Граматична категорія

Граматична категорія — це інтегральна одиниця, яка обіймає єдиним граматичним значенням декілька взаємопротиставлених і формально виражених родових значень, протиставлення значень “теперішнє” – “минуле” – “майбутнє”, закріплене в певному наборі матеріально виражених афіксів, утворює категорію, а відповідно й парадигму часу. Розрізняють два типи категоріальних парадигм.

Перший тип – це парадигми, в яких морфеми є носіями сем, об’єднаних родовим категоріальним значенням. У слов’янських мовах, і в українській зокрема, це, наприклад, парадигми особи, часу, способу, стану, частково роду та ін. У таких категоріях інваріантом кожної семи є категоріальне значення. Разом з тим спорідненість сем визначається їх взаємною протиставленістю, що дозволяє їм об’єднуватися для вираження категоріального значення.

Проте однотипність вираження не завжди є свідченням значеннєвої однотипності сем. Відмінкові форми іменника служать в українській мові для вираження різних значень: називний відмінок указує на відношення до діяча,

родовий – на відношення до сталої ознаки (хата удови), на відсутність чогось/когось (давно немає дощу) та ін., давальний і знахідний – на відношення динамічних ознак до певного кола об’єктів (дав книжку другові, побачив друга), орудний – на стосунок суб’єкта або об’єкта до виконуваної дії (осяяний сонцем). Отже, кожна відмінкова форма є носієм таких сем, які не інтегруються в єдину категорію. Якщо відношення до діяча об’єднує семи,

що: передаються називним і орудним відмінками, відношення дії до об’єкта – давальним і знахідним, то відношення до сталої ознаки (колір вишні, ім’я батька, очі матері) об’єднує сему родового відмінка іменника в одну категорію з семою прикметника. Але разом з тим кожна відмінкова сема зараховує всі відмінкові форми іменника до єдиного категоріального значення – предметності, кожна відмінкова форма прикметника – до єдиного категоріального значення – статичної ознаки. Отже, формальним втіленням категорії предметності – визначальної ознаки іменника як частини мови – є відмінкова парадигма, але в ній, на відміну від парадигм часу, способу, стану дієслова та ін., семи окремих форм протиставляються не за однією ознакою (предметності), а за різними, підпорядкованими цій ознаці: діяча, об’єкта, статичної ознаки та ін.

До другого типу парадигм можуть бути, віднесені парадигми відмінка, роду й числа прикметника. У прикметнику, який завжди виступає в поєднанні з іменником, часткові відмінкові категорії нейтралізуються і категорія відмінка загалом виступає як показник статичної ознаки, кожен відмінковий афікс протиставлений усім іншим тільки формально, будучи носієм тієї самої семи. Отже, з погляду семантики розгалужена відмінкова парадигма прикметників української мови повністю збігається з нульовою парадигмою прикметників англійської мови. При цьому прикметник лишається прикметником, не втрачаючи головної своєї властивості: сполучатися з іменником для виділення певної якісної сторони в понятті про предмет, який він позначає; англ. the white fang відповідає укр. біле ікло, а with the white fang – укр. з білим іклом.

У парадигмах першого типу подібна нейтралізація форм вираження неможлива, вона означала б ліквідацію самої категорії. Так, відсутність у певній мові граматичного протиставлення іменників за родо-статевою ознакою само собою означає відсутність у ній категорії роду, а отже, неможливість виразити граматично родо-статеві відношення.

Отже, граматична категорія – це дуже широке значеннєво-формальне поняття, яке інтегрує слова в частини мови або шляхом протиставлення форм слова дозволяє виразити певні, зафіксовані мовою, відношення, наявні в об’єктивній дійсності.

Поиск по сайту: