Система частин мови за В. Виноградовим

Класифікація частин мови В.Виноградова одна з найпоширеніших. На його думку, не всі слова є частинами мови, а до слів, які перебувають за межами частин мов, належать модальні слова, частки мови і вигуки. Отже, за функціями В.Виноградов усі слова поділяв на чотири групи: частини мови, модальні слова, частки мови, вигуки.

Частини мови. До них належать слова, які виконують номінативну функцію, є або можуть бути членами речення. На цій основі він виокремив сім частин мови: іменник, прикметник, числівник як іменні частини мови, залишки займенників, дієслово, прислівник, слова категорії стану.

Модальні слова. Такими він вважав слова, які виражають відношення висловлюваної думки до дійсності, яке встановлює мовець. Синтаксичні функції і семантична будова модальних слів відрізняється від функції і се мантики частин мови та часток мови.

Частки мови. До цієї групи він відносив власне частки, зв’язки, прийменники і сполучники. Службові слова В. Виноградов, як і французький мовознавець Жозеф Вандрієс (1875-1960), називав морфемами, тобто виразниками суто граматичних відношень.

Вигуки. За В.Виноградовим, вони перебувають за межами частин мови і часток мови й не мають нічого спільного з морфологією. На його думку, ці слова пов’язані з емоційним мовленням і не належать до структури інтелектуального мовлення.

Порядкові числівники В.Виноградов називав прикметниками із значенням ознаки (відчислівникові прикметники).

До займенників він відносив як залишкові явища лише особові займенники (я, ти, він, ми, ви, вони), зворотний займенник (себе) та їх похідні. На його думку, займенник перебуває в стані занепаду.

Як і Л.Щерба, В.Виноградов виокремив і слова категорії стану, яка утворилася на основі деяких іменників, прикметників, прислівників і дієслів.

Усі частини мови, як зазначав В.Виноградов, між собою генетично пов’язані і взаємозумовлені: прислівник сформувався на основі іменників, прикметників, прислівників, займенників, дієприслівників, дієслів, дієприкметників; слова категорії стану – на основі іменників, прикметників, дієприкметників, прислівників, дієслів; дієприкметник – на основі прикметників і дієслів; дієприслівник – на основі дієслів, прислівників і дієприкметників.

Сучасні українські граматисти (І.Вихованець, К.Городенська) при класифікації частин мови користуються гетерогенною (за кількома різнорідними критеріями) системою трьох принципів (семантичного, морфологічного, синтаксичного). На її основі Іван Вихованець (нар. 1935) виокремив лише чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник. Катерина Городенська (нар. 1948) – ще й числівник, однак тільки за однією семантичною ознакою, їхня класифікація відрізняється від традиційної низкою особливостей. Ці граматисти, як і російський мовознавець Олена Кубрякова (нар. 1927), у семантиці частин мови на перше місце ставлять ономасіологічну (грец. назва, найменування і слово, вчення) властивість слів (здатність бути номінативними знаками, знаками-назвами), а не їх синтаксичну функцію. Автори класифікації не відносять до розряду частин мови займенників, оскільки ці слова виконують лише дейктичну функцію, яку вони вважають недостатньою підставою для частиномовного статусу. І.Вихованець і К.Городенська зазначають, що прислівник не має власного лексичного значення, хоч і має категоріальне значення “ознаки ознак”, а також відстоюють нечастиномовний характер службових слів, кваліфікуючи їх як аналітичні синтаксичні морфеми, оскільки вони, передаючи семантику відношення, виконують лише релятивну функцію. Отже, в сучасній морфології тривають пошуки нових напрямів у вивченні частин мови. Поняття частин мови, на нашу думку, слід висвітлювати ширше, ніж В.Виноградов, який усі слова мови поділяв на частини мови і нечастини мови (модальні слова, частки мовлення, вигуки), і до частин мови відносити всі однотипні слова (зокрема модальні слова, частки і вигуки), що виділяються з мовлення на основі спільних ознак. Слово – це звук чи комплекс звуків, які пройшли через свідомість людини, відтворені її мовленнєвим апаратом і виконують соціальну функцію, тобто є лінгвальними ознаками дійсності. Тому до слів належать вигуки і всі службові слова. Усі слова мови семантично навантажені. Єдність лексичної і граматичної семантики становить сутність слова. Асемантичних слів не буває, як не буває слів лише з граматичним або лише з лексичним значенням. Тому й прийменники, сполучники, частки, вигуки мають лексичне і граматичне значення, хоч і своєрідне. Лексичним є не лише понятійне, речовинне значення, що виконує номінативну або вказівну функцію, а й таке, що має певне смислове навантаження, певний зміст, усвідомлений колективом. Найбільш прийнятною є традиційна класифікація частин мови за чотирма ознаками: категоріальним значенням, морфологічними категоріями, синтаксичними властивостями, характером суфіксів. На їх основі доцільно виокремлювати дванадцять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, слова категорії стану, модальні слова, прийменник, сполучник, частку, вигук (Володимир Олександрович Горпинич). Лексичне значення слова має мінімальний рівень узагальнення (абстрагування), якого достатньо для розрізнення окремих слів, але недостатньо для розрізнення груп однотипних слів. Тому частини мови розрізняються не лексичним, а категоріальним значенням, оскільки воно є вищим рівнем узагальнення і базується на лексичному значенні окремих слів.

Категоріальне значення об’єднує слова з однотипним лексичним значенням в окрему групу і одночасно відокремлює її від групи слів з іншим лексичним значенням. Категоріальне значення мають усі частини мови, в тому числі і займенники, прийменники, сполучники, частки, вигуки. Категоріальне значення є ознакою, на основі якої всі слова мови групують у класи, паритетні між собою в комунікативному, когнітивному та структурному відношенні. Вони виконують рівнозначні, однаково важливі для мовлення функції. Ці паритетні класи слів з непаритетними функціями є частинами мови. Кожна з них протиставляється всім іншим (іменники – неіменники: прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники; прикметники – неприкметники: іменники, числівники, займенники, дієслова). За характером функції частини мови поділяються на номінативні, вказівні, зв’язкові (прийменник, сполучник, частка) і виражальні (вигуки, звуконаслідування). Поділ на повнозначні і неповнозначні (або службові) умовний і неприйнятний, бо не охоплює всіх слів (вигук не відносять ні до повнозначних, ні до службових), а функції кожної частини мови, які б вони не були (службові чи повнозначні), є однаково важливими. Все, що існує в мовній системі, працює на когнітивну (пізнавальну) і комунікативну функції, тому в ній усе важливе, все повнозначне і водночас службове, бо чомусь служить. Наприклад, іменник служить дієслову, яке в свою чергу служить іменнику. Немає підстав вважати прийменник, сполучник, частку неповнозначними (неповноцінними) словами. Вони мають усе необхідне для виконання своїх функцій, зокрема стільки семантики і таку, скільки і яка їм для цього потрібна. Тому вони також повнозначні, повноцінні у своєму вияві, у своїй функції. Протиставляються самостійні і службові, тобто несамостійні частини мови. Наявність чи відсутність морфологічних категорій сама по собі вже є диференціальною ознакою частини мови. Наприклад, наявність категорії виду і часу в словах із значенням дії (читав, прочитав, читаю, прочитую) маркує їх як дієслова, а відсутність їх у словах із значенням дії (читання, прочитання) маркує ці слова як недієслова. Але буває, що не самі морфологічні категорії, а особливості морфологічних ознак протиставляють одну частину мови іншим. Наприклад, іменники і прикметники мають морфологічну категорію роду, але грамеми роду іменника відрізняються від грамем роду прикметника несинтаксичним характером. На основі особливостей морфологічних ознак до окремих частин мови віднесено займенник і числівник. Диференціальною ознакою частин мови є також характер суфіксів. Одні суфікси маркують лише іменник (-ець, -тель, -ник, -иц-я), інші — лише прикметник (-н-ий, -ськ-ий, -ов-ий, -ів, -ин) або лише дієслово (-ти, -ся, -а-, -ува-). Але ця ознака виявляється лише в словах зі службовими словотвірними морфами. Отже, є підстави виділяти як окремі частини мови іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, станівник, модальник, прийменник, сполучник, частку, вигук за чотирма ознаками (категоріальним значенням, морфологічними категоріями, синтаксичними функціями, суфіксами) і протиставляти самостійні частини мови несамостійним, тобто службовим.

Поиск по сайту: