Поняття про граматику

Лекція

Тема. ГРАМАТИКА. МОРФОЛОГІЯ

План

1. Граматика. Предмет морфології. Основні поняття морфології

2. Граматична категорія

3. Граматичне значення і способи його вираження

4. Способи вираження граматичних значень

5. Частини мови і принципи виокремлення їх

Список використаної літератури

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

Горпинич В.О. Морфологія української мови: підручник для студентів ВНЗ. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – 336 с.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / Мойсієнко А.К., Арібжанова І.М., Коломийцева В.В. – К.: Знання, 2010. – 374 с.

Граматика. Предмет морфології. Основні поняття морфології

Поняття про граматику

Термін “граматика” походить від грецького “письмове мистецтво, пор. грец. літера, написання” і первісно тлумачився як техніка читати і писати букви. Нині він має кілька значень. 1. Граматика – це устрій, лад, структура мови, тобто система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення. Мову формують три чинники: звуковий, лексико-фразеологічний і формальний (структурний). Формальний чинник і є граматикою. Це вся незвукова і нелексична організація мови, що виявляється в її граматичних категоріях, граматичних одиницях і граматичних формах. У цьому плані вона є структурною основою мови, без якої не можуть утворюватися слова, словосполучення, речення, висловлювання. 2. Граматика – це сукупність правил зміни слів і сполучуваності морфів у слова, слів – у словосполучення і речення, тобто значеннєвих елементів нижчого рангу в значеннєві одиниці вищого рангу з метою реалізації комунікативної і когнітивної (пізнавальної) функцій мови. Існують правила творення слів, правила сполучуваності морфів у слово, правила поєднання слів у словосполучення
(правила творення, побудови словосполучень), правила побудови речень і одиниць, більших за речення (абзац, текст). Усі вони становлять об’єктивну реальність, що існує в мові і мовній свідомості мовців у формі моделей і схем. Отже, об’єктом граматики є структура, будова мовних одиниць: слів, словосполучень, речень, тексту, їх моделей і схем. 3. Граматика – це наука, вчення про її об’єкт, розділ мовознавства, що вивчає закономірності та особливості будови і форми слів, словосполучень, речень, тексту. Граматика як будова, устрій, лад (структура) мови є системою систем, що об’єднує словотвір, морфологію, синтаксис. Ці системи називаються підсистемами граматичної будови, або різними її рівнями. Кожна граматична підсистема має свої одиниці – носії узагальнених граматичних властивостей. Одиницею словотвору як граматичної підсистеми мови є система словотвірних моделей, які формують дериватему. Вона охоплює всі закономірності творення похідних слів. Одиницею морфології є слово як система словоформ, що становлять парадигму (грец. приклад, взірець). До одиниць синтаксису належать різні синтаксичні конструкції: словосполучення і речення, тобто одиниці, більші за слово, а також структури “вищого синтаксису” (складного синтаксичного цілого, абзацу, періоду, дискурсу, тексту), хоча питання про належність їх до одиниць граматики є дискусійним. Граматичні одиниці за ступенем абстрагування протиставляються як одиниці мовлення і як одиниці мови. Виділяють два види протиставлень: лінійні (синтагматичні) і нелінійні (парадигматичні) граматичні одиниці; абстрактний зразок, схема, модель граматичних одиниць і конкретна, лексично наповнена реалізація відповідних зразків, схем, моделей. Лінійністю (синтагматичністю) граматичних одиниць називають послідовне, синхронне розташування їх елементів у синтагматичному ряду в процесі мовлення. До лінійних у словотворенні належать морфи (зручність:
з-, руч-, -н-, -іс'т'), у синтаксисі – конкретні словоформи (немає води, бачу воду, водою, на воді), у словосполученнях – лексичне значення (читати книгу), у реченнях – висловлювання (їх лексичне значення). Це нульовий (найнижчий) рівень узагальнення й абстракції, він характерний для мовлення. Не лінійністю (парадигматичністю) є сукупність елементів системи мови, об’єднаних у пам’яті за методом протиставлення, які можуть реалізуватися в мовленні як їх інваріанти: морфеми, фонеми, словоформи як парадигма, тип словосполучень, тип речення. Нелінійність – це вищий рівень абстракції і узагальнення. Граматичні одиниці існують як абстрактні зразки, моделі, схеми (словотвірний тип, морфологічна форма слова, тип словосполучення, тип речення) і конкретні реалізації, тобто наповнення схем, зразків, моделей відповідним лексичним матеріалом (похідне слово, словоформа, лексичні значення конкретних словосполучень, лексичне наповнення конкретних схем речень). Абстрактні моделі і схеми – це одиниці мови, а їх реалізація і наповнення лексичним матеріалом – одиниці мовлення. Граматика є результатом тривалої абстрагуючої роботи людського мислення. Без узагальнення і абстрагування не могло бути мови. Люди не могли б розуміти один одного, якби кожний предмет чи явище треба було називати окремим словом. Усі компоненти мови мають узагальнюючий характер. Навіть однобічна одиниця – фонема – є узагальненим звуковим типом, абстракцією, емічною одиницею, що узагальнює спільні риси, які одночасно й розрізняються між собою: фонема /к/ (рук-/руч-/руц-); фонема /и/, що має конкретний вияв у звуках ([и], [и^е],[е^и]) (сила, силище, силенний). Але для граматики характерна абстракція найвищого ступеня. Абстракція в граматиці – не творчість науковців. Вона формувалася поступово в мові і разом з нею, спираючись на здатність людського мислення до узагальнення. Отже, граматика як устрій, будова мови формувалася в мовленні первісних людей, постійно розвивалася і вдосконалювалася. Граматика як наука виникла значно пізніше. Вона вивчає лише абстракції та узагальнення, що можуть виявлятися по-різному: – як узагальнене абстрактне поняття словотвірного типу, моделі, словотвірного способу, словотвірного гнізда (у словотворенні); – як узагальнене абстрактне поняття роду, відмінка, словозміни, предметності, ознаки, дії (у морфології); – як узагальнене поняття сурядності, підрядності, узгодження, структури словосполучень і речень, засобів вираження синтаксичних значень (у синтаксисі).Отже, поняття граматики багатозначне: вся незвукова і нелексична організація мови, що виявляється в її морфологічних, словотвірних і синтаксичних категоріях, одиницях і формах, тобто структурна основа мови, її устрій, лад; сукупність правил словозміни (формотворення), сполучуваності морфів у слова, слів – у словосполучення і речення, тобто значеннєвих елементів нижчого рангу в значеннєві одиниці вищого рангу з метою реалізації комунікативної і когнітивної функції мови; розділ мовознавства, що вивчає закономірності семантики, будови, творення, функціонування словоформ, лексем (слів), словосполучень, речень.

Зв’язки між підсистемами граматики. Існує тісний взаємозв’язок між підсистемами граматики: словотвором, морфологією і синтаксисом. Він сформувався на базі двобічного характеру їх одиниць і високого рівня абстракції в словотворі (пор. поняття дериватеми), морфології (пор. поняття грамеми), синтаксисі (пор. поняття синтаксеми). Дуже тісний зв’язок між морфологією і синтаксисом. Морфологія вивчає зміни форм слів. Але ці зміни виникають лише тоді, коли слова поєднуються між собою в реченні. Отже, всі наявні в морфології явища спочатку були в синтаксисі. Наприклад, словоформи іменників формуються в синтаксичних словосполученнях: лежить книга, немає книги, завдячувати книзі, бачу книгу, задоволений книгою, напис на книзі. Значна частина синтаксичних явищ зумовлена морфологічними. Наприклад, якби в українській морфології не було наказової форми дієслова, сурядних і підрядних сполучників, дієприслівників, то в синтаксисі не було б спонукальних, складносурядних, складнопідрядних речень і дієприслівникових зворотів. Зв’язок між морфологією і синтаксисом такий тісний і складний, що віднесення окремих граматичних явищ до морфології чи синтаксису не може бути вирішене однозначно. Наприклад, активний і пасивний стан дієслів – явище більш синтаксичне, ніж морфологічне. Те ж саме стосується і категорії відмінка іменників, роду, числа і відмінка прикметників тощо.

Морфологія (від грец. форма і слово, вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх.

Об’єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражають відповідні граматичні категорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утворюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтаксичних властивостей (відношень між словами), називаються словозміною. А система форм, співвідносних із певною системою синтаксичних граматичних значень, називається його парадигмою. Своєрідність видозміни слів, що належать до іменних частин мови, відбита в термінах відмінювання (для іменних частин мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як синтаксичних властивостей слова (у них це нульовий показник), наявна одна словоформа. Це так звані незмінювані слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в основному виражаються словозмінною морфемою – флексією. Однак у системі відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій, певні функції виконують також морфонологічні явища (чергування звуків, перенесення наголосу в слові тощо), наприклад: дуга, дуги, дугою, дузі, дуги, дуг, дугам, дугами; воджу, водиш, водить, водимо, водите, водять.

Об’єктом морфології є також форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітива, дієприслівника та інші, для творення яких використовуються суфіксальні засоби – формотворчі афікси.

Поиск по сайту: