на відновний, реабілітаційний, охоронний має здійснюватись за такими напрямками:

1) створення системи ювенальних судів. Ювенальний суд як центральний елемент ювенальної юстиції розглядає справи про: злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі й за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків стосовно дитини; усі правопорушення, від яких постраждалою стороною є дитина; цивільні справи, де стороною є дитина;

2) гуманізації ювенального судочинства: зміна преференцій у судочинстві — поступовий перехід від виконання каральних функцій правосуддя до відновних, реабілітаційних та охоронних; утвердження нового погляду на жертву як важливий суб’єкт судового процесу; демократизація судочинства; застосування принципу використання неюридичних знань (з психології та педагогіки) в ювенальному судочинстві України;

3) особливого підходу до неповнолітніх під час досудового слідства: надання переваги мірам запобіжного заходу, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою; особливі умови тримання неповнолітніх під час перебування під вартою; дотримання прав дитини, які визначені міжнародним та вітчизняним законодавством у процесі досудового слідства;

4) розвитку альтернативних заходів кримінального переслідування (таких, як програми відновного правосуддя);

5) розвитку та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим в процесі здійснення правосуддя;

6) розвитку і впровадження програм відновного правосуддя в ювенальну юстицію: розроблення моделі функціонування програм відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції; розроблення дієвого механізму співпраці державних органів та громадськості (організації, фізичні особи) щодо впровадження і реалізації програм відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції; створення системи підготовки та акредитації (сертифікації) спеціалістів з впровадження програм відновного правосуддя; розроблення механізму державного соціального замовлення на впровадження програм відновного правосуддя.

Забезпечення функціонування системи реабілітації неповнолітніх правопорушників для їх соціалізації та/або соціальної реінтеграції полягає в:

1) гуманізації та посиленні реабілітаційної, виховної і профілактичної функції установ кримінально-виконавчої системи та установ, які опікуються засудженими неповнолітніми й тими, хто вийшов з місць позбавлення волі: створення підґрунтя для реформування державної пенітенціарної політики та її проведення; соціальний захист неповнолітніх, зокрема забезпечення їх соціальним житлом, тобто тих, які не мають житла і виходять з установ системи Державного департаменту з питань виконання покарань;

2) впровадженні відновного принципу в діяльність кримінально-виконавчих та реабілітаційних установ, які працюють з неповнолітніми;

3) розробленні і впровадженні в систему реабілітації неповнолітніх правопорушників широкого кола заходів виховного та профілактичного характеру: програм відновного правосуддя; надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім та їхнім сім’ям, робота з соціальним оточенням неповнолітнього; призначення громадських робіт; освітньо-інформаційні превентивні програми; інші заходи виховного та профілактичного характеру;

4) створенні інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть: підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя; підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема прав на житло; профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння соціальній адаптації та реінтеграції неповнолітнього правопорушника.

Посилення ролі громадськості в процесах профілактики вчинення повторних правопорушень, реабілітації та перевиховання неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та тих, котрі вийшли з місць позбавлення волі.

Поиск по сайту: