РОЗДІЛ І. Історія становлення та передумови розквіту мистецтва графіки на зламі ХІХ – ХХ ст

Кожне покоління переглядає й засвідчує своє бачення історії.

ХХ століття добігло свого кінця, і саме це спонукає науковців до підбиття підсумків, пройденого нашим мистецтвом, до переосмислень його здобутків з позицій нового, вже ХХІ століття. Важливим сьогодні є новий погляд і виклад історії українського мистецтва, яке розглядається в єдиному річищі світового художнього розвитку. Україна за період свого розвитку в ХХ ст. мала складну історичну долю. Навіть назва її змінювалася кілька разів: була Малоросією в складі Російської імперії, на дуже короткий час (1918–1919)

відчула себе самостійною і незалежною державою під час утворення УНР, потім упродовж 70 років була Українською Радянською Соціалістичною Республікою в складі СРСР, нарешті, стала в 1991 році незалежною, самостійною державою — Україною. За кожною з цих назв стояли кардинальні зміни історичного шляху, складні долі митців і загалом усього мистецтва. Складність посилювалася ще й тим, що територіально землі України були роз’єднані, як адміністративно, так і духовно.

На початку століття Східна Україна підпорядковувалася Російській імперії, Західна — входила до складу Польщі, Австро-Угорщини; 1939 року відбулося об’єднання цих земель у складі УРСР.

Зародження і формування авангардного мистецтва в Україні відбувалося в надрах стилю модерн, у складному симбіозі європейської традиції з інспіраціями народної творчості. Культура України початку ХХ століття як відкрита художня система діяла в тісному контакті з головними напрямами того часу, отримуючи животворні впливи від модерну Англії, Ар Нуво Парижа, віденської сецесії, мюнхенського югендстилю, краківської сецесії, модерну Росії. Такі митці, як О. Новаківський, Ф. Кричевський, О. Мурашко, А. Маневич, М. Жук навчались у передових центрах культури того часу — Кракові, Мюнхені, Відні, Парижі. Найяскравішими представниками

українського модерну стали П. Холодний, О. Кульчицька, В. Кричевський, М. Максимович.

У 1908 році в Києві, а згодом у 1909–1910 роках в Одесі організовуються виставки, де вперше було представлено найсучасніші течії європейського мистецтва, в них брали участь як російські, так і українські авангардисти — Д. Бурлюк, О. Екстер, О. Богомазов, Н. Гончарова, П. Кончаловський, М.Ларіонов, засновник світового абстракціонізму — В. Кандинський.

З 20-х років український авангард усвідомлює себе як самостійне і самодостатнє явище культури. Авангардний живопис в Україні було представлено всіма основними напрямами модерного мистецтва: кубізмом, фовізмом, експресіонізмом, конструктивізмом, супрематизмом, кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом. Характерною рисою українського живопису цього періоду в плані художньо-стильових рішень є органічне поєднання попередніх стильових напрямів з модерном, стилістики народного мистецтва з найсучаснішими авангардними засобами творення образу. Незаперечні художні досягнення спостерігаються в графіці, яка в цей період усвідомлює себе як цілісне, принципово нове явище українського мистецтва. У ній, як і в живописі, по-різному відбилися загальноєвропейські течії мистецтва — модерн, символізм, неопримітивізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм та інші тогочасні мистецькі стилі. Мистецтво графіки цього періоду реалізує себе в різних формах: станковій графіці, журнальній і книжковій, ужитковій графіці, плакаті, екслібрисі, ескізі театрального костюма та декорації, які були осмислені як художньо самодостатні, активно експонувалися на виставках. Високому рівню графічного мистецтва сприяла широка мережа графічних факультетів у вищих художніх закладах Києва, Одеси, Харкова, діяльність мистецької студії О. Новаківського у Львові, творчість В. Єрмілова, Г. Нарбута, М. Синякової, М. Жука, В. Кричевського, С. Налепинської -Бойчук, П. Ковжуна, Р. Лісовського, І. Мозалевського та ін. Українська книжкова справа стала основною галуззю, у якій реалізували себе митці школи М. Бойчука.

Мистецтво графіки на поч. ХХ ст.. пережило справжній ренесанс. Журнальна та книжкова графіка, малюнок до газетного видання, плакат- ці форми графічної творчості набували пріоритетного розвитку в образотворчому мистецтві у його стиканнях з плинним життям. Саме графіка існує на межі індивідуально-неповторного і масового тиражованого мистецтва, що набуло нового розвитку завдяки прогресу в галузі поліграфічного виробництва. Графіка демонструвала посилену зацікавленість художників до використання різних матеріалів і технік, у яких можна працювати. В художньому житті вагомим чинником стають всесвітні виставки в різних містах Європи й Америки. Поширенню нових ідей, популяризації творів літератури, образотворчого мистецтва, архітектури сприяла поява численних журналів.

В останні десятиліття культура XIX - XX ст. та суперечливий, свого часу недооцінений стиль модерн викликає величезний інтерес, що не в останню чергу пов'язано зі співзвучністю цього періоду сучасним процесам зміни світоглядних орієнтирів. В даний час в цілому інтерес до модерну пов'язаний з необхідністю реабілітації та переоцінки його ролі в загальній панорамі мистецтва XX століття.

Модерн - (франц. moderne- новітній, сучасний) умовна назва одного з декоративних напрямків у буржуазному мистецтві (головним чином в архітектурі та художньої промисловості), що поширився в більшості європейських країн наприкінці XIX- поч. XX.

Під гаслом створення «нового стилю» теоретики і практики модерну висунули ряд формалістичних, химерних, «незвичайних» художніх прийомів. Позбавлений значного ідейного змісту, пройнятий крайнім індивідуалізмом, «стиль» модерн не створив будь-яких справжніх художніх цінностей. Для архітектури та декоративно-прикладного мистецтва модерну були характерні деформація звичних обрисів (вигнуті карнизи, криволінійні форми віконних прорізів, підкреслена асиметрія, і т.д.), введення химерних орнаментів з ламаних, розірваних і кривих ліній; широко використовувалися типові для декоративного мистецтва символічні мотиви - оголене тіло, болотні рослини, і т.д. Часто залучалися стилізовані форми архітектури і мистецтва минулих епох і «екзотичні» орнаменти.

Характерними особливостями живопису модерну є стилізація, декоративно-площинна орнаментальність, яка утворюється з гармонійного поєднання цілого та натуралістичних або фантастичних деталей. Яскравий декоративний ефект створюється через поєднання кольорів, іноді майже монохромних площин і контурних ліній, які схожі на ажурне мереживо. Стилізація в живописі модерну є засобом об’єднання дійсного та умовного. Орнамент фактично пронизував твори мистецтва. Зображення та фон були рівноцінними. Активність фону підкреслювали різноманітними прийомами: активністю кольору, узорами чи контрастними формами

Типові риси модерну в образотворчому мистецтві - претензійна загадкова символіка і містика, стилізований декоративно-площинний характер композиції. Модерн був сплеском любові до життя і насолоди культурою перед настанням часів світових воєн і соціальних катастроф, обірвавши цю епоху назавжди. У цьому його неповторність.

1.2.Загальні поняття графіки й графічного мистецтва. Графічна стилізація.

Графіка (від грецк. графо - пишу, малюю, креслю, зображую) – це

вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок,виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем, або друковані художні зображення,відтиснуті на папері формою.

Площинний образ, зображення якого не містить кольорової повітряної перспективи середовища й об’ємно-просторового живописного моделювання форми є графічним.Тому всі зображення, в яких колір використано як засіб локальної стилізації площин, граней чи ребер конкретної форми, є графічними.

Отже, якщо я пишу, малюю,рисую, креслю- загалом зображаю щось не живописними засобами, значить я займаюся графікою. Але якщо при цьому я творю художній образ того, що зображаю, значить я займаюся графічним мистецтвом.

Графічне мистецтво- це творча діяльність художників і дизайнерів у галузі образотворчої та прикладної графіки.

Пояснення термінів завжди викликає особливий інтерес. Вражає, що термін «графіка», яким ми сьогодні користуємося, наприкінці ХІХ ст. ще не мав поширення в термінології. Не так давно з’явилося і новітнє поняття «графічних дизайнів», під якими розуміють широку сферу графічного проектування, що поєднує закони прикладного графічного формотворення і закони образотворчості.

Чорно-біла графіка- це інструмент логічного й водночас образного мислення.

Чорно-білий малюнок, виконаний в одному примірнику, в європейському мистецтві став набувати самостійного художнього значення тільки в XVIII в. До цього його розглядали лише як підсобний матеріал для створення картин, фресок, гобеленів, мозаїк, гравюр. Тепер же малюнки видатних майстрів живопису та графіки - будь то швидкі начерки, або тривалі, детально опрацьовані малюнки, або перші ескізи майбутніх фресок і картин - так само високо цінуються і дбайливо зберігаються, як і твори живопису та скульптури. Мова графіки та головні його виразні засоби - це лінія, штрих, контур, пляма і тон. Бере активну участь у створенні загального враження від твору графіки білий аркуш паперу. Домогтися виразного малюнка можна навіть при використанні тільки чорного кольору. Саме тому графіку часто називають мистецтвом чорного і білого. Художня виразність графіки полягає в її лаконізмі, ємності образів, концентрації й строгому відборі графічних засобів. Деяка недомовленість, умовне позначення предмета, як би натяк на нього, становлять особливу цінність графічного зображення, вони розраховані на активну роботу уяви глядача. У цьому зв'язку не тільки ретельно промальовані графічні аркуші, але і збіглі начерки, замальовки з натури, ескізи композиції мають самостійну художню цінність.

Графіці доступні різноманітні жанри (портрет, пейзаж, натюрморт, історичний жанр та ін.) і практично необмежені можливості для зображення і образного тлумачення світу. Здатність графіки швидко відгукуватися на актуальні події, висловлювати почуття і думки художника, розвиток техніки створюють умови для виникнення нових видів графіки.

Стилістичні засоби графіки різноманітні - від швидко виконаних нарисів, етюдів, ескізів до ретельно розроблених композицій - образотворчих, декоративних, шрифтових.

Стилізація часто була засобом відходу у вигаданий, ідеалізований світ минулого чи ознакою незадоволеності звичайним, загальноприйнятим, невдоволення традиційними ідеологічними й художніми нормами. Стилізація буває пов'язана з вільним тлумаченням змісту і стилю мистецтва. Стиль твору виникає, коли в мисленні художника відбувається творча робота, в результаті якої зображуваний об'єкт набуває нової реальності, відмінної від повсякденної дейсності і переважаючу її силою враження; коли в природне забарвлення портрета вливаются колірні відтінки почуттів, а динаміка форм передає рух думки автора.

Поиск по сайту: