 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Поняття та системи військових злочинів
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності, обороноздатності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є наважливішими функціями держави.
Національна безпека України, яка передбачає захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, неможлива без забезпечення її військової безпеки. Суб'єктами забезпечення військової безпеки є Воєнна організація та правоохоронні органи держави, у яких передбачена військова служба.
Головним фактором забезпечення військової безпеки держави є висока бойова готовність Збройних Сил та інших військових формувань забезпечення безпеки, яка неможлива без дотримання військовослужбовцями (військовозобов’язаними, резервістами тощо) у повсякденній діяльності встановленого порядку несення або проходження військової служби. Тому будь-який злочин проти військової служби спричиняє шкоду військовій безпеці держави і в цьому полягає підвищена суспільна небезпечність цих злочинів. У Кримінального кодексу України зазначається, що військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом ХІХ КК злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження вій-ськової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'яза-ними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Поняття злочину проти встановленого порядку несення або проходження військової служби не суперечить загальному поняттю злочину, сформульованого у ст. 11 Кримінального кодексу України, відповідно до якого злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або без діяльність), вчинене суб’єктом злочину. Навпаки, поняттю військового злочину притаманні усі ознаки, характерні для поняття злочину: суспільна небезпек-ність, кримінальна протиправність, винність та караність. Водночас військові злочини мають й специфічні ознаки, пов’язані з особливостями об’єкта та суб’єкта посягання. Суспільна небезпечність військового злочину полягає у спричиненні шкоди або створенні загрози заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам особи, суспільства, держави. Тому кожний злочин проти встановле-ного порядку несення військової служби, обов’язково спричиняє шкоду, або несе загрозу спричинення шкоди військовій безпеці України. Кримінальна протиправність як ознака цієї групи злочинів означає, що відповідальність за кожний з них прямо передбачена у розділі XIX Кри-мінального кодексу України. Інші злочини, що вчиняються військовослуж-бовцями і спричиняють шкоду військовій безпеці України, порядку проход-ження та несення військової служби (наприклад, одержання хабара чи заво-лодіння військовим майном організованою групою) повинні бути кваліфіковані за іншими статтями Кримінального кодексу. Караність злочинів проти військової служби характеризується тим, що за всі ці злочини передбачені певні види покарань. При цьому окремі види по-карань судом можуть бути призначені лише військовослужбовцям (зокрема, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та службові обмеження для військовослужбовців).Родовим об’єктом військових злочиніввиступають суспільні відносини, які виникають у зв'язку з регулюванням порядку несення або (та) проходження військової служби із забезпечення військової безпеки держави. Порядок проходження військової служби регулюється низкою нормати-вных актів: Статутами Збройних Сил України, Законами України «Про вій-ськовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідними Положеннями про проходження громадянами України військової служби у військових фор-муваннях України тощо.Безпосереднім об’єктом військового злочину виступають конкретні від-носини, пов’язані з несенням або проходженням військової служби, проти яких спрямовано злочинне діяння. Суб’єктивна сторона військових злочинів характеризується умисною виною (зокрема статті 402,404,406), необережною виною (статті 403, 412, 413, 425). Деякі військові злочини можуть бути скоєні як умисно, так і необережно (статті 418, 419, 420,). В окремих складах злочину діяння може бути вчинено лише умисно, у той час, як ставлення до наслідків буде характеризуватися як умислом, так і необережністю (ст. 423, 424). Суб’єкт злочинів, передбачених розділом XIX Кримінального кодексу України – спеціальний. Ним може виступати лише громадянин України – вій-ськовослужбовець абовійськовозобов'язаний (резервіст) під час проходження зборів. Перелік військовослужбовців дається в Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу (ст.4)», а також міститься у Положеннях про проходження служби у відповідних військових формуваннях України. Військовозобов'язанимиє особи, які перебувають у запасі для комплек-тування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Порядок, підстави та терміни проходження військовозобов'язаними навчальних зборів визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу (ст.1,2,22-26. Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 423-426 Кримінального ко-дексу України може бути лише військова службова особа. Всі склади злочинів, які містяться у розділі XIX Особливої частини Кримінального кодексу України в залежності від змісту їх безпосереднього об’єкта можливо класифікувати на наступні групи:1) злочини проти порядку підлеглості та військової честі (статті 402-406);2) злочини проти порядку проходження військової служби (статті 407-409);3) злочини проти порядку збереження та користування військовим майном (статті 410-414);4) злочини проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415-417);5) злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спе-ціальних служб (статті 418-421);6) злочини у сфері охорони державної таємниці (стаття 422);7) військові службові злочини (статті 423-426);8) злочини проти порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій (статті 427-433);9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними кон-венціями (статті 434-435). У Збройних Силах України та інших військових формуваннях разом із злочинами вчинюються військові дисциплінарні проступки (правопорушення), які також посягають на встановлений порядок несення або проходження військової служби. Розмежування між ними здійснюється за двома критеріями: наявність суспільної небезпечності та кримінальної протиправності. Злочини є суспільно небезпечними і кримінально протиправними діяннями, військові дисциплінарні проступки є менш суспільно небезпечними діяннями і уявляють собою дисциплінарні правопорушення, вчинені військовослужбовцями. § 2. Кримінологічна характеристика військових злочинів та осіб, які їх вчинили. Кримінологічна характеристика військових злочинів охоплює два блока інформації: 1) кількіс-но – якісні показники військової злочинності; 2) характеристика особистості осіб, які вчиняють військові злочини.Слід зазначити, що в цілому криміногенна ситуація у військових форму-ваннях в останні роки має стійку тенденцію до стабілізації, відмічається її зага-льне поліпшення. В 2008 році було зареєстровано військових злочинів на 12,8 % менше, ніж у 2007 році, а в 2009 році – на 1,8 %. Кількість загальнокри-мінальних злочинів, вчинених військовослужбовцями, щороку також зменшу-ється (див. таблицю 1).
Серед військових злочинів більше ніж удвічі скоротились злочині, пов’язані із зловживанням владою, на 11% – ухилення від військової служ-би. Водночас на 17% збільшилась кількість злочинів, пов’язаних із заволодін-ням військовим майном.
Практично на рівні минулого року залишилась кількість зареєстрованих злочинів, пов’язаних з порушенням правил взаємовідносин між військовослуж-бовцями (див. таблицю 2).
Таблиця 1| За 2007 рік | За 2008 рік | За 2009 рік | |
| Зареєстровано злочинів | |||
| військових | |||
| загальнокримінальних |
Структура військових злочинів за останні три роки виглядає так:
Таблиця 2
| Найбільш розповсюджені види війсь-кових злочинів (з числа зареєстро-ваних) | За 2007 рік | За 2008 рік | За 2009 рік |
| Порушення статутних правил взаємо відносин між військовослужбовцями | |||
| Зловживання владою або службовим становищем | |||
| Перевищення влади або службових повноважень | |||
| Заволодіння військовим майном | |||
| Ухилення від військової служби |
Говорячи про особистість злочинця – суб’єкта військових злочинів, слід відмітити, що специфіка осіб, які вчинюють злочини, передбачені розділом XIX Кримінального кодексу України, пов’язана з їх особливим статусом військовослужбовців. Окрім особливостей, обумовлених статтю та віком війсь-ковослужбовців, зокрема, перевагою чоловіків молодого віку необхідно зазна-чити, що злочинці з числа військовослужбовців строкової служби та служби за контрактом солдатського та сержантського складу за рівнем освіти частково відстають від контингенту цивільного населення однакового з ними віку. Прак-тика свідчить про те, що свідомість військовослужбовців цієї категорії, які ско-юють злочини під час проходження або (та) несення військової служби, забру-днено такими ганебними звичками поглядами та поняттями, як культ неповаги до іншої людини, небажання виконувати будь – які обов’язки військової слу-жби, допомагати співслужбовцю, ігнорування вимог статутів та військової дисципліни, агресивна поведінка у конфліктній ситуації тощо. У військове середовище щороку надходять особи з неврівноваженою психікою, а іноді з відверто антигромадськими поглядами. Зазначений «складний» для виховання контингент в умовах реформування Збройних Сил України та інших військових формувань намагається будь – якою ціною зайняти лідируючі позиції у військо-вих підрозділах. Так, злочини, що характеризуються елементами грубої сили, приміти-вності, жорстокості, зухвалості (непокора, опір начальникові або примушу-вання його до порушення службових обов’язків, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, самовільне зали-шення військової частини або місця служби, дезертирство тощо), як правило вчинюються військовослужбовцями з більш низьким рівнем освіти, ніж, напри-клад, військові службові злочини. Злочини проти порядку підлеглості та військової честі здійснюються не для досягнення будь – яких раціональних цілей, а є для правопорушників само-ціллю, проявом його наміру протиставити себе інтересам військової служби, інших військовослужбовців військової частини (установи, організації). Соціа-льна спрямованість особи правопорушника цієї групи – вкрай егоїстична. Рівень освіти і культури у осіб, які скоїли злочини, передбачені статтями 402 – 406 Кримінального кодексу України, за середньостатистичними показ-никами зазвичай нижче, ніж у військовослужбовців, які сумлінно виконують свій військовий обов’язок.
Так, солдат військової частини Ш., будучи незадоволеним тим, що його співслужбовець П. нібито погано знає вимоги статутів, вдарив його кулаком у груди. Внаслідок рефлекторної зупинки серця військовослужбовець помер. Винну особу засуджено до 5 років позбавлення волі.
Викладене стосується й військовослужбовців, які вчинюють такі злочини, як самовільне залишення військової частини, або місця служби(ст. 407 КК), дезертирство(ст. 408 КК), ухилення від військової служби шляхом само-калічення (ст. 409), умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411 КК) тощо. Багато суб’єктів цих суспільно небезпечних діянь виховувалися без батька або за інших неблагонадійних сімейних умов. Біля половини правопорушників негативно характеризувалися до призову на військову службу. Що стосується суб’єкта військових службових злочинів, то тут зафіксовано таку закономірність: чим вище військове звання у військовослужбовця, тим більше у нього спостерігається схильність до корисливої мотивації при вчиненні злочину, ніж до насильницько – агресивної. Тому військові службові особи у військовому званні сержант служби за контрактом, прапорщик, молодші і старші офіцери в останні роки частіше вчинюють такі військові злочини, як розкрадання військового майна, зловжи-вання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність військової влади, недбале ставлення до військової служби тощо. Державна статистика свідчить про те, що рівень судимості за військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у відносних показниках зростає. Так, у 1998 році за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6 % від загальної кількості), в 1999 році – 354 (18,2%), а в 2000 році – 287 (майже 20 %). Крім того, серед засуджених за вказані злочини з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 році цей показник становив 36%, у 1997 році – 47%, в 1998 – 52%, у 1999 – 54,5%, а у 2000 році – 55%). У 2005 році питома вага офіцерів і прапорщиків, засуджених за злочини, передбачені статтями 423–426 КК України склала 68 % від загальної кількості засуджених за військові службові злочини військовослужбовців, а у 2007 році - 68,3%. Спостерігається також збільшення показника участі офіцерів у злочинних діях, що вчинені у Збройних Силах. У 1994 році він складав 7%, у 2004 році – 24%, у 2008 році -29%.Особливістю особистості злочинця - суб’єкта військових службових злочинів, є те, що у якості останнього завжди виступає особа, яка наділена державою певною сукупністю прав і владних повноважень щодо використання державного майна, а також стосовно третіх осіб (військовий начальник, пред-тавник влади - військовослужбовець, особи, що обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків). Це військовослужбовці, які входять до складу апарату військового управління, мають підлеглих за посадою чи за військовим званням і згідно обов’язків начальника, повинні бути прикладом для них. Таку особистість можливо уявити як сукупність властивостей, які виражають соціальну сутність особи у зв’язку з вчиненням нею військового службового злочину, а також особисто - структурних і морально - психологічних якостей, що складають її індивідуальність, духовний світогляд, взятий у розвитку і взаємодії із соціа-льними та індивідуальними умовами, що визначають її соціальну позицію та обумовили злочинну поведінку.
Даючи загальну характеристику типології особистості суб’єкта військових службових злочинів, необхідно мати на увазі, що цей суб’єкт (військова слу-жбова особа)може бути зарахований скоріше до корисливого, ніж до наси-льницького типу злочинців. Виключення складає військова службова особа – суб’єкт злочину, передбаченого ч.2 ст. 424 КК України (застосування неста-тутних заходів впливу до підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого).
В залежності від ступеня соціальної захищеності та інших умов проход-ження військової служби потрібно виокремити дві категорії військових служ-бових осіб, які вчинили злочини, передбачений ст. 423-426 КК України (перша категорія):
- військові службові особи, у яких установка на скоєння зловживання вла-дою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повно-важень, недбалого ставлення до військової служби, бездіяльності військової влади, склалася з урахуванням несприятливих соціально - економічних умов проходження військової служби.
У зазначеної категорії військових службових осіб має місце переконання щодо можливості порушувати кримінальний закон через недостатню соціальну захищеність як свою, так й інших осіб. Існуючими економічними труднощами та прогалинами у законодавстві про соціальний захист військовослужбовців вони виправдовують свої злочинні наміри, перекладаючи на державу відпо-відальність за вчинені діяння.
При цьому злочинці - представники першої категорії не враховують ту об-ставину, що внаслідок їхніх дій спричиняється шкода не лише інтересам дер-жави, але й фізичним особам, зокрема, конкретним військовослужбовцям, які також потребують соціального захисту.
Згідно класифікації злочинців за характером їх антисоціальної спрямо-ваності, дану групу військовослужбовців можливо віднести до осіб з інди-відуально-анархістським ставленням до своїх службових обов’язків (зі звичкою перекладати на інших осіб або на зовнішні фактори відповідальність за вчинене ними суспільно-небезпечне діяння).
До другої категорії можуть бути віднесені: військові службові особи, вчинення якими злочинів передбачених ст. 423-426 КК не пов’язано з недос-татніми заходами держави щодо їх соціального захисту.
До характерних особливостей цієї категорії особистості злочинця-суб’єкта військових службових злочинів необхідно віднести наступне:
- військові службові особи даної категорії у своїй більшості є старшими офіцерами;
- вони наділені правом прийняття рішень щодо використання споруд, тран-спортних засобів, іншого військового майна, військовослужбовців, а деякі з них – правом прийняття рішень про притягнення підлеглих їм по службі осіб до передбачених законом видів відповідальності;
- зазначені особи у зв’язку з тривалим терміном проходження військової служби та внаслідок перебування у відповідній посаді, як правило, забезпечені усіма передбаченими у Збройних Силах України та інших військових фор-муваннях видами постачання.
Як свідчать матеріали кримінальних справ за 1996-2008 р.р., злочин-цями - військовими службовими особами наведеної вище категорії виступають командири військових частин, начальники підрозділів органів військового управління відповідної ланки, начальники служб та інші особи, чия діяльність пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків.
Для цієї категорії злочинців за характером їх антисоціальної спрямо-ваності характерно негативно - зневажливе ставлення до інших людей, у першу чергу до підлеглих їм по службі осіб, яке може полягати у нехтуванні їхніми правами і соціальними потребами, перекручуванні службових обов’язків, позбавленні підлеглих премії без достатніх підстав, віддачі неправомірних наказів (розпоряджень) тощо. Маючи більш високий соціальний статус, ніж злочинці - особи першої категорії, представники другої категорії вважають, що службове становище надає їм право використовувати військове майно або (та) підлеглих для задоволення власних потреб. При цьому поняття «інтереси служби» тлумачаться ними дуже вільно, як правило, на власну користь. Мотивацією їх злочинної поведінки виступають корисливі прагнення, інші особисті інтереси, а також інтереси третіх осіб.Так, у кримінальній справі стосовно полковника Д. судом було вста-новлено, що останній, будучи військовою службовою особою, перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи усупереч інтересам військової служби, передав органам місцевого самоврядування військове містечко, чим спричинив державі тяжкі наслідки.
§ 3. Фактори, причини та умови вчинення військових злочинів. Під факторами злочинності розуміються процеси та явища соціального життя, з якими вона пов’язана та взаємодіє, які її породжують та відтворюють. Оскільки Збройні Сили України є частиною нашого суспільства, то й фактори військової злочинності є наслідком тих соціальних протиріч, які притаманні суспільству у цілому. Водночас, йдеться не про всі про суспільні протиріччя, характерні для розвитку суспільства, а про їх негативні складові, яки створю-ють передумови для вчинення злочинів військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань. За своїм складом ці протиріччя можна поділити на:- протиріччя економічного характеру (відсутність достатніх грошових коштів та обмеженість капіталовкладень для забезпечення нормального функціонування Збройних Сил України та інших військових фор-мувань);- протиріччя політичного характеру (наприклад, історії розвитку Зброй-них Сил України відомі неодноразові зміни політичних рішень стосов-но їхньої загальної чисельності, складу, штатної структури, а також доцільності існування окремих структурних підрозділів та військових навчальних закладів);- соціально – психологічні протиріччя (нездоровий моральний клімат у суспільстві, який тягне зміну моральних орієнтирів, посилення право-вого нігілізму, вакуум морального регулювання);- протиріччя правового характеру (недосконалість законодавства, яке регламентує проходження військової служби, відсутність можливості в окремих випадках реалізувати свої соціальні права та потреби через протиріччя у чинному законодавстві);- організаційно – управлінські протиріччя (відсутність узгодженої позиції між окремими ланками державного апарату з питань військового будівництва);- протиріччя інформаційного характеру (викривлення інформаційного супроводу діяльності Збройних сил України та інших військових формувань засобами масової інформації);- протиріччя криміногенного характеру (фактори злочинності у державі у цілому);- соціальні протиріччя (слабкість соціальних змін у державі, недостатня соціальна захищеність окремих категорій військовослужбовців). В деяких випадках вчиненням злочинів військовослужбовцями строкової служби сприяє низький рівень соціальної захищеності військовослужбовців строкової служби та служби за контрактом. Так, за результатами проведеного Науково-дослідним центром гумані-тарних проблем Збройних Сил України в 2007 році соціологічного дослідження іміджевих характеристик Збройних Сил України в сучасних умовах, 35% військовослужбовців строкової служби з числа опитаних не задоволені розміром свого грошового забезпечення, 15% - житловими умовами, та 18% - умовами відпочинку та організацією дозвілля. З числа опитаних військовослужбовців служби за контрактом солдатського та сержантського складу, 38% не задоволені розміром свого грошового за без-печення; 44% - житловими умовами, і 31% - умовами відпочинку й органі-зацією дозвілля. Вчиненню злочинів військовослужбовцями строкової служби та служби за контрактом сприяє те, що внаслідок падіння престижу військової служби, продовжується масовий відтік зі Збройних Сил України та інший військових формувань найбільш підготовлених, дієздатних та енергійних молодих офіцерів. Ті, хто залишився служити, не завжди можуть вчасно зреагувати на ту чи іншу конфліктну ситуацію у військовому колективі, прийняти виважене та своєчасне рішення. З іншого боку, старші офіцери у посадах командира бата-льйону та вище, які мають певний досвід керівництва підлеглими, у разі вчинення підлеглими дисциплінарного правопорушення або злочину, не поспішають інформувати про це військову прокуратуру та Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, а іноді навіть вживають заходів щодо укриття вчинених суспільно – небезпечних діянь від командування та правоохоронних органів. Особливо дана ситуація характерна щодо таких категорій злочинів, як самовільне залишення військової частини або місця служби, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, застосування нестатутних заходів впливу щодо підлег-лого, розкрадання військового майна тощо. Залишені без належного реагування порушення чинного законодавства з боку як солдат, так і їх начальників, призводять до відчуття право поруш-никами – військовослужбовцями своєї безкарності, а відтак, провокують пода-льшу зухвалість у скоєні інших суспільно небезпечних діянь, сприяють підви-щенню рівня латентної злочинності у військових формуваннях. Що стосується злочинів, які вчинюються особами офіцерського складу, прапорщиками, та військовослужбовцями служби за контрактом, то основними факторами, причинами та умовами їх скоєння можна назвати: 1. Несприятливі соціально – економічні умови проходження військової слу-жби, низький рівень соціальної захищеності;Так, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Науково-дослідним центром гуманітарних проблем Збройних Сил України у 2005 році1, лише 11% офіцерів дали позитивну оцінку діяльності держави у вирішенні проблем Збройних Сил України. Цей показник ще раз засвідчив високий рівень незадоволеності офіцерів турботою держави про Збройні Сили України. Дина-міка зазначеного показника у порівнянні з минулими роками, являє собою наступне: в 2001 році 92%, 2002 році – 82%, 2003 році – 63%, 2004 році – 72%, 2005 році – 85% незадоволених турботою органів державної влади про Зброй-ні Сили України (див. Таблицю).
Оцінка діяльності держави у вирішенні проблем
Збройних Сил України.
| Оцінка діяльності держави у вирішенні проблем ЗСУ | Офіцери ЗСУ | Молодші офіцери | Старші офіцери | Вищий оф. склад |
| Негативна оцінка | 85% | % | 54% | 85% |
| Позитивна оцінка | 11% | 35% | 39% | 15% |
| Важко відповісти | 4% | 8% | 7% | - |
В сучасних умовах існування Збройних Сил поширюється протиріччя між загальнонаціональною значимістю армії і падінням її престижу. Одна з причин цього полягає в неблагополучному стані матеріального та соціально-побуто-вого забезпечення офіцерів. І як наслідок цього - поширення соціальної апатії офіцерського складу, зниження інтересу до військової служби.
Так, лише 3% офіцерів повністю задоволені грошовою компенсацією своєї праці з боку держави.
Для значної частини офіцерів (59%) грошове утримання є основним джерелом доходів їхніх сімей. Для іншої частини офіцерів сімейний бюджет складається з: грошового утримання та заробітної платні дружини (27%); до-даткової фінансової допомоги батьків (9%); грошового утримання та додат-кових заробітків (5%).
Як і раніше гострим залишається питання забезпечення житлом. Переважна більшість офіцерів (77%) незадоволена своїми житловими умовами, оскільки лише 15% офіцерів мають власну квартиру.
У зв’язку з викладеним, авторами проведеного соціологічного дослід-ження зроблено висновок про те, що ситуація, яка склалася у сфері соціаль-ного захисту військовослужбовців Збройних Сил України спонукає офіцера порушувати закони та накази, щоб шукати різні джерела заробітку. Для цього
використовується вільний від служби час. Так 99% опитаних вирішують пи-тання матеріального забезпечення з використанням інших засобів та джерел доходів. При цьому 63% для виживання використовують спосіб «жорсткої економії»
За результатами проведеного в 2007 році соціологічного дослідження іміджевих характеристик Збройних Сил України в сучасних умовах, переважна більшість офіцерів й прапорщики Збройних Сил України також не задоволена рівнем своєї соціальної захищеності. Викладене підтверджується й прикладами із судової практики. Так, вироком військового місцевого суду прапорщик Л. визнаний винним у тому, що він використав підлеглих військовослужбовців для особистих послуг, а саме для робот по розвалюванню стін в особистому домоволодінні, під час яких рядовому М. було спричинено травму. Пояснюючи в суді свої дії, Л. послався на скрутне матеріальне становище, що не дозволило йому найняти відповідних фахівців.2. Недоліки у підборі кадрів на відповідні посади; обіймання окремими військовими службовими особами однієї посади протягом тривалого часу;
3. Відсутність коштів на проведення повноцінної бойової підготовки вій-ськовими підрозділами, частинами тощо; 4. Недосконалість обліку та порушення порядку зберігання військового майна; 5. Віддаленість органів військового управління вищого рівня, контролючих та прокуросько-слідчих органів. 6. Бажання деяких командирів і начальників використати своє службове становище для незаконного збагачення за рахунок держави. 7. Неналежне виконання окремими військовослужбовцями своїх обов’язків, пов’язаних із проходженням та несенням військової служби.У слідчій і судовій практиці мали місце випадки, коли порушення своїх функціональних обов'язків, пов’язаних із несенням спеціальних служб особами, які їх виконують, призводило до вчинення тяжких злочинів.
Так, розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням громадя-нина Б. у скоєнні злочинів, передбачених п. п. 1, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України (1960 р), встановлено, що близько першої години ночі черговий контрольно-перепускного пункту (КПП) військової частини прапорщик Г., грубо порушивши вимоги ст. 304 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, допустив на територію КПП громадянина Б., з яким протягом двох годин вживав спиртні напої. У подальшому Б. заволодів виданою Г. табельною зброєю - пістолетом ПМ і пострілами з нього вбив як самого Г., так і його помічника рядового Б.
§ 4. Проблеми протидії злочинам у Збройних Силах України та інших військових формуваннях Проблеми протидії злочинності у військових формуваннях України бага-то у чому перетинаються з факторами, причинами та умовами, що їй сприяють.Лише після усунення (повного чи часткового) цих факторів, або нейтралізації їх негативного впливу на порядок несення або проходження військової служби, можливо добитися певного «прориву» у справі боротьби зі злочинністю. Однією з проблем боротьби із злочинністю є недосконалість законо-давчої бази з цього питання. Так, незважаючи на підвищену суспільну небезпечність військових злочи-нів, санкцією жодної статті, які знаходяться у розділі XIX Кримінального коде-ксу України, додаткові покарання не передбачені. У разі, якщо вчинення зло-чину військовослужбовцем було пов’язано з його посадою або із зайняттям пев-ною діяльністю, суд має право призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у межах, встановлених ст. 55 КК. Додаткове покарання у виді позбавлення військового звання може бути застосовано судом лише до військовослужбовця, який вчинив тяжкий або особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку мотивів призначення цього виду додаткового покарання. Позбавлення військового звання у разі вчинення військовослужбовцем злочину середньої тяжкості, або невеликої тяжкості, законом не передбачено. Водночас, про можливість позбавлення військового звання за вчинення дисциплінарного правопорушення йдеться у Дисциплі-нарному статуті Збройних Сил України (ст.ст. 48-52,62,68). Це при тому, що суспільна небезпечність дисциплінарного проступку набагато нижче, ніж злочину.Стаття 148-1 кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність службових осіб за використання в особистих або інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користу-вання службових приміщень, засобів транспорту, чи зв'язку, техніки або ін-шого державного майна, якщо зазначені дії завдали державі шкоду на суму, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас, відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або служ-бовим становищем у формі незаконного використання транспортних засобів, спо-руд, іншого військового майна (ст. 423 КК України) настає лише за умови, що заподіяна істотна шкода, якщо вона полягає у спричиненні матеріальних збитків, складає 250 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, військовослужбовець, який спричинив державі шкоду у сумі, яка дорівнює, ска-жімо, 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не може бути притяг-нутий ні до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності.
Керівні документи з питань притягнення військовослужбовців до матері-альної відповідальності також містять багато протиріч. Так, в Інструкції про поря-док проведення службового розслідування у Збройних Силах України, взагалі відсутні: - визначення поняття службового розслідування; - посилання на можливість ініціювання призначення службового розсліду-вання для зняття безпідставних, як на думку військовослужбовця, звинувачень чи підозр; - констатація можливості особи відмовитися від дачі пояснень відповідно до вимог ст. 63 Конституції України; - вказівка на обов’язковість ознайомлення зі службовим розслідуванням юриста. Зазначені недоліки нормативного плану ускладнюють притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності, а в тягнуть відміну прийнятих рішень судом, деяких випадках взагалі унемож-ливлюють адекватне реагування держави на вчинене військовослужбовцем правопорушення. Наступною проблемою запобігання та протидії злочинності у військових формуваннях, є наявність латентної злочинності у військових частинах, установах, організаціях. При цьому приховування злочинів командирами (начальниками) відпо-відного рівня від органів військової прокуратури та Військової служби пра-вопорядку у Збройних Силах України, здійснюється, як правило, у зв’язку з наступними основними причинами: 1. «Круговою порукою» у військових підрозділах, коли військовослужбовці не називають особу, яка вчинила злочин, у тій, чи інший спосіб впливають на потерпілого і приховують або знищують знаряддя або (та) сліди злочину. Та-кий стан справ можливий у військових колективах, де неналежним чином проводиться виховна робота, сержанти й офіцери не користуються авторитетом у підлеглих, а неформальні лідери – навпаки, встановлюють свій порядок взаємовідносин. У наведеному випадку командування військового підрозділу, частини (уста-нови) тощо може не знати про злочини, що скоюються підлеглими, особливо тоді, коли суспільно небезпечні наслідки злочинних діянь настають не одразу (наприклад, військовослужбовець, до якого застосовано нестатутні взаємовід-носини, кілька днів ходить з тріщиною у щелепі або зі зламаним ребром). Схожа ситуація може спостерігатися й у разі вчинення військовими службовими особами таких злочинів, як зловживання владою або службовим становищем у формі незаконного використання підлеглого, перевищення влади чи службових повноважень, викрадення військового майна у групі з солдатами та сержантами строкової служби тощо. Але у цьому випадку, як правило, військовослужбовці контрактної служби, прапорщики, офіцери, які використо-вують службові повноваження усупереч інтересів військової служби, самі підбурюють підлеглих військовослужбовців на укриття вчинених неправо-мірних діянь. 2. Командуванню військової частини (установи, організації) відомо про вчинений злочин, але через небажання отримання негативної оцінки з боку командування вищого рівня, подань слідчого, заходів прокурорського реагу-вання, громадського резонансу, вчинене підлеглими суспільно небезпечне діян-ня та його наслідки, ними приховуються. Це може бути зроблено, зокрема шляхом покладення військовослужбовця, до якого застосовано нестатутні захо-ди впливу, до районної (міської) лікарні замість військового госпіталю, укриття нестачі майна, давання хабара представникам контрольно-ревізійних органів, термінове звільнення суб’єкта вчиненого злочину з військової служби тощо. Система й зміст основних напрямків профілактичної діяльності у військах повинні відповідати структурі й змісту причин, які обумовлюють існування злочинності у державі та її військових формуваннях. Для попередження злочинності військовослужбовців на загальносоціальному рівні першочергове значення мають державні заходи, що спрямовані на нейтралізацію, обмеження сфери й потужності дії базисних, у першу чергу економічних її причин та умов. Слід відновити престиж військової служби, забезпечити реальну професіо-налізацію військ, відповідність усього особового складу якісно новим вимогам сьогодення. Лише на цій основі можливо вирішити завдання загального та спеціального попередження злочинності військовослужбовців. Загальносоціальними невідкладними заходами попередження військових злочинів є: - відпрацювання доктрини військової безпеки України виходячи з вимог забезпечення її національної безпеки з урахуванням теперішньої внутрішньої ситуації у країні та зовнішньополітичної ситуації; - належне фінансування Збройних Сил України та інших військових фор-мувань, знаходячи належний компроміс між економічними можливостями дер-жави та сучасними потребами військ. При цьому фінансуватися мають як заходи, пов’язані із підтриманням бойової готовності військ (Сил), так і соці-альні програми для військовослужбовців та членів їх сімей. - перехід на комплектування усіх військових формувань та правоохоронних органів, у яких передбачена військова служба, виключно військовослужбов-цями служби за контрактом. У першу чергу, це стосується заміни солдатського і сержантського складу військовослужбовцями служби за контрактом. Для цього потрібно створити такі матеріально – технічні та соціально – економічні умови служби цих категорій військовослужбовців, які б давали їм більше можливостей для самореалізації. Так, враховуючи найнижчий рівень грошо-вого забезпечення солдатського та сержантського складу серед військово-службовців служби за контрактом, доцільним було б створити для них окремі факультети заочної форми навчання у військових училищах (інститутах). Після закінчення військового навчального закладу такий військовослужбовець у разі повторного підписання контракту міг би претендувати на присвоєння вій-ськового звання «лейтенант» із призначенням на відповідну посаду. - реформування кадрової політики у Збройних Силах України та інших вій-ськових формуваннях, всебічна підготовка офіцерського складу, підвищення вимог до їхніх ділових й моральних якостей; - відновлення, із урахуванням нових умов, військово – патріотичного вихо-вання призовників, поставити надійні перешкоди для поповнення військ осо-бами з антисоціальними поглядами. За даних обставин суттєвого значення набуває організація правового вихо-вання не лише офіцерів, прапорщиків, а й усіх без виключення категорій військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, вжиття заходів щодо зміцнення військової дисципліни, взаємодії з контро-люючими, правоохоронними та судовими органами. §5. Протидія та запобігання військовим злочинам органами прокуратури. Заходи, що вживаються прокурорсько – слідчими працівниками військових прокуратур мають бути направлені не лише проти конкретних злочинців, виступати перешкодою для здійснення злочинного наміру, а й усувати причи-ни, які породжують злочинність та умови, що їй сприяють. В основу діяльності органів прокуратури України щодо запобігання та протидії злочинності, покладені принципи законності, соціально-економічної та наукової обґрунтованості, системності, практичної спрямованості, взаємодії правоохоронних органів, інших органів державної влади з суспільними інсти-тутами. Військова прокуратура, як складова частина прокуратури України, здій-снює зазначену діяльність виходячи з названих принципів з урахуванням особливостей, притаманних Воєнній організації держави. Порядок діяльності військових прокурорів щодо запобігання та протидії злочинності визначаються Конституцією України, законами України «Про про-куратуру», «Про засади запобігання та протидії корупції», іншими законо-давчими актами, галузевими наказами Генерального прокурора України. За періодами реалізації прокурорських повноважень, діяльність військової прокуратури щодо запобігання та протидії злочинності умовно можна поділити на такі періоди. 1. Період діяльності до порушення кримінальної справи. У цей час прово-дяться прокурорські перевірки у військових частинах, установах, організаціях, призначаються ревізії, залучаються фахівці, отримуються пояснення від поса-дових, військових службових осіб, а також вживаються заходи щодо від-шкодування заподіяних державі збитків (у разі наявності нестачі, ознак роз-крадання, незаконного використання військового майна, грошових коштів тощо). За результатами перевірки за наявності підстав порушується кримі-нальна справа, або виноситься постанова про відмову у порушенні кримі-нальної справи.Так, на виконання Указу Президента України від 13.11.2008 № 1035/2008 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 вересня 2008 року „Про невідкладні заходи щодо зниження рівня загроз у сфері зберігання ракет, боєприпасів та компонентів рідкого ракетного палива Збройних Сил України” органами прокуратури проведено перевірки додержання законо-давства щодо забезпечення живучості баз, складів, арсеналів та викори-стання бюджетних коштів на зазначені цілі, в ході яких установлено численні порушення. За результатами проведених перевірок вжито заходів прокурор-ського реагування.
Наглядаючи за станом виконання посадовими особами органів військового управління законодавства про охорону здоров’я, запобігання не бойових втрат і травматизму серед особового складу військових формувань, військовими прокурорами регулярно отримується відповідна інформація з військово-меди-чних закладів, об’єктивність якої перевіряється із залученням фахівців, виявля-ються приховані випадки травмувань військовослужбовців. При цьому зверта-ється увага на адекватність заходів, вжитих військовими службовими особами щодо усунення причин травмування військовослужбовців, військовозобов’я-заних (резервістів), службовців тощо. Відмова у порушенні кримінальної справи не виключає можливості вжиття інших заходів реагування до осіб, які вчинили правопорушення, що не містить ознак злочину. Зокрема, ними можуть бути заходи адміністративного впливу (наприклад, складання протоколу про вчинення корупційного чи адмі-ністративного правопорушення), дисциплінарні стягнення, притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, заявлення позовів до суду тощо. 2. Період провадження досудового слідства у кримінальній справі. Це дуже важливий період, коли слідчий, використовуючи надані йому повнова-ження, не лише практично запобігає вчиненню нових злочинів однією особою, (групою осіб), а й шляхом затримання, обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, обвинуваченого, досягає й цілей загального попередження зло-чинів. Кримінально – процесуальний закон (ст.23-1) зобов’язує слідчого у кожній кримінальній справі з’ясовувати причини і умови, що сприяли скоєнню злочину, та вносити подання у відповідний державний орган про усунення цих причин і умов. Прикладом, коли діяльність слідчих органів сприяла державним органам вирішення завдань організації запобігання злочинам, наслідками яких є катастрофи техногенного характеру та чисельні людські жертви, є кримінальна справа, пов’язана з катастрофою літка Су-27 уб 27.07.2002 року на аеродромі «Львів» («Скнилів»). Під час розслідування цієї кримінальної справи Кабінетом Міністрів України у березні 2003 році видано постанову, яка передбачає обо-в’язкове проведення тренувальних польотів під час генеральної репетиції до заходів із залученням авіації. Крім того, у разі невжиття заходів командирами військових частин, орга-нами дізнання щодо усунень причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, прокурор повинен вжити заходів реагування, у тому числі й пов’язаних з притягненням винних осіб до дисциплінарної чи адміністративної відпові-дальності. 3. При розгляді кримінальної справи у військовому суді, прокурор повинен жити всіх передбачених законом заходів для доведення вини підсудного у вчиненні інкримінованих злочинів. Для цього він бере безпосередню участь у дослідженні доказів судом, об’єктивно і неупереджено оцінює їх, висло-влюючи обґрунтовані міркування з питань, що виникають в ході судового слідства. На цій стадії кримінального судочинства прокурор зобов’язаний виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, вносити пропозиції суду про винесення з цих питань окремої ухвали. Важко переоцінити значення судового розгляду кримінальних справ у розташуванні військових частин, коли застосування покарання до винного одночасно переслідує й загальнопопереджувальні цілі, оскільки воно впливає на психіку тих військовослужбовців, які здатні вчинити злочин. Для досягнення таких цілей велике значення має невідворотність покарання: розкриття кожного злочину, вчиненого військовослужбовцем, військовозобов’язаним (резервістом) тощо, засудження винного судом із призначенням відповідного покарання. 4. Нагляд військового прокурора за виконанням судових рішень у кримі-нальних справах є вельми серйозним напрямком прокурорської діяльності щодо запобігання та протидії злочинності у військових формуваннях. Вико-нання таких покарань, як службові обмеження ля військовослужбовців, позбав-лення волі на певний строк з випробуванням, коли військовослужбовець зали-шається на військовій службі, покладається на командування військової час-тини (установи, організації), у якій проходить службу засуджений. Комплекс організаційно – правових та виховних заходів, які повинні здійснюватися орга-нами військового управління при виконанні зазначених видів покарань, має позитивно впливати як безпосередньо на військовослужбовця, що відбуває покарання, так і на його співслужбовців. У разі неналежного виконання командуванням військової частини законів при виконанні вироків, постанов і ухвал суду стосовно військовослужбовців, котрі відбувають покарання, поє-днані з подальшим проходженням служби, прокурор вживає відповідних заходів реагування З метою своєчасного виявлення порушень закону, пов’язаних з обме-женням прав і свобод людини, щомісячно здійснюються перевірки законності та умов тримання на гауптвахті військовослужбовців, які відбувають зазначений вид покарання, та один раз на півріччя - законності та умов відбування покарання у виді тримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні. Крім того, реалізуючи повноваження щодо координації діяльності по бо-ротьбі зі злочинністю, військові прокурори у межах своєї компетенції сприяють налагодженню такого рівню взаємодії між військовими правоохо-ронними органами, який й би давав змогу своєчасно та ефективно поєднувати наявні в різних органах повноваження та реальні можливості по їх реалізації. Практично вся попереджувальна діяльність органів прокуратури має орієнтуватися на досягнення конкретного результату. Це зобов'язує військових прокурорів аналізувати та узагальнювати наглядову практику на предмет виявлення та недопущення в майбутньому фактів формалізму у всіх його проявах, гонитви за показниками та інших дій, які лише створюють видимість роботи за відсутності відчутних її результатів.
Рекомендована література:
1. Конституція України // Голос України. – 1996. – № 138 (1388). 27 липня.
2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг.ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1184 с.
3. Панов М.І., Касинюк В.І., Харитонов С.О. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). – Харків: «Харків юридичний», 2006. – 172 с.
4. Прокуратура України: законодавство, рішення Конституц. Суду України, накази та ін. організаційно – роз поряд. док. Ген. прокурора України / Ген. прокуратура України; за заг. ред. О.І. Медведика; керівн. проекту С.М. Винокуров; упоряд. Г.М. татарчук, Є.П. Бур доль, І.С. Зарубінська, Н.М. Пастушенко, Ю.І. Цимбал. – К.: Хрінком Інтер, 2009. – 576 с.
5. Курс лекцій по криминологии / под ред. проф. Даньшина И.Н. (Общая часть) и проф. Голины В.В. (Особенная часть). – Х.: «Одиссей», 2007. – 280 с.
6. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізо-ваний курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навч. Посіб. – К.: «Атіка», 2001. – 368 с.
7. Бондарєв В.В. Насильство серед військовослужбовців (поняття, характери-тика, причини та попередження). – К.: Київ. нац. торг.- економ. ун-т, 2002, – 272 с.8.Карпенко М.І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) / За заг. ред. Матвійчука В.К.: Монографія. – К.: КНТ, 2006. – 232 с.
9. Юхно А.А., Литвинов А.Н. Основы деятельности правоохранительных органов по противодействию преступности: Учебное пособие. – К.: «Хай Тек пресс».- 2008. – 176 с.
10. Чуфаровский Ю.В. Кримінологія. – М.: ООО «Профобразование», 2002. – 144 с.
Поиск по сайту: