Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення протидії та запобігання злочинності

Інформаційно - аналітичне забезпечення протидії злочинності – це заснована на правових, організаційних, технічних і методичних засадах цілеспрямована діяльність по збиранню, переробці, зберіганню, використанню інформації, необхідної для ефективного функціонування системи протидії злочинності[11].

Важливе значення для повноцінного аналізу злочинності має його інформаційно-аналітичне забезпечення. Воно передбачає наявність інформації про стан, динаміку, структуру злочинів, впливу на злочинність соціально-економічного становища держави, діяльності суб’єктів запобігання злочинності. При цьому слід зазначити про необхідність отримання достатньо повної інформації, яка б відбивала реальний стан злочинності в країні та факторів, які її обумовлюють.

Але тут є декілька проблем, пов’язаних із складнощами щодо можливості отримання такої інформації. Перш за все, слід зазначити роззосередженність обліку злочинів по окремим відомствам. Кримінально-правова статистика ведеться у Верховному Суді України, МВС, прокуратурі, податковій міліції, митних органах, СБУ. Кожний із вказаних органів обліковує показники кримінально-правової статистики за власним відомчим розсудом, нерідко перекручуючи її, що не дає достовірної, точної загальної інформації про стан злочинності та ефективність роботи щодо протидії їй.

Роззосередженність обліку злочинів по окремим відомствам створює умови для відомчого впливу, викривлення державної статистичної звітності, маніпуляцій із цифровими показниками. Система збору показників кримінально-правової статистики про злочинність, через відомчий підхід до неї не сприяє формуванню об'єктивної і достовірної картини про стан злочинності в країні і про результати роботи правоохоронної системи. Ситуація, яка склалася, негативно впливає і на використання статистичних даних для визначення стратегії і тактики протидії злочинності та іншим правопорушенням.

Другою проблемою є надмірна формалізація аналітичної роботи. Світовою тенденцією стало створення і укріплення аналітичних підрозділів в правоохоронних органах розвинутих країн. В епоху інформаційного суспільства інакше і не може бути. Американські економісти підрахували, що при правильній організації аналітичної роботи вона дає 4,2 долари прибутку на 1 долар затрат. Нажаль, економічну оцінку своєї роботи вітчизняні правоохоронні органи не враховують. На сьогоднішній день управлінсько-аналітичну статистичну діяльність правоохоронних органів вірніше буде називати просто арифметичними підрахунками фактів і подій. Пріоритетним став курс на максимальну математизацію аналітичної роботи, в основу якої покладено маніпуляції із статистичними показниками, які зовсім не відтворюють реальний стан протидії злочинності, показують лише рух облікових документів про виявлені і розкриті злочини, в яких доволі чітко прослідковується певна воля і бажання керівників правоохоронних органів.

Наприклад, до недавнього часу в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю діяли 84 форми звітності[12], які потім скоротили до 40[13]. Фактично УБОЗ було перетворено не в оперативно-розшуковий підрозділ а в рахункову палату для обслуговування усіх цих форм звітності. Маніпуляції статистичними показниками досягли загрозливих масштабів. Так, керівники МВС на шпальтах преси стверджували, що суми матеріальних збитків по злочинам виявленим у 2005 році склали 19 млрд. грн. А згідно статистичним даним Департаменту інформаційних технологій за закінченими провадженням кримінальними справами по злочинам економічної спрямованості вони склали 1 млрд. 57 млн. грн. [14] За результатами перевірки органів прокуратури ДАІ МВС України у 2006 році було виявлено 40 тис не врахованих потерпілих і більше 700 неврахованих загиблих від ДТП. А в цілому від 5 до 10 % загиблих від дорожньо-транспортних пригод і померлих в лікарнях не враховуються в офіційній статистиці[15].

Третя проблема полягає в тому, що в організації інформаційно-аналітичної діяльності правоохоронних органів явно не прослідковується орієнтація аналітиків на використання необхідних знань в галузі кримінології, статистики, економічного аналізу, організації управління в органах внутрішніх справ, методик вивчення рівня латентної злочинності, прикладного прогнозування тощо. У якості основного показника критерії оцінки ефективності правоохоронної діяльності на практиці продовжує використовуватися як правило один показник – відсоток розкриття. Хоча всім уже добре відомо що використання лише цього критерію, ізольовано від інших, призводить тільки до укриття злочинів від обліку і неповної їх реєстрації.

Четверта проблема – це проблема високого рівня латентності та укриття злочинів від обліку.При вивченні злочинності та її показників необхідно мати на увазі, що значна кількість злочинів і осіб, що їх вчинюють, не враховуються в офіційній кримінально-правовій статистиці. За межами обліку залишається латентна злочинність. Тому показники кримінально-правової статистики правоохоронних органів дають нам лише приблизні дані, які характеризують, перш за все, ефективність їх діяльності по виявленню злочинів і результатів їх розслідування, а не про реальний стан криміногенної обстановки в регіоні або державі в цілому. А показники судової кримінально-правової статистики характеризують лише діяльність судових органів по здійсненню правосуддя за кримінальними справами.

Таким чином, латентна злочинність (від латинського слова latens – прихований, невидимий) представляє собою сукупність фактично вчинених злочинів, які в силу різних обставин не знайшли свого відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці.

Латентна злочинність має характер серйозної соціальної проблеми, оскільки вона підриває основоположні принципи кримінальної відповідальності і покарання. Негативні соціальні наслідки латентної злочинності полягають у наступному. Порушується один з основоположних принципів соціальної справедливості – невідворотність покарання за вчинений злочин. Так, наприклад, залишок нерозкритих злочинів загальнокримінальної спрямованості на 1 січня 2008 року склав 1 945 997, а економічних злочинів – 63 288. Викривляються показники офіційної кримніально-правової статистики, що утворює значні труднощі при вирішенні питань управління системою запобігання злочинності, планування заходів протидії злочинності, науково обґрунтованого прогнозування тенденцій і закономірностей її розвитку. Несвоєчасне настання відповідальності за вчинений злочин заохочує до вчинення нових злочинів, а це утворює сприятливі умови для рецидивної, професійної злочинності і тривалої діяльності організованих злочинних груп. У морально-психологічному плані високий рівень латентної злочинності формує у громадян правовий нігілізм, сумнів в можливій ефективній діяльності правоохоронних органів і їх можливостях в охороні життя, здоров’я, майна та інших благ. Латентна злочинність здійснює і негативний вплив на розробку кримінально-правової і кримінологічної політики, стратегії і тактики протидії злочинності, підриває заходи соціальної політики держави.

Рівень латентної злочинності залежить від багатьох соціально-економічних, психологічних, організаційно-управлінських факторів. Серед основних з них можна назвати наступні: 1) характер і розповсюдженість обставин, у зв’язку з якими злочини стають прихованими; 2) стан правосвідомості і соціальної активності населення, спрямованої на протидію злочинності; 3) види і способи вчинення злочинів, характер їх тяжкості (більш тяжкі злочини менш латентні, менш тяжкі – більш латентні); 4) активність правоохоронних органів і критерії оцінки їх діяльності; 5) стабільність законодавства і судової практики; 6) дотримання режиму законності державними органами і службовими особами.

Особливо великий рівень латентності злочинів проти власності, у сфері господарської діяльності, проти безпеки виробництва, проти правосуддя, у сфері службової діяльності. Найбільш низький рівень латентності тяжких насильницьких злочинів як показують кримінологічні дослідження понад 2/3 статей Особливої частини КК України взагалі не застосовуються у практиці правоохоронних і судових органів.

Безглуздо ставити під сумнів необхідність боротьби з укриттям злочинів. Однак не можна і погодитися з утопічними спробами виявити і зареєструвати усі злочини. Через існування латентності і обмеження ресурсів правоохоронних органів такого взагалі не можливо досягти. Кримінологами підраховано, що рівень злочинності, який об’єктивно відтворює ситуацію, може коливатися від 2,7 до 3,2 тис злочинів на 100 тис населення. В Україні такий показник значно менший і склав у 2008 році 827 злочинів. Таким чином адміністративні методи формування планових показників злочинності не можуть бути визнані конструктивними і лише вводять суспільство в оману. Ефективна протидія злочинності має досягатися належною організацією роботи, а не арифметичними діями.

Опосередковано про рівень латентної злочинності можуть свідчити наступні дані. Наприклад, за статистичними показниками рівня злочинності в останні роки безумовно простежується тенденція до неухильного її зниження. На нашу думку, це пов’язано, перш за все, з неповною реєстрацією злочинів і їх відтворенням у показниках кримінально-правової статистики. Згідно з офіційними статистичними даними МВС України, кількість зареєстрованих у країні злочинів протягом 1995-2008 рр. зменшилася з 641 860 до 384 424 або на – 59,8 %. Між тим, кількість заяв та повідомлень про злочини з 1996 по 2008 рр. збільшилося з 1 806 419 до 2 874 355, або на 63,3%. Кількість заяв та повідомлень про вчинення злочинів, за якими було відмовлено у порушені кримінальної справи впродовж зазначеного періоду зросла з 661 174 у 1996 році до 2 198 572 у 2008 році, або більше ніж утричі. Якщо у 1996 році кількість заяв та повідомлень про вчинення злочинів, за яким було відмовлено у порушенні кримінальної справи, становила 36,6 % від загальної кількості таких заяв, то у 2007 році цей відсоток сягнув 73,6 %[16], у 2008 – 77,2%.

І на цьому тлі даються явно передчасними оптимістичні заяви деяких посадових осіб правоохоронних органів, щодо ознак стабілізації і навіть початку перелому у динаміці злочинності, починаючи з 2005 р. Фактично кримінальна ситуація продовжує погіршуватися. Опосередковано це підтверджується також щорічним скороченням кількості населення, зростанням рівня безробіття, скороченням середнього віку життя. Так, за даними Держкомстату на кінець 1990 року в країні проживало 51, 94 млн. чол., у 1996 – 50,82 млн. чол., а станом на 1 січня 2008 року – 46 млн. 379 тис. 700 чоловік. Україна займає друге місце в світі за темпами природного зменшення населення – 5,57 на 1 тисячу населення. До того ж останніми роками відбулася суттєва декриміналізація законодавства, лібералізація покарання і правозастосовчої практики. Слід зазначити також неповне охоплення органами кримінальної юстиції усього масиву злочинів, у зв’язку з високим рівнем скритої, латентної злочинності, маніпуляціями статистичними показниками, а також корупцією у правоохоронних судових органах. Таким чином на сьогодні в Україні реєструється рівно стільки злочинів скільки може переробити їх правоохоронна система[17].

Враховуючи ці недоліки, які існують впродовж десятиріч, Указом Президента України "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією" від 6 лютого 2003 р. поставлене завдання викоренити практику оцінки роботи правоохоронних органів за валом показників; покласти край гонитві за нарощуванням результатів роботи шляхом викриття дріб'язкових правопорушень; не допускати приховування злочинів від обліку; запровадити нові критерії оцінки діяльності правоохоронних органів, які б відображали реальні результати службової діяльності та спиралися на об'єктивні статистичні показники, в основу яких покладено судові рішення; розробити єдину систему державної реєстрації та обліку злочинів, розслідування та розгляду кримінальних справ у судах, виходячи з усталених європейських стандартів[18].

У Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 роки від 20 грудня 2006 року №1769 (п. 14) перед правоохоронними органами були поставлені додаткові завдання щодо удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення профілактичної діяльності. Зокрема передбачено: створення державної автоматизованої дактилоскопічної уніфікованої пошукової системи „Калина”; розроблення та впровадження в практику сканерів з програмним забезпеченням автоматично-довідкових систем; розроблення та запровадження системи обліку генетичної ідентифікації; створення автоматизованої інформаційно-пошукової системи; ведення обліку автотранспортних засобів під час їх реєстрації; створення та введення в експлуатацію інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ з використанням єдиної технології обробки та обміну інформацією, можливістю доступу до інформаційних ресурсів інших органів виконавчої влади[19].

В органах, які проводять досудове слідство і дізнання, з метою ідентичного заповнення документів первинного обліку з 2002 р. застосовуються Інструкція про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ та Інструкція про єдиний облік злочинів, які затверджено спільним наказом Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною податковою Адміністрацією України, Міністерством юстиції України 26 березня 2002 р. № 20/84/293/126/18/5. Відповідно до них були затверджені і введені в дію з 1 січня 2002 р. нові документи первинного обліку карткової та спискової форми. Зараз в органах прокуратури, СБУ, внутрішніх справ, податковій міліції проводиться первинний облік і реєстрація всіх виявлених злочинів за цими документами, їх значення полягає в тому, що якісно побудований облік дає можливість одержати показники, що характеризують стан, структуру і динаміку злочинів у країні.

Основні правила заповнення та подання документів первинного обліку для забезпечення достовірності статистичної звітності в судових органах регламентуються Інструкцією щодо заповнення статистичної картки на особу, стосовно якої судом розглянуто кримінальну справу, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України від 18.03.2004 р. № 32/04[20].

Базуючись на документах первинного обліку, складаються відповідні звітні дані в правоохоронних органах. На жаль, систематична зміна форм звітності призводить до труднощів у проведенні порівняння цих даних за різні періоди часу.

Зараз в умовах, коли у світі відбуваються інтенсивні інтеграційні процеси, усі країни зацікавлені в тому, щоб можна було статистичні показники про злочинність порівняти і розглядати з різних сторін. На жаль, показники кримінально-правової статистики більшості країн непорівнянні з різних причин – об'єктивних і суб'єктивних. До об'єктивних причин, у першу чергу, можна віднести різні кримінально-процесуальні форми проведення дізнання, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також порядок обліку і методології розрахунку показників. До суб'єктивних – зацікавленість окремих владних структур і політичних сил у певних кількісних характеристиках кримінальної ситуації в країні в даний момент, що найбільш наочно ілюструється статистичними даними. Дуже часто суб'єктивні фактори є визначальними на будь-якій стадії реєстрації і розгляду кримінально-правових явищ.

Не випадково проблеми удосконалення статистичного обліку неодноразово обговорювалися на різних конгресах ООН, присвячених питанням боротьби зі злочинністю, на яких постійно підкреслювалося, що тільки на основі статистичних даних можливі глибинні порівняння тенденцій у розвитку економічної злочинності в різних країнах і регіонах світу.

Ми підтримуємо точку зору, що конкретні цифри, отримані внаслідок статистичного аналізу і прогнозу, повинні розглядатися лише як умовні[21]. Тому статистичний прогноз обов'язково необхідно доповнити якісним, конкретним кримінологічним аналізом змісту тих подій, які відбувалися в економічному житті суспільства протягом того чи іншого відрізку часу.

Виявлення латентних злочинів – завдання складне, але достатньо реальне. У правоохоронних органах латентні злочини виявляються за допомогою використання оперативних заходів. Кримінологія знає і ряд непрямих методів виявлення латентної злочинності. Найпростіші з них зводяться до різного роду опитувань населення за допомогою анонімних анкет. Основними прийомами виявлення рівня латентності злочинів є: виявлення рівня віктимологізації населення; аналіз скарг, заяв громадян, які надходять до правоохоронних органів; аналіз повідомлень в засобах масової інформації; аналіз документів, матеріалів перевірки контролюючих органів; вивчення даних судово-медичної експертизи, поліклінік, лікарень; метод експертних оцінок; аналіз дій окремих людей (будівництво будинку, продаж на ринках вкраденої продукції); аналіз техніко-економічних показників діяльності підприємств (сировина - вихід продукції, нестачі та їх причини).

Тому, п’ятою проблемою є проблема порівнянності даних про злочинність у різних країнах, а тим більше використання їх для прогнозування злочинності. У науковому плані, це дуже складна проблема, але вона потребує нагального вирішення на сучасному етапі як спеціалістами — вченими, так і практичними працівниками правоохоронних органів.

Труднощі ці обумовлені тим, що кримінально-правова статистика у більшості країн світу децентралізована і не має чіткої структурної системи, як в нашій країні. Друга особливість полягає у відсутності єдиної методології і системи збирання даних про злочини. Третя особливість в тому, що інформацію про злочини збирають безліч різноманітних організацій. Поширена система приватних статистичних органів, які обслуговують передусім приватні компанії, а іноді виконують замовлення державних статистичних органів. Четверта особливість — наявність великого обсягу статистичної інформації, її безсистемність і непорівнянність, що не дає можливості органам державної статистики здійснювати перевірку достовірності статистичних даних.

Кримінальна статистика злочинності кожної держави відтворює специфічні особливості свого кримінального права, процесу, судового устрою, тому при вивченні показників міжнародної кримінальної статистики про злочини насамперед слід мати на увазі розбіжності кримінального законодавства. В одних країнах злочинні діяння підрозділяються на злочини, проступки і правопорушення. В інших — на злочини і правопорушення. В третіх — на злочинні діяння, які переслідуються за обвинувальним висновком, або без такого, тощо. Значно різниться і коло тих діянь, які визначаються як економічні або майнові злочини, а також вчинених організованими групами. Є особливості і в юридичному визначенні окремих юридичних понять: співучасть, замах на злочин, рецидив і багато інших. Істотна різниця і у визначенні складів таких злочинів. Слід враховувати і ступінь інтенсивності діяльності органів поліції і суду у виявленні злочинів, а також кримінально-процесуальне законодавство і організацію системи протидії злочинності в окремих країнах.

Однак, незважаючи на всі ці труднощі, порівняльно-статистичне вивчення злочинності у міжнародному масштабі дає можливість для виявлення основних тенденцій, динаміки цієї злочинності у світі, її структури і особливостей регіональних проявів. Важливо використовувати для цього аналіз розміру збитків від вчинення злочинів у різних країнах, матеріали економічної, демографічної соціально-культурної статистики і багато інших матеріалів.

Поиск по сайту: