Федеративна Республіка Німеччини

Коли остаточно з'ясувалося, що відтворення Німеччини як єдиної держави неможливе, західна окупаційна влада дозволила трьом західним зонам з'єднатися в єдину державу під назвою Німецької федеративної республіки. У 1949 р. нова держава одержала з рук окупантів нову конституцію, названу в честь столичного міста Західної Німеччини – Боннською. Вона відно­вила демократичні інститути влади і управління, у деякій мірі була подібною до Веймарської конституції.

Нова німецька держава була побудована на засадах федералізму. Вона складалася з 10 земель, самостійних у своєму бюджеті і незалежних одна від одної (ст. 109). Кожна із земель мала свій ландтаг і уряд, який володів значною автономією. Було вирішено, що уряд кожної із 10 земель призначатиме своїх уповноважених до верхньої палати парламенту, названої Со­юзною радою – бундесратом.

Нижня палата або бундестаг зберегла свою демократичну першооснову. Вона обиралася народом. Сис­тема голосування поєднувала в собі те, що називають мажори­тарним і пропорційним голосуванням. У першому випадку до­статньо одержати хоча б відносну більшість голосів у порівнян­ні з іншими кандидатами в депутати, у другому – за партійними списками проходить у парламент саме та кількість кандидатів, яка визначиться числом голосів, поданих за даний список. Партія, яка зібрала менше 5% голосів, позбавлялася будь-якого представництва. Цей захід був спрямований як проти комуністів, так і проти націонал-соціалістів, і мав завадити їхньому проникненню в нижню палату парламенту,

Головним законодавчим органом був бундестаг, нижня па­лата, хоча її повноваження певною мірою обмежували­ся Союзною радою – бундесратом. Щодо вирішення деяких питань – зміна конституції, переділ тери­торії, компетенція місцевої влади і навіть фінанси – бундес­рат наділявся правом абсолютного вето, із чим не могла не ра­хуватися нижня палата. Для інших випадків верхній палаті надавалося право відкладеного вето. Таким чином, стверджувався не фіктивний, а реальний федералізм Західної Німеччини.

Главою держави конституція проголосила президента, який обирається на 5 років. Президент пропонував на затвер­дження главу уряду, яким у всіх випадках ставав лідер партії, що перемогла на виборах.

Дійсна влада зосереджувалася, як і всюди, в уряді і, особливо, у руках його глави – канцлера. Уряд контролював за­конодавство, здійсню­вав усю надану йому виконавчу владу.

Важливими функціями наділявся Федеральний консти­туційний суд. Він вирішував у спірних випадках питання про межі компетенції федерації в цілому і кожної землі окремо. Судді конституційного суду призначали­ся довічно.

Найбільш впливовою партією ФРН є Християнсько-демократична. Під час її правління Західна Німеччина перебо­рола повоєнну розруху і вийшла на одне з перших місць у світі як за загальним обсягом виробництва, так і за продуктивністю праці. В даний час Німеччина входить до трійки найпотужні­ших індустріальних держав світу наряду із США та Японією.

Правлячою партією була один час і соціал-демократична партія. Але обом названим партіям зазвичай не вистачало голосів для безконтрольного панування у нижній палаті. За цих умов висунулась в число правлячих нечисленна партія Вільних демократів, яка претендувала і претендує на важливі міністерські портфелі. Ця партія співро­бітничала як із християнськими демократами, так і з соціал-демократами.

Ні­мецька демократична республіка

Спершу Східна Німеччина управлялася радянською військовою адміністрацією. Незабаром до урядової діяльності була притягну­та Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН), яка утвори­лася в результаті злиття комуністичних і соціал-демократичних партійних організацій. У вересні-жовтні 1946 року по всій Східній Німеччині були проведені вибори до органів місцевого самоврядування і земельні парламенти – ландтаги. СЄПН одержала понад 50% голосів на общинних виборах і 47% – на виборах у ландтаги.

Далі відбувалися реформи соціалістичного характеру. Було кон­фісковане майно монополій, проведена аграрна реформа. Одно­часно визначилася соціалістична орієнтація щодо перетворення промисловості і колективізації сільського господарства. На­родний конгрес Східної Німеччини (березень 1948 р.) обрав так звану Німецьку народну раду і доручив їй виробити конститу­цію майбутньої НДР. 7 жовтня того ж року Народна рада оголо­сила про створення Німецької Демократичної Республіки (НДР), як особливої і самостійної держави. Водночас Народна рада перетворила себе в тимчасову палату НДР. У зв'язку з цим уряд СРСР надав уряду НДР функції управління, які лежали на радянській військовій адміністрації.

Перші загальнонародні вибори в законодавчу палату НДР відбулися в 1949 р. Партії, які існували і легалізувалися до того часу, виступили з єдиною програмою і єдиним списком канди­датів у депутати. Квота, що припадає на кожну партію, була ви­значена заздалегідь. Таким чином почала своє існування східно­німецька демократія.

У 1952 р. конференція СЄПН прийняла рішення про буді­вництво соціалізму в НДР. Через 16 років нова Конституція НДР (1968 р.) констатувала факт ліквідації в НДР усіх форм експлуатації людини людиною – тобто перемогу соціалістичних виробничих відносин.

Тим часом Західна Німеччина все більше і більше випереджала Східну за рівнем промислового розвитку, рівнем життя, ступенем демократичного розвитку.

У 1989 р. склалася ситуація, за якою возз'єднання ФРН і НДР стало неминучим. І воно здійснилося на засадах Боннської конституції 1949 року.

Поиск по сайту: