Війна в Іраку

Війна в Іраку (Друга війна в Перській затоці) – міжнародний конфлікт, що триває з 20 березня 2003 року в регіоні Перської затоки.

Війна в Іраку складається з двох основних етапів:

Причини та передумови війни. Офіційною причиною війни стали звинувачення режиму Саддама Хусейна у володінні зброєю масового знищення та порушенні в такий спосіб Резолюції 1441 Ради Безпеки ООН. Стверджуючи про можливий зв’язок між Хусейном та терористичною організацією Аль Каїда, відповідальною за теракти 11 вересня 2001 року, США намагалися провести через РБ ООН проект іншої резолюції, яка змушувала б Хусейна роззброїтися або, у випадку невиконання, надавала б світовому співтовариству право застосування сили. Однак, три постійні члени РБ ООН – Франція, Росія та Китай – дали зрозуміти, що застосовуватимуть право вето до проекту такої резолюції. Після цього США вирішили діяти самостійно. 17 березня 2003 року Президент США Джордж Буш висунув ультиматум Хусейну з вимогою, щоб той протягом 48 годин залишив Ірак разом із своїми синами. Після відмови, 20 березня було розпочато «Операцію Іракська свобода» - таку назву американське командування дало своєму наступу на Ірак.

Правові оцінки війни в Іраку. Рішення США про початок війни в Іраку суперечило нормам міжнародного права і, зокрема, Статуту ООН. Рада Безпеки не давала згодина таку операцію. Допущені Іраком на власну територію експерти МАГАТЕ не виявили порушень режиму нерозповсюдження, вимагаючи більше часу на проведення додаткових інспекцій. Наявність в Іраку хімічної чи бактеріологічної зброї не була підтверджена і після усунення режиму Саддама Хусейна та завершення першого етапу війни.

Політичний контекст війни. Війна в Іраку стала, на думку її ініціаторів, важливим етапом боротьби із міжнародним тероризмом. В цьому сенсі вона стала продовженням військової кампанії в Афганістані, маючи на меті воювати з терористами на їхній території. І хоча наявність зв’язків між режимом Саддама Хусейна та Аль Каїдою не підтвердилася, усунення авторитарного режиму на Близькому Сході, відомого геноцидом проти власного народу, має сприяти, на думку Вашингтона, стабілізації ситуації в регіоні. Крім того, вирішення іракської проблеми, що існувала ще з часів Першої війни в Затоці 1991 року, покликане було сприяти вирішенню палестинської проблеми та в цілому мирному врегулюванню на Близькому Сході.

Співвідношення сил та стратегічні плани сторін. На початку військових дій Іракська регулярна армія виставила приблизно 11 піхотних, 3 моторизованих, 3 бронетанкових дивізії; сили Республіканської гвардії складалися з 3 бронетанкових, 2 механізованих та 1 моторизованої піхотної дивізій, сили спеціального призначення складали 6 бригад, з них дві танкові та одна бригада ППО – всього близько 400000 чоловік. Основою танкових сил Іраку були застарілі танки радянського виробництва Т-72, Т-62 та Т-55/54, загальною кількістю близько 2000. Крім того, на озброєнні іракської армії були близько 4000 бронетранспортерів та БМП та близько 2000 одиниць артилерії. Протиповітряну оборону забезпечували від 100 до 300 літаків, переважно Міг-21 та Міг-23; близько 850 пускових установок ракет «земля-повітря» та приблизьмо 3000 установок ППО. Крім цього, в Іраку були близько десятка ракет «земля-земля» «Хусейн» із радіусом дії до 650 км. Армія Іраку, за виключенням Республіканської гвардії, мала низький бойовий дух та рівень командування. Більшість експертів до початку бойових дій були впевнені, що досягти основної стратегічної мети – захисту режиму Саддама Хусейна – іракська армія не зможе.

Основою збройних сил «коаліції за бажанням» (Coalitionofthewilling) були американські війська. Їхня загальна кількість перевищувала 200000 чоловік, чисельність військ коаліції дорівнювала приблизьмо 265000. Пізніше вона збільшилася до приблизно 300000. Британці в рамках «Операції Телік» (британська кодова назва нападу на Ірак) виставили близько 46000 чоловік. Українська бригада в складі військ коаліції нараховувала близько 1800 чоловік та залишалася в Іраку протягом 2003-2005 років.

Основною ударною силою коаліції була авіація. В рамках операції «Шок і тремтіння» (військова складова «Операції іракська свобода») було задіяно 10 авіаційних крил та груп, загальна кількість палубних літаків дорівнювала 420, літаків наземного базування – 450 (американські бомбардувальники В-52, штурмовики F-16, F-116 Stealth, A-10, Harriers, а також безпілотні літаки-розвідники складали основу ВПС коаліції). В ході ракетного обстрілу та бомбових ударів по Іраку сили коаліції використовували здебільшого «розумні» ракети Tomahawk та бомби GBU-24. Позиції військ коаліції прикривали від повітряних ударів близько 40 зенітних комплексів Patriot.

В Персидській затоці було зосереджено три американські (авіаносці Lincoln, Constellation, KittyHawk) та одна британська (HMSArkRoyal) авіаносні ударні групи. В Середземному морі знаходились американські авіаносці Roosevelt та Truman. Всього в операції брали участь близько 115 кораблів.

Сухопутні війська коаліції нараховували близько 1700 одиниць бронетехніки, головними бойовими одиницями якої були американський танк M1 Abrams та англійський Challenger 2. Американські війська відрізняв високий професійний рівень, блискуча розвідка, відмінний зв’язок та ефективне управління. Внаслідок технологічної переваги, безперечної переваги в повітрі та деморалізації іракської армії, війська коаліції відносно швидко та без значних втрат досягли основної мети кампанії. Вже в квітні було захоплено Багдад, а 1 травня Президент Буш оголосив про переможне завершення війни.

Втрати. Перший етап війни, із 20 березня по 1 травня 2003 року, коштував союзникам втрати близько 200 солдатів вбитими. Іракська армія в цей же час втратила 11000 солдатів. Близько 1000 мирних іракців загинули в ході цього етапу військової кампанії.

Партизанська війна. Із травня 2003 року розпочинається другий етап іракського конфлікту – громадянська війна. Він характеризується зростанням асиметричності викликів, релігійного фанатизму та загостренням протиріч всередині Іраку між сунітами, шиїтами та курдами. Війська коаліції, розташовані в країні, поступово були втягнуті в численні політичні та силові з’ясування стосунків. Із 2004 року стратегія коаліційних військ націлена на створення та підтримку в Іраку нового демократичного уряду та поступову передачу йому функцій управління в країні.

На другому етапі війни частина коаліційних військ була виведена:

11 березня 2004 – після терористичних актів в Мадриді та перемоги соціалістів на виборах війська з Іраку виводить Іспанія. Приблизно в цей же час війська виводять Домініканська Республіка, Нікарагуа, Гондурас та Сінгапур.

Липень 2004 – війська виводять Філіппіни.

Вересень 2004 – війська Таїланду виводяться з Іраку.

Листопад 2004 – Угорщина розпочинає вивід військ з Іраку.

Лютий 2005 – розпочинається вивід українських військ з Іраку.

Березень 2005 – Нідерланди приймають рішення про вивід військ.

Зусилля окупаційних військ в цей час зосереджені на пошуку лідерів режиму, що впав та відновленні соціальних інститутів в країні. В липні 2003 року були вбиті обидва сини Саддама Хусейна – Удей та Кусай. В грудні 2003 року в полон захоплено Саддама Хусейна.

В червні 2004 року США розпочали поступову передачу суверенітету новому тимчасовому уряду, на чолі якого став Іяд Аллаві. Основною проблемою, яка перед ним постала, був пошук перемир’я із повстанцями, відбудова іракської економікита підготовка до виборів.

31 січня 2005 року відбулися вибори до Національної Асамблеї Іраку, яка повинна була виробити проект нової Конституції. На виборах перемогла шиїтська партія Іракський Об’єднаний Альянс (48%), другою став Демократичний патріотичний альянс Курдистану (25%). Сунітські партії бойкотували вибори. Парламент підготував проект нової Конституції Іраку.

15 жовтня 2005 року ратифіковано нову Конституцію.

15 грудня 2005 року відбулися вибори до Національної Асамблеї. Перемогу на них знову здобув Іракський Об’єднаний Альянс (41%), друге місце посів Демократичний патріотичний альянс Курдистану (22%), сунітські партії знову бойкотували вибори. За результатами виборів в країні сформовано новий уряд під головуванням Норі аль-Малікі.

Основною проблемою внутрішнього життя Іраку залишається боротьба між шиїтами, сунітами та курдами, яка часто виходить за рамки політичного процесу. До того ж в країні підсилюються антиокупаційні настрої серед населення, що стає сприятливим середовищем для терористичної діяльності. В зв’язку із складністю ситуації, вивід коаліційних військ постійно відкладається.

Станом на початок серпня 2006 року, війна в Іраку забрала життя близько 45000 іракців; приблизно 2600 американських військових та 230 солдатів інших країн-членів коаліції. З них 18 – українці.

Жовтень 2006 року став рекордним за кількістю втрат серед американських військ місяцем. Впродовж нього загинуло більше ста американців.

5 листопада 2006 року винесено вирок іракського суду: Саддама Хусейна засуджено до смертної кари. Разом із ним такий самий вирок отримали його брат, колишній голова іракської розвідки Барзан аль-Тікріті та колишній голова Іракського революційного суду Авад Хамед аль-Бандер. Ще четверо підсудних отримали від 15 років до довічного ув'язнення; одного підсудного суд виправдав.

30 грудня 2006 року виконано смертний вирок колишньому Президенту Ірака Суддаму Хусейну. 15 січня 2007 року страчено також Барзана Ібрагіма ат-Тікріті та Авада Хамеда аль-Бандара.

Поиск по сайту: