Розвиток соціології в другій половині XIXст. – поч. XXст

1. Органі стична школа в соціології Г.Спенсер, А.Шефлє,А. Фульє.

Органіцизм передував іншим течіям, ідеї Спенсера вплинули на формування структурного функціоналізму.

Г.Спенсер (1820 -1903) – англійський соціолог, представник позитивізму, високо оцінив Конта, але не погоджувався з його розумінням смислу і закономірностей суспільного розвитку.

Його соціологічна система ґрунтується на трьох елементах:

1. еволюційній теорії (на 7 років раніше за Дарвіна прийшов до ідеї еволюції в біологічному світі, еволюціонізм він поширював на всі явища природи і суспільства);

2. органіцизмі (в своїй праці “Основи соціології” він проводить аналогію між суспільством і біологічним організмом);

3. вченні про соціальні організації – інститути.

Внесок Спенсера в соціологію в тому, що він розглядав суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об’єктивним законам еволюції.

2. Дж.Стюарт Мілль (1806- 1873) – послідовник О.Конта, англійський філософ, історик, економіст. Виклав 4 методи дослідження: метод схожості, метод відмінності, метод залишків, метод супроводжуючих змін.

3. Психологічна школа.

Більш глибокі пояснення специфіки суспільних відносин у працях представників психологічної соціології рубежу XIXст. – поч. XXст.

Теорії:

· психологічні еволюціоністи: Ф.Гіддінгс, Л. Уорд(1841913) – розробив концепцію соціальних сил, які характеризує як „психологічні сили, що діють в колективному стані людини”;

· теоретики інстинктивізму: У.Мак-Даугалл;

· психологія народів: М.Лацарус, Вундт (кожен народ має свої характерні риси);

· психологія мас і теорія наслідування: Г.Лебон(1842-1941) – французький соціолог розробив поняття „натовпу” – група людей, що зібралася в одному місці, натхнена спільними почуттями і готова йти куди завгодно за визнаним лідером, натовп – рушійна сила; Г.Тард (1843-1904) – франц. соціолог розглядає соціологію як колективістську психологію, соціальне відношення трактує як прагнення людини і групи передати бажання.

Наведенні концепції досить відмінні між собою, однак їм притаманна спільна риса – прагнення виявити соціальну зумовленість певних психічних функцій, і навпаки – дослідити мотивації і психологічні механізми соціальної поведінки.

4. Соціологічна школа Е. Дюркгейма

Е. Дюркгейм (1858-1917) – класик французької соціології. Найбільш точно сформулював принципи класичного типу науковості соціології. Він по-новому обґрунтував предмет і метод соціології. “Соціологія вивчає насамперед соціальні факти”, тобто такі зразки людських дій, почуттів і думок, яким властива незалежність від окремого індивіда. Група людей діє, відчуває і мислить вже не так, як окремі індивіди, з яких вона складається. Соціальні факти в силу своєї об’єктивної природи мають щодо кожної окремої людини певне загальнообов’язкове значення. Воно може набувати характеру відвертого примусу або бути таким, що гармонійно узгоджує інтереси окремих осіб. Тому соціолог розрізняв суспільства з механічною солідарністю (де є примус) і суспільства з органічною солідарністю (де є суспільний поділ праці).

Вивчав культуру, релігію, мораль він розглядає як певні системи колективних уявлень, де у символізованій формі втілено досвід багатьох людських поколінь.

Всебічно проаналізував статистику самогубств, їх соціальну основу.

5. Німецький соціолог Ф. Тьонніс (1855-1936).

Головне в його творчості – вчення про соціальні відносини, соціальні зв’язки. Він робить спробу систематичного викладу головних понять соціології. Йому притаманні риси позитивістко-еволюціоністської соціології, психологізму, гуманістично-антропологічного спрямування. Розглядає суспільні відносини як вольові: в спільності панують інстинкти, почуття, а в суспільстві – раціональний розум. Він вивчав самогубство, злочинність. Один із засновників формальної соціології.

6. Німецький соціолог Г. Зіммель (1858-1918).

Один із засновників формальної соціології. Він розрізняв чисту (формальну) соціологію, яка аналізує суспільство в стані статики, і соціологію загальну, яка вивчає суспільство в стані динаміки. Вивчає мікропроцеси, соціологію міста, соціологію конфлікту, релігії, влади.

Разом з Вебером (1864-1920) розробили некласичний тип науковості соціології, тобто закони природи принципово протилежні законам суспільства, тому існує два типи наукового знання: це науки про природу і науки про культуру, а соціологія прикордонна (на межі) наука.

Зіммель і Вебер вважали, що предметом досліджень може бути тільки індивід.

7. М. Вебер (1864-1920). Вивчав умови життя і праці робітників та ремісників, вивчав мотивації підприємницької діяльності, професійну етику вчених і політиків. Вебер – автор „розуміючої соціології” (соціологія повинна прагнути до розуміння суті дії)

Вебер обґрунтував проблеми методології соціального пізнання; висвітив ряд проблем теорії соціальної дії та аналізу соціальної структури.

Поиск по сайту: