Основні напрямки діяльності органів дізнання та досудового слідства щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину

Стаття 23-1 КПК покладає на орган дізнання, слідчого й прокурора вжити заходів до усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. При цьому вказується, що із цією метою названі органи й особи вносять у відповідні установи, організації, підприємства або посадових осіб подання. На практиці, однак, використовуються для цих цілей й інші засоби наприклад, доповіді слідчих матеріалів кримінальної справи в частині причин й умов, що сприяли вчиненню злочину в трудових колективах, запрошення представників трудових колективів для ознайомлення з даними про виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і прийняття надалі відповідних заходів для їх усунення; виступ слідчих і прокурорів по радіо, у пресі, по телебаченню з аналізом криміногенних факторів, що обумовили вчинення злочину для їх усунення.

Згідно з чинним законодавством у профілактичній роботі слідчого при розслідуванні конкретних кримінальних справ можна виділити такі основні напрямки: 1) запобігання вірогідній і припинення розпочатої злочинної діяльності; 2) встановлення причин і умов конкретного злочину і вжиття заходів щодо їх усунення; 3) узагальнення криміногенних чинників за однорідними кримінальними справами і подання пропозицій щодо їх усунення; 4) вирішення питання щодо притягнення, згідно зі ст. 185–6 КУпАП, до адміністративної відповідальності осіб, які не виконують подання слідчого; 5) запобігання злочину на стадії готування до нього (ст. 14 КК України), здійснення замаху на злочин (ст. 15 КК України); 6) застосування запобіжних заходів згідно ст.ст. 148–150, 165–2 КПК України; 7) накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (ст. 187 КПК України); 8) накладення арешту на грошовий вклад з метою запобігання легалізації грошей, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України), вилучення майна на яке накладено арешт (ст. 388 КК України); 9) відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК України); 10) надання клопотання до суду або прокурора щодо заборони виїзду за межі України (ст. 98–1 КПК України); 11) складання протоколу про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією і надіслання його у триденний строк до суду.[25]

На практиці можливе застосування із зазначеною метою й інших засобів, але і сказаного цілком достатньо для класифікації усіх заходів реагування на виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину на процесуальні і не процесуальні. Оскільки законодавець вимагає обов’язкового використання в профілактичній діяльності перших, а розуміння сутності других не викликає складностей, зупинимося надалі на характеристиці специфіки використання подань слідчих як одного із процесуальних засобів усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. Тут лише підкреслимо, що в реальній профілактичній діяльності процесуальні й не процесуальні заходи повинні застосовуватися у взаємозв’язку й тільки в такому випадку названа діяльність буде ефективною.

Перш за все, характеризуючи подання слідчого як особливий процесуальний акт, що входить у систему основних актів досудового слідства, з’ясуємо, чи по кожній кримінальній справі він повинен вноситися. Відповідь на це питання має безпосереднє практичне значення оскільки ст. 23-1 КПК України дозволяє дати на це питання альтернативну відповідь. Частина І ст. 23-1 КПК України установлює правило, відповідно до якого „орган дізнання, слідчий, прокурор, установивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину вносять у відповідний орган... подання”. Отже, якщо обставини не встановлені, то подання не вноситься. Вивчення практики показало, що по одним справам названі обставини не встановлюються тому, що вони взагалі не існують, просто їх немає в реальній дійсності. По іншим – не виявляються через неповноту, однобічність або необ’єктивність дослідження обставин кримінальної справи, тобто порушення вимог ст. 22 КПК України.

Отже, якщо в ході розслідування не встановлено злочину, то в реальній дійсності не існує причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, які необхідно виявляти по даній справі. У таких справах, що припиняють по п.1 КПК України, подання не вноситься. Теж саме відбувається й у випадку припинення кримінальної справи по п.2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутність у діянні особи ознак складу злочину. У зв’язку з викладеним представляється помилкове твердження про те, що в названих випадках предметом подання можуть бути не тільки обставини, що сприяють злочину, але й „попутно” розкриті в ході розслідуванні інші негативні фактори.

Подання повинне вноситися по всіх справах: а) направлених до суду для їх розгляду; б) закритих провадженнях, якщо на даний момент причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, установлені; в) припинених за нереабілітуючих обставин, передбачених ст.ст. 6-10 КПК України (крім п.п. 1, 2 ст. 6, тобто за відсутністю події й складу злочину).

Оскільки мова йде про випадки обов’язкового внесення подання, то відсутність названого акту слід розглядати як порушення закону слідчим і наявність підстав для застосування заходів прокурорського реагування. Зокрема, прокурор може дати слідчому вказівку про необхідність внесення подання, або внести його сам. У зв’язку із цим виникає питання про підстави внесення подання прокурором по кримінальній справі, що надійшло до нього від слідчого.

Вивчення практики показало, що прокурори вносять подання по справах слідчих якщо:

а) причини і умови, що сприяли вчиненню злочину хоча й виявлені, однак слідчий не вніс подання із цілей усунення;

б) подання про усунення названих обставин, хоча і внесено, однак останні відбиті в ньому неповно або неточно;

в) установлено, що деякі із зазначених у поданні слідчого обставини не знайшли підтвердження, і прокурор змушений виправляти допущену помилку відкликанням недоброякісного подання й внесенням нового (свого) подання;

г) запропоновані слідчим у поданні заходи щодо усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину не можуть бути реалізовані;

д) у ході затвердження обвинувального висновку буде встановлено, що конкретні посадові особи не приймають заходів до усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину у зв’язку із чим прокурор визнає доцільним реагувати на ці факти внесенням свого подання.

Внесенням подання констатується факт виявлення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, а також момент прийняття слідчим або прокурором заходів до їх усунення. Відсутність у справі названого акту необхідно розглядати як порушення вимог щодо всебічності розслідування. Але так як на практиці мова йде не тільки про повноту й всебічність виявлення криміногенних факторів, але й про повноту реагування слідчого або прокурора, виникає питання про можливу кількість подань, внесених по одній кримінальній справі.

Правильну відповідь на це питання можна дати з урахуванням класифікації причин й умов, що сприяють злочину. Оскільки причина індивідуального злочинного акту багатоелементна, а умови, що сприяють вчиненню злочину, мають значний різновид і всі вони проявляють свою дію в різних сферах, то це визначає необхідність внесення по кримінальній справі не одного, а декількох подань. Більше того, необхідність внесення по одній справі декількох подань нерідко обумовлюється кількістю осіб, притягнутих у якості обвинувачених, у відношенні кожного з яких є необхідність внести подання. Теж саме варто сказати й про число осіб, у зв’язку з неправильними діями яких (наприклад, протиправні чи аморальні дії потерпілого) слідчий вносить подання за місцем роботи. Можна було б продовжити перераховувати фактори, які обумовлюють необхідність внесення не одного, а декількох подань по одній кримінальній справі, але й сказаного цілком достатньо для висновку про те, що рішення слідчого повинне ґрунтуватися на багатофакторному аналізі з урахуванням всього різноманіття ситуацій, які обумовили вчинення злочину і вимагають комплексного реагування на всю сукупність виявлених криміногенних факторів.

Подання про застосування заходів, спрямованих на усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочинів, повинне вноситися вчасно. Закон, установлюючи обов’язок органів виявляти й вживати заходи по усуненню причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, не вказує в який момент провадження по справі ці заходи повинні бути реалізовані. Тим часом правильне визначення такого моменту має важливе практичне значення, оскільки від своєчасності реагування на виявлені криміногенні обставини залежить ефективність профілактичної діяльності слідчого й прокурора, недопущення ними вчинення нових злочинів і настання нових суспільно-небезпечних злочинних наслідків.

У літературі з цього питання висловлюються різні, навіть протилежні точки зору. На практиці слідчі також вирішують це питання неоднозначно.

В одних випадках подання вносяться після закінчення розслідування, в інших – у процесі розслідування. Зрозуміло, що кожна кримінальна справ є індивідуальною, специфічні причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і звичайно ж, своєрідні фактори, які визначають внесення слідчим подання в той або інший процесуальний момент. З огляду на всі ці обставини, навряд чи можна пред’являти в законодавчому порядку вимогу про внесення подання по всіх кримінальних справах в один і той же момент. Саме тому в КПК України названий момент не визначається і, отже, на практиці слідчий повинен визначити його самостійно. Які ж при цьому додаткові обставини необхідно враховувати і які практичні рекомендації можна дати слідчим і прокурорам з цього питання?

Вважаємо, що обставини, які сприяли вчиненню злочину, входять у предмет доказування у кримінальній справі і тому можуть бути виявлені з вірогідністю. Звідси випливає, що заходи, спрямовані на усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, можна здійснювати лише в тому випадку, якщо названі обставини встановлені достовірно.

Таким чином, перше, що потрібно враховувати при вирішенні питання щодо можливості внесення подання у конкретний момент досудового слідства, – це безумовна доведеність причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Друга умова – достовірне встановлення всієї сукупності обставин, які у своїй єдності утворюють причину конкретного злочину й умови, що сприяють його вчиненню.

Якщо в наявності дві названих умови (доведеність всієї сукупності криміногенних факторів і достовірність) слідчий зобов’язаний негайно, не очікуючи закінчення розслідування, вжити заходів до усунення названих обставин внесенням подання. Тільки таке реагування слідчого можна вважати своєчасним, що відповідає завданню запобігання злочинам.

Подання може бути внесене до повного виявлення всього комплексу причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, у випадках, коли виявлені обставини, які вимагають вживання термінових заходів, оскільки їх незастосування може сприяти вчиненню нових злочинів. Саме так на практиці вирішують це питання слідчі і прокурори. Названі подання повинні розглядатися як неповні, часткові, а після закінчення розслідування потрібно буде внести ще одне подання, яке має ґрунтуватися на всіх виявлених причинах й умовах що сприяли вчиненню злочину.

У літературі й на практиці вирішення питання про можливості внесення подання в той чи інший момент досудового слідства часто зв’язують із питанням про необхідність ознайомлення обвинуваченого й інших учасників процесу з матеріалами кримінальної справи. І це вірно, оскільки нерідко викладені в поданні обставини зачіпають права, честь і гідність тих чи інших учасників процесу. Якщо це дійсно має місце, то подання в таких випадках обов’язково повинне представлятися для ознайомлення всім зацікавленим особам. Нарешті, ще один аргумент: відповідно до вимог ст. 217 й ст. 218 КПК України потерпілий, цивільний позивач, представники їх інтересів, а також обвинувачений і його захисник повинні бути ознайомлені з усіма матеріалами кримінальної справи, а значить і з поданням. Отже, подання про вжиття заходів щодо усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, може вноситися на будь-якому етапі розслідування, але не пізніше моменту ознайомлення зацікавлених осіб з матеріалами кримінальної справи.

Подання, як особливий процесуальний акт повинне відповідати певним вимогам. Такі вимоги пред’являються як до форми, так і до змісту подання. Відповідність винесеного акту названим вимогам повинне забезпечуватися різними способами, у тому числі й засобами прокурорського нагляду. Подання, як і будь-який інший процесуальний акт, складається із трьох частин (вступу, описово-мотивувальної й резолютивної). Розглянемо зміст кожної із них з’ясувавши при цьому роль прокурора в забезпеченні законності й обґрунтованості подання.

Під вступною частиною подання розуміється його перша частина, у якій містяться дані про те, кому адресований цей акт, його найменування, де, коли, ким і по якій кримінальній справі він винесений. Таким чином, вступна частина подання не містить вказівок на ті обставини, які виступають як причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, що становлять основу його змісту. Вона лише підводить до викладу сутності цього процесуального акту. При всій простоті структурних елементів вступної частини подання на практиці при складанні даного акту слідчі допускають чимало помилок, що знижує якісну визначеність, а значить й ефективність даного акту.

У відповідності із ч. 1 ст. 23-1 КПК України подання може вноситися „до відповідного державного органу, громадської організації або посадовій особі”. Кому саме, визначає сам слідчий із врахуванням конкретних обставин і, зокрема, наявності або відсутності реальних можливостей у даного органа, громадської організації або посадової особи, прийняти своєчасні й ефективні заходи по усуненню виявлених у ході розслідування причин й умов, що сприяли вчиненню злочину.

Вивчення практики показало, що останнім часом слідчі в переважній більшості випадків направляють подання посадовим особам установ, підприємств й організацій. І це правильно, тому, що саме керівник зобов’язаний забезпечити режим законності на даному підприємстві, а отже й вжити заходів профілактичного характеру, у зв’язку із вчиненням злочину.

Іноді слідчі утруднюються прийняти правильне рішення, у яку інстанцію доцільно внести для виконання подання – у низову або у вищестоящу. В той час як від правильного вирішення саме цього питання залежить ефективність виконання подання. Вивчення цього питання на практиці показало, що іноді слідчі направляють подання в такі державні органи або посадовим особам, які практично не в змозі забезпечити реальне усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. У таких випадках подання залишається не реалізованим, а небезпека вчинення нових злочинів не усунутою. У зв’язку з викладеним важливо сформулювати наступні практичні рекомендації: а) подання повинне адресуватися тим органам або посадовим особам, які спроможні вжити заходів до усунення викладених в поданні криміногенних факторів, і при цьому, можуть досягти таких цілей; б) в вищестоящу організацію подання повинне вноситися в тих випадках, якщо виявлені причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, отримали поширення на всю систему органів даного міністерства, відомства, приватної компанії і т.п.; коли низова організація не в змозі з різних причин (наприклад, відсутності коштів або ресурсів) вжити ефективних заходів для усунення виявлених криміногенних факторів; в) у випадку, ігнорування вимог слідчого або халатного відношення низової організації до роботи з усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину.

У структурі вступної частини даного акту міститься і його назва. Вже в ній відображається його процесуальна сутність і функціональне призначення. У більшості випадків розглянутий процесуальний акт іменується „Подання”, або – „Подання про усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину”. Такі розходження в позначенні розглянутого акту не виправдані, а саме його найменування не точні. У першому позначенні не ясний зміст даного акту; в другому, зазначений зміст відтворений не точно, тому що сам слідчий причини й умови, що сприяли вчиненню злочину не усуває, а лише приймає до цього от відповідні заходи. На наш погляд, найменування даного акту буде правильно відтворювати зміст діяльності слідчого й правову її регламентацію, якщо воно буде іменуватися „Подання про застосування заходів, спрямованих на усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину”.

Як видно, реквізити, що містяться у вступній частині подання мають істотне практичне значення, у зв’язку із чим, виклад їх у кожному процесуальному акті обов’язковий.

У структурі даного акту описово-мотивувальна частина є центральною. В ній можна умовно виділити кілька основних розділів, що відображають обставини, які у своїй єдності утворять зміст подання.

У цій частині насамперед коротко дається опис злочинного діяння. При цьому описується злочин так, як він установлений в процесі розслідування і у такому обсязі, який необхідний для наступного аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Основним же змістом описово-мотивувальної частини подання є виклад конкретних причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. При цьому тут повинні бути відтворені такі групи обставин, що обумовили злочин:

1) обставини, що характеризують антигромадські морально-психологічні погляди, звички та традиції особи, яка вчинила злочин;

2) зовнішні обставини, під впливом яких зазначені антигромадські погляди, звички й традиції;

3) обставини, що характеризують конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з антигромадською позицією особистості спонукали особу до вчинення злочину;

4) обставини, що полегшили виникнення й реалізацію злочинного наміру, вчинення злочинної дії й досягнення злочинного результату.

Тут важливо підкреслити, що ефективність подання залежить не тільки від повноти й правильності виявлення перерахованих обставин, але й від повноти й точності їхнього відображення в поданні. Більше того, всі групи названих обставин повинні не тільки перераховуватися, а і описуватися в їхньому взаємозв’язку й взаємозалежності так, щоб читаючий цей документ виконавець сформував у себе переконання, що саме вони дійсно обумовили вчинення злочину й тому потрібно їх усунення. Зрозуміло, що усуненню підлягають тільки негативні явища, хоча приводом до вчинення злочину може бути цілком правомірне поводження (наприклад, зауваження потерпілого у зв’язку з аморальним поводженням особи, що скоїла злочин).

У розглянутій частині подання повинні бути зазначені особи, з вини яких стало можливим здійснення злочину, а також, які застосовувалися при цьому способи. Однак останні варто викладати тільки в тому випадку, якщо знання їх дозволить державним органам, громадським організаціям або посадовим особам, використати їх для розробки більш ефективних заходів по захисту об’єктів від злочинних зазіхань, запобігання злочинам.

Таким чином, в описово-мотивувальній частині подання повинні бути викладені: а) фабула кримінальної справи, що характеризує всі елементи злочинного діяння; б) обставини, що характеризують антигромадські погляди, звички й традиції у свідомості особи, що скоїла злочин; в) зовнішні обставини, що сформували у свідомості особи антисуспільні погляди, звички й традиції; г) обставини, що характеризують конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з антигромадською позицією особистості викликали злочинну дію; д) умови, що сприяли вчиненню злочину; е) способи вчинення й приховання злочину; є) особи, винні в допущенні обставин, що обумовили вчинення злочину.

Про практичну точку зору важливо мати на увазі, що не всі обставини, що утворять у сукупності причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, однаковою мірою визначають злочинну поведінку особи. Серед них є такі, які відіграють вирішальну роль і виступають як основні, що обумовили вчинення злочину, інші виконують стосовно них своєрідну допоміжну функцію. З врахуванням цього в поданні треба зробити акцент на першій групі обставин для того, щоб при виконанні подання можна було б більше уваги приділити профілактичним заходам. Але якщо вчинення злочину обумовлене дією комплексу обставин, то всі вони обов’язково повинні знайти своє відображення в описово-мотивувальній частині подання.

Мотивування подання припускає не тільки виклад доказів, але також їх аналіз й оцінку. При чому зроблено це має бути в необхідних, специфічних для даного акту межах. Тому мотивування подання буде завжди відрізнятися від мотивування інших процесуальних актів (наприклад, постанови про продовження строків слідства, обвинувального висновку та ін.).

Мотивованим може вважатися лише таке подання, у якому висновки й рішення слідчого базуються на повністю зібраних й правильно оцінених доказах, якщо наступні положення логічно випливають з попередніх й між всіма структурними елементами даного акту відсутні які-небудь протиріччя.

Подання повинне містити вказівку на ті норми закону, які передбачають його внесення. Саме посиланням на відповідність нормам КПК і повинен завершуватися виклад його описово-мотивувальної частини. Остання відмежовується від наступної (резолютивної) частини звертанням до виконавця, що на практиці виражається в словах „прошу”, „вимагаю” або „пропоную”.

Вивчення цієї практики показало, що використання тієї чи іншої форми звертання залежить від ступеня категоричності, яку слідчий вважає за доцільне застосувати з метою спонукання виконавця до обов’язкового усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. Необхідно, однак, зазначити, що жодна з перерахованих форм звернення слідчого до виконавця не відображає імперативного характеру вимог закону виявити й вжити заходів щодо усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. І головне тут не в категоричності звернення слідчого до виконавця, а в неадекватності форми самого акту, іменованого поданням, природі явищ і порушень, що підлягають усуненню.

Розглянуті тут причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, як і порушення закону, що підлягають усуненню допущені тими, кому адресований даний акт для виконання. З огляду на цю обставину, варто не просити, пропонувати або вимагати, а предписувати виконавцеві вжити відповідних заходів для усунення виявлених криміногенних факторів, так само як і допущених порушень закону. Владному змісту такого предписування відповідає форма постанови (а не подання) слідчого. Не випадково в літературі протягом багатьох років неодноразово зверталася увага на цю обставину й пропонувалося змінити в цій частині чинне законодавство. Але оскільки такі зміни в ст. 23-1 КПК не внесені на практиці як і раніше треба рішення слідчого про застосування заходів до усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, втілювати у форму подання.

Заключна частина цього акту, у якій формулюється назване рішення й пропонується його виконавцям вжити заходів до усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, іменується резолютивною.

У ній відображаються наступні рішення:

1) про усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, а також про ті заходи, які на його думку, необхідно здійснити для їх усунення;

2) про осіб, з вини яких допущені порушення закону, або вчинення криміногенних факторів;

3) про строк, протягом якого державні органи, громадські організації й посадові особи повинні вжити необхідних заходів і про результати виконання подання повідомити слідчому;

4) про відповідальність, передбачену ст.ст. 254-257 КУпАП (залишення подання без розгляду).

В літературі й серед практичних працівників неодноразово обговорювалося питання про те, чи повинен слідчий у своєму поданні вказувати на заходи, виконання яких забезпечить на його думку усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину.

Одні на це питання дають позитивну відповідь, інші – негативну. Яка ж точка зору є правильною, відповідає закону, і в той же час відповідає безпосередньо практичним інтересам органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

Ст. 23 КПК не дає прямої відповіді на це питання. У цій нормі не встановлюється обов’язок слідчого розробляти й включати в подання вказівки на конкретні заходи здійснення яких приведе до усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. У той же час названа норма не містить і заборони на розробку слідчим або прокурором таких заходів.

Таким чином, при відповіді на це питання, мова може йти про право, а не обов’язок органів й осіб кримінального процесу включати в резолютивну частину розглянутого акту конкретні заходи, виконання яких забезпечить усунення виявлених причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. Зі сказаного випливає також, що відсутність таких вказівок у поданні не дає підстав для ствердження про невиконання слідчим своїх обов’язків по профілактиці злочинів або про ущербність, недоброякісність самого подання.

Така постановка питання відображає фактично можливості слідчих апаратів всіх органів у розробці названих заходів, і в той же час відповідає інтересам боротьби зі злочинністю.

Таким чином, якщо в процесі розслідування встановлені обставини, що дають підставу для викладу в поданні конкретних заходів, що забезпечують усунення виявлених причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, слідчий або прокурор повинні запропонувати їх відповідним державним органам, громадським організаціям або посадовим особам і тим самим сприяти усуненню названих криміногенних факторів.

Але якими за своїм характером ці заходи повинні бути? Чи зобов’язаний слідчий викласти в поданні вичерпний перелік таких заходів або ж він може вказати лише на деякі з них?

У літературі з цього питання висловлюються різні точки зору. На думку одних авторів – подання повинне дати вичерпні рекомендації про характер заходів, які необхідно прийняти для усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину. Інші автори думають, що рекомендації слідчого не повинні бути вичерпними, що виключають можливість виконавців самим розробляти заходи, які на їхню думку будуть більше ефективними при усуненні виявлених криміногенних факторів. Практика розвивається по цьому, другому шляху. І це правильно, оскільки подання з такими рекомендаціями слідчих, з одного боку, не сковують ініціативу їхніх виконавців, а з іншого, не виключають можливість спільної розробки таких заходів, тобто слідчих і відповідних органів, що виконують внесене подання. Більше того, і слідчі в процесі розслідування справи і органи, які виконують подання, можуть залучати для розробки адекватних заходів реагування як експертів, так і фахівців відповідних галузей знання. Вивчення практики показує, що в таких випадках ефективність здійснюваних профілактичних заходів значно підвищується особливо у справах про господарчі злочини. Але хто б зазначені заходи не розробляв, важливо забезпечити відповідність їх певним вимогам. Останні в законі не вказуються, але вони досить чітко сформульовані в кримінологічній літературі.

У відповідності до розробок кримінологічної науки заходи спрямовані на усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, повинні бути законними, обґрунтованими, прогресивними, реальними, економічно доцільними, радикальними й конкретними.

Вимога законності полягає в тому, що розробляти й проводити в життя можна ті з них, які відповідають закону, не суперечать йому. Навіть у тих випадках, коли існуюча правова регламентація „застаріла”, але на даний момент не скасована, усувати причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, керуючись при цьому доцільністю, але порушення закону – неприпустимо.

Заходи реагування на зазначені обставини повинні бути обґрунтованими. При цьому потрібно враховувати два аспекти даної вимоги. По-перше, обґрунтованими будуть лише такі заходи, які випливають з наявної кримінологічної ситуації й засновані на наявних матеріалах справи. По-друге, обґрунтованість припускає фактичну необхідність ліквідації виявлених обставин. Якщо названі обставини усунуті, то немає потреби, тобто формальності заради, вносити по даному питанню подання.

Запобіжні заходи повинні розроблятися з урахуванням новітніх досягнень науки й техніки. Це випливає з вимоги прогресивності, пропонованого кримінологією до заходів запобіжного характеру. Щоб запобіжні заходи відповідали цій вимозі, слідчий повинен при їхній розробці використати допомогу фахівців відповідних галузей знання. Особливо це стосується розслідування справ про комп’ютерні злочини, відмивання брудних грошей та інших.

Вимога реальності розглянутих заходів передбачає наявність реальної можливості втілення їх у життя. Якщо в об’єктивно існуючих умовах пропоновані в поданні заходи виконувати неможливо, то й пропонувати їх для виконання не треба, тому що вони не будуть здійснені, не приведуть до бажаного профілактичного результату. Наприклад, рекомендації слідчого про необхідність розміщення всіх дітей дошкільного віку в дитячих садах, яслах для запобігання їхньої безоглядності виконати неможливо, оскільки район, куди внесено подання, не має такої можливості.

Заходи, спрямовані на усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, повинні бути доцільними з будь-якого погляду, у тому числі й з економічного. При цьому під доцільністю розуміється відповідність здійснюваної діяльності по профілактиці злочинів поставленої мети, тобто усуненню виявлених причин й умов, що сприяли вчиненню злочинів, і ліквідації на цій основі можливості вчинення нових злочинів у майбутньому.

Рекомендовані заходи повинні бути по своїй якісній визначеності конкретними і радикальними. Неконкретні, розпливчасті рекомендації слідчого як і не конкретні заходи виконавців подань не забезпечують вживання радикальних заходів по усуненню причин й умов, що сприяли вчиненню злочинів. Тим часом вимога радикальності припускає розробку таких заходів, практична реалізація яких приведе до корінного перетворення негативних явищ в позитивні, до повної ліквідації існуючих можливостей вчинення злочину, досягнення злочинного результату, до усунення всього комплексу обставин, що утворять у своїй єдності причину конкретного злочину й умови, що сприяли його вчиненню.

Резолютивна частина подання завершується вказівкою на місячний термін, протягом якого по поданню повинні бути вжиті необхідні заходи й про необхідність повідомити про це слідчому. А також про відповідальність посадових осіб, які не вжили відповідних заходів (ст.ст. 254-257 КУпАП).

Закон не містить прямої вказівки про те, що саме в цей строк відповідні державні органи, громадські організації або посадові особи зобов’язані повністю усунути виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину. Тим часом на практиці деякі слідчі іноді пред’являють виконавцям подання саме такі вимоги. У зв’язку із цим й у літературі, і на практиці неодноразово обговорювалося питання про зміст діяльності здійснюваної виконавцями подань у зазначений місячний строк.

При рішенні даного питання варто виходити з того, що зараженість об’єктів криміногенними факторами різна. Різний, отже, і зміст діяльності, спрямованої на їх усунення. Як показує практика, в одному випадку для усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочинів, потрібний незначний час, і протягом місячного строку можна здійснити всі необхідні для досягнення такої мети заходи в інших випадках, повністю усунути зазначені обставини в строк, названий у поданні, практично неможливо. Тому було б правильно вважати, що відповідно до закону виконавці подання слідчого повинні в місячний строк: по-перше, розробити необхідні для усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, заходи й вжити заходів до їхньої практичної реалізації; по-друге, повідомити про пророблену роботу слідчому. Якщо для усунення зазначених обставин потрібна значна кількість часу (більше місяця), то виконавці подання повинні додатково проінформувати слідчого про фактично виконану роботу. У літературі висловлена така точка зору, згідно якої вказувати на конкретний строк є недоцільним, важливо виконати подання. Вказівка в поданні строку має важливе організуюче значення для тих осіб, які це рішення слідчого будуть виконувати. Але не тільки для них. Вказівки про строк мають значення й для слідчого, оскільки протягом саме зазначеного строку він повинен здійснювати контроль за реалізацією внесеного їм подання. Якщо протягом названого строку відповідь на подання не надійшла, слідчий нагадує посадовим особам або громадським організаціям про необхідність виконання подання.

Строк, зазначений у поданні, має значення також для прокурора й суду. Прокурор, здійснюючи нагляд за виконанням законів у стадії досудового слідства, а також суд при розгляді кримінальної справи, установивши, що конкретні особи не виконали подання слідчого, можуть порушити питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності, згідно зі ст. 185-6 КУпАП.

Подання завершується підписом слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Однак, у літературі висловлюються й інші точки зору. Деякі автори рішення даного питання ставлять у залежність від того, чи вноситься подання в організацію, де виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, або ж воно направляється у вищестоящу стосовно неї організацію. В останньому випадку, на думку авторів такої точки зору, подання, підготовлене слідчим, повинне підписуватися прокурором.

Необхідно відзначити, що в літературі ця точка зору не одержала підтримки й була піддана критиці. І це справедливо, тому що вона не відповідає закону, обмежує процесуальну самостійність слідчого й, до того ж, не відповідає інтересам практики.

У законі є пряма вказівка, адресована слідчому, відповідно до якої він не тільки вправі, але й зобов’язаний особисто вжити заходів до усунення виявлених їм причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, внесенням подання. При цьому дана вказівка закону повинна виконуватися особисто слідчим незалежно від того, у яку інстанцію виникла необхідність внести подання. Саме по такому шляху й розвивається слідча практика. Вона, до речі, не виключає в необхідних випадках внесення подання прокурором по кримінальній справі, що перебуває у провадженні конкретного слідчого. Але це вже питання про співвідношення подань слідчого й прокурора по конкретній кримінальній справі й він раніше вже був предметом самостійного розгляду.

Звісно, що на стадії досудового слідства, обсяг профілактичної (запобіжної) діяльності слідчого визначається передусім межами його компетенції і обумовлюється фактом порушення кримінальної справи і прийняттям її до свого впровадження. Разом з тим, розслідуючи конкретний злочин, слідчий своєю процесуальною діяльністю може запобігти і вчиненню ряду інших, ще не вчинених (і не обов’язково взаємопов’язаних) злочинів. Це стосується притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які: перешкоджають явці свідка, потерпілого, експерта примушують їх до відмови від дачі показань або висновку, підкупу цих осіб, або погроза помстою за раніше дані показання або висновок (ст. 386 КК України); розголошують дані досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК України); висловлюють погрози працівнику правоохоронного органу (ст. 345 КК України); втручаються в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК України).

В плані запобігання злочинам важливе значення має здійснення слідчими віктимологічної профілактики. Серед заходів віктимологічної профілактики можна назвати наступні: 1) забезпечити конфіденційність даних про потерпілу особу, способами зазначеними у ст. 15 Закону України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та у ст. 52-3 КПК України; 2) винести постанову про застосування захисту безпеки щодо взятої під захист особи (ст. 52-1 КПК України); 3) попередити про кримінальну відповідальність: а) свідка і потерпілого за надання завідомо неправдивих показань та за відмову свідка від дачі показань (ч.4 ст. 67, ч.2 ст. 171 КПК України); б) експерта за відмову від виконання покладених на нього обов’язків, в також за дачу завідомо неправдивого висновку (ч.3 ст. 96 КПК України); в) перекладача за відмову виконати обов’язки, а також за завідомо неправдивий переклад (ч.3 ст. 128 КПК України); г) за розголошення даних досудового слідства або дізнання (ч.2 ст. 121 КПК України); ґ) за незбереження майна, на яке накладено арешт (ч.2 ст. 126 КПК України).

Значну роль у віктимологічнй профілактиці злочинів має роз’яснювальна консультативна робота слідчого. Насамперед, це виступи перед населенням у засобах масової інформації і проведення індивідуальних співбесід з учасниками кримінального судочинства. Виходячи з професійних знань, він може дати рекомендації потенційним потерпілим, свідкам, експертам, спеціалістам як їм поводитись у разі намірів вчинення щодо них злочинів як на суб’єктів кримінального судочинства.

Ефективним засобом запобігання злочинам є і оперативно-розшукове супроводження досудового слідства, тобто проведення оперативних заходів одночасно з процесом розслідування справи. Слідчий може визначити при цьому обсяг такої діяльності, давати окремі доручення органам дізнання (ч.3 ст. 114 КПК України). Профілактична взаємодія слідчого з органом дізнання може стосуватися виявлення причин та умов вчинення злочину, його мотивів, конкретної криміногенної ситуації, а також можливості вчинення подібних злочинів у майбутньому. Важливим напрямком запобіжної діяльності слідчого є його взаємодія із фахівцями в певних галузях знань. різноманітні форми його взаємодії з такими особами дозволяють здійснювати як процесуальні, так і не процесуальні засоби використання спеціальних знань при виявленні причин і умов злочинів, а також при розробці пропозицій щодо їх усунення. Наприклад, якщо мова йдеться про технологічні процеси виробництва, то саме за допомогою спеціальних знань фахівця можна виявити, досконало дослідити і констатувати причини та умови, які сприяли скоєнню злочину. Використовуючи знання фахівця – психолога, можна встановити мотиви злочину, здійснити прогноз посткримінальної поведінки підозрюваного тощо.

Одним із заходів профілактики є забезпечення інформаційної безпеки слідства. Суть її полягає в обмеженні (до допустимого законом мінімуму) обсягу інформації, яку слідчому можна розголошувати, та у виключенні імовірності ознайомлення з нею під час провадження слідства певним колом осіб (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, захисника, засобів масової інформації).

Рекомендована література

Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ// Відомості Верховної Ради (ВВР).- 1991. – № 53. – Ст. 793.

Закон України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР).- 2000.- № 40.- Ст. 338

Закон України „Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 року № 1296-IV// Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Ст. 2736.

Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року № 565-ХП // Відомості Верховної Ради (ВВР).- 1991. – № 4. – Ст. 20.

Закон України „Про оперативно – розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР).-1992.-№22.- Ст. 30

Наказ Генерального прокурора України „ Про організацію прокурорського нагляду за додержання законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство” № 4 гн від 19 вересня 2005 р.

Наказ Генерального прокурора України Про організацію прокурорського нагляду за додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність” №4 -1 гн від 19 вересня 2005 р.

Голина В.В. Попередження злочинності правоохоронними органами: навч. посіб. / Голина В.В. – К.: НПК ВО, 1991. – 92 с.

Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: моногр. / Давыденко Л.М., Бандурка А.А. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005.

Даньшин І.М. Проблеми детермінації злочинності / Даньшин І.М. // Вісник Академії правових наук України. - 1995. -№ 2. - С. 115-123.

Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. / Закалюк А.П. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - Кн. 1. -С. 122-182.

Кримінологія: учеб. для юрид. Вузов / под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф. А.И. Долговой. - М.: НОРМА-ИНФРА*М, 1999. - С. 179-222, 306-316, 397-424.

Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г., Лисодєд О.В.; за ред. проф. І.М. Даньшина. - X.: Право, 2003. - С. 32-51.

Курс кримінології. Загальна частина: підруч.: у 2-х кн. / Джужа О.М., Михайленко П.П., Кулик О.Г. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. -С. 42-78.

Поиск по сайту: