Перша світова війна та її події в українських землях

Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум’ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) i Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово в її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й тi ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.

Серед основних суперечностей, що призвели до війни, були стосунки між Росією й Австро-Угорщиною, Росією і Німеччиною. Через своє особливе геополітичне становище Україна з неминучістю потрапила до сфери першочергових інтересів ворогуючих коаліцій. Вона була одним із неодмінних об’єктів обопільних розрахунків і зазіхань, а від так - і одним із епіцентрів воєнного протиборства.

Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини: Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного, В російській армії нараховувалося 3,5 мли. українців, в австрійській - 250 тис. Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.

Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля. Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну. За версією деяких істориків, в німецьких колах існувала думка щодо створення самостійної державності в Україні, як чинника послаблення Росії та перешкоди для її безпосереднього впливу на Європу.

Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну, зокрема Східну Галичину, Північну Буковину й «Карпатську Русь» (Закарпаття). Важливо зауважити, що політичні сили Польщі, в разі відродження під час війни польської державності, планували включити до неї галицькі та західноукраїнські землі як «історично польські». Румунія також мала наміри приєднати землі Бессарабії й частину Буковини.

Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут Галицьке генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А.Шептицького було депортовано до Суздалю.

Австро-угорська влада, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і також розгорнула проти них репресії. Отже, уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об’єдналися в Головну Українську Раду (ГУР), яку очолив К.Левицький, з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців - молодих вихованців організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» — був сформований легіон (згодом полк) Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС (командир Г. Коссак) було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно. Більшість українських партій – УНП (Міхновський), частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, виступила на підтримку Росії. Зокрема, Петлюра у газеті “Украинская жизнь” надрукував відповідного змісту Маніфест “Війна та українці”. ТУП на чолі з М.Грушевським (створено в 1908 р.) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету. Частина УСДРП на чолі з В.Винниченком взагалі засудила війну, яка була вигідна лише буржуазії і виступила за її перетворення на війну громадянську проти пануючих класів. Найбільш вороже щодо Росії були налаштовані соціалісти (УСДРП, «Спілка»), які емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України - СВУ. Серед них - В.Дорошенко, Д.Донцов, М. Меленевський, М.Залізняк, А.Жук. Своєю метою СВУ проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії. Вони розраховували на те, що в перебігу війни буде знищено основу національного гніту - царизм. У поширеній СВУ відозві «До українського народу в Росії» на Росію покладалася вся відповідальність за розпочату війну, зазначалося, що не варто боятися приходу австрійського війська (в ньому сотні тисяч галичан - «Січові стрільці»), яке допоможе стати господарем власної долі, принесе «свободу і волю» й, врешті, «вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Австрією».

У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів переходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914-1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн. десятин.

У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40 % господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів’я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47 %. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн селянських господарств 1,8 млн дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7 % працездатних чоловіків. Погіршення становища народних мас обумовило хвилю страйків робітників, низку селянських повстань, а зрештою призвело до виникнення наприкінці 1916 р. в Російській імперії політичної кризи.

Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах. Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодержавства. Українство накопичувало національно-визвольну енергію, чітко усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо відродити українську державність.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть перші українські політичні партії та їх лідерів.

2. Які особливості мав земсько-ліберальний рух на початку XX ст.?

3. Як царський уряд реагував на посилення опозиційного руху?

4. Назвіть основні заходи Столипінської реформи.

5. Що принесла Столипінська аграрна реформа Україні?

6. Чи створила реформа нове соціальне підґрунтя царизму в особі заможних селян?

7. На що вплинуло геополітичне становище України перед Першою світовою війною?

8. Які наміри щодо України мали Росія та Австро-Угорщина?

9. Як поставилися партії Наддніпрянської України до війни?

10. У що перетворилася значна частина України у роки війни?

Поиск по сайту: