Виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, по конкретним кримінальним справам

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 23-1 КПК України, при провадженні дізнання, досудового слідства й судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані виявити причини й умови, що сприяють вчиненню злочину. Встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію, або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

У системі кримінально-процесуальних заходів це профілактичне завдання повинне вирішуватися насамперед органами досудового слідства. Забезпечення доброякісного його вирішення на практиці здійснюється на основі належної організації цієї роботи, відомчого контролю, а також здійснення прокурорського нагляду. Для досягнення поставленої мети важливо, щоб всі причетні до цієї роботи особи одноманітно підходили до розуміння не тільки вимог закону, але й до сутності причин й умов, що сприяють здійсненню злочину, до тих заходів, які при цьому використовуються. І це дуже важливо, тому що на практиці нерідко причини конкретного злочину ототожнюються з умовами, що сприяють його здійсненню, допускаються неправильні висновки і рекомендації у поданнях, що природно, знижує їх ефективність. В літературі для характеристики криміногенних факторів використовується двояка термінологія: в одних випадках говорять про причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, в інших – про обставини, що обумовили вчинення злочинів. На це варто звернути увагу для того, щоб при вивченні відповідної літератури ми мали на увазі, що при всій розмаїтості вживаної термінології у всіх випадках мова йде про одне й те саме кримінологічне явище, яке називається причинами та умовами, що сприяють вчиненню злочину.

Чинне законодавство при всій чіткості єдиної для всіх стадій кримінального процесу термінології не вказує на те, що саме варто розуміти під причинами і умовами, що сприяють вчиненню злочину. З огляду на цю обставину, зазначені у законі органи повинні виходити з визначень кримінологічної науки, яка розробляє відповідний понятійний апарат, цілком прийнятний для використання в безпосередній практичній діяльності.

Під причиною конкретного злочину й умовами, що сприяють його здійсненню слід розуміти комплекс взаємозалежних обставин, які з однієї сторони формують антигромадську свідомість особи, виникнення наміру вчинити злочин (причини), а з іншої, створюють умови для здійснення злочинного акту й досягнення злочинного результату (умови).

Як видно, і причини конкретного злочинного акту, і умови, що сприяють його здійсненню, самі є складними по своїй структурі.

Для практичного працівника, що поставив за мету виявити й вжити заходів до усунення названих криміногенних факторів, важливо знати із чого складається причина конкретного злочину і який характер умов, що сприяють його вчиненню. Знання складових елементів причин і умов важливо не тільки для їхнього виявлення в процесі розслідування, але й для повного й всебічного відображення їх в актах кримінологічного реагування з метою їхнього усунення. Таким чином, правильне з’ясування всіх розглянутих питань має безпосереднє практичне значення, оскільки забезпечує доброякісність профілактичної діяльності слідчого.

В узагальненому вигляді по кожній кримінальній справі необхідно обов’язково установити такі три групи фактичних даних:

а) умови формування особи, під безпосереднім впливом яких виникли її антигромадські погляди, звички й традиції, що вкоренилися у свідомості особи (наприклад, корисливі погляди й т. п.);

б) зовнішні обставини, під впливом яких у свідомості особи вкоренилися й підтримуються на певному функціональному рівні названі антигромадські погляди, звички й традиції (наприклад, вплив на свідомість особи зовнішнього негативного, зокрема, злочинного оточення й ін.);

в) конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з антигромадською позицією особистості викликали злочинні дії, спонукали до вчинення злочину й досягненню злочинного результату (наприклад, конфлікт у родині, що спонукав до вбивства чоловіком своєї дружини й т. п.).

При наявності всіх перерахованих елементів причина стає повною й достатньою для спонукання особи до вчинення злочину. Але в реальному злочинному акті всі структуроутворюючі елементи причини перебувають (і реалізуються) у взаємозв’язку, взаємозалежності й, в остаточному підсумку, лише у своїй єдності визначають здійснення злочину конкретною особою.

Отже, причина злочину створює можливість настання злочинного результату. Але для того, щоб злочин реально міг бути вчинений необхідні умови, які, створюючи певну сприятливу для вчинення злочину обстановку, підсилюють прояв спонукальних можливостей причини й, тим самим, сприяють її негативному впливу на особистість, спонукуючи її до вчинення злочину.

Зі сказаного випливає важливий у практичному відношенні висновок. Він полягає у тому, що при розслідуванні кримінальної справи повинні бути виявлені не тільки причини злочину, але і його умови, які, будучи усунутими, припиняють дію причини, виключають можливість здійснення злочину й досягнення злочинного результату.

Кримінологічна наука під умовами, що сприяють вчиненню злочину, розуміє обставини, які сприяли виникненню злочинного наміру, вчиненню злочинних дій, й досягнення злочинного результату.

У залежності від характеру взаємодії причин й умов, останні класифікуються на супутні, необхідні й достатні.

Стосовно до конкретного злочину супутні умови являють собою обставини місця і часу, у яких даний злочин вчинено. (Наприклад, нічний час, або стихійне лихо, у період яких при всіх інших умовах проникнення на об’єкт розкрадання значно полегшується).

Інше кримінологічне значення мають умови „необхідні” й „достатні”. Саме на їхнє усунення направляються прийняті на стадії досудового слідства спеціальні заходи запобігання злочинам.

Під необхідними умовамирозуміють такі конкретні обставини зовнішнього середовища, які сприяють вчиненню злочину. У кримінологічній літературі саме ці умови називаються обставинами, що сприяли досягненню злочинного результату. Останні можуть складатися як з дії природних чинників (наприклад, ситуація стихійного лиха), так і із вчинків або дій конкретних осіб (наприклад, халатне відношення працівників бухгалтерії до обліку й контролю за витратою матеріальних цінностей, що дозволило зробити їх викрадення).

Іноді досягненню злочинного результату можуть сприяти недоліки технічного характеру, пов’язані з дефектами у роботі технічних приладів (наприклад, обман покупців та замовників під час реалізації товарів, випуск або реалізація недоброякісної продукції).

Обставини, що сприяють досягненню злочинного результату, класифікуються в кримінології по двох підставах: по галузі життєдіяльності і по категоріям злочинів.

До першої групи цих обставин ставляться недоліки: а) у виробничій діяльності установ, підприємств, організацій, незалежно від форм власності; б) в роботі правоохоронних органів, що здійснюють протидію злочинності: МВС, прокуратури, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону та ін.; в) в роботі громадських формувань з протидії злочинності і реалізації заходів щодо її запобігання. До другої групи відносяться обставини, які є специфічними для окремих груп злочинів.

Ті обставини, які потрібні для вчинення злочину, прийнято кваліфікувати як необхідні. Тому завдання осіб, які здійснюють запобіжну діяльність полягає в тому, щоб вчасно встановити, з’ясувати якісну визначеність таких обставин і не допустити виникнення, формування такої їхньої сукупності, що в остаточному підсумку стане необхідною для вчинення злочину.

Якщо в наявності всі обставини, що сприяють досягненню злочинного результату, і вони, в остаточному підсумку, сприяють вчиненню злочину й досягненню злочинного результату можна стверджувати, що сформувалися достатні умови для вчинення злочину.

Уміння слідчого вчасно й правильно кваліфікувати умови, що створилися, у якості достатніх для вчинення злочину має важливе практичне значення, оскільки дозволяє вжити ефективних заходів щодо запобігання злочинам.

Але для досягнення цього органи дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні знати ті сфери, у яких формуються і проявляються свою дію причини й умови, що сприяють вчиненню злочину. При цьому важливо виявити серед них найбільш типові фактори, під впливом яких у особи формуються антигромадські погляди, звички й традиції. До них, зокрема, відносяться:

а) у родині – ненормальна обстановка (пияцтво батьків, конфлікти між ними, жорстоке і несправедливе поводження з дітьми, їхня бездоглядність, споживче відношення до життя, залучення батьками дітей у жебрацтво, азартні ігри, вчинення злочинів й ін.);

б) у школі – низький рівень виховної роботи, слабка дисципліна, необґрунтоване виключення підлітків зі школи, погана організація дозвілля учнів, відсутність зв’язку з батьками й ін.);

в) у трудовому колективі – слабка трудова дисципліна, негативне відношення до права, державного майна, кругова порука, аморальна поведінка представників адміністрації й ін.;

г) у найближчому побутовому оточенні – аморальна поведінка сусідів, вплив раніше засуджених осіб на навколишніх, відсутність культурно-виховної роботи в мікрорайоні, домоуправлінні; пасивність громадськості в боротьбі з негативними явищами в найближчому побутовому оточенні й ін.);

д) у військових колективах – неналежна дисципліна, кругова порука, „дідівщина”, негативне відношення до статутних положень, зловживання командного складу владою, ігнорування думки колективу й ін.;

е) у системі виправно-трудових установ – порушення режимних правил особами, що відбувають покарання, зловживання владою представниками адміністрації й ін.

Зрозуміло, що перелік названих сфер, як і криміногенних факторів, які в них існують, не є вичерпними. З урахуванням специфіки виду злочину одні з них будуть виступати в якості основних, домінуючих сфер, інші такого значення мати не будуть. Однак з обліком конкретної правової й кримінологічної ситуації саме в них потрібно виявляти причини й умови, що сприяли вчиненню злочину й вживати заходів до їх усунення.

Все сказане свідчить про прикладне значення викладених положень кримінології, через що вони повинні застосовуватися на практиці всіма правоохоронними органами, а також прокурором у процесі забезпечення законності в їхній профілактичній діяльності.

Поиск по сайту: