Кримінологічна характеристика злочинів проти довкілля та осіб, які їх вчинили

Злочини проти довкілля (екологічні злочини) – це, передбачені розділом 8 КК України (ст. 236-254), суспільно небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище або його окремі сфери (повітря, земля, надра, вода й т.д.). До числа найпоширеніших злочинів проти довкілля відносяться: незаконне заняття рибним, звіриним, іншими водними промислами; порушення ветеринарних правил, незаконна полювання; незаконний видобуток корисних копалин, порушення законодавства про континентальний шельф; забруднення водойм і атмосферного повітря; забруднення моря шкідливими речовинами; незаконна порубка лісу та інші.

Злочини проти довкілля є одними з найбільше суспільно небезпечних і розповсюджених діянь. Своїми наслідками вони створюють реальну загрозу екологічній безпеці, підривають екологічні умови життєдіяльності соціуму. Це проявляється, насамперед, у погіршенні якості середовища перебування людини, що призводить до зниження середнього віку життя, тяжких захворювань, високої смертності, погіршення генофонду нації. Виникнення зон екологічної небезпеки призводить до виснаження ресурсів, підвищення ризику техногенних катастроф, поширенню радіоактивного забруднення повітря й продуктів харчування.

Злочини проти довкілля в Україні характеризується постійним зростанням і високим рівнем латентності. У структурі злочинів проти довкілля найбільшу питому вагу в 2008 році склали засуджених за: незаконна порубка лісу – 304, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 403, порушення правил охорони надр – 227, інші види злочинів – 10.

В 2008 році правоохоронними органами було порушено 1 718 кримінальних справ про екологічні злочини, з яких 1009 направлено до суду. Із них порушено кри мінальних справ і спрямовано до суду за вчинення екологічних злочинів відповідно: охорони земель - 589 і 297; охорони надр - 194 і 123; охорони лісових ресурсів – 405 і 248; у природно-заповідному фонді – 85 і 41; про відходи – 61 і 35. Притягнуто до відповідальності 24,5 посадових осіб, відшкодовано збитків на 228 млн. грн.

Характерною рисою є також і досить низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронного законодавства. Так, наприклад, в 2008 році фактично не застосовувались або застосовувались вкрай рідко більше двох третин норм КК, що передбачають відповідальність за здійснення злочинів проти довкілля. Із 19 статей, передбачених Кримінальним кодексом реально не застосовуються дев’ять статей. До стадії судового розгляду доходить лише незначна частина порушених кримінальних справ. Все це свідчить про недостатню кримінально-правову охорону навколишнього середовища в країні.

Злочини проти довкілля, з урахуванням видів суб'єктів, мотивів і цілей здійснення злочинів, можна поділити на: а) корисливі злочини, які вчинюються з метою одержання матеріальної вигоди (незаконне полювання, заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та інші); б) злочини, які вчинюються посадовими особами, у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків (забруднення водойомів, атмосферного повітря, забруднення моря шкідливими речовинами та інші); в) злочини, які не мають корисливого характеру і вчинюються іншими особами внаслідок зневаги до елементарних правил техніки безпеки (необережне ушкодження лісу, забруднення водних об'єктів, або атмосферного повітря тощо). Ці злочини можуть вчинюватись як умисно, так і з необережності.

Кримінологічна характеристика осіб, які вчинюють злочини проти довкілля, неоднакова, і диференціюється залежно від видів посягань. За результатами проведених досліджень, усереднений соціально-демографічний портрет цих осіб наступний: переважно це особи чоловічої статі, середнього або старшого працездатного віку, як правило, одружені, що мають середню або вищу освіту й стабільні доходи. Питома вага осіб раніше засуджених, серед них не значний. Проте, серед них зустрічаються й особи, що займаються здійсненням екологічних злочинів, як своєю професією. Це переважно особи, що займаються незаконною порубкою лісу, і різними видами браконьєрства. Вони мають, як правило, середню освіту й постійно ніде не працюють.

У морально-психологічному плані, ці особи відрізняються відвертим егоїзмом, цинізмом, деформованою еколого-правовою свідомістю, готовністю до будь-яких антигромадських дій у сфері екології, аж до знищення природних комплексів.

Інші особи, за морально-психологічними характеристиками, це цілком соціально інтегровані особи, у більшості з них відсутні явно виражені дефекти еколого-правової свідомості, але вони недооцінюють важливість охорони навколишнього середовища, керуючись принципом - за всяку ціну досягти успіхів у господарській діяльності.

Наслідки злочинів проти довкілля досить часто є не передбачуваними. Тому реальний збиток від їхнього здійснення й результати впливу на живі організми не піддається достатньому прогнозуванню. Особливу небезпеку представляє контрабанда радіоактивних речовин для їхньої утилізації й поховання, незаконний вивіз із країни різних видів флори й фауни, які перебувають під охороною держави. У сучасних умовах не виключена й можливість технологічного тероризму, що являє собою підвищену загрозу для систем життєзабезпечення населення.

Злочини проти довкілля тісно пов'язані з рівнем науково-технічного прогресу. Чим вище цей рівень, тим більше застосовується різних небезпечних для людини технологій, матеріалів, агрегатів. Наступною особливістю є те, що злочини проти довкілля досить часто пов'язані з побічними наслідками нормального природокористування. Суспільство, експлуатуючи природні ресурси так чи інакше впливає на навколишнє середовище. Так, наприклад, необхідність у похованні відходів ядерного палива. Протиправною така діяльність стає тоді, коли відбувається небезпечним способом або виходить за межі, установлених законом нормативів.

Екологічна безпека за сучасних умов є важливою складовою державної політики, невід’ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України. Екологічна ситуація залишається складною, навантаження на навколишнє природне середовище зростає. Виснаження і забруднення природних ресурсів продовжує загрожувати здоров’ю населення, екологічній безпеці та економічній стабільності держави. Водночас намітилася тенденція до збільшення порушень природоохоронного законодавства як підприємствами, установами й організаціями, так і органами місцевого самоврядування та державного контролю.

Поиск по сайту: