Методи збору, аналізу і узагальнення кримінологічної інформації про причини та умови злочинності

Слідчі, оперативні працівники правоохоронних органів, в тій або іншій мірі, приймають участь у збиранні, узагальненні та аналізі кримінологічної інформації. Ними складаються відповідні узагальнення практики і інформаційні довідки, які спрямовуються до різних інстанцій. Але вони не завжди достатньо переконливі у зв’язку із незнанням або недотриманням основних вимог кримінологічної методики збору і обробки інформації, вузькості використовуваних при цьому методів. Низька якість цих узагальнень, довідок тягне за собою і неправильні практичні рішення з протидії окремим видам злочинів, тому підвищення рівня методичної підготовки працівників правоохоронних органів має важливе значення.

Кримінологічна інформація охоплює собою достатньо широке коло питань правового, економічного, демографічного, соціально-психологічного та іншого характеру. Це інформація про: злочинність, її причини і умови, осіб, які вчинюють злочини та адміністративні правопорушення, реалізацію заходів протидії та запобігання злочинам тощо.

Для отримання кримінологічної інформації про причини та умови злочинів проводяться спеціальні дослідження, предмет яких визначається за допомогою аналізу про злочини, осіб, які їх вчинили, виявлені тенденції в динаміці, структурі злочинності тощо. Ця інформація отримується за допомогою різноманітних методів. Після цього вона узагальнюється і аналізується. При аналізі злочинності використовуються конкретно-соціологічні методи, методи правової статистики, психологічні, економічні, математичні, кібернетичні. У практиці діяльності правоохоронних органів найбільш розповсюдженим є використання конкретно-соціологічних методів збору, узагальнення і аналізу інформації: опитування, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки.

Опитування – найбільш розповсюджений спосіб збору інформації. Цей метод широко використовується для вивчення громадської думки про причини та умови злочинності, ефективності діяльності правоохоронних органів з протидії злочинності. Опитування респондентів має дві різновидності: анкетування та інтерв’ю. Анкетування здійснюється за допомогою розробки і розповсюдження серед респондентів опитувальних листів – анкет, які після заповнення піддаються статистичній обробці. Інтерв’ю проводиться в формі усного опитування, бесіди з респондентами, у процесі якої з’ясовуються та фіксуються факти і характеристики явищ, які цікавлять інтерв’юера.

Опитування – універсальний метод, в цілій низці випадків він не замінний. Але не можна його й абсолютувати. Отримані результати далеко не завжди і далеко не повно відображають істину, оскільки на відповіді опитуваних впливають: недоліки у формуванні питань в анкетах; недостатня підготовка осіб, які проводять анкетування; незацікавленість самих опитуваних давати правдиві відповіді.

Кожна з форм опитування має свої переваги і недоліки. Перевагами анкетування полягають у тому що забезпечується анонімність відповідей, нерідко воно є єдиним джерелом інформації (наприклад, вивчення рівня латентних злочинів). В окремих випадках, це найбільш економічний спосіб, оскільки, дозволяє охопити велику кількість людей при мінімальних затратах часу і коштів.

Недоліки цієї форми полягають у тому, що часто інформація викривлюється у зв’язку з неправильним розумінням питань анкети і небажання думати над відповідями. Тому для отримання достовірної інформації необхідно ретельно продумати форму і зміст запитань. Вони повинні бути чіткими і зрозумілими, забезпечувати однозначне їх сприйняття. Якщо дослідження стосується якої-небудь „делікатної” теми, то ліпше проводити опитування у формі інтерв’ю (наприклад, інтерв’ю з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі).

Кримінологічна анкета складається з трьох частин: преамбула; основна; демографічна. Преамбула містить звернення до респондента, запрошує його до участі в науковому дослідженні. Основна частина – питання про факти, події, оцінки, знання, думки, мотиви. Демографічна частина анкети містить, як правило, відомості про вік, рід занять, освіту і т.ін. Ці дані необхідні для того, щоб зіставити відповіді різних соціальних груп населення.

Основні вимоги до складання питань анкети наступні: чітка постановка питань з тим, щоб виключити двозначність їх розуміння; однозначність термінології; уникати вживання іноземних слів і термінів; задавати тільки необхідні питання, не загромаджувати їх зайвою інформацією; уникати громіздких питань; уникати питань на самооцінку; включати контрольні питання; супроводжувати питання примірним переліком відповідей; використовувати питання-тести.

Складання питань для анкети – складний і відповідальний етап роботи. Після того як анкети віддруковані та розмножені, помилки виправити дуже складно. Тому перед тиражуванням рекомендується провести так зване «пілотажне» (пробне) опитування невеликого числа респондентів. Після чого усунути недоліки анкет. Якщо в отриманих анкетах багато відповідей «не знаю» або питання залишилися без відповідей, то це свідчить про невдалу редакцію питань. Якщо багато однакових відповідей – питання складені стереотипно і не спонукають думати.

В залежності від наявності і повноти запрограмованих відповідей розрізняють питання: закриті; відкриті; змішані. У першому випадку пропонується вичерпний перелік відповідей. У другому – пропонується самому сформулювати відповідь, оскільки, не все можна формалізувати. В третьому — після переліку варіантів відповідей пропонується самому сформулювати іншу відповідь. В кримінологічних анкетах застосовуються всі три типи питань і відповідей.

Інтерв’ю – це спосіб отримання інформації шляхом безпосередньої усної бесіди з респондентом. Такий вид опитування забезпечує прямий контакт інтерв’юєра з респондентом, але при цьому зникає анонімність.

Розрізняють інтерв’ю: формалізовані і неформалізовані. Формалізовані здійснюються по завчасно складеному питальнику. Неформалізовані - у вигляді вільної бесіди за відповідним планом. Вимоги до складання питань такі ж як при анкетуванні. Успіх інтерв’ю залежить від: техніки його проведення; створення довірливої психологічної обстановки; логічної послідовності і лояльності питань.

Кримінологічне спостереження полягає у безпосередньому сприйнятті кримінологічної інформації самим дослідником. Цей метод найбільш часто використовується в соціології і психології. Сфера використання даного методу в кримінології істотно звужується, оскільки у кримінології обмежені можливості спостерігати за розвитком злочинної діяльності. Але можна спостерігати прояви різноманітних негативних соціальних явищ, а також ефективність реалізації заходів протидії злочинності.

Розрізняють спостереження: включене і невключене. Включене спостереження має місце при проведенні індивідуальної профілактичної роботи, вивченні причин та умов, що сприяють вчиненню конкретних злочинів, особливостей дозлочинної, або посткримінальної поведінки деяких категорій осіб, учасників неформальних молодіжних груп з антисоціальною спрямованістю, наркоманів, раніше засуджених. За допомогою невключеного спостереження аналізують вплив різноманітних зовнішніх криміногенних факторів, які детермінують злочинність.

Метод експертних оцінок полягає в отриманні, обробці і інтерпретації суджень фахівців в будь-якій галузі знань або практичних працівників з конкретних питань протидії та запобігання злочинності. За допомогою методу експертних оцінок визначається: ступінь суспільної небезпеки окремих видів і груп злочинів; рівень правосвідомості різних груп населення; рівень латентності злочинності і окремих груп злочинів; ціна злочинності; прогнози розвитку злочинності тощо. Для отримання інформації з експертами проводиться інтерв’ювання або роздаються попередньо складені питальники. Враховуючи ту обставину, що думка експертів не вільна від суб’єктивних оцінок, при аналізі їх суджень виводиться усереднена думка. Існують строгі процедури збору думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найбільшою популярністю серед методів соціологічної експертизи користується дельфійський метод, розроблений в США. За цим методом опитування експертів проводиться наступним чином; відбирається невелика група фахівців (20-30 чоловік), питання ставляться таким чином, щоб вони мали кількісну характеристику; опитування проводяться в декілька турів для уточнення питань і відповідей, при викладенні крайніх суджень вимагається обґрунтування своєї думки. В ряді випадків залучаються експерти інших суміжних спеціальностей (економісти, соціологи і т.ін.). При аналізі отриманих відповідей виводиться усереднена думка експертів.

При аналізі злочинності і розробці заходів протидії та запобігання необхідно використовувати і документальний спосіб дослідження. Документ – це фіксуємий у певних матеріальних джерелах або предметах спосіб передачі, розповсюдження та зберігання інформації про факти, події та явища соціального життя. До документів відноситься різна письмова і графічна документація, а також звукові, візуальні (фотографічні) і аудіовізуальні джерела. Без вивчення документів не можливе жодне кримінологічне дослідження. Письмові документи підрозділяються на офіційні документи і документи приватного характеру.

До офіційних документів відносяться: різні нормативні акти, кримінальні справи, наглядові провадження, відмовні матеріали, довідки і узагальнення правоохоронних органів, архівні матеріали, особові справи засуджених, статистичні картки, матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності, характеристики особистості і висновки експертиз. Документи приватного характеру – це листи, щоденники, мемуари, результати творчої діяльності особи, заяви громадян в офіційні органи, засоби масової інформації.

Вивченню документів, як правило, передує складання анкет або питальників, в яких фіксується документальна інформація. Вимоги до складання питальників ті ж, як і до складання анкет. Однак структура анкети дещо інша. В анкету для вивчення кримінальних справ рекомендується включати наступну групу питань: вступна частина; соціально-демографічна характеристика особистості; відомості про вчинений злочин; морально-психологічні особливості особистості; відомості про причини та умови, що сприяли вчиненню злочину; відомості про покарання.

Експериментальний спосіб дослідження – це штучне створення реальних життєвих ситуацій шляхом моделювання відповідних умов, для виявлення, вимірювання зв’язків та взаємозалежностей між різними явищами соціального життя. Експеримент може бути проведений двома шляхами: відтворенням реальних обставин події; побудови математичної моделі події за допомогою знакових символів. Вибір способу експериментування залежить від характеру і змісту тих соціальних явищ, які піддаються експериментальному моделюванню. Експеримент широко застосовується в соціології, психології, економічній теорії та інших науках. Але галузь його застосування в кримінології досить обмежена. Правові і моральні заборони не дозволяють кримінологу моделювати і експериментувати шляхом відтворення факторів, детермінуючих злочинну поведінку в реальних життєвих умовах. Тому кримінолог може провести такі експерименти тільки на математичній моделі, і практика подібного експерименту показує, що отримані результати цілком співпадають з реальними. Застосування кримінологічного експерименту цілком можливе при розробці заходів протидії та запобігання злочинності.

Але емпіричний матеріал набуває наукової і практичної цінності лише після його узагальнення та аналізу. Узагальнення – це процес підрахунку кримінологічної інформації, яка міститься в первинних джерелах (питальниках, анкетах, кримінальних справах), для її узагальнюючої цифрової характеристики, з метою встановлення певних зв’язків і взаємозалежностей між досліджуваними явищами. Аналіз кримінологічної інформації полягає у встановленні зв’язків, взаємозалежностей і закономірностей між явищами на основі порівняння отриманих показників.

Глибокий і постійний аналіз стану законності і правопорядку є основою організації протидії злочинності на всіх її рівнях і напрямках. Не є в цьому змісті виключенням аналітична робота в органах прокуратури. У наказі Генерального прокурора України № 1 від 19 вересня 2005 року «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України»(п. 15.2) пропонується прокурорам всіх рівнів розглядати аналітичну роботу як важливий фактор забезпечення належної організації прокурорсько-слідчої діяльності, вживати заходів до усунення недоліків, а також вносити конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності роботи та рівня координації діяльності по боротьбі зі злочинністю, удосконалення законодавства та відомчих актів, що стосуються організації та порядку діяльності прокуратури.

Рекомендована література:

Наказ Генерального прокурора України „Про організацію роботи з питань первинного обліку, ведення статистичної звітності в органах прокуратури та нагляду за обліком злочинів” № 1/3 гн від 26 грудня 2005 року.

Наказ Генерального прокурора України „Про внесення змін і доповнень до статистичного звіту про роботу прокурора форми № П та Інструкції зі складання статистичного звіту про роботу прокурора, затверджених наказом Генерального прокурора України № 17 від 14.03.2005 р.” № 13 від 26 лютого 2008 року.

Наказ Генерального прокурора України „Про затвердження і введення в дію Інструкції про порядок ведення первинного обліку роботи прокурора та форм такого обліку” № 20 від 20 березня 2009 року.

Інструкція зі складання звітності про роботу прокурора, затверджена наказом Генерального прокурора України № 17 від 14 березня 2005 р. (зі змінами від 2 березня 2009 р.№15)

Інструкція із складання статистичного звіту про роботу органів досудового слідства та дізнання ведення первинного обліку роботи слідчого та органів дізнання, затверджена наказом Генерального прокурора України №32/12 ок від 16 березня 2004 року.

Концепція реформування кримінальної юстиції України. затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008

Рішення РНБО України „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції” введеного в дію Указом Президента № 870/2209 від 27.10.2009 р.

Бандурка А.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: моногр. / А.М. Бандурка, Л.М. Давиденко. – Х.: Основа, 2003. – 368 с.

Давыденко Л.М. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: моногр. / Л.М. Давыденко, А.А. Бандурка. – Х: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. – 302 с.

Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. / Закалюк А.П. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - Кн. 1. -С. 122-182.

Кальман А.Г. Понятийный аппарат современной криминологии. Терминологический словарь / А.Г. Кальман, И.А. Христич; под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф. Голиньї В. - X.: Гимназия, 2005. - 272 с.

Кальман О.Г. Правова статистика: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / О.Г. Кальман, І.О. Христич. - X.: Право, 2004. - 304 с.

Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г., Лисодєд О.В.; за ред. проф. І.М. Даньшина. -X.: Право, 2003. - С. 32-51.

Курс кримінології. Загальна частина: підруч.: у 2-х кн. / Джужа О.М., Михайленко П.П., Кулик О.Г. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001.-С. 42-78.

Кримінологія. Особлива частина: навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. зал. освіти / Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г.; за ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 232 с.

Филонов В.П. Состояние, причини преступности в У крайнє и ее предупреждение: моногр. / Филонов В.П. - Донецк: Донеччина, 1999. - 639 с.

Розділ III. Кримінологічне прогнозування і планування заходів протидії та запобігання злочинності.

§ 1. Поняття, завдання і види кримінологічногопрогнозування

Злочинність впродовж окремих відрізків часу змінюється і видозмінюється як за своєю кримінальною сутністю, так і у соціально-політичному розумінні. Щоб надійно протистояти цьому явищу, передбачити можливі його прояви, необхідне кримінологічне прогнозування. Воно повинно бути надійною основою для прийняття управлінських рішень, організації практичних заходів і наукових розробок, спрямованих на протидію злочинності. Інакше суспільство не буде спроможним своєчасно протистояти злочинності та окремим її проявам.

Більше того, науково розроблені прогнози про майбутній стан злочинності в країні в цілому або в тому чи іншому її регіоні є необхідною передумовою планування заходів протидії злочинам, прийняття відповідних законодавчих рішень, розв'язання питань матеріально-технічного, організаційного забезпечення правоохоронної діяльності. Отже, питання прогнозування і планування мають безпосередньо політичне і практичне значення для вирішення проблем державного управління в сфері протидії злочинності.

Кримінологічне прогнозування — це процес науково обґрунтованого пізнання майбутнього стану, рівня, динаміки і структури злочинності завдяки вивченню тенденцій розвитку цього явища у минулому. Кримінологічний прогноз — це підсумкове судження про стан злочинності та її перспективні характеристики в майбутньому.

Таким чином, кримінологічне прогнозування — це діяльність, спрямована на обробку і аналіз кримінологічної інформації з метою одержання знання про майбутній стан злочинності, окремих її видів і груп або вірогідності вчинення злочину окремою особою. Кримінологічний прогноз — це висновок, одержаний в результаті прогнозування про майбутній рівень, структуру, динаміку злочинів також про реальну можливість вчинення злочину конкретною особою.

Однак при цьому слід зазначити, що кримінологічне прогнозування не зводиться до безперечних стверджень про злочинну поведінку, а ставить за мету заздалегідь поінформувати суспільство, правоохоронні органи і окремих громадян про можливий ризик злочинної поведінки і необхідність застосування засобів протидії. Такою є логіка кримінологічного прогнозування.

Кримінологія, як й інші науки, виконує три головні функції: а) описову; б) пояснювальну; в) прогностичну. Наукові прогнози здійснюються на основі емпіричних досліджень і наукової теорії. Власне прогноз – це підсумкове судження, висновок про стан об'єкта, який досліджується, і його головні характеристики в майбутньому. Заради цього і існує наукове прогнозування дійсності. Суспільство зацікавлене у знанні різноманітних прогнозів: економічних, медичних, космічних, кримінологічних та інших для вирішення різноманітних соціально-економічних і політичних проблем.

Методологічною основою кримінологічного прогнозування є наука прогностика. Прогностика — це наука про закони і методи прогнозування, які відрізняються від релігійних, містичних та інтуїтивних пророцтв. Вона заснована на вивченні закономірностей різноманітних соціальних явищ і процесів у минулому і аналізі їх сучасного стану.

Науковий прогноз — це завжди вірогідне судження про майбутній стан явища, що вивчається. Він не може суперечити об'єктивності, бо завжди заснований на вивченні його вірогідних закономірностей розвитку.

Злочинність як соціальне явище також підкоряється дії вірогідних закономірностей. Її динаміка залежить від багатьох змінних: економічних, соціальних екологічних та інших факторів, які впливають на її розвиток. І, природно, що на достовірність прогнозу впливає збіг сукупності закономірностей і значних випадкових факторів розвитку.

Кримінологічне прогнозування є одним з найважливіших завдань кримінології. Кримінологічне прогнозування дозволяє: 1) попередити суспільство про можливі варіанти розвитку криміногенної ситуації в Україні та в світі; 2) здійснити належне планування боротьби зі злочинністю і розробити заходи, спрямовані на її запобігання; 3) сприяти розробленню спеціальних програм для вирішення соціально-економічних проблем суспільства; 4) вирішити питання про внесення змін і доповнень до чинною законодавства, яке регламентує різноманітні сфери суспільних відносин; 5) провести обґрунтовану кримінологічну експертизу будь-якого законопроекту перед його обговоренням і прийняттям в законодавчому органі; 6) прогнозувати можливі наслідки заходів щодо запобігання злочинності та окремих її видів; 7) вирішувати питання фінансового та іншого ресурсного забезпечення діяльності правоохоронних органів.

Прогнозування тенденцій і закономірностей розвитку злочинності, окремих видів і груп злочинів ґрунтується на вивченні динаміки розвитку цього масового негативного соціального явища і тих факторів, що детермінують його як свій наслідок.

Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки здійснюється на знанні морально-психологічних характеристик особистості, системи її диспозицій і установок, а також попередньої дозлочинної суспільно небезпечної поведінки індивіда. Прогнозування різноманітних форм діяльності, що відхиляється від законослухняної, ґрунтується на знанні впливу умов сімейного виховання особи, найближчого побутового оточення, особливостей проявів морально-психологічної сфери, поведінки в реальних життєвих ситуаціях.

Прогнозування законослухняної поведінки здійснюється різними суб'єктами профілактики при обранні запобіжних заходів, винесенні покарання винному або його умовно-достроковому звільненні від покарання, прийнятті рішення про встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, тощо.

Прогнозування діяльності правоохоронних органів виходить із аналізу організаційно-правових засад правоохоронної і правозастосовчої діяльності цих органів по виконанню чинного законодавства і притягненню винних осіб до відповідальності.

Прогнозування можливих наслідків засобів, які застосовуються для запобігання злочинам, повинно стати головною турботою кримінологів, оскільки заходи, що застосовуються органами влади і управління, не завжди носять виважений характер і передбачають можливі негативні наслідки зовні позитивних заходів.

Залежно від поточних завдань кримінологічного прогнозування прогнози можуть розроблятися на різні проміжки часу. На практиці і в теорії встановлені такі строки кримінологічного прогнозування; поточне; короткострокове; середньострокове; перспективне.

Поточне прогнозування — це прогнозування правоохоронними органами у зв'язку з певними подіями, які відбуваються в регіоні (свята, демонстрації, маніфестації, спортивні змагання і т. п.) на визначений день, декілька днів, на окремі події, яке випливає з аналізу оперативної криміногенної обстановки в регіоні. Короткострокове прогнозування має на меті прогнозування розвитку криміногенної ситуації на близьку перспективу (1-2 роки) в умовах стабільного соціально-економічного розвитку регіону. Середньострокове прогнозування використовується для аналізу розвитку криміногенних факторів і вирішення питань матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів (до 5 років). Перспективне прогнозування здійснюється науковими установами, правоохоронними органами, окремими вченими і спрямоване на встановлення закономірностей і тенденцій розвитку злочинності та її детермінант на тривалу перспективу (5-10 років). Природно, що в практиці діяльності правоохоронних органів найбільш часто використовуються поточні і короткострокові прогнози, оскільки вони більш вірогідні.

Проте, щоб не бути просто пророцтвом, кримінологічний прогноз повинен задовольняти таким методологічним вимогам: а) він має бути заснований на достовірній статистичній інформації і даних вибіркових кримінологічних досліджень; б) бути неупередженим тобто він не повинен здійснюватися в інтересах будь-яких зацікавлених осіб, установ, відомств, організацій; в) має відповідати науковим засадам теорії прогнозування і не обмежуватися при цьому тільки одним яким-небудь методом; г) його вихідним показником завжди повинен бути реальний криміногенний фон, на основі якого будується прогностична модель: г) прогноз має бути надійним, тобто мати високий ступінь вірогідності; д) здійснюватися безперервно по мірі зміни соціально-політичної атмосфери в суспільстві і враховувати економічні, політичні та соціально-психологічні фактори, які впливають на рівень, структуру і динаміку злочинності. Як же досягти реалізації всіх цих вимог?

Досягається це в першу чергу завдяки використанню наукових методів прогнозування. Під методами кримінологічного прогнозування розуміють систему правил, методичних прийомів і технологій, які використовуються для одержання прогнозованих висновків щодо майбутнього стану злочинності.

Теоретичною і методичною підставою кримінологічного прогнозування є статистичний закон великих чисел, оскільки злочинність у своєму масовому математичному обчисленні має достатньо сталі параметри, що і дозволяє надавати їй кількісно-якісну характеристику і прогнозувати розвиток на перспективу. Однак не слід і спрощувати цю проблему, оскільки в практиці наукового прогнозування розвитку соціальних процесів застосовуються понад 100 різних методів і методик прогнозування. Тому для побудови кримінологічного прогнозу злочинності обов'язковими є аналіз і узагальнення соціальної, економічної та правової інформації. Для цього необхідно використовувати як загальнонаукові методи (логіка, уявлення, інтуїція, історичний аналіз, узагальнення), так і соціологічні, статистичні і математичні методи: а) екстраполяції; б) експертних оцінок; в) математичного моделювання.

Під екстраполяцією в статистиці розуміють продовження динамічних рядів, які характеризують розвиток подій в минулому і передбачають їх в майбутньому за допомогою певних статистично-математичних методів дослідження динамічних рядів. Цей метод найбільше використовується при короткостроковому прогнозуванні.

Метод експертних оцінок полягає в аналізі суджень фахівців у конкретній галузі знання або практичної діяльності про розвиток тих чи інших процесів соціальної дійсності і наступних їх висновків. З огляду на багато в чому гіпотетичний і суб'єктивний характер методу експертних оцінок його використання повинно задовольняти таким вимогам.

По-перше, до прогнозування слід залучати найбільш кваліфікованих фахівців. Серед них повинні бути відомі фахівці-практики або науковці, менш відомі і підібрані виключно на власний розсуд. Такий підхід необхідний для того, щоб запобігти можливості надання крайніх суб'єктивних оцінок або нейтралізувати їх та найбільш повно врахувати випадкові фактори розвитку. По-друге, кількість експертів повинна бути достатньо великою, щоб їх судження підлягали статистичному обробленню. Емпірично встановлена оптимальна кількість експертів — від 30-40 до 80-100 осіб. По-третє, налагодити роботу експертів слід в такий спосіб, щоб усунути різного роду сторонні політичні і соціально-психологічній впливи на їх оцінки. По-четверте, проводити такі опитування експертів потрібно періодично з урахуванням змін в соціально-економічному розвитку і прийняттям нових законодавчих актів. Емпірично соціологами найбільш доцільною визначена періодичність — один раз на півроку. По-п'яте, для однозначної інтерпретації підсумків опитування проводити їх необхідно за єдиною для всіх програмою, як правило, анонімною, з попереднім розробленням теоретичних прогнозових сценаріїв розвитку ситуації.

Метод експертних оцінок є найбільш ефективним засобом для середньострокового і довгострокового прогнозування, оскільки надає більш вірогідну інформацію про можливі тенденції розвитку злочинності, що необхідно враховувати при плануванні заходів боротьби з нею.

Більш досконалим і складним методом кримінологічного прогнозування є метод математичного моделювання, заснований на врахуванні багатофакторної детермінації і питомої ваги різноманітних факторів, які обумовлюють злочинність та окремі її види. Сутність цього методу полягає в тому, що на підставі раніш встановлених правових характеристик, зв'язків і закономірностей соціального явища, що вивчається, створюється модель розвитку криміногенної ситуації, а потім дослідження проводяться на створеній математичній моделі. Проте, якщо в техніці моделлю може бути експериментальний зразок, то при дослідженні соціальних явищ модель звичайно будується в абстрактній, знаковій формі, шляхом проставлення відповідних кількісних значень соціальним процесам і явищам на основі раніш встановлених характеристик і взаємозв'язків між ними. Такий метод прогнозування найбільш ефективний для середньострокових прогнозів. Прогнозування цим методом на п'ять і більше років є менш надійним. Користуючись цим методом, можна підрахувати кількість злочинів, що прогнозують на кожен наступний місяць, а в підсумку на п'ять років. Практика показує, що прогнозування цим методом є достатньо обґрунтованим. Реальне відхилення від прогнозу становить всього + 3%.

Перспективне прогнозування потребує поєднання сукупності різноманітних методів прогнозування з використанням кібернетичного методу, за допомогою якого можна провести факторний, системний аналіз злочинності з урахуванням впливу на неї соціально-економічних явищ і процесів. На наш погляд, кримінологічна кібернетика, заснована на використанні теорії інформації, теорії вірогідності, математичних і статистичних методів, теорії алгоритмів, теорії ігор і оптимальних рішень, є найбільш ефективним методом прогнозування.

Під прогнозуванням індивідуальної злочинної поведінки розуміється кримінологічне судження щодо визначення ступеня вірогідності вчинення конкретною особою злочину в майбутньому, відмови від злочинної діяльності або законослухняної поведінки після відбування покарання.

Прогнозування можливої злочинної поведінки дозволяє своєчасно зупинити людину, попередити вчинення нею злочинів у майбутньому. Суспільство зацікавлено в тому, щоб такий прогноз не здійснився, і в цьому — його головне соціальне призначення. Однак у кримінологічній літературі зустрічаються й спроби принципового заперечення самої можливості індивідуального кримінологічного прогнозування на тій підставі, що цей прогноз пов'язаний з так званими необґрунтованими концепціями про «небезпечний стан осо­бистості». Є і компромісні пропозиції. Одні автори допускають можливість прогнозу антисоціальної поведінки, інші визнають лише можливість передбачення законослухняної поведінки і критикують при цьому спроби негативного прогнозування, які, на їх думку, ведуть до песимізму, фаталізму і скептицизму.

Вважаємо, що тут немає особливої необхідності сперечатися, оскільки можна передбачити вірогідність як злочинної, так і законослухняної поведінки. Міжособистісні відносини завжди дають підстави для передбачення, прогнозування вчинків. У реальному житті ми завжди враховуємо вірогідну поведінку особи в певних умовах на підставі знання про її попередню поведінку і особливості емоційно-психологічних реакцій на певні ситуації. І навіть спонтанний, імпульсивний характер окремих проявів не може перекреслити оцінки загальних закономірностей і стандартів поведінки конкретного індивіда. У таких випадках ймовірність прогнозу природно зменшується внаслідок індивідуальних особливостей людей. Однак ці невеликі розбіжності не зменшують значення індивідуального кримінологічного прогнозування, його пізнавального і практичного характеру.

Більш того, індивідуальне прогнозування давно здійснюється в практиці діяльності правоохоронних і судових органів. Діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури неможлива без індивідуального прогнозування в процесі дізнання і розслідування кримінальних справ, при прийнятті різноманітних кримінально-процесуальних рішень. Невипадково, що різні відомчі нормативні акти орієнтують працівників правоохоронних органів на необхідність проведення індивідуальної профілактичної роботи, планування виховної профілактичної роботи. Судові органи здійснюють таке прогнозування при прийнятті рішення про вид і строки покарання при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, при знятті судимості. Цікавий досвід в цьому зв'язку є в деяких зарубіжних країнах. У Франції, наприклад, коли підсудному загрожує суворе покарання або можливе відстрочення виконання вироку, суддя доручає експер­там, до винесення вироку, скласти прогноз про можливу поведінку засудженого після винесення вироку і можливості відбування покарання. Аналогічна практика існує і в інших країнах. І це не право судді, а його обов'язок.

Індивідуальне прогнозування здійснюють і органи, що відають виконанням вироку, в першу чергу при вирішенні питання про представлення до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, про встановлення адміністративного нагляду, про організацію системи виховної роботи із засудженим.

Отже, індивідуальне прогнозування злочину аж ніяк не суперечить завданням здійснення правосуддя з кримінальних справ, більш того, воно є необхідною умовою для цього.

Якщо при прогнозуванні злочинності нас цікавить судження про вірогідну кількість злочинів у майбутньому, то при прогнозуванні індивідуальної злочинної поведінки ми прогнозуємо ступінь вірогідності вчинення злочину конкретним індивідом. Тому головним при прогнозуванні індивідуальної злочинної поведінки є знання морально-психологічних властивостей особистості та її соціального оточення.

Необхідними передумовами для здійснення такого прогнозування є знання: системи ціннісних орієнтацій особистості та структури її потреб; змісту і характеру попередньої антисуспільної поведінки (які правопорушення вчинив раніше); ступеня міцності зв'язки між особистими характеристиками і різними негативними впливами соціального середовища і найближчого побутового оточення.

Побудова прогностичної моделі індивідуальної злочинної поведінки включає до себе визначення вірогідності вчинення злочину: особами, які раніше не вчиняли злочинів, але характеризуються як схильні до їх вчинення; особами, які раніше вчинювали злочини і піддавалися заходам кримінальної репресії (прогноз рецидиву); особами, які вперше засуджуються за вчинення злочину, з метою визначення виду і розміру покарання.

Таким чином, прогностична модель індивідуальної злочинної поведінки ґрунтується на єдності трьох підходів до прогнозування: а) вивчення біографії індивіда; б) аналіз його життєвих установок, ціннісних орієнтацій, мотивів поведінки; в) урахування особливостей психофізіологічної організації. Ці підходи мають самостійне значення, хоча і тісно пов'язані між собою.

§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування

Кримінологічне планування — це не самоціль, а лише вихідний етап для вироблення кримінологічної політики і здійснення планування заходів протидії злочинності. Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов'язаних заходів, які допомогли б встановити належну систему протидії як злочинності в цілому, так і над окремими видами і групами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у протидії злочинності; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських організацій щодо протидії та запобігання злочинності; г) більш активне виявлення латентної злочинності; ґ) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

Отже, кримінологічне планування — це така діяльність у сфері протидії злочинності, яка спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності і строків їх використання. Іншими словами — це діяльність з підготовки, складання і затвердження планів і програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізації. Разом з тим це одна із форм координації запобіжної діяльності в межах держави та її окремих регіонів, в якій знаходить своє реальне відображення кримінологічна політика держави.

Залежно від масштабів, цілей, суб'єктів і строків планування кримінологічні плани поділяються на певні види. За масштабом дії плани підрозділяють на: загальнодержавні; регіональні; відомчі та галузеві.

Загальнодержавні плани є головними, що визначають кримінологічну політику в державі, і є основою для здійснення планування різноманітними суб'єктами профілактики. Вони приймаються в масштабі усієї країни і обов'язковими до виконання. За роки незалежності в Україні були прийняті та реалізовані чотири загальнодержавні програми: «Державна програма боротьби зі злочинністю» від 25 червня 1993 року; «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.» від 17 вересня 1996 р., «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 р.р.» від 25 грудня 2000 р., «Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 рр.», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1667 від 20 грудня 2006 року[22].

Ці програми створювали загально правову основу для здійснення планування усіма суб'єктами запобіжної діяльності. А загалом, починаючи з 2003 року було прийнято близько 30 державних цільових програм за окремими напрямками протидії злочинності, які спрямовані на захист прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку. До документів програмного характеру, наприклад, відносяться: Указ Президента України від 18 листопада 2005 року «Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції», «Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року, Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України 10 квітня 1997 року, в якій перераховані заходи, спрямовані на викорінювання корупції; План заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансування тероризму на 2006 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 18 березня 2006 р. № 359; Концепція розвитку системи запобігання та протидії і легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансуванню тероризму на 2005–2010 рр., яка схвалена розпорядженням КМ України від 3 серпня 2005 р. № 315–р.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється у масштабах адміністративних областей, міст, районів. Це планування включає до себе як вирішення економічних, соціальних, ідеологічних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності, виховання правової свідомості і культури.

Загальнодержавні, регіональні й місцеві плани у свою чергу, діляться на комплексні і предметно-цільові.

Комплексні плани протидії та запобігання злочинності включають заходи, спрямовані на протидію злочинності в цілому. Прикладом такого плану можна назвати „Комплексну програму профілактики правопорушень на 2007–2009 рр.”, затвердженої Постановою КМ України від 20 грудня 2006 р. № 16671.

Предметно-цільові програми, плани і концепції охоплюють заходи, спрямовані на запобігання окремих видів або групи однорідних злочинів.

Відомчо-галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні структури, оскільки від ефективності їх діяльності в першу чергу залежить стан правопорядку в країні.

За суб'єктами планування плани можуть виходити від Верховної Ради України, Президента України, центральних виконавчих органів влади, місцевих органів влади, а також від адміністрації і громадських організацій виробничих і комерційно-підприємницьких структур. Планування у сфері запобігання злочинності передбачає порядок використання цих заходів, їх послідовність і строки виконання, а також осіб і органів, відповідальних за їх виконання.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (недовготривалі відрізки часу (на сезон, для проведення масових спортивних змагань, демонстрацій)); короткостроковим (на 1-2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10-20 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

Організаційно-підготовчий етап включає до себе прийняття рішення про планування, створення робочої групи, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення роботи, визначення джерел інформації, розподіл обов'язків. Інформаційно-аналітичний етап охоплює вивчення і аналіз стану злочинності в регіоні, її динаміку і тенденцій на основі даних, одержуваних від органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції. Збирається також інша необхідне інформація: дані про територіальну і демографічну характеристику регіону, матеріальні і житлові умови життя населення, ступені матеріально-ресурсного забезпечення планових заходів, соціальну інфраструктуру, ступінь ефективності заходів, спрямованих на охорону громадського порядку.

Розроблення плану включає до себе: статистичне оброблення: аналіз одержаної інформації, її оцінку і формулювання висновків, визначення строків і виконавців; узгодження і обговорення проекту плану, його дороблення, затвердження плану відповідним органом.

В організацію виконання плану входять доведення планових завдань до виконавців, визначення строків звітності, здійснення контролю за виконанням, коректування планових завдань, проведення нарад виконавців.

Виконання плану оцінюється не за формальними критеріями, а за реальним станом правопорядку в регіоні.

Кримінологічне планування повинно відповідати таким основним вимогам: воно має бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани треба складати з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно корегувати з урахуванням її змін; плани повинні бути компактними; складатися з урахуванням резерву в силах, засобах, часі на випадок непередбачених обставин.

§3. Участь прокуратури та інших правоохоронних органів у розробці і плануванні заходів протидії та запобігання злочинності

Під розробкою заходів протидії та запобігання злочинності розуміється робота, яка пов'язана з прогнозуванням майбутнього стану злочинності, формуванням цілей і завдань у сфері протидії злочинності, розробкою напрямків запобіжної діяльності, визначення суб’єктів їх здійснення, затвердження планів і програм.

З позиції структурного аналізу, розробка заходів протидії та запобігання злочинності складається із декількох взаємозалежних етапів: 1) збір та аналіз кримінологічної інформації; 2) формування цілей і завдань у сфері протидії злочинності та підбір засобів для їх досягнення; 3) підготовка та прийняття документів, у яких визначається запобіжна діяльність (планів, програм, рішень компетентних органів і т.п.); 4) доведення цілей і завдань до їх безпосередніх виконавців; 5) контроль за виконанням планів і програм.

Розробка профілактичних заходів здійснюється на практиці за рядом взаємообумовлених напрямів, у тому числі: стосовно до окремих видів злочинів і типам злочинного спрямування; територіальним зонам (регіонам країни); галузям економіки; соціальним групам населення; сферам громадського життя і т. ін.

Органи прокуратури беруть участь у розробці запобіжних заходів у двох формах: а) у формі особистої участі прокурорських працівників у складанні програм комплексної протидії злочинності та планів профілактики окремих злочинів; б) шляхом подання у відповідні органи влади й управління подань, що містять пропозиції щодо зміцнення законності й правопорядку в районі (місті), підвищення ефективності заходів протидії злочинності.

Розробка місцевих планів протидії злочинності має здійснюватися з урахуванням планів різних рівнів і за різними напрямами: загальнодержавних, регіональних та інших місцевих планів протидії окремим видам злочинів.

Згідно „Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр.” на прокуратуру України покладено здійснення наступних заходів: 1) розроблення проектів Законів України «Про профілактику злочинів», «Про державну національну службу розслідування України»; 2) посилення контролю за дотриманням законодавства під час проведення господарської діяльності, набуття та реалізації майнових прав (розроблення та проведення додаткових скоординованих заходів с посилення контролю за процесом приватизації підприємств, що мають стратегічне значення; проведення скоординованої роботи щодо профілактики правопорушень на ринку підакцизних товарів, проведення щорічних комплексних перевірок діяльності таких підприємств); 3) проведення скоординованої роботи із забезпечення зменшення заборгованості перед державним бюджетом стратегічно важливих для економіки підприємств та своєчасне виявлення фактів зловживань з боку посадових і службових осіб таких підприємств; 4) проведення перевірки стану виконання особами, які проводять дізнання або слідства вимог статей 23 і 23–1 КПК України, вжиття за результатами перевірок відповідних заходів; 5) проведення комплексних перевірок дотримання вимог Законів України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», інших нормативно-правових актів з питань державної служби та запобігання корупції в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування; 6) удосконалення взаємодії правоохоронних органів з міжнародною організацією кримінальної поліції – Інтерполом та компетентними органами іноземних держав у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер; 7) розроблення з урахуванням міжнародного досвіду міжвідомчих заходів щодо підвищення ефективності використання форм міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

Досягнення цілей планування на всіх його рівнях пов'язане із трьома основними умовами: комплексним підходом до виявлення причин та умов, що сприяють злочинам; забезпеченням взаємозв'язку, повноти та всебічності конкретних запобіжних заходів; створенням системи реалізації запланованих заходів.

Перша умова означає, що в ході планування необхідно опиратися на різнобічну й достовірну інформацію про злочини, на які буде здійснений запобіжний вплив. Без виявлення причинного комплексу злочинів неможливо розраховувати на ефективність і наукову обґрунтованість планових заходів. Без виконання другої умови важко досягти цілісного впливу на причинний комплекс злочинності. Виконання третьої умови пов'язане з тим, що саме планування не дасть бажаного ефекту без системи заходів, спрямованих на організаційне забезпечення реалізації розроблених планів.

У зв'язку з розробкою програм, спрямованих на запобігання та протидію злочинності виникає питання про співвідношення загальнодержавних і регіональних програм. Необхідно підкреслити, що загальнодержавні програми не можуть бути представлені як сукупність регіональних. Вони є базовими для розробки регіональних програм. Таким чином, у сучасний період завдання полягає в практичній реалізації програмно-цільового підходу в кримінологічному плануванні, що дозволяє підняти ефективність всієї системи запобігання злочинам. Цільові програми розраховані па певний строк і високий ступінь реалізації. Для них притаманно високий ступінь інтеграції діяльності виконавців, їх тимчасова організаційна єдність, чітка субординація цілей, наявність загального сценарію, самостійне фінансування, наявність спеціального органа управління. Основне призначення такої програми полягає в тому, щоб вирішити одну важливу проблему в чітко обкреслених часових рамках.

У тісному зв'язку із загальнодержавним і регіональним плануванням перебуває так зване відомче планування протидії злочинності. Мова йде про складання планів роботи з протидії злочинності та іншими правопорушеннями правоохоронними органами. Вказаний зв'язок знаходить вираз, насамперед, у тому, що у заходах загальнодержавних і регіональних програм, у реалізації яких беруть участь правоохоронні органи, знаходять своє відбиття у відомчих планах роботи. При цьому формулюватися ці заходи у відомчих планах повинні таким чином, щоб діяльність відповідних органів стосовно їхнього виконання не виходила за рамки їх компетенції, при розробці та реалізації спільних заходів.

Відомче планування є самостійним видом планування, оскільки всі правоохоронні органи, що беруть участь у реалізації заходів протидії злочинності, діють як незалежні один від одного в організаційному відношенні відомства. Вони самі визначають безпосередніх виконавців; у рамках загальних строків проведення заходів можуть за своїм розсудом установлювати строки окремих операцій і т п. Самостійність відомчого планування визначається також тим, що діяльність правоохоронних органів стосовно протидії злочинності здійснюється не тільки в межах загальнодержавних і регіональних програм, але й виходить за них. Вказана діяльність у значній своїй частині повинна знаходити висвітлення в поточних планах роботи центральних і регіональних органів правопорядку та їхніх структурних підрозділів. Вдосконалювання практики планування даної роботи є істотним резервом підвищення ефективності всієї діяльності правоохоронних органів з протидії та запобігання злочинності.

Рекомендована література:

Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 року: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06р. №1767// Офіційний вісник України.-2006.-№ 51.- Ст. 3418

Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 877// Офіційний вісник України. – 2003.-№ 24. – Ст.1133

Кальман О. Г., Христич І. О., Дарнопих Г. Ю., Чікіна Н. О Кримінологічні проблеми прогнозування економічної злочинно­сті, планування і координації боротьби з нею //' Питання бороть­би зі злочинністю. Збірник наукових праць. Випуск 7. - X.: «Право», 2003.-С. 56-89.

Кальман О.Г., Вавренюк О.С. Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності в Україні. // Вісник Національної академії прокуратури. – 2009. – №1. – С.49-54.

Кальман О.Г. Правова статистика: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / О.Г. Кальман, І.О. Христич. – Х.: Право, 2004. – 304 с.

Кальман О.Г. Злочинність у сфері економіки: проблеми прогнозування, планування та координації заходів протидії. - Х.: Вид-во ТОВ „Новасофт”, 2005.- 255 с.

Поиск по сайту: