Фактори, причини та умови злочинів проти довкілля

Загальні причини й умови екологічної злочинності перебувають у системі протиріч, які виникають при взаємодії людини, суспільства й природи. Суть їх полягає в тому, що соціум, будучи частиною біосфери, протистоїть екосистемі, у зв'язку з обмеженими можливостями природокористування. Такі протиріччя виникають між можливостями суспільства, держави, регіону по використанню природних ресурсів і суспільними потребами; між станом навколишнього середовища й використовуваних способів витягу її корисних властивостей; між інтересами суспільства, соціальних груп і окремих індивідів як самостійних суб'єктів природокористування. Ці фактори в умовах екстенсивного й нераціонального економічного розвитку соціальних систем створюють умови для неправомірної, у тому числі, злочинної екологічної поведінки.

У контексті цих детермінант необхідно виділити явно виражені дефекти в суспільній екологічній свідомості. До них варто віднести: недооцінку необхідності своєчасного врахування законів функціонування екосистеми; стійка помилкова думка про невичерпність природних ресурсів і їхньої здатності до повної регенерації; зневажливе відношення до природоохоронного законодавства.

Росту екологічної злочинності сприяє також недоліки чинного законодавства і його охорони відповідними державними органами, відсутність механізмів його ефективної реалізації. Державні органи приймаючи ті або інші рішення роблять їх без узгодження із природоохоронними органами й проведення попередньої наукової екологічної експертизи. У результаті відбувається хаотичне руйнування екологічного середовища перебування, наслідку якого робить украй негативний вплив на стан навколишнього середовища.

До обставин, які обумовлюють ці злочини варто також віднести: неналежне виконання своїх обов'язків організаційно-управлінськими, адміністративними, господарюючими суб'єктами; недосконалість системи державних органів керування в сфері охорони навколишнього середовища й природокористування; низьку ефективність їхньої діяльності; непослідовність реалізації законодавчо закріпленого принципу розмежування контрольних, наглядових і господарсько-розпорядницьких функцій; недостатнє матеріально-фінансове забезпечення контрольно-інспекційних служб природоохоронних органів; відсутність ефективного механізму участі громадян у профілактиці екологічних злочинів і інших правопорушень; незадовільна професійна підготовка інспекторського складу; зневажливе відношення посадових осіб до правових норм, які регламентують природоохоронну діяльність; серйозні недоліки в плануванні, квотуванні й регламентації виробництво різноманітних промислів; низька ефективність протидії цієї злочинної діяльності з боку органів контролю правоохоронних органів; високий рівень латентності цих злочинів і безкарність за їхнє здійснення; призначення м'яких мір покарання судовими органами злісним порушникам законодавства в області охорони навколишнього середовища й не вживання заходів до повного відшкодування збитку, заподіяного природі.

До загострення ситуації у сфері земельних відносин призводить відсутність розмежування земель державної і комунальної власності, незавершеність інвентаризації земель та її грошової оцінки, невирішення проблеми встановлення меж населених пунктів, територій природно-заповідного фонду та прибережних захисних смуг. Так, понад 17 тис. населених пунктів не мають встановлених меж, враховуючи міста Київ та Севастополь. Майже 5,4 тис. об'єктів природно-заповідного фонду на площі понад 2,1 млн. га потребують встановлення їх меж. Не винесено в натуру біля 760 тис. га прибережних захисних смуг.

Розмежовано лише 600 тис. га земель з 30 млн. га. Необхідно проінвентаризувати 3 млн. га земель населених пунктів та понад 2,7 млн. га земель несільськогосподарського призначення за їх межами. Не проведено нормативно грошової оцінки на площі майже 2,8 млн. га земель населених пунктів та більше 10 млн. га земель несільськогосподарського призначення за їх межами.

Залишається низьким рівень державного контролю у сфері використання та охорони земель. Щороку майже третина порушень, які виявляються органами земінспекції, залишаються не усунутими. Відсутня належна протидія самовільному зайняттю земель, площа таких земель становить близько 160 тис. га., не за цільовим призначенням використовується понад 8 тис. га.

Нерідко землі надаються за злочинними схемами, зокрема на підставних осіб, за неправомірними судовими рішеннями, шляхом зміни функціонального використання земель, фальсифікації списків членів сільськогосподарських підприємств, за удаваними угодами щодо спільної забудови земельних ділянок.

Ускладнює реагування на порушення земельного законодавства відсутність меж земельних ділянок природно-заповідного, водного фонду та історико-культурного призначення, незавершеність розмежування земель державної та комунальної власності, інвентаризації земель, її грошової оцінки.

Зловживанням у сфері земельних відносин сприяє недостатнє законодавче забезпечення. Не прийняті Закони України «Про ринок землі» та «Про державний земельний кадастр». Держкомземом України не впроваджено автоматизовану систему ведення земельного кадастру. Через відсутність загальнодержавної програми використання та охорони земель, заходи у цій сфері не фінансуються.

Важливим об’єктом права власності українського народу є надра, збереження та раціональне використання яких є одним із головних завдань держави. Однак спеціальні дозволи на користування надрами надаються: суб’єктам господарювання без проведення аукціонів та погоджень з органами місцевого самоврядування; господарюючим суб’єктам і підприємцям, які не мали відповідної кваліфікації, матеріально-технічної та економічної можливості для користування ними.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в порушення вимог ст.ст. 9, 10 Кодексу України про надра не забезпечують у повному обсязі розробку, затвердження та реалізацію місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання й охорони надр та не здійснюють належного контролю.

У лісах держави площею майже 11 млн. га розповсюджені самовільні рубки, порушення природозберігаючих технологій заготівлі лісосировини, неналежно ведеться робота лісової охорони. Збитки, завдані лісопорушеннями за минулий рік, складають майже 23 млн. грн., з яких за рахунок винних лісовою охороною відшкодовується лише 20 відсотків.

За межі України лише державними лісогосподарськими підприємствами щороку вивозиться майже 2,5 мільйони кубометрів деревини. Розповсюджено вивезення лісоматеріалів контрабандним шляхом. За втручання прокурорів у 2008 році повернуто державі 8,7 млн. грн., притягнуто до відповідальності майже 3 тис. посадових осіб, порушено 405 кримінальних справ, з яких 248 скеровано до суду.

На сьогодні достатньо гостро стоїть питання збереження територій і об’єктів природно-заповідного фонду. Незаконне вилучення земельних ділянок, самочинне ведення будівельних робіт, вирубка цінних порід дерев та розорювання ландшафтів призводять до скорочення цих територій або взагалі до їх знищення. Уповноважені особи державних органів контролю фальсифікують документи з метою незаконного надання у власність або користування земельних ділянок природно-заповідного фонду.

Потенційну небезпеку становлять накопичувачі промислових відходів, експлуатація більшості з яких здійснюється з порушенням проектних рішень та правил безпеки. Більша половина сміттєзвалищ і полігонів не відповідають санітарно-екологічним нормам, працюють в режимі перевантаження. Проте на них щорічно вивозиться до 40 млн. куб. м. твердих побутових відходів. Лише 2,5 % відходів знищується на сміттєспалювальних заводах міст Києва та Дніпропетровська, які є джерелами інтенсивного забруднення атмосфери і потребують реконструкції. Через невиконання державних програм поводження з відходами упродовж десятиріч практично не утилізуються та не знешкоджуються токсичні відходи I-III класу небезпеки (накопичено близько 22 млн. тонн).

В Україні продовжується процес прогресуючого накопичення відходів, їх обсяги становлять понад 35 млрд. тонн, що є найгіршим показником у світі. Основними його джерелами є промислові, побутові та токсичні відходи.

Тривалий час не вирішується проблема щодо поводження з твердими побутовими відходами, обсяги утворення яких збільшується з року в рік. Більше половини полігонів і сміттєзвалищ не відповідають санітарним нормам та нормам екологічної безпеки, значна їх кількість працює в режимі перевантаження. Не краща ситуація з токсичними відходами. До 50% непридатних та заборонених до використання пестицидів і агрохімікатів (понад 20 тис. тонн) не мають належного нагляду і зберігаються у непристосованих приміщеннях.

Незважаючи на такий стан посадовці допускають привласнення бюджетних коштів, виділених на проведення робіт з відходами. Послаблення державного контролю уповноваженими органами влади призводить до прийняття незаконних актів органами місцевого самоврядування.

Високий рівень забруднення поверхневих і підземних вод, неякісне очищення питної води створює загрозу здоров’ю людей та довкіллю. Щорічно у водні об’єкти скидається понад 8 млрд. куб. м. стічних вод, з яких майже чверть без будь-якого очищення. Разом із забрудненими стоками у водойми потрапляють нафтопродукти, сульфати, хлориди та інші шкідливі речовини. На сьогодні переважна більшість водопроводів не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що сприяє бактеріальному забрудненню питної води і відповідно зростанню інфекційної захворюваності населення. Біля 230 очисних споруд потребують капітальних ремонтів та реконструкцій.

Набули поширення порушення у сфері охорони надр. В Україні нараховується 528 нафтогазоносних родовищ, на користування якими видано спеціальні дозволи 60 підприємствам різних форм власності. Ними щорічно видобувається близько 20 млрд. куб. м газу. До складу української газотранспортної мережі входить 35 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорні станції та 13 підземних сховищ газу. Майже половина обсягу транспортування газу припадає на транзит. Третина газопроводів експлуатується понад 30 років, при середніх нормативних строках 20 років, 45% – мають недосконале антикорозійне покриття, що призводить до частих аварій, 60% агрегатів відпрацювали свій матеріальний ресурс.

При цьому мають місце факти незаконної видачі ліцензій на користування надрами та тяганини при їх наданні, безліцензійного видобування корисних копалин, укладення збиткових для держави договорів про спільну інвестиційну діяльність та оренду свердловин, порушення фінансово-господарської діяльності.

В умовах інтенсивного розвитку промисловості і транспорту особливу актуальність має охорона атмосферного повітря. Щороку понад 10 тисяч промислових підприємств здійснюють близько 4,5 млн. тонн викидів шкідливих речовин у повітря. Надмірне насичення атмосфери оксидом вуглецю відбувається від викидів автотранспорту (60 % від загальної кількості викидів). Це призводить до руйнування озонового шару і підвищує вплив опромінення територій та захворюваність населення.

Поиск по сайту: