Основні стратегії протидії та запобігання злочинності в зарубіжних країнах

Термін „стратегія” вживається переважно у військовому лексиконі, як наука, яка включає в себе теорію і практику ведення війни, військових кампаній і великих бойових операцій. Але сучасні словники надають цьому терміну більш широке значення: мистецтво керівництва суспільними процесами, політичною боротьбою. В юридичній літературі під цим терміном розуміється мистецтво протидії злочинності і окремим злочинам, що здійснюється на основі загальної концепції, визначення цілей і засобів їх досягнення, реалізації різноманітних заходів[26].

Історія свідчить, що впродовж сторіч ці стратегії протидії злочинності постійно змінювалися у зв’язку із змінами соціально-економічних, ідеологічних, політичних умов існування людства. Однак, не одна із них вирішити проблему протидії злочинності не змогла. Тому завдання полягає в їх раціональному комплексному використанні. В історичному плані застосовувалися чотири основних стратегії, які включали різні напрямки протидії злочинності. Це такі стратегії: 1) кримінального переслідування; 2) профілактики; 3) безпеки; 4) компромісів. Всі ці стратегії, в плані їх практичного застосування, спрямовані на особу злочинця, на сам злочин і на причини та умови, що сприяють вчиненню злочину.

Стратегія кримінального переслідування передбачає застосування широкого арсеналу заходів кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого характеру, спрямованих на припинення злочинної діяльності, застосування кримінальних покарань, загальної і спеціальної превенції злочинної поведінки.

Стратегія компромісів – це тимчасові домовленості державної влади (органів правосуддя і охорони правопорядку) з окремими особами, або групами осіб, які вчинили злочини, спрямовані на взаємні поступки, які стосуються кримінального переслідування. Ці компроміси пов’язані з: покаянням винного і відповідно зменшенням терміну покарання; співробітництвом злочинців з правоохоронними органами; застосуванням спеціальних судових процедур і гуманного ставлення до неповнолітніх правопорушників; відновним правосуддям і створенням умов для примирення потерпілих і правопорушників та усуненням наслідків, спричинених злочином, відшкодуванням збитків, заподіяних потерпілому (якщо це можливо).

Стратегія безпекиполягає у застосуванні різноманітних технічних заходів, спрямованих на охорону і захист різноманітних об’єктів, а також, громадян від можливих злочинних посягань. По суті, тут мова йде про усунення умов, які сприяють вчиненню злочинів, зменшення можливостей для вчинення злочину, інформаційну і роз'яснювальну роботу з населенням, здійснення допомоги жертвам злочинів тощо.

Стратегія профілактикивключає широкий комплекс заходів загально соціально, соціально-кримінологічного та індивідуального характеру, спрямованих на соціальну реорганізацію суспільства, підвищення рівня моральності і загальної культури особистості, її фізичного і психічного здоров’я.

Профілактика злочинів в зарубіжних країнах включає: соціальну, медико-психологічну, суспільну, пенітенціарну профілактику.

Соціальна профілактика, спрямована на реформування системи культури, освіти, засобів масової інформації, вирішення національних і расових проблем, проблем економічної нерівності, удосконалення охорони здоров'я, поліпшення шкільної освіти, організація молодіжних клубів, навчання батьків і т. ін.

Для цього реалізуються різні програми «районної профілактики правопорушень», головна ідея якої полягає в тому, що контроль за правопорушеннями повинний знаходиться в малих соціальних групах. Різні районні проекти профілактики успішно застосовуються в Америці вже більш 50 років у районах з високим рівнем правопорушень. Профілактика на мікрорівні дає свої певні позитивні результати, особливо щодо неповнолітніх. Заходи індивідуальної профілактики спрямовані на усунення антисоціальної спрямованості особи.

Медико-психологічна профілактика злочинів або клінічна профілактика виходить з необхідності лікування злочинця на індивідуальному рівні. На думку прихильників медико-психологічної профілактики, оскільки безпосередні причини злочинної поведінки полягають в психопатології, розумовій відсталості, підсвідомих антигромадських інстинктах, профілактика повинна носити медичний характер.

Реалізація заходів такого профілактичного впливу має на меті поліпшити процес виправлення злочинців, змінити систему потреб, удосконалити схильності, змінити мотивування і відносини.

Плани профілактики складаються по-різному:

- для профілактики злочинів з боку осіб, які ще не вчинили злочинів, але схильних до них, і які полягають у небезпечному стані;

- для засуджених, що перебувають у виправних установах і в умовах напівволі (апробація, відстрочка, постпенітенціарний нагляд (адміністративний нагляд), спеціальні установи для підлітків).

Основні профілактичні заходи:хірургічні, психохірургічні, медичні, медико-педагогічні, групова психотерапія і психодрама.

Серед хірургічних заходівможна назвати кастрацію, стерилізацію, пластичні операції. Психохірургічна профілактика - це операції на мозку з метою лікування від агресивності осіб з уродженими епілептоїдними і сексуальними відхиленнями. Медична профілактикапоплягає в медикаментозному лікуванні. Вона може застосовуватися до осіб з високим ступенем агресивності, до хронічних алкоголіків і наркоманів. Медико-педагогічна профілактикарозрахована на неповнолітніх і розумово відсталих. Її призначення - виховання у профілактованих належного рівня самоконтролю за допомогою систематичного спілкування з психологом і зняття психологічних навантажень і стресів. Психоаналітичне лікуваннязасноване на парапсихологічному гіпнозі. Лікування здійснюється психоаналітиком у відношенні неврастеніків, людей «з ідеєю фікс» чи з важким характером. Групова психотерапія - припускає включення особи до колективу людей для вільних дискусій. При цьому передбачається, що завдяки спілкуванню особа звільняється від болісних підсвідомих асоціальних ідей і потягів. У результаті такої профілактики може бути послаблена агресивність. Профілактика за типом психодрами(розроблена у 1921 р. Дж. Морено) припускає участь особи в групі, де, як у спектаклі, розігруються життєві драми. Беручи участь у них, випробуваний реалізує негативні емоції і тим самим звільняється від агресивності і конфліктності.

Така профілактика застосовується до трьох групзлочинців: хворих з органічними поразками мозку; аномальних осіб, що займають граничний стан між розумовим здоров'ям і хворобою; осіб, що мають інші психічні розлади.

Злочинність же розумово нормальних осіб (а їх у загальній масі 70-75%) потребує застосування звичайної кримінально-правової, спеціально-кримінологічної і пенітенціарної профілактики.

Але не слід переоцінювати цих профілактичних заходів. Представники названих напрямків профілактики добре розуміють, що їхні методи не універсальні і багато інших видів злочинів держава може утримати у певних межах спеціально-кримінологічними заходами.

Суспільна профілактика.У більшості західних країн немає стрункої системи громадських організацій, покликаних займатися профілактикою злочинності. Вона не координується якими-небудь органами і базується винятково на благодійних засадах. Фінансується ця діяльність, як правило, за рахунок різних фондів. Але мережа таких громадських організацій досить широка і напрямки їхньої діяльності різноманітні. Це й індивідуальна профілактика, і профілактика різних видів злочинів, і профілактика рецидивної злочинності, і допомога в ресоціалізації особистості. Однак, як показує практика, і це було відзначено в ряді документів ООН, ефективність участі громадян при найсумлінному виконанні ними своїх обов'язків невелика. Виправити злочинця силами громадськості украй важко. Оскільки

злочинець, що виправився, у цьому випадку повинний бути вище пороків суспільства, у якому він живе.

Проте, у багатьох західних країнах є загальновизнаним, що без участі громадськості проблему боротьби зі злочинністю вирішити неможливо.

У США в середині 70-х років минулого сторіччя виникли численні асоціації надання допомоги ув'язненим в місцях позбавлення волі, а також цивільні комісії по боротьбі зі злочинністю. Громадяни активно приймали участь у роботі служб пробацій, що змусило уряд США законодавчо закріпити добровільне співробітництво громадян у системі пробацій і надавати їм матеріальну допомогу. Фактично кожен штатний співробітник служби пробації (або пероул) приймає під своє керівництво певне число добровільних непрофесійних помічників, кожному з яких доручається ведення однієї чи декількох справ"піднаглядних". Практика показала ефективність громадської допомоги професіоналам. Громадяни беруть участь у роботі служб пробацій, що існують при судах, а також у реалізації різних локальних програм: по організації дозвілля неповнолітніх, контролю за відвідуваністю шкіл і т.ін.

Перелік цих програм можна було б продовжити. Але хотілося б зупинитися лише на одному прикладі участі громадян-добровольців у діяльності системи юстиції. Це їхня участь у так званих трудових дорадчих комітетах громадян.Ці добровільні об'єднання займаються пошуком місць для працевлаштування осіб, які звільняються з виправно-трудових установ, навчанням їх відповідним спеціальностям у місцях позбавлення волі, стимулюють роботодавців до прийому на їхні підприємства навчених робітників - колишніх ув'язнених.

Значна маса кримінологів Заходу визнають, що запобіжна діяльність, яка заснована на примусовому і пасивному підпорядкуванні їй осіб, схильних до вчинення правопорушень і злочинів, не є економічною і не має, морального виправданняв передовому суспільстві. Активна участь громадськості і підтримка з її боку вважається неодмінною умовою ефективності діяльності системи запобігання злочинності і контролю за нею.

Оптимальний варіант участі громадськості в профілактиці зводиться до поєднання професійної роботи і роботи громадськості, яка здійснюється під керівництвом професіоналів.

Пенітенціарна профілактика здійснюється в місцях позбавлення волі і включає в себе різноманітні заходи індивідуальної профілактики і медико-психологічного впливу.

Поиск по сайту: