|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Становлення культури міжстатевих взаємин юнаків і дівчат
Родинні стосунки взагалі і сім’я зокрема починаються з шлюбу. Початковою формою суспільного регулювання статевих взаємин вважається дуально-родовий, або груповий, шлюб, характерний для ранньої стадії первісних відносин. Груповий шлюб був відношенням між родами, а не між особами; будь-які статеві зв`язки в межах роду суворо заборонялися, тобто були вони екзогамними. В подальшому груповий шлюб між членами різних родів звузився до осіб, які належали до одного покоління, і поступово перетворився на парний шлюб. На першому етапі його розвитку члени подружжя мешкали окремо (кожен у своєму роду), в подальшому чоловік переходив у рід дружини (матрилокальний шлюб), а на більш пізньому етапі дружина у свою чергу стала оселятися в роду чоловіка (патрилокальний шлюб)
Ідеалом сім`ї в українській народній педагогіці віддавна стала моногамна (одношлюбна) сім`я, в якій складаються теплі родинні взаємини, побудовані на основі шлюбу і кровної спорідненості (в окремих випадках, усиновлення, опіки, чи свояцтва), скріплені на засадах рівноправності чоловіка й жінки, взаємного почуття кохання й поваги, духовної спільності, трудового співробітництва та взаємодопомоги у вихованні, як правило, декількох дітей.
Підготовка до сімейного життя у середовищі українців ніколи не сприймалась лише як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їхніх батьків та родичів; це була і справа громадськості, що здійснювалося через мережу добре зорганізованих інституцій: сільську громаду, молодіжні парубоцькі та дівочі товариства. Важливу роль у цьому відігравала також і громадська думка, котра, як правило, реалізовувалась через систему звичаєвих норм.
Досить чіткими і вимогливими були звичаї взаємостосунків між хлопцем і дівчиною. Здавен вважалося: юнак, котрий навіщає оселю дівчини, має з нею одружуватися. Хоч і кажуть, що на козаку немає знаку, але батьки неодмінно застерігали сина: “Якщо думаєш брати, то ходи, якщо ж ні - не сором нас і дівчини”. Одним з найважливіших мірил людської гідності і порядності ставала честь людини. І тим, хто одружується, хочеться мати супутника свого життя з чесного роду. Парубок, який звів одну й одружувався з іншою, заслуговував прокляття. Доброго слова не вартувала й дівчина, яка не вміє берегти свої честі. Народ каже про таких дівчат так: ”Цілувала, а кого, й сама не знала”. Тому дотримуючись усталених норм поведінки, дівчата коли виходили до хлопців на зустріч, а коли й ні. Коли парубок до дівки ближче, а вона від нього дальше.
У традиційному народному розумінні дівчина тільки цнотлива. Це приносить радість батькам. Втрата дівчиною вінка до шлюбу сприймалася як щось найстрашніше. Щоб зберегти символ дівочої коси, тобто дівочу цнотливість, дівчині дозволялось бути з хлопцем наодинці до заходу сонця. Якщо ж хтось порушував цей етикет, неодмінно селом проходила чутка, що дівчина гуляща.
Чистота відносин української молоді, наповнена відповідними емоціями, стриманість насамперед мужчини вимагала від нього великої творчості, великого напруження, спрямованого на те, щоб вільно володіти і керувати своїм тілом, підпорядковувати це зусилля більш високим цінностям. Якщо кохаєш, то дбаєш насамперед про добро для іншої людини, стримуєш себе, доставляючи одночасно більше задоволення і щастя обидвом.
Це, природно, через покоління передавалося молодим і реалізація дошлюбного кохання відбувалася іншими виявами, ніж сексуальними. Ніжність, як основний прояв закоханих, спрямована насамперед на іншу людину, визнавала її як велику цінність (потяг ставить у центрі себе, а ніжність - іншого). Ніжність українських дівчат і юнаків передавалась завдяки багатому мовному і пісенному фольклору (словами ніжності), невимовній красі природи і людини (поглядами ніжності), безмежній довірі (можна показати коханій справжнього себе, висловити свої найпотаємніші думки і прагнення), ніжним жестам тіла (від звичайного дотику рукою - погладити пишну красу-косу, потримати за руку - до спокійної певності близькості тіл).
Якщо перед шлюбом юнаки і дівчата вчилися бути разом у радості, в гармонії, з почуттям безпеки і взаємо обдарування - то вже потім вміли бути разом ціле життя і доповнювали цю гармонію гарячим тілесним контактом.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |