Поняття та види організованих злочинних угруповань

Злочинність в Україні почала набувати явно організованих форм в перші роки існування радянської держави, складовою частиною якої була наша країна протягом 70 років. Цей період характеризується економічною і соціальною розрухою, викликаною виснажливими першою світовою і громадянською війнами, революційними заворушеннями. Основними, безпосередніми передумовами згуртування злочинного світу виступали тоді три обставини: 1) ліквідація державою ринкових відносин в економіці; 2) розвал державного апарату і правоохоронної системи; 3) поширення стійких форм корисливо-насильницької злочинності.

У різних регіонах країни на той час утворилися численні злочинні угруповання з числа запеклих злочинців з великим кримінальним стажем і багаторазових рецидивістів, значна кількість яких вийшла на волю внаслідок загальної амністії, оголошеної Тимчасовим урядом у 1917 р. Вони діяли у складі банд і ватаг. Активізувала свою діяльність і численна армія професійних злочинців: злодіїв, грабіжників, зломщиків сейфів, шахраїв та ін. Злочинність і бандитських формувань, і професійних злочинців мала в основному корисливо-насильницьку спрямованість. Головною формою існування організованої злочинності у той період часу була банда.

До і після НЕПу (НЕП – нова економічна політика, яка проводилася протягом 1921-1924 років) було заборонено вільний ринок. Суб’єкти ринкових відносин опинилися поза законом. Проте ринкові відносини повністю зникли, тому що держава була неспроможна задовольнити різноманітні потреби громадян. Ці відносини продовжували функціонувати в «тіні», з додержанням суворої конспірації. Ділки підпільного ринку створювали при цьому свої злочинні угруповання, які вчиняли корисливі злочини у сфері економіки. Організована злочинність в цей період почали набувати риси економічної організованої злочинності.

Злочинність першого і другого роду напочатку 20-х років минулого століття відрізнялася високим рівнем, і лише шляхом жорсткої репресії, яку був здатний тоталітарний режим, її вдалося істотно знизити.

Новий спалах злочинності у вигляді бандитизму було відмічено у перші післявоєнні роки. Переважно це були загальнокримінальні злочини: крадіжки, грабежі, розбійні напади, бандитизм, замахи на порядок управління та ін. В загальній масі злочинності спостерігалися й окремі законспіровані організовані формування. Однак командно-адміністративній системі, яка спиралася на прийняті у цей період украй жорсткі закони, що посилювали кримінальну відповідальність, на могутність правоохоронних органів, і на цей раз вдалося погасити спалах злочинності.

В роки хрущовської «політичної відлиги» відбулися зміни у кримінальній політиці, які мали декларативний характер і не випливали із реальної криміногенної обстановки у країні. Почали наполегливо висловлюватися передчасні та бездоказові твердження про значне зниження у країні злочинності в цілому і, зокрема, ліквідацію її організованих форм. Нібито в Радянському Союзі досягнуто великих успіхів у побудові соціалізму, а в суспільстві, яке будує комунізм, уже немає місця організованим формам злочинності. Із відомчих нормативних актів та інших офіційних джерел зникли відомості про «злочинні», «злодійські» угруповання, «кримінально-злочинні формування», «бандитські елементи», «злодіїв у законі» і це продовжувалось досить довго.

Внаслідок цього зросла безкарність злочинців, певна їх частина почала все більше відчужуватися від суспільства. Злочинність пішла шляхом інтенсивного відтворення, набуваючи все більш стійкого організованого характеру. Встановилася специфічна злочинна субкультура. У кримінальному середовищі з'явилися лідери, організатори, «злочинні авторитети» з числа «злодіїв у законі», які пропагували і поширювали «злодійські ідеї» - ідеї згуртування та співорганізації свого середовища.

Подібна ситуація вплинула і на зростання злочинності в економіці, в першу чергу в системі промислової кооперації. Державна промисловість, як відомо, не задовольняла постійно зростаючих потреб населення у товарах широкого вжитку, тому на союзному рівні були прийняті відповідні постанови про істотне розширення промислової діяльності кооперативів. Цей крок був вимушений і певною мірою виправданий. Але він не був підкріплений додатковими економічними рішеннями (держава не забезпечувала кооперативні підприємства необхідною кількість сировини), відповідними організаційними заходами (був відсутній належний фінансовий і господарський контроль за їх діяльністю). І взагалі вищі владні державні структури скептично ставилися до промислової кооперації, оскільки вона, на їх думку, була непослідовною соціалістичною формою господарювання. Через названі причини не було досягнуто очікуваного ефекту від прийнятих постанов. Під час їх реалізації були допущені серйозні помилки та недогляди.

У зв'язку з цим великого розмаху в цій системі набули корисні замахи: приписки до звітності про виконання планів виробництва, зловживання посадовим становищем, хабарництво, службові підлоги тощо. Значну кількість неврахованої продукції кооператори виготовляли у підпільних цехах із сировини, незаконно одержаної на стороні, реалізуючи її нелегальними каналами. Як наслідок, «цеховики» одержали можливість здобувати великі прибутки, а в ряді випадків — надприбутки. До кооперативів потягнулися ті, хто шукав шляхи для відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом, хто раніше був засуджений, хто мав намір використовувати кооперативи для прикриття злочинної діяльності.

Зазначені події, що відбувались у надрах кооперативного руху, не залишилися поза увагою з боку злочинців, які вчиняли загальнокримінальні посягання корисно-насильницької спрямованості. Вони відкривали для себе можливість, не докладаючи значних зусиль і, головне, не ризикуючи, одержувати великі доходи, увійшовши в контакт з ділками у сфері економіки, їх взаємовідносини спочатку мали гострий характер. Лідери загальнокримінальної корисливо-насильницької злочинності під загрозою фізичного і психічного насильства, шантажу та інших заходів примусу схиляли «цеховиків» систематично відраховувати їм частину нетрудових доходів, безкарно паразитуючи на їх незаконному «бізнесі».

Але незабаром між ними було знайдено компроміс, який призвів до їх зрощення з урахуванням обопільних інтересів. Ділки підпільної економіки почали використовувати впливових авторитетів злочинного світу для залякування і навіть усунення своїх конкурентів, контролю за діями своїх співучасників, власної охорони, збуту неврахованої продукції. Останні ставали компаньйонами перших, вкладаючи у злочинний бізнес власні, нажиті злочинним шляхом кошти, всіляко сприяючи збільшенню спільного виробництва і доходів. Унаслідок цього відбулося об'єднання злочинності - як загальнокримінальної, так і у сфері економіки. Систематична злочинна діяльність, як показує практика, неминуче набуває корисної економічної спрямованості.

Симбіоз, що виник в такий спосіб, став приводом для появи стійких злочинних організацій (співтовариств) у різних і галузях господарства і регіонах країни, їх лідери і організатори поступово розробляли тактику пристосування власної діяльності до умов бюрократичної системи, щоіснувала тоді. Виявилося, що важливо було знайти надійних покровителів, під прикриттям («дахом») яких можна розраховувати на успіх справи. І таких покровителів вони знаходили в особі продажного партійно-державного, господарського апарату, працівників правоохоронних органів. Яскравим прикладом цього може бути ситуація, яка виникла в Узбекистані у 70-80-х роках. Деякі злочинні угруповання, які виникли у цій союзній республіці, за підтримкою високопоставлених чиновників перетворили її у постійну годувальницю для здобуття незаконних доходів. Паралельно змінювалася внутрішня структура злочинних організацій (співтовариств); серед їх учасників відбувся чіткий поділ на лідерів, безпосередніх організаторів і безпосередніх виконавців, зріс ступінь їх згуртованості, ієрархічної організованості, конспірації і технічної оснащеності. З’явилася широкомасштабна корупція.

Між тим у країні помічали або не хотіли помічати зміни, що відбулися у злочинному світі. Багато практиків, а також наукових працівників були схильні вважати, що у Радянському Союзі немає організованої злочинності. Розмови про неї вони розцінювали не інакше, як міфи, а не реальність, як кішку, прийняту за тигра. Кримінальне законодавство нібито не містить відповідних правових норм про неї; судова практика не дає переконливих доказів її існування. Але життя примусило визнати цю сумну реальність. Це відбулося наприкінці 80-х років минулого століття, під час так званої горбачовської „перебудови”. На той час організованою злочинністю були уражені всі союзні республіки – нинішні країни СНД. Тому в правовій науці розпочалося дослідження проблем організованої злочинності, а практичні органи розгорнули активну кампанію по боротьбі з цим найнебезпечнішим різновидом злочинності.

Переходячи до розкриття змісту поняття організованої злочинності, слід відзначити перш за все, що вона не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої кримінальному законодавству. За своєю сутністю це таке вкрай негативне самостійне якісне явище, як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Окремі суспільно небезпечні діяння при цьому - лише певні операції більш складної злочинної діяльності. Тут є система багаторівневих, стійких злочинних зв'язків, які ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб і цілих соціальних груп. Спрямована передусім на збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу, національного доходу. Різними неправомірними засобами здійснювалась приватизація державного і комунального майна.

Організована злочинна діяльність існує в Україні в галузі економіки, фінансово-банківській сфері, зовнішньоекономічній торгівлі, посередницьких підприємницьких структурах, підпільному виготовленні і збуті спиртогорілчаних виробів, наркобізнесі тощо. При цьому вчиняються різні види злочинів: розкрадання, бандитизм, вимагання, підроблення цінних паперів і грошей, незаконний обіг зброї, приховування доходів від оподаткування, заняття не ліцензованими і фіктивними видами підприємницької діяльності і торгівлі, шахрайство з фінансовими ресурсами, одержання і давання хабара, відмивання «брудних грошей», викрадення людей, вбивства на замовлення, злочини, пов'язані із виготовленням, зберіганням і збутом наркотичних засобів, і багато інших.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широкої корупції, представників державних, господарських, контролюючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть останніх у конкретному злочині, а про потенційну можливість вчиняти дії або утримуватися від вчинення дій, вигідних учасникам цих злочинних угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення.

Незважаючи на свою переважно корисливу спрямованість, організована злочинність разом з тим нерідко межує з насильством найбільш тяжкими його формами — вбивствами, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. Насильство при цьому стає свого роду прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, засобом залякування і фізичного усунення «небажаних людей», свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Члени багатьох організованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони за першої ж необхідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка в них є.

Суб'єктами організованої злочинності виступають члени організованих злочинних угруповань (співтовариств), яким притаманні: значний склад (причому це не проста група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання), стійкість, згуртованість, розподіл ролей між їх членами, зорієнтованість на спільну тривалу злочинну діяльність, її планування, поділ сфер впливу, наявність системи захисту від державного соціального контролю інформаційна і технічна забезпеченість.

На підставі аналізу типологій, викладених у науковій літературі можливо поділити організовані злочинні угруповання по видах за кількома критеріями, а саме: 1) за кримінально – правовими ознаками; 2) за характером складу учасників; 3) за рівнем наявних корумпованих зв'язків; 4) за видом структурованості; 5) за ступенем організованості; 6) за територіальною поширеністю діяльності; 7) за характером виникнення; 8) за наявністю легального прикриття діяльності; 9) за спрямованісю, змістом і спеціалізацією.

За кримінально-правовими ознакамиможна виділити наступні типи організованих злочинних угруповань: 1) організована група; 2) сутенерська організована група (ч.4 ст.303 КК України); 3) організована група, створена у виправній установі з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію (ст.392 КК України); 4) банда (ст.257 КК України); 5) не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст.260 КК України); 6) група, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою (ст.181 КК України); 7) терористична група чи терористична організація (ч.4 ст.258 КК України); 8) злочинна організація (ст.255 КК України); 9) транснаціональна організація, яка займається порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч.5 ст.143 КК України).

За характером складу учасниківвидається можливим виділити такі види організованих злочинних угруповань: 1) підлітково-молодіжні; 2) традиційні «злодійські»; 3) ситуативно-кримінальні; 4) «нові» кримінальні; 5) «білокомірцеві»; 6) змішані.

За рівнем корумпованих зв'язків можливим виділити: 1) некорумповані угруповання; критеріями, а саме: 1) низькокорумповані угруповання; 2) середньокорумповані угруповання; 3) висококорумповані угруповання.

За рівнем структурованостіорганізовані злочинні угруповання можна класифікувати на: 1) малоструктуровані; 2) середньоструктуровані; 3) нестало традиційно структуровані; 4) жорстко традиційно структуровані; 5) жорстко організаційно структуровані; 6) структуровані за сітьовим типом.

За ступенем організованості розрізняють: слабоорганізовані, середньоорганізовані та високоорганганізовані злочинні групи та організації. За територіальною поширеністюорганізовані групи (організації) можуть бути: локальними (у межах адміністративного району, міста); регіональними (у масштабах двох-трьох однорідних в історичному і соціально-економічному відношенні областей); міжрегіональними (по суті справи у країні в цілому) і міжнародними (маються на увазі ті, які пов'язані з мафіозними структурами інших країн).

Залежно від спрямованості, змісту і спеціалізації злочинної діяльності виділяються три види організованих угруповань-співтовариств: а) угруповання, які спеціалізуються на вчиненні загальнокримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, вимаганням, викраданням людей, наркобізнесом і т. ін.; б) співтовариства господарської, комерційної, фінансової спрямованості, які паразитують на офіційних, банківських та організаційних структурах суспільства; в) співтовариства змішаною типу, які поєднують риси перших двох організованих злочинних угруповань-співтовариств.

За характером виникнення можна виділяти: 1) сімейно - кланові угруповання; 2) дозвільно - побутові; 3)навчального середовища; 4) спортивного середовища; 5) пенітенціарного середовища; 6) службово - трудового середовища; 7) маргінального середовища; 8) професіональних злочинців.

Ознака легального прикриття діяльності злочиннихугрупованьдозволяє виділяти: 1) злочинні угруповання, які не мають легального прикриття; 2) злочинні угруповання, які мають легальне прикриття.

Ураховуючи перелічені характерні ознаки організованої злочинності, її можна визначити наступним чином: організована злочинність - це згуртування кримінального середовища в масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або в деяких сферах управління шляхом утворення стійких, згуртованих, ієрархічно побудованих злочинних угруповань (співтовариств), зорієнтованих на тривалу спільну злочинну діяльність з метою здобування постійних значних доходів, часто із замаскованим використанням офіційних економічних і організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Поиск по сайту: