АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Частини мови і принципи їх класифікації

Читайте также:
  1. D. Принципи виваженості харчування та поступового розширення обсягу харчових предметів, що споживаються
  2. I. ПРИНЦИПИАЛЬНЫЕ СООБРАЖЕНИЯ
  3. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  4. V. ЗАВДАННЯ ДО ПРАКТИЧНОЇ ЧАСТИНИ КУРСОВОЇ РОБОТИ
  5. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  6. А) основные требования и принципиальная схема лечебно-эвакуационного обеспечения
  7. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  8. Аналіз основної частини КСД.
  9. Антикорупційні принципи
  10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  11. Бюджетна система та принципи міжбюджетних відносин
  12. В нормах Особливої частини кримінального права передбачені умови звільнення від кримінального покарання за окремі види злочинів.

Наскрізним питанням морфології є теорія частин мови
(класів слів). Проблему поділу слів на класи намагалися розв’язати вчені різних епох і народів. У IV ст. до н.е. давньогрецький філософ Аристотель слова давньогрецької мови поділяв на чотири групи слів: ім’я, дієслово, член (вигук), сполучник (зв’язка). У V ст. до н.е. давньоіндійські граматисти Яска і Паніні в санскриті виділили п’ять груп слів: ім’я, дієслово, прийменник, частка, сполучник. Грецький учений, представник александрійської школи Арістарх Самофракійський і його учень Діонісій Фракійський у II ст. до н. е. вперше у грецькій мові виділили вісім груп слів і запровадили термін “частина мови”: ім’я, дієслово, дієприкметник, член (вигук), займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Цю класифікацію прийняли, замінивши назву “член” вигуком, римська граматика Варрона (І ст. до н.е.) та граматика слов’янської мови Мелетія Смотрицького (XVII ст.). Російський учений Михайло Ломоносов (1711-1765)
у “Российской грамматике” стосовно російської мови назвав десять частин мови: ім’я, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник, вигук. Наприкінці XIX ст. О.Потебня і П.Фортунатов розробили принципи класифікації частин мови (О.Потебня – семантичний, а П.Фортунатов – морфологічний). У
XX ст. свою теорію частин мови сформулював В.Виноградов у книзі “Русский язык. Грамматическое учение о слове” (М., 1947). Сучасна традиційна граматика виокремлює десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук.

Частини мови – граматичні класи (групи) слів, що розрізняються категоріальним значенням, притаманними їм морфологічними ознаками, синтаксичними властивостями в складі словосполучень та речень і за суфіксами. Ці граматичні класи слів характеризуються:

- спільністю категоріального значення, абстрагованого від лексичних значень (напр., предметність в іменників, ознака предмета у прикметників, число у числівників, процесуальна дія у дієслів, ознака ознаки у прислівників);

- спільністю морфологічних категорій і правил словозміни (напр., рід, число, відмінок у іменників, вид, спосіб, час у дієслів);

- тотожністю синтаксичних властивостей слів (напр., підмет і додаток у іменників, присудок у дієслів, означення у прикметників, обставина у прислівників);

- спільністю суфіксів, з допомогою яких утворено відповідні слова (напр., суфікси іменників -тель, -ець, -анин,
ик, -ник, -ист, -ізм, -ач, -ук; суфікси прикметників -н-ий,
-ськ-ий, -аст-ий, -ан-ий, -ов-ий; дієслівні суфікси -ну-ти, -ича-ти, -ува-ти). Класифікація за цими чотирма ознаками зафіксованав “Сучасній українській літературній мові. Морфології”
(1969), “Русской грамматике” (1980) та шкільній граматиці.

Одним із принципів класифікації частин мови є здатність або нездатність слова (словоформи) бути членом речення. Одні словоформи можуть бути самостійними членами речення (напр., Україна, суверенний, будувати, радісно), виконувати номінативну функцію і вживатися в реченні як його компоненти. Це самостійні слова
(словоформи). Інші слова самостійними членами речення не бувають: пор. слова і, але, якщо, щоб, бо, не, ні, би, адже, під, через, біля і под. Вони входять до складу речення разом із самостійними членами і вказують або на зв’язок між словоформами, або на відношення мовця до висловлюваної думки. Це службові слова. У зв’язку з цим частини мови поділяють на самостійні та службові. Але лише цієї ознаки для класифікації частин мови недостатньо, бо межа між самостійними і службовими словами умовна, оскільки самостійні слова, втрачаючи певною мірою лексичне значення, переходять у службові (думати, вважати, почати, стати і под.).

Українська морфологія (1969) класифікувала частини мови за “наявністю чи відсутністю у слові лексичного
(співвідносного з поняттям) і граматичного значень”. Відповідно до цього слова, а отже, й частини мови, поділила на повнозначні й неповнозначні. Службові частини мови (прийменники, сполучники) відносила до тих, що не мають лексичного значення. У сучасній морфології службові слова розглядають як такі, що мають лексичне значення, оскільки кожне слово становить єдність лексичного і граматичного значення. Традиційно основним вважали морфологічний принцип поділу слів на частини мови. Прихильниками цього принципу були російський мовознавець Пилип Фортунатов (1848-1914) і його послідовники Олександр Пєшковський (1878-1933) та Дмитро Ушаков (1873-1942). Морфологічні категорії є однією з суттєвих ознак частини мови: морфологічні категорії іменника (рід, число, відмінок) чітко протиставляються морфологічним категоріям дієслова (вид, спосіб, час). Але цей принцип придатний для класифікації лише тих слів, які мають систему словозміни, яким властиві флексії (іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник). Слова невідмінювані (таксі, бюро, депо, вчора, сьогодні, через, при, над, щоб, бо та ін.) залишаються за межами цієї класифікації. На однобічність морфологічної класифікації вказували російські вчені Лев Щерба (1880-1944) і В.Виноградов.

Отже, морфологічний принцип суттєвий лише для певної групи слів, а тому є не визначальним, а допоміжним. Існує класифікація частин мови і за лексичним значенням словоформи, носієм якого є корінь слова, наприклад, назви кольорів – прикметники (білий, синій, голубий), назви дій – дієслова (читати, писати, боротися), назви осіб – іменники (сопілкар, читач, вихователь) і ін. Але лексичне значення кореня є надто низьким рівнем узагальнення і надто дрібною семантичною одиницею для частин мови, бо практично неможливо всі слова мови поділити на групи за лексичним значенням із більш-менш чіткими межами між ними: колір цукру, шоколаду, мокрого асфальту. Тому для класифікації частин мови застосовується значно абстрактніша семантична одиниця – категоріальне значення, яке виражається суфіксами і закінченнями. Російський учений Михайло Панов (нар. 1920) довів, що належність слів до частин мови формально визначається не значенням коренів, а значенням суфіксів і закінчень. В українському мовознавстві на базі закінчень і суфіксів розрізняють такі типи категоріального значення: категоріальне значення предметності, категоріальне значення ознаки, категоріальне значення дії. Всі слова, яким притаманне категоріальне значення предметності, є іменниками (українець, стілець, завдання), слова з категоріальним значенням ознаки предмета – прикметниками (блакитний, ранковий, капроновий), слова з категоріальним значенням числа і кількості (три, сім) належать до числівників, слова з категоріальним значенням ознаки ознак – до прислівників (читав швидко, ставився серйозно, вивчив учора).Семантичний принцип з категоріальним значенням в основі не є універсальним, бо за допомогою значень суфіксів і флексій не можуть бути віднесені до певної частини мови:

- невідмінювані слова (іменники, прикметники, прислівники, дієприслівники, модальні слова, які не мають флексій);

- службові слова, які не мають ні суфіксів, ні флексій, не означають ні предметності, ні ознаки, ні дії;

- дієприкметники, які мають категоріальне значення і ознаки предмета, і дії;

- дієприслівники, які мають категоріальне значення дії і ознаки дії;

- кількісні числівники, які за закінченням можна віднести і до категоріального значення предметності, і до категоріального значення ознаки (числівник два відмінюється як прикметник);

- субстантивовані прикметники типу шашлична, булочна, варенична, пельменна, які мають закінчення прикметників і тому співвідносяться з категоріальним значенням ознаки, а лексичне значення “назви конкретних предметів” співвідносить їх із категоріальним значенням предметності;

- запитальні (хто?, що?), заперечні (ніхто, ніщо), неозначені (дехто, дещо, хтось, щось) займенники, які мають закінчення прикметників, а семантику – предметності.

Тому в цих розрядах слів категоріальне значення формується на базі кореневої семантики (категоріальне значення кількості і числа у числівників, категоріальне значення дейксиса (грец. вказівка) у займенниках, категоріальне значення ознаки дії, ознаки ознаки у прислівниках, сполучуваності у сполучниках і т. д.). Український мовознавець Олександр Потебня (1835-1891) перший висунув принцип семантичної класифікації, звернувши при цьому увагу й на синтаксичний принцип. Найповніше всі слова мови розподіляються на частини мови за синтаксичним принципом залежно від конкретної синтаксичної функції слова в реченні, тобто від конкретної синтаксичної позиції слова в реченні. За цим принципом окремі класи слів дуже чітко протиставляються один одному: слова, що виконують функцію підмета, тобто займають позицію підмета, є іменниками; слова, що виконують функцію (займають позицію) присудка – дієслова; всі слова, що займають у реченні позицію означення, є прикметниками і т. д.

Синтаксичні функції частин мови бувають первинними і вторинними. Наприклад, іменник в українській мові може бути підметом і присудком: Студенти працюють в бібліотеці і Ми студенти. Бути підметом – первинна функція іменника, а бути присудком – вторинна. Первинна функція дієслова – бути присудком (Човен пливе), а вторинна – бути підметом, неузгодженим означенням, додатком (Жити – батьківщині служити; Бажання вчитися не залишало юнака; Ви мене навчили любити). Отже, визначальною для частин мови є первинна синтаксична функція. Цей принцип дає змогу розподілити між частинами мови невідмінювані слова, службові слова, числівники, дієприкметники, дієприслівники і субстантивовані слова. Особливого значення йому надавали російські лінгвісти Олексій Шахматов (1864-1920), який виокремив на цій основі так звані предикативні прислівники, Л.Щерба, В.Виноградов і Микола Поспєлов (1890-1984), які кваліфікували предикативні прислівники як самостійну частину мови – слова категорії стану. Але синтаксичний принцип самостійно не розв’язує проблем розподілу всіх слів мови за частинами мови і не є єдиним при визначенні складу частин мови. Л.Щерба запропонував компромісний підхід до класифікації – поділ слів на частини мови за чотирма ознаками. Сучасна класифікація частин мови є наслідком компромісу між синтаксичним, семантичним і морфологічним принципами класифікації, що став причиною розбіжностей у мовознавстві з приводу класифікації частин мови. Але розбіжності в класифікації мають і об’єктивний характер, оскільки лексичний склад мови в частиномовному відношенні постійно змінюється, розвивається і вдосконалюється. Формуються нові частини мови, нові типи слів. У теорії частин мови є низка дискусійних питань:

1) кількість частин мови. В різних мовах виокремлюють неоднакову кількість частин мови (в українській десять, в індійській мові йума – лише дві: ім’я і дієслово; в китайській – три: ім’я, предикатив, прислівник; в окремих мовах Північної Америки немає таких груп слів, які ми називаємо прикметниками і прислівниками);

2) одиниці, що розподіляються між частинами мови – слова, лексеми чи словоформи (І. Милославський);

3) ознака класу слів, що є частиною мови – граматична (О.Реформатський), лексико-граматична (В.Виноградов) чи семантична група слів (І. Милославський);

4) ієрархічна система частин мови (послідовність за значущістю): іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники, категорія стану; чи іменники, прикметники, числівники, займенники, прислівники, категорія стану, дієслово; чи іменник... дієслово; чи дієслово... іменник;

5) віднесеність слів до певної частини мови (порядкові числівники, займенники, дієприкметники).

Отже, провідними принципами класифікації частин мови є категоріальне значення, морфологічні категорії та синтаксичні властивості слів.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)