Структура та загальна характеристика діяльності щодо протидії та запобігання злочинності

Протидія злочинності полягає в активному впливі на причини і умови злочинності на різних рівнях соціального життя. В кримінології розрізняють три рівні протидії та запобігання злочинності: загально соціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.

Загально соціальний рівень протидії злочинності – це сукупність економічних, культурно-виховних, ідеологічних, організаційно-управлінських, правових, технічних заходів, як правило, довготривалого характеру, які забезпечують належне функціонування і розвиток існуючої системи суспільних відносин і опосередковано спрямовані на протидію злочинності.

Ці заходи розробляються і здійснюються органами державної влади і управління не з метою безпосередньої протидії злочинам, а з метою вирішення поточних і перспективних завдань соціально-економічного розвитку держави, усунення протиріч суспільного життя. Але опосередковано вони спрямовані і на усунення негативних явищ і процесів у різних сферах суспільного життя, які детермінують злочинність як свій наслідок. Зі злочинністю вони мають переважно кореляційні зв’язки. Загальнонаціональна протидія злочинності базується на положенні про те, що необхідно своєчасно розв’язати загострені соціальні протиріччя, оскільки не можна ліквідувати другорядні явища не усунувши головних негативних явищ, з якими вони нерозривно пов’язані. І це чітко проявляється у світі економічної і соціальної реформи, яка проходить з її непослідовністю і глобальним загостренням соціальних протиріч у всіх сферах суспільного життя.

Спеціально-кримінологічний рівень протидії злочинності – це сукупність самостійних заходів протидії злочинності, які доповнюють один одного, змістом яких є діяльність державних органів, громадських організацій і громадян по розробці і реалізації заходів спеціально спрямованих на виявлення, усунення і нейтралізацію негативних обставин, що обумовлюють вчинення злочинів і недопущення вчинення злочину на різних стадіях розвитку злочинної діяльності. Спеціально-кримінологічна протидія злочинності – це вже професійна діяльність, яка потребує використання спеціальних знань і методів кримінології, спеціальних заходів планування, прогнозування і управління. Вона складається із наступних самостійних напрямків: усунення або нейтралізація причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів (кримінологічної профілактики); припинення правопорушень і злочинів; виправлення осіб, які вчинили злочин; профілактика рецидиву; медико-психіатрична профілактика.

Спеціально-кримінологічний напрямок протидії злочинам – складний цільовий напрямок, який тісним чином пов’язаний з соціальною профілактикою в широкому розумінні. В широкому плані соціальна профілактика включає в себе застосування різноманітних заходів, які перешкоджають розвитку анти суспільних форм поведінки. Вона заснована на рекомендаціях більшості суспільних, природних і технічних наук, і за своєю сутністю тотожна загальносоціальному запобіганню злочинності та включає сукупність заходів виховання, спостереження, правового впливу і лікування.

При розробці спеціально-кримінологічних заходів протидії та запобігання, безумовно, використовують знання і рекомендації інших напрямків соціальної профілактики у сфері протидії злочинності. Але використовує їх цілеспрямовано, стосовно конкретних криміногенних явищ і процесів. Заходи соціальної профілактики зорієнтовані на все населення і спрямовані на забезпечення соціального здоров’я суспільства. Тому ці заходи спеціально-кримінологічного запобігання злочинам є лише частиною комплексу заходів загально соціальної профілактики в суспільстві.

Так, наприклад, криміналістична профілактикарозробляє технічні заходи запобігання злочинам. Педагогічна профілактиказосереджена на виховних аспектах спеціального запобігання злочинам і розробки заходів впливу на поведінку і діяльність осіб, схильних до антисуспільної поведінки. Медико-психіатрична профілактика спрямована на лікування і розробку заходів проти пияцтва, наркоманії, захворювання на СНІД, розповсюдження венеричних і психічних захворювань.

Таким чином, кримінологічна профілактика – це сукупність видів діяльності по своєчасному виявленню і усуненню об’єктивних і суб’єктивних причин і умов, що породжують злочинність і сприяють вчиненню конкретних злочинів злочинів. У залежності від того, на які явища і процеси спрямовані ці профілактичні заходи виділяють профілактику: випередження, обмеження, усунення, захисту.

Профілактика випередження охоплює діяльність різних суб’єктів, включає в себе сукупність заходів, прийомів, методів спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження різних криміногенних явищ і процесів. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних, ідеологічних, правових, соціально-гігієнічних. Наприклад: охорона материнства, заходи спрямовані на створення умов по вихованню дітей, морального формування особистості, забезпечення належних умов праці, дозвілля, контрольно-дозвільні заходи і т. ін.

Під профілактикою обмеженнярозуміється діяльність суб’єктів профілактики по створенню умов, що перешкоджають розповсюдженню криміногенних об’єктів на тих чи інших рівнях соціального життя, детермінації окремих видів злочинів, формування типологічних рис різних категорій злочинців. Тут ставиться завдання по можливості обмежити, послабити (нейтралізувати) чи блокувати і локалізувати просторово-часовими межами, контингентом осіб такі криміногенні явищ як: пияцтво, алкоголізм, наркоманія, протекціонізм, венеричні і психічні захворювання, проституція та інші форми соціальної патології.

Профілактика усунення– це такий вид кримінологічної профілактики злочинів, який реально знищує, руйнує и подавляє криміногенні об’єкти. Основне місце в системі профілактики усунення, що здійснюється переважно правоохоронними органами, займають заходи: процесуальні (подання слідчого, окрема ухвала судів), оперативні (ліквідація „малин” і притонів); інформаційно-кримінологічні (аналіз криміногенної ситуації), адміністративні (вилучення самогонних апаратів, зброї і т. ін.).

Профілактика захисту– це сукупність заходів спрямованих на підвищення рівня захищеності та безпеки матеріальних об’єктів і особистості від злочинних посягань. Вона створює зовнішні перешкоди для посягання на охоронювані суспільством цінності. Профілактика захисту широко використовується на практиці. Це технічні засоби захисту і охорони, клеймування та індивідуалізація предметів, поінформованість населення про засоби і способи посягань і захисту (криміналістична, віктимологічна профілактика).

Заходи спеціально-кримінологічного запобігання досить різноманітні. Їх можні класифікувати за масштабом, характером, об’єктом, моментом застосування, суб’єктами.

За масштабом застосування ці заходи розподіляються на: загальнодержавні, регіональні, локальні і індивідуальні. Загальнодержавні– це заходи, які спрямовані на усунення криміногенних явищ в масштабі всієї країни. В цьому випадку переслідується мета проведення єдиної кримінологічної політики в державі. Наприклад, реалізація Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 – 2009 роки. Регіональні – це заходи, які спрямовані на усунення чи нейтралізацію криміногенних явищ в окремих регіонах. Локальні – це заходи в масштабах окремих об’єктів або мікрогруп (підприємство, сім’я).

Індивідуальні – це заходи у відношенні конкретних осіб, схильних до вчинення правопорушень і злочинів. Вони застосовуються до осіб, відносно яких є обґрунтоване припущення, прогноз і правова підстава, що та чи інша особа потенційно може вчинити злочин. Індивідуальне запобігання злочинам – це запобіжна діяльність державних і недержавних органів по недопущенню вчинення злочину з боку конкретної особи, від якої з великою імовірністю можна очікувати вчинення злочину.

Отже об’єктом цієї діяльності є: поведінка та спосіб життя окремих осіб з високою імовірністю вчинення злочину; анти суспільна спрямованість; психофізичні особливості індивідів; несприятливі умови оточуючого середовища; інші довготриваючі негативні обставини, які визначають криміногенну ситуацію.

Для визначення кола осіб, які потребують індивідуальної профілактики, необхідно мати фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичні підстави - це наявність антисупільної поведінки, з її реальними проявами. Правові підстави – це урегульованість профілактичної діяльності нормами права. Під кримінологічними підставами слід розуміти високу ступінь імовірності вчинення злочину конкретною особою.

Напрямами індивідуальної профілактики злочинів є: заходи переконання, соціальної допомоги і примусу.

Заходи переконання – це сукупність заходів виховного характеру, які спрямовані на формування у особи відмови від криміногенної поведінки, злочинних намірів, антисуспільних установ. Це бесіди, прослуховування курсу лекцій на правові теми, індивідуальне або колективне шефство, участь в громадській діяльності.

Заходи соціальної допомоги – це працевлаштування, поліпшення побутових умов, змін способу життя, підвищення рівня освіти, отримання спеціальності, встановлення корисних контактів тощо.

Примус тягне для особи несприятливі наслідки фізичного, матеріального та технічного характеру. Наприклад, контроль за поведінкою засуджених, адміністративний нагляд, арешт і адміністративне затримання, накладення штрафу, припинення бродяжництва і жебрацтва та інше.

За характером спеціально-кримінологічні заходи підрозділяються на: соціально-економічні; соціально-демографічні; ідеологічні; політичні; культурно-виховні; організаційно-управлінські; технічні; контрольно-дозвільні; правові; лікувально-профілактичні.

У залежності від природи об’єкту вони можуть проводитися: в масштабах всього суспільства, окремих груп населення (серед школярів), окремих особистостей (індивідуальна профілактика).

Від моменту проведення: заходи ранньої кримінологічної профілактики; відвернення; припинення; за фактом вчинення злочину(загальна і спеціальна превенція).

За суб’єктами – це диференціація заходів попередження в залежності від компетенції і функціональних можливостей суб’єктів. За змістом діяльність кожного суб’єкта профілактики визначається його функціональними обов’язками.

Таким чином, класифікація заходів запобігання злочинності дає можливість відобразити основні напрямки спеціально-кримінологічного запобігання злочинності, встановити співвідношення рівня і змісту діяльності кожного суб’єкту, визначити основні джерела інформації і межі її використання.

Поиск по сайту: